Владислав Гриневич

Євреї в Австро-Угорській армії

Єврейська емансипація в Австро-Угорщині у другій половині ХІХ ст. та загалом високий освітній рівень відкрили єврейському населенню широкий шлях до офіцерського корпусу. Напередодні І Світової війни євреї, складаючи лише 4,4% населення країни, становили 17% (до 2 тис. осіб) серед офіцерів резерву, і це був найвищий показник в Европі. Щоправда, серед кадрових офіцерів євреїв було лише 0,6%, а серед рядових 3%. Однак і це було чимало, скажімо, у порівнянні з українцями-русинами: попри те, що ці останні у загальній масі австро-угорського населення складали 8%, серед кадрових офіцерів їх було лише 0,2% серед офіцерів резерву – 0,3%.

З початком І Світової війни асимільована єврейська еліта Габсбурзької імперії активно підтримала дії уряду – почасти тому, що ворогом Австро-Угорщини була Росія, якою прокотилася низка погромів, а частково і через те, що активна позиція у війні позірно обіцяла єврейській громаді повне та остаточне визнання. Єврейські письменники і журналісти, разом з иншими, виступаючи у ролі військових пропагандистів, палко закликали уряд до ведення переможної війни, тисячі резервістів-євреїв охоче пішли до війська.В одній лише Галичині у перші дні війни було мобілізовано до армії 300 офіцерів-євреїв. Загалом форму Австро-Угорської армії в роки війни одягли близько 300 тис. євреїв. Чимало з них відзначилися у боях і за звитягу отримали нагороди, зокрема вищі: 76 осіб – Золоту медаль за хоробрість, 22 – орден Залізної корони ІІІ класу. Близько 25 тис. євреїв стали під час війни офіцерами, а 25 осіб дослужилися до генеральських зірок.

Слід зазначити, що євреї-генерали з’явилися в Австро-Угорщині ще до війни. Приблизно біля двадцяти осіб отримали це звання в Австро-Угорській армії до 1911 р. – 11 медиків, 1 військовий чиновник, 6 бойових офіцерів, 1 офіцер флоту.

Переважно генерали і полковники єврейського походження приймали християнство під час або перед виходом у відставку з метою отримання державної пенсії. Проте прийняття християнства не було обов’язковою умовою для військової кар’єри генерала. Приміром, Едуард Рітер фон Швайтцер – єврей, який досяг чину фельдмаршала-лейтенанта, – ніколи не зрікався юдаїзму. Він командував піхотною дивізією у 1904 р., у званні генерал-майора, отримав рицарське звання «рітер» і вийшов у відставку двозірковим генералом. Ходили легенди, що старий генерал регулярно відвідував синаґоґу в Будапешті й дотримувався кошеру навіть під час обідів у імператора. Ще один єврей-генерал Олександр Рітер фон Айс став у похилому віці прихильником сіонізму і з’являвся на зборах сіоністів у генеральській формі.

Згідно із законом від 1867 р. суходільна армія Австро-Угорщини складалася з трьох частин: загальноімперської (спільної) армії, австрійського Ландверу та угорського Гонведу. Останній перебував на території Угорщини, послуговувався угорською мовою як командною (офіційною мовою команд в імперській армії була німецька), використовував угорські національні прапори й уніформу. Створені спочатку як переважно резервні формації, і Ландвер, і Гонвед із початком війни почали використовуватися як самостійні армії, що мали власні штаби й артилерію.

Найуспішнішу офіцерську кар’єру євреї робили саме в Угорській національній армії – Гонведі (буквально з угорської – захисник батьківщини), де в силу різних причин, панували філосемітські настрої. Частково це було викликане нестачею кваліфікованих національних офіцерських кадрів, а частково випливало з прагнення угорців асимілювати євреїв в угорську націю. І справді, у середовищі угорської єврейської еліти було чимало найпалкіших патріотів Угорщини.

Красномовним прикладом цього був барон Самуель Газаї (Кон). Він походив з родини багатого промисловця, служив у Гонведі, тоді ж і вихрестився. Досягнувши звання полковника, Газаї продовжив навчання у військовій школі генерального штабу і в Угорській військовій академії, став генералом і у період між 1910-1917 рр. обіймав посаду Угорського міністра оборони. До речі, він був не єдиним євреєм в угорському кабінеті міністрів. Міністр юстиції тут теж був євреєм, не змінивши своєї релігійної конфесії. У 1917 р. імператор-король Карл підвищив Газаї до чину генерал-оберста і призначив начальником мобілізації і постачання. Відтак Газаї став другим за значенням після начальника генерального штабу офіцером Австро-Угорських збройних сил.

Служили євреї і в елітарних частинах імперії, як от приміром у першому Кайзерівському охоронному полку Австрійської національної гвардії, знаменитих альпійських частинах тощо. Приміром, Пауль Кон – перший лейтенант, який воював у складі цих частин в Карпатських горах і в Альпах, його було двічі поранено, і він закінчив війну на посаді командира роти штурмових військ. Надалі, через те, що цей заслужений офіцер встиг покинути Австрію у 1923 році, він уникнув долі двох своїх братів, також бойових, прикрашених орденами заслужених офіцерів, які загинули у нацистських таборах.

Хоча євреї становили в імперії одну з найлояльніших до влади національних меншин, їхнє представництво у збройних силах і, особливо на фронтах І Світової війни, лишалося нижчим за загальну кількість євреїв серед населення імперії. Натомість відсоток тих, хто отримав часткове чи повне звільнення від військової служби, був вищим, а частка загиблих під час війни значно меншою, ніж серед инших народів імперії. Це мало своє пояснення. По-перше, євреї майже не служили в піхоті, яка складалася переважно з фізично сильніших і витриваліших селян і під час бойових дій зазнавала найбільш важких втрат. Здебільшого німецькомовні і освічені євреї служили у безпечніших родах військ – у медичних частинах, військовій адміністрації, артилерії тощо. До того ж, значна кількість єврейського населення, особливо Галичини і Карпат, унаслідок наступу російських військ, уже в перші місяці війни або потрапила під російську окупацію, або стала біженцями і відтак уникла австрійської мобілізації.

Слід також урахувати, що, на відміну від віденських чи будапештських «войовничих» майстрів пера, пересічні провінційні євреї – представники мирних професій, сповідували пацифістські релігійні традиції, які були глибоко чужі мілітаризмові. Між тим, мірою того, як ситуація на фронті погіршувалася, права преса, попри цензуру, яка забороняла розпалювання міжетнічних чвар, посилювала атаки на євреїв, мусуючи старі звинувачення щодо їхньої уявного боягузтва, зрадництва, нагрівання рук на війні тощо. Отож, уперше в історії Австро-Угорської монархії сталося так, що особиста звитяга єврейських солдатів не спромоглася захистити суспільство від забруднення його антисемітизмом.