Йосиф Гельстон

Єврейські цвинтарі Львова

(історична довідка)

Перед Другою світовою війною дирекція Старого єврейського цвинтаря у Львові на вулиці Шпитальній (нині Базарна) стверджувала, що найбільш старі надгробки на ньому датуються XIV-м століттям. Історики не підтверджували цього факту, оскільки написи на стародавніх надгробках розібрати було доволі важко. До того ж дата смерті у той далекий час писалася прописом, що ще більш ускладнювало їхнє прочитання.

Перший документальний запис про єврейський цвинтар у Львові від 27 травня 1414 року був знайдений директором Львівського історичного архіву Олександром Чоловським у «Книзі міських доходів і витрат, 1404-1414 р.» (1). Згодом, співробітник історичного музею Рудольф Менкіцкі знайшов запис про оплату за єврейський цвинтар у розрахунковій книзі Львівського маґістрату, датовану 1480 роком. У ній говорилися: «Євреї зобов’язані платити за ділянку під цвинтар щорічно половину мірки грошей (30 польських ґрошей) у міську касу в день св. Михайла». Територія, на частині якої був єврейський цвинтар, була подарована Львову польським королем Владиславом Яґело 18 вересня 1415 року і називалася «обіжарами», тобто та, що оточує місто (2). Таким же терміном називалися ділянки землі, не пристосовані для землеробства і розташовані на ламаному рельєфі чи на схилі гори. Саме на такому місці і розташований стародавній єврейський цвинтар.

Більшості провінційних єврейських громад аж до кінця XVI-го століття не дозволялося мати свої цвинтарі. З цієї причини в період пізнього середньовіччя Старий єврейський цвинтар у Львові став місцем вічного спочинку для всіх євреїв Галичини. Він перетворилося у своєрідний пантеон, де лежать останки багатьох єврейських діячів: рабинів – Леві бен Якова Кікінеса (1503 р.), Кальмана з Вормса (1560 р.), Ошера бен Іцхака га Коена (1582 р.), а також д-ра Ісака Нахмановича – мецената синаґоґи «Турей загав» («Золота Роза»); 1594 р.), «Золотої» Рози – дочки Якова (1637 р.), Єшуа бен Іліяху Фалька – ректора Львівської єшиви (1614 р.), Аврама Рапопорта Шрензелса – ректора Львівської єшиви (1651 р.), рабина Давида бен Шмуеля Галеві, автора «Турей загав» («Золоті врата»; 1667 р.), мучеників за віру, страчених у Львові, Аделі Кікенес з Дрогобича (1710 р.) і братів-рабинів Хаїма і Йони Райцесів (1728 р.); рабинів – Хахама Цві Ашкеназі (1718 р.), Хаїма бен Сімха Рапопорта, що наклав херем на франкістів (1771 р.), Якова Оренштейна (1839 р.), Йосипа Саула Натансона – ректора львівської єшиви, Аврама Кона, отруєного релігійним фанатиком у 1848 році. У центрі цвинтаря був ряд з 129 могил жертв єзуїтського погрому з датою 1664 рік і написом на надгробках «святий» (3).

У 1627 році плату за цвинтар перевели в золото і підняли до 18-ти флоринів (грошова одиниця XVI-XVII-го століть) (4). Можна припустити, що зміни в оплаті відбулися після покупки і приєднання до цвинтаря нових земельних ділянок у 1601, 1624, 1628 роках (5). За матеріалами майнового перепису 1766 року була складена карта Львова, що на сьогодні є найстарішою у Львівському історичному архіві (6). На ній єврейський цвинтар показаний у сучасних межах. Серед будівель на його території, у південно-східній частині, можна бачити обриси цвинтарної синаґоґи. Крім неї у східній частині цвинтаря було передпоховальне приміщення «бейт тахара» і будівлі похоронного товариства «Хевра кадіша» зі стайнею, побудовані у 1795 році (7, с. 90). У 1804-1807 роках у південній частині цвинтаря розмістили єврейський госпіталь, що раніше був у єврейському кварталі центральної частини міста (7, с. 69)

У серпні 1855 року, під час епідемії холери, кількість поховань на єврейському цвинтарі доходила до 15-ти щоденно. Це стало причиною закриття Старого цвинтаря і відкриття Нового єврейського цвинтаря на Янівському передмісті, на так званих «Піліховських полях», де він зберігся і дотепер (8, с. 46).

У травні 1872 року на Львівському передмісті Знесіння був відкритий єврейський цвинтар площею 0,8 га, на якому хоронили також євреїв з Брюхович, Винник, Замарстинова, Збоїськ, Голоско, Клепарова, Кульпаркова й инших передмість (9).

У вересні 1884 року при закладі для душевнохворих на Кульпаркові відкрили ще один єврейський цвинтар, площею 0,77 га (10). У Львівському історичному архіві зберігається перелік похованих там людей (1885-1906 р.) із вказаними населеними пунктами, звідки вони прибули (11).

Новий єврейський цвинтар, відкритий у середині XIX-го століття, став місцем вічного спокою першого львівського адвоката-єврея д-ра Емануїла Блюменфельда, а також д-ра Еміля Бика, істориків і рабинів Шломо Бубера, Єхезкеля Каро, Натана Лаувенштейна і багатьох инших. На жаль, поховання великих людей єврейської громади Львова, як на Старому, так і Новому єврейських цвинтарях, не збереглися. У 1856 році на Новому єврейському цвинтарі стараннями львівського купця Ефраїма Вікселя була побудована невелика синаґоґа, названа Новоцвинтарною (8, с. 47). У 1875 році на кошти Львівської єврейської громади була викладена кругляком бруківка на вулиці Піліховській (тепер Єрошенка), що з’єднувала вулицю Янівську (тепер Шевченка) з єврейським цвинтарем. У 1890 році за проєктом архітектора Альфреда Кам’янобродського з боку вулиці Піліховської поставили кам’яний мур у неороманському стилі, фрагмент якого зберігся до наших днів (12, с. 24). Ліворуч, біля головного входу на цвинтар, у 1894 році за проєктом архітектора Ізраеля Зільберштейна був побудований адміністративний будинок (12, с. 21). У 1912 році за проєктом архітектора Романа Фелінського (конструкторське бюро архітектора Міхаеля Улама) був споруджений будинок передпохоронного приміщення («бейт тахара») у стилі модерн, увінчаний великим куполом (13).

Після Першої світової війни і листопадового погрому 1918 року Львівська єврейська громада установила їх жертвам величний пам’ятник, масивні руїни якого можна було бачити ще у 50-х роках минулого століття. Меморіал єврейським воїнам, що загинули в період 1914-1918 років, складався з 15-ти рядів могил і у кожній було 23 поховання (14). Останні дані про купівлю додаткових земельних ділянок для розширення єврейських цвинтарів на вулиці Піліховській і на Знесенні датуються 1929 роком (15).

У період німецької окупації Новий єврейський цвинтар продовжував функціонувати, про що свідчить книга реєстрації поховань (1941-1942 р.) (16). Після розстрілу членів Львівського юденрату у січні 1943 року, почалося руйнування єврейського цвинтаря. За розповідями старих працівників цвинтаря, навесні 1943 року було висаджено у повітря передпохоронне приміщення. Найбільш коштовні пам’ятники з граніту і мармуру знімали з постаментів і після перешліфовки відправляли до Німеччини.

У 1946 році, на скромні кошти єврейської громади Львова біля входу на цвинтар був установлений гранітний обеліск на могилі розстріляних, останки яких збирали по всьому єврейському цвинтарі. Тоді ж, праворуч від адміністративного будинку зробили невелику прибудову, що використовували як передпохоронне приміщення. У 1962 році за наклепом КГБ релігійна єврейська громада була розпущена, а єврейський цвинтар приєднали до християнського «Янівського», що почав функціонувати у 1883 році.

На місці Старого єврейського цвинтаря у 1947 році влаштували колгоспний ринок «Краківський». На єврейському цвинтарі на Знесінні розмістили автобазу, а на Кульпаркові – домобудівний комбінат. Нині три чверті Нового єврейського цвинтаря займають християнські могили, що розміщені в перекопаних єврейських похованнях. У південній частині цвинтаря є біля сотні мусульманських могил. Єврейські поховання (після 1944 р.) зосереджені на декількох полях біля головної алеї. На місці колишнього меморіалу єврейським воїнам на початку 60-х років минулого століття були побудовані гаражі.

Розповідь про єврейський цвинтарі у Львові буде неповною, якщо не згадати про масові поховання львівських євреїв періоду Катастрофи. З матеріалів Комісії з розслідування фашистських злочинів відомо, що розстріли євреїв відбувалися:

1. У Скнилівському лісі, де були виявлені 10 ям з людськими останками, з яких відкриті 4. Кількість убитих – 4000 осіб.

2. У Лисиницькому лісі, напроти дріжджового заводу, дорогою на Винники. Там знайдено 45 ям з кількістю убитих від 500 до 3500 у кожній. Це тільки жертви розстрілів 1941-1942 років. У 1943 році тіла страчених спалювали.

3. На території Янівського концтабору і у його околицях (нині виправна установа МВС України №30, т.зв. «тридцятка») знайдено понад 60 майданчиків із закопаним у них попелом і перемеленими кістами, з яких відкрито тільки 5. У першому, площею 420 квадратних метрів, товщина шару попелу складала 45 сантиметрів. У третій виїмці, площею 300 квадратних метрів, залягання попелу і перемелених кісток досягало 2-х метрів. (4-а і 5-а ями мали площа 420 і 595 квадратних метрів). За оцінками фахівців, кількість жертв, здатних дати таку кількість попелу, складає близько 400 тис. осіб (17). Можна припустити, що саме тут спочивають останки значного числа євреїв дистрикту Галичина.

Жодне з перерахованих вище місць не відзначено пам’ятними знаками. Єдина гранітна брила, встановлена у 1993 році поблизу Долини смерті за Янівським концтабором, була викрадена. Тепер єврейська громада Львова не має окремого цвинтаря.

---

1. A. Czolowski, «Pomniki dzejowe Lwowa», Lwow, 1896, t.3, s.11, 12.

2. ЦДІАУ (Центральний державний історичний архів України), Львів, ф. 129, оп. 3, д. 268, лл. 1, 2.

3. Jakob Schall, «Po zabytkach zydowskich m. Lwowa», Lwow, 1935, str. 30, 60.

4. ЦДІАУ, Львів, ф. 52, оп. 2, д. 735, л. 614.

5. M. Balaban, «Zydzi lwowscy na przelomie XVI-go i XVII-go wieku», Lwow, 1906, s. 206.

6. ЦДІАУ, Львів, ф. 742, оп. 1, д. 870 «А», л. V.

7. M. Balaban, «Dzielnica zydowska jej dzieje i zabytki», Lwow, 1909, s. 69, 90.

8. ЦДІАУ, Львів, ф. 701, оп. 2, д. 642, л. 46.

9. ЦДІАУ, Львів, ф. 701, оп. 2, д. 1448, л. 248.

10. ЦДІАУ, Львів, ф. 701, оп. 2, д. 896, л. 13.

11. ЦДІАУ, Львів, ф.701, оп. 1, д. 374.

12. ДАЛО (Державний архів Львівської області), Львів, ф. 2, оп. 4, д. 1276, лл. 21, 24.

13. Album inzynierow і technikow w Polsce, Lwow, 1932, t. I, cz. 2; ДАЛО, ф. 2, оп. 4, д. 1276, л. 9.

14. Й. Гельстон, «Єврейський некрополь у Львові», «Галицька Брама», №1 (№37), Львів, 1998, стор. 15.

15. ЦДІАУ, Львів, ф. 701, оп. 3, д. 166, л. 1.

16. ЦДІАУ, Львів, ф.701, оп. 1, д. 376.

17. ДАЛО, ф. п-3, оп. 1, д. 278, лл. 38, 39.

Ізраїль, м. Бейт Шемеш, 2007

* Очевидці стверджують, що коли у 1990-і роки у Львові демонтували пам’ятник Леніну, з його фундаменту витягли плити з єврейського цвинтаря. За свідченням Фелікса Берґера, такими ж плитами з вигравіруваними на них зображеннями магендавида і написами на івриті був вимощений двір львівської внутрішньої в’язниці МГБ наприкінці 1940-х років (Ф. Берґер, Спогади. Минеаполіс. Дзеркало, 1995, вип. 44, с. 22, 23, 27).