Неріюс Малюкевічюс

М'яка сила проти інформаційної геополітики: межі російської інформаційної політики в пострадянській державі

Ця стаття досліджує образ Росії у специфічній постсовєтській країні – Литві. Зокрема, вона зосереджується навколо двох питань: конкуруючої переваги, яку має Росія у своїй інформаційній політиці в інформаційному просторі Литви, і  на цілковито негативному образі Росії, що склався у литовському суспільстві.

Литва вступила до Европейського Союзу і НАТО у 2004 році, визначивши таким чином свої життєві політичні цілі. Однак, об’єднанню литовського інформаційного простору, в межах культури і цінностей, із західним інформаційним простором досі бракує чіткості і стабільності. Результати електронного медіамоніторингу (телебачення, радіо) показали значне збільшення російського впливу на зміст литовських медіапродуктів. Значна частина литовського суспільства отримує популярну інформацію і новини про світ і постсовєтський регіон через російські телевізійні мережі. Це може привести нас до думки про успіх інформаційної політики Росії в даній постсовєтській  країні. Проте, громадська думка показує протилежне: у Литві Росію вважають найбільш ворожою країною. Цей парадокс змушує нас шукати прийнятні пояснення і деякі з них будуть представлені тут.

М’яка сила проти інформаційної геополітики

Зазвичай припускають, що Відділ міжрегіональних та культурних відносин із закордонними країнами при адміністрації президента Російської Федерації, який до осені 2007 року очолював Модест Колєров, і є тією установою, відповідальною за підвищення іміджу Росії на постсовєтських територіях. Численні заяви екс-голови цього відділу про те, що головною функцією є «гуманітарні стосунки» з сусідніми країнами, так само, як і назва цієї установи, мають вказувати, що Кремль переслідує політику м’якої сили у цій сфері.

Патрік Тирел передбачав, що лінгвістичні, релігійні або культурні форми незалежності розвинуть також суверенність в межах глобального інформаційного середовища, яка не обов’язково збігатиметься з територіальними кордонами держави. Отже, важливим питанням є – хто буде монархом нещодавно сформованих середовищ?

Західні учені Роберт О. Кеогане і Джозеф С. Най (Robert O. Keohane, Joseph S. Nye) вважають, що майбутніми монархами будуть ті, хто зможе використати м’яку силу. Вони визначають цю силу як «здатність отримати бажані наслідки тому, що инші хочуть того, чого хочеш ти».

Згідно з цим уявленням ефективна закордонна політика буде залежати більшою мірою від популярності і громадського відгуку на ідеї, які підтримуються державою. Щоб сформувати успішні коаліції і підтримку інтернаціональних ініціатив, держави повинні дотримуватися принципів громадських зв’язків, або політичного маркетингу. Отже, соціальні і комунікаційні ресурси (телевізійні канали, радіо і преса) можуть набути навіть більшої цінності, ніж природні ресурси (нафта і природний газ). У постмодерній політиці влада трансформувалась у комунікаційні структури.

Однак, в Росії поняття інформаційної геополітики більш популярне. Представники такої течії (Ігор Панарін, Андрєй Манойло) бачать постсовєтське середовище як поле інформаційного бою. Згідно з паном Манойло, домінантність в інформаційному середовищі ворожої геополітики може бути забезпечена за допомогою використання таких засобів:

1. Приховане інформаційне управління внутрішніми, економічними і культурними процесами опонента – яке створить бажане підґрунтя для інформаційного, ідеологічного, економічного і культурного вторгнення, і визначить наперед вигідність рішень опонента на користь маніпулятора.

2. Інформаційно-психологічна агресія, базована на економічному, політичному і дипломатичному тиску. Наприклад, недавня винна блокада проти Грузії й Молдови і досі супроводжується інтенсивними інформаційно-психологічними нападами.

3. Інформаційна війна, базована на економічній блокаді і погрозі застосування сили. Росія вдалась до цього засобу після арешту російських військовослужбовців у Грузії. Питання економічної блокади піднімалося також проти: Польщі (питання м’яса), Литви (питання «Mažeikių nafta» і «Дружба»), України і Бєларусі (газове питання). Більше того, Росія продовжує утримувати свої війська на деяких постсовєтських територіях, які дозволяють їй посилювати тиск на місцеві органи влади не тільки економічними та інформаційними способами.

Ми можемо порівняти вплив, породжений політикою м’якої сили та інформаційною геополітикою на прикладі країни, яка вибирає той або инший шлях.

Схема: Спектр відносин у глобальному інформаційному просторі і використовувані засоби

Відмінність між діячами міжнаціональних відносин, які вибирають одну або иншу стратегію, може бути проілюстрована поділом політиків на «лисів» і «левів», за Ніколо Макіавелі.

Характерні персональні властивості політиків за Макіавеллі

Лиси	Леви
розумні	схильні до конфронтації
маніпулятивні	рішучі
наділені уявою	принципові
шукаючі згоди	надійні
гнучкі	нетерплячі
рішучі	безжалісні
терпеливі	невідступні

Країна, як політичний діяч, може досягнути своїх короткотермінових цілей двома стратегіями. Однак, тривалий період впливу політики м’якої сили призводить до співпраці і розуміння, в той час як інформаційна геополітика призводить до конфлікту і створення взаємного негативного образу. Причиною того є той факт, що поняття м’якої сили ґрунтується на ідеях привабливості і порозуміння, тоді як поняття інформаційної геополітики, навпаки, ґрунтується на ідеях змагань і суперечок між країнами у глобальному або регіональному інформаційному середовищі.

Конкуруюча перевага Росії

Повна оцінка постсовєтського інформаційного простору наводить на думку, що в більшості постсовєтських країнах Росія має велику конкуруючу перевагу в переслідуванні прагнень м’якої сили:

Литва може бути хорошим прикладом для ілюстрації цієї ситуації. Давайте почнемо з мовного питання:

Знання іноземних мов серед литовського населення

	литовська	російська	польська	англійська	німецька	Жодної іншої мови
литовці	-	64,1%	7,8%	18,0%	8,6%	28,2%
поляки	61,6%	76,9%	-	6,9%	5,8%	8,0%
росіяни	65,8%	-	14,4%	15,9%	6,1%	19,5%

Це свідчить про те, що російська є найбільш вживаною иноземною мовою в Литві. Порівнюючи з ситуацією в Европейському Союзі, де російська мова є сьомою за вживаністю (7% усього населення ЕС говорить російською), це мусить бути великою перевагою для російської інформаційної політики.

У литовському інформаційному середовищі телебачення є домінуючим медіа для більшості публіки. Дослідження показують, що більшість глядачів (до 70%) дивляться популярні національні телеканали. Кабельне і сателітарне телебачення, які транслюють більшість російських телепрограм, є популярними тільки у великих містах Литви. Однак, аналіз змісту національних телеканалів показує, що в ньому міститься значна частина передач, серіалів та инших програм, зроблених в Росії.

Графік: Тривалість російських програм на національних телеканалах (години)

Канал 5 маже бути хорошим прикладом, щоб зрозуміти ці пропорції: упродовж одного тижня у 2006 році Канал 5 випустив в етер 46 годин російських програм, враховуючи 42% загальної телетрансляції того тижня (122 годин). Більшість цих програм є дешевшими, ніж американські, европейські або, навіть, латиноамериканські продукти, тому телеканали схильні купувати саме їх. Мовне питання і зацікавлення російською популярною культурою розширює потенційну аудиторію таких програм.

Образ Росії у Литві: найбільш ворожа країна

У жовтні 2006 року центр досліджень ринку і думок Вілморус від імені Інституту громадянського суспільства проводив опитування громадської думки, щоб перевірити образи инших країн у Литві. Результати показали, що литовське суспільство сприймає Росію як найбільше лихо, а її поточні політичні та економічні вектори – як непотрібні. Сучасна Росія має дуже негативний образ у цьому постсовєтському суспільстві, незважаючи на конкуруючу перевагу, яку вона має в інформаційному середовищі.

Графік: Яку країну ви вважаєте найбільш ворожою щодо Литви?

Найбільш несподіваною є думка етнічних меншостей стосовно Росії: 40% росіян у Литві вважають Росію найбільш ворожою країною і тільки 9% з них думають, що Росія є дружньою країною. Загалом, Росія має кращий імідж серед етнічних поляків, ніж росіян.

Результати опитування громадської думки, які проводились два роки тому тим самим центром досліджень, показали, що 46% литовців негативно оцінюють нещодавні реформи президента Путіна у Росії. Цей відсоток був вищим у молодого покоління (майже 60%) і нижчим серед етнічних росіян та поляків (близько 20%). 51% литовської громадськості переконані, що Росія є найбільшою загрозою для Литви. Навіть Кремль визнав той факт, що Росія має серйозні проблеми із своїм образом в Европі і постсовєтських країнах.

Одне інформаційне середовище, одна аудиторія

Так само як і в політичній науці, де чіткий поділ між внутрішньою і закордонною політикою стерся, у сфері комунікацій поділ між різними аудиторіями також зникає. Та частина литовського суспільства, яка перебуває під впливом російського інформаційного середовища і споживає продукти масової культури Росії, або дивиться російські новини і програми, насправді отримує ту ж інформацію, що і населення Росії. У теоретичних рамках така тенденція може бути визначена як сучасний феномен «інтерпретуючих аудиторій», оскільки світ сьогодні більше не розрізняє існування місцевих і зовнішніх, російських або постсовєтських аудиторій. Цей новий феномен найбільш різко заявив про себе, коли опубліковані у данській газеті карикатури з пророком Мухамедом, призначені для читачів Данії, викликали обурення в ісламському світі, або коли зауваження, зроблені папою Бенедиктом XVI, які були призначені німецькій аудиторії, також були почуті аудиторією Ісламу, або коли відео зі стратою Садама Хусейна через інтернет побачив увесь світ, крім Іраку. Ці специфічні події викликали дуже сильну світову реакцію, такий процес поширюється у всьому світі і його наслідки зрештою стануть видимими.

У такий самий спосіб аудиторії в Литві та инших постсовєтських країнах дивились російські телетрансляції суду над ЮКОС, розслідування вбивства Анни Політковської, етнічного напруження в Кондопозі, хвороби та отруєння Литвиненка, а також багатьох инших подій, які по-різному оцінюються в російських та постсовєтських суспільствах. Велика частина постсовєтської аудиторії відбирає цю інформацію через західні цінності і порівнює її з інформацією, отриманою від західних медіа, таким чином формуючи власні точки зору. Феномен інтерпретуючої публіки і її вплив на образ Росії в Литві найкраще описаний жінкою, яка живе у литовській провінції: «[...] Я дивлюсь російські програми. У мене є кабельне телебачення і я хочу сказати, що російські серіали і шоу справді є цікавими. Але життя там таке не привабливе, що я постійно повторюю собі: дякувати Богу, я не живу в Росії. Вони, напевно, дуже нещасні там [...]». Отже, той факт, що 40% етнічних росіян у Литві вважають Росію найбільш загрозливим ворогом Литви, не такий вже й неочікуваний.

Таким чином, домінування Росії у постсовєтському інформаційному середовищі не означає, що вона створила собі прихильний образ у цих країнах. Дослідження показують, що кінцевий результат є протилежним.

Російська інформаційна політика як вияв інформаційної геополітики

Російська інформаційна політика у Литві та инших балтійських країнах в більшості оцінюється на основі аналізу трансляції двох документальних фільмів: «Секрети століття. Вердикт для Европи», який транслювався кілька років тому телеканалом РВК, тісно пов’язаним з російським телеканалом ОРТ. Цей документальний фільм стосувався наслідків пакту Рібентропа-Молотова для Литви і її незалежності. Минулого року телеканал TVCi транслював фільм «Nacizm pa Pribaltijski», базований на так званих «історичних архівах» ФСБ; ті ж архіви були використані Европейським видавничим домом для видання  книжки для кожної з балтійських держав.

Такі інформаційні атаки важко пояснити у контексті стратегії м’якої сили. Російська інформаційна політика в Литві ґрунтується на принципі інформаційної геополітики, яка призводить до резонуючого спілкування з більшістю постсовєтських суспільств. Інформаційний прийом ведення війни виникає, як успішний  інструмент для Росії у досягненні її короткотермінових цілей закордонної політики. Проте в довготерміновій перспективі Росія втрачає популярність і привабливість серед постсовєтських країн.

У майбутньому Росії стане доволі важко поліпшити свій образ, оскільки вона починає втрачати конкурентоспроможність з иншими мовами: молоде покоління в Литві не розуміє російської.

Графік: Знання иноземних мов у вікових групах

Поточні латвійсько-російські стосунки визначаються литовськими політичними вченими в таких рамках: Раймонд Лопата описує їх як черстві (a stalemate), а Гедімінас Віткус називає їх апоріями. Відносини між двома країнами не приведе в рух навіть наступне твердження заступника головного редактора «Комерсанта»: «Кремль ще не має достатньої сили, щоб на міжнародній арені втілити свою доктрину «дружби, яка не приймає відмови» – з простої причини, що в цьому контексті сила не знадобиться.

Переклала Христина Возняк