Ярослав Ісаєвич

Початки єврейського друкарства

На відміну від польського, німецького і російськомовного, єврейське книговидання орієнтувалося винятково на єврейське населення – тільки воно могло читати книги гебрайською мовою та мовою їдиш. Виникло єврейське друкарство в Україні досить пізно, бо упродовж тривалого часу єврейські громади України забезпечувалися книгами з друкарень Амстердама, Праги, Любліна, Кракова, міст Німеччини.

Врешті, один із амстердамських друкарів, кваліфікований майстер Урі (Фебус) Бен Аарон га-Леві Вітмунд, який кілька років експортував книжки до Речі Посполитої, вирішив переїхати до Жовкви і заснувати там єврейську друкарню. У Жовкві його підприємство діяло приблизно з 1693 р. Після повернення Урі Бен Аарона у 1705 р. до Амстердама друкарня перейшла до його онуків – Аарона і Герсона Давидовичів.

Найчастіше в Жовкві видавалися календарі й книжки релігійного змісту – збірки молитов, біблійні книги, коментарі до Біблії й Талмуду. За даними 1782 р., у містечку єврейські книги друкувалися на дев’яти верстатах, але того ж року австрійське губернське правління наказало жовквівським єврейським друкарям переїхати до Львова, щоб полегшити цензуру видань. Відтоді Львів став важливим центром книговидання мовами гебрайською (іврит) та їдиш.

За даними бібліографії К. Пілярчика, 1791 р. у Львові діяло уже чотири єврейські друкарні – Хаїма Мадфеса, Черни Летеріс (вдови Вольфа Летеріса), Юдіт Розанес (Ман) і Шльоми Рапапорта (до речі, родини Мадфес і Летеріс, яким належали друкарні аж до вересня 1939 р., були нащадками згадуваних Аарона і Герсона, синів Хаїма Давида, онуків Урі Фебуса Галеві).

З 1791 р. відновилося єврейське друкарство в Жовкві: того року почало тут діяти підприємство Авраама Юди Лейби Маєргофера, а наступного року зі Львова до Жовкви переїхала Черна Летеріс. Єврейське друкарство у Жовкві існувало упродовж XIX і початку XX ст. Таким чином, до середини XVIII ст. Жовква була єдиним в Україні центром єврейського друкарства.

У 1733 р. отримано королівський дозвіл на заснування єврейської друкарні в карпатському містечку Турці, однак діяла вона щойно в 1757-1770 рр. Окрім привілейованої, у Турці була й инша, яка випускала дрібні навчальні книжки й календарі.

Наприкінці XVIII ст. виникла низка невеликих видавничих підприємств на Волині й Поділлі – у містечках Олексинець (1760, 1767-1778), Судилків (1775-1828), Корець (1776-1824), Меджибіж (1780, 1810 - 1823), Полонне (з 1783, 1789-1834?), Порицьк (1786-1860), Миньківці (1790-1832), Славута (1791-1852), Дубно (1794-1834,1853), Бердичів (1795-1836), Остріг (1798-1851).

Пожвавлення видавничої діяльности пов’язане з боротьбою між хасидами та їхніми опонентами. В Олексинці було видано збірку антихасидських постанов; з 80-х рр. починають діяти друкарні, які видавали твори переважно тогочасних хасидських авторів і пам’ятки кабалістично-містичної літератури.

Чимало друкарів були мандрівними фахівцями, наприклад, Аарон Мадфес бен Хаїм Давід зафіксований упродовж 1793-1833 рр. як працівник друкарень в Острозі, Львові, Жовкві. Майстер, який раніше працював у Жовкві та Олексинці, у 1784 - 1786 рр. видрукував – уперше в Речі Посполитій – кілька книг Талмуду в друкарні Йогана Антона Кріґера у Новому Дворі поблизу Варшави. Прагнучи усунути конкурентів, Кріґер купив корецьку друкарню від її співвласників, якими були Цві Ґірш бен Арьє Лейб і його зять Шмуель бен Ішар Бер Сеґал. Роки, коли друкарня належала Кріґеру (1781-1787), вважають часом розквіту містечка; у 1786 р. друкарня мала 7 працівників.

Більшість книг, надрукованих в Україні мовами іврит та їдиш, оформлені порівняно скромно. Майстри намагалися наслідувати авторитетні амстердамські видання, инколи у книгах вказували, що вони надруковані «амстердамськими літерами». Відомі випадки, коли замість Корця як місце друку називався Амстердам. Гравюри вживалися рідко, а головним елементом оформлення був набірний виливний орнамент.

Видавничі заклади, що друкували книжки різними мовами, були пов’язані з відповідними культурними середовищами. Проте нерідко друкарні, що обслуговували різні конфесії, підтримували ділові стосунки між собою. Окремі ремісники, зокрема, словолитники, працювали для закладів, які друкували різними мовами, і це сприяло взаємовпливам у галузі оформлення книги.

У структурі видавничих осередків в останні десятиріччя XVIII ст. відбулися принципові зміни. Нагадаємо, що перестали існувати друкарні, які колись належали до провідних. Так, видавнича діяльність Львівського колегіуму й Унівського монастиря тривала до 1773 р., Чернігівського Іллінського монастиря до 1786 р., львівського Братства св. Трійці теж до 1786 р., львівського Успенського Ставропігійського братства до 1788 р. На 1788 р. з великих друкарень залишилися Лаврська у Києві, Пілера у Львові, Почаївська. У той же час, упродовж 1787-1799 рр. виникло щонайменше 34 нові друкарні, за невеликим винятком, малопотужні й короткочасні. З них 12 друкували переважно російською мовою, 12 польською, 8 єврейською, по одній німецькою, молдавською і церковнослов’янською мовами.