Мартен Фелер

Євреї в Українській Галицькій Армії (УГА). Жидівський курінь

Українська Галицька Армія (УГА) була регулярною армією проголошеної 19 жовтня 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки. УГА сформувалася довкола ядра раніше існуючого у складі австро-угорської армії легіону Українських Січових Стрільців (УСС) та инших українських формацій.

Активну участь в УГА брали галицькі євреї. Серед них був, зокрема, сотник січових стрільців В. Розенберг-Чорній. Восени 1918 р. він опікувався навчанням Січових Стрільців у Білій Церкві, очолюючи школу підстаршин (унтер-офіцерів). Був учасником переговорів з німцями наприкінці жовтня 1918 р., у 1920 р., уже у Чехословаччині став членом консультативного органу – Стрілецької Ради. Навіть будучи Секретарем ЦК Компартії Західної України, В. Розенберг-Чорній не поривав зв’язків із першим Головою Стрілецької Ради Р. Дашкевичем.

В УГА було чимало лікарів-євреїв. О. Лазурко згадує про шпиталь у Самборі: «Через місяць по тому, як влада перейшла до нас, хірургічне відділення нашої лікарні очолив сотник медичної служби медпрацівників УГА доктор Глянц (єврей). Чудовим лікарем був четник, медпрацівник УГА доктор Фастман (єврей). Загальне число євреїв у санітарних закладах УГА було значним, чого я не зауважував у наддніпрянській армії. Завдяки їм самборський військовий шпиталь, незважаючи на труднощі, відповідав висоті свого гуманітарно-санітарного звання». Військовим шпиталем у Станіславові керував єврей, лейтенант-медпрацівник УГА, магістр Зелінґер. Згадує О. Лазурко і лікаря дрогобицького шпиталю, лейтенанта-медпрацівника, доктора Кельнера. Той «був другим лікарем у лікарні; і за національними мотивами був у підпорядкуванні у доктора Терлецького, молодшого і за званням, і за віком». Із захватом згадує автор про сеанси гіпнозу, котрі проводив Кельнер.

До перших регулярних єврейських національних формувань нового часу належить Єврейський пробойовий батальйон УГА. Він може бути поставлений в один ряд із Zion Mule Corps, що діяв в 1915-1916 рр. у Галіполі під командуванням Дж. Патерсона і Й. Трумпельдора й створеним наприкінці 1917 р. Єврейським полком Британської армії, котрий воював на Палестинському фронті восени 1918 р.

«Жидівський курінь» утворився тоді, коли після триденного погрому, котрий учинили польські війська у Львові 22-24 листопада 1918 р., тернопільські євреї – колишні досвідчені солдати Австро-Угорської армії – взяли до рук керівництво єврейською самообороною у Тернополі. Молодь об’єдналася під керівництвом енергійного вояка, поручника колишнього австрійського 15 піхотного полку С. Ляйнберга, який навчав їх захисту єврейського населення, а також учив, що задля поліпшення долі євреїв вони повинні в час приходу українців до Тернополя запропонувати їм боєздатний підрозділ для боротьби з поляками. 16 червня 1919 р. галицькі Стрільці відбили Тернопіль у поляків, і за уповноваженням виконавчого комітету євреїв Тернополя – «Жидівської національної ради», С. Ляйнберг звернувся до полковника Микитки з пропозицією вступити разом із кількома сотнями євреїв у курінь в УГА. С. Ляйнберга було призначено командиром куреня. У військових списках з’єднання називалося «Жидівський пробойовий курінь», офіційна ж назва була «Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії». Незабаром курінь налічував уже 1200 осіб.

Курінь захищав від поляків шлях з Тернополя до Підволочиськ, куди його було спішно передислоковано. Поляки намагалися здійснити тут прорив, щоб потім зненацька захопити лінію річки Збруч. Але Пробойовий курінь під командуванням поручника С. Ляйнберга звів нанівець польські плани й завдав полякам серйозних втрат. Це було 16-17 червня 1919 р. Перейшовши Збруч, курінь воював уже з Червоною Армією.

Бойовий шлях «Жидівського куреня» пройшов через українсько-польський і українсько-совєтський фронти. Серед місць, де курінь воював і ніс гарнізонну службу, – Проскурів, Вінниця, Бердичів (до куреня, за спогадами, з великою симпатією ставилося місцеве населення – і євреї, і українці. Він поповнювався численними добровольцями тієї й иншої національностей), нарешті – Київ, точніше, Святошин. Можливо, існування куреня було додатковою причиною того, що в районах розташування галицьких військових частин будь-яких антиєврейських ексцесів не було.

24 липня 1919 р. під час нічних атак курінь узяв полонених з большевицьких передових частин. Через день большевики розпочали відступ. Командування 21-ї бригади наказало куреню активно переслідувати ворога. Курінь досяг містечок Солодківці, Зіньків, а на кінець дня 31 липня – району містечка Михальполь, що перебувало в руках потужного большевицького з’єднання. Після кількох успішних перестрілок курінь перейшов в атаку, захопив Михальполь і взяв у полон майже увесь гарнізон.

У Бердичеві своєю поведінкою під час несення служби і своєю гуманністю курінь заслужив довіру населення, і поручник Ляйнберг отримав від міської громадської управи повноваження провести мобілізацію єврейської молоді. Командування І Корпусу УГА дозволило мобілізацію й водночас дало час на відпочинок і переформування, завдяки цьому курінь поповнився добровольцями – євреями і українцями.