Яків Хоніґсман

Кагали у житті єврейства Східної Галичини

На момент входження до складу Габсбурзької монархії в Галичині нараховувалося 151,3 тис. євреїв, об’єднаних 257 кагалами, а на Буковині – близько 800 єврейських сімей (4 тис. осіб), що належали до громад Чернівців і Сегета. Усі кагали були підпорядковані так званій «Єврейській ординації», що складалася з представників кагалів.

1785 р. наказом цісаря Йосифа ІІ автономія кагалів та «Єврейської ординації» була зліквідована. Усі євреї були підпорядковані загальній державній юрисдикції, вони мали прийняти прізвище (як правило, німецького звучання), яке слід було затвердити в старостаті та зареєструвати у домовій книзі. Право розгляду позовів між євреями було передано казенним судам. Виданий 1789 р. Толерантний патент (Едикт терпимости) Йосифа ІІ, пронизаний ідеями французьких просвітників, що сприяв зрівнянню прав євреїв з правами инших громадян Австрійської імперії, водночас обмежив автономію кагалів, які віднині мусили звітувати перед місцевою адміністрацією. Кагали відтепер порядкували лише в питаннях, що стосувалися релігії та соціальної допомоги. І хоча запис актів громадянського стану перейшов до місцевої адміністрації, кругова порука при сплаті боргів значною мірою була збережена.

У першій половині ХІХ ст. кількість громад у Галичині зменшилася, хоча чисельність євреїв зросла (з 218 тис. 1821 р. до 250 тис. 1850 р.). Питома вага євреїв у Східній Галичині складала 12,3% від усього населення (в Західній Галичині – 7,5%). Найчисленнішими були єврейські громади у Львові, Бродах, Перемишлі, Самборі, Дрогобичі і Тернополі.

У всіх цих громадах аж до 1840-х років значний вплив мали прибічники консервативного єврейства, ортодокси на чолі з енергійним рабином Яковом Оренштайном, який активно конфронтував з хасидами, а згодом – з активістами Гаскали.

Із середини ХІХ ст. більшість у Львівському та Бродівському кагалах належала представникам прогресивних кіл, проте гостра конфронтація між трьома групами єврейської громадськости – рабиністами, хасидами і реформаторами – не припинялася.

У 1880-х роках реформаторська частина Львівського кагалу запропонувала створити єдиний союз єврейських громад Галичини. 18 червня 1878 р. у Львові відбувся з’їзд представників єврейських громад Галичини. Передбачалося затвердити єдиний статут, розглянути питання про поширення мережі релігійних шкіл, створення теологічної школи і под. За задумом організаторів, союз громад мав відігравати значну роль не лише у релігійному, але й у суспільно-політичному житті галицького єврейства. Проти цих планів енергійно виступили рабиністи й хасиди, і з’їзд не дав бажаних результатів, що відповідало інтересам австрійської влади та місцевої польської адміністрації, які прагнули обмежити діяльність громад лише релігійними та благодійними функціями.

1890 р. був виданий новий закон, згідно з яким єврейські громади були оголошені релігійними, і їхні функції полягали лише в організації релігійного життя євреїв, благодійності, розв’язанні морально-виховних, культурних проблем єврейського населення. Діючи в рамках цього закону, львівська громада, як і инші громади Галичини й Буковини, створила низку благодійних фондів, що допомагали бідним громадянам, учням і студентам, ремісникам і торговцям, котрі розорилися, безробітним, безприданицям. Аж до початку І Світової війни єврейські громади були фактичними організаторами й осередками культових і благодійних інститутів та установ усього краю.

Кагалу підлягали рабини, шойхети (різники), кантори, меламеди, шамеси й инші посадові особи. Без дозволу кагалу (і відповідних внесків до його каси) не можна було відкривати нові приватні молитовні будинки, школи, ритуальні лазні. Кагал визначав кількість меламедів і учнів, установлював порядок проведення ритуалів обрізання, бар-міцв (ритуал повноліття у хлопчиків), наглядав за проведенням весіль, сімейних бенкетів, за точністю мір і ваги, а також здійснював громадянське та духовне судочинство (вексельні й карні справи євреїв були передані загальному судочинству).

1821 р. у Польському королівстві кагали були замінені на синаґоґальні правління, т. зв. «Божничі дозори».