|
|
|
Сеймур Мартін Ліпсет, Габріель Салман ЛенцКорупція, культура і ринкиЗагальнопоширений інтерес до соціальних атрибутів демократії й економічного розвитку викликав появу великої кількости наукових праць і статей, що охоплюють такі теми як розмір, джерела і наслідки корупції. Ця стаття прагне інтегрувати теоретичний та емпіричний аналіз корупції. На основі міжкультурної і транс-історичної дискусії на тему корупції, вона подає деякі емпіричні знахідки дослідницьких праць. Стаття також прагне інтегрувати ці знахідки та деякі первинні дослідження за двома теоретичними схемами: схема засобів і цілей школи Роберта Мертона та партикулярні припущення за Едвардом Бенфілдом. Що таке корупція? Студенти, що вивчають цей предмет, дають різні визначення. Як писав Арнольд Гайденгаймер у «Політичній корупції», слово «корупція» має історію винятково різних значень і конотацій» [1] . Політологи і філософи наголошують на її присутності у політиці чи державі як зусиль щодо забезпечення багатства чи влади через незаконні засоби, тобто як приватної наживи за рахунок громадськости. Корупція була всюдисущою у складних суспільствах, починаючи від Єгипту, Ізраїлю, Риму та Греції і до сьогодні. Диктаторська і демократична політика, феодальна, капіталістична та соціалістична економіки, християнська, мусульманська, індуїстська та буддистська культури – усі вони зазнавали корупції, проте, звісно, не рівною мірою. Всюдисущність, постійна присутність та рецидивність корупції означає, що її не можна трактувати як дисфункцію, яку можна виправити спрямованими людськими діями. Дослідження і вивчення повинні спробувати пояснити, чому корупція проявлялася сильніше у певні періоди, певних місцях чи певній культурі. Донедавна емпіричні дослідження у цій галузі стосувалися, головним чином, реальних прикладів. Однак, у відповідь на зростаючу потребу мультинаціональних компаній, консультаційні фірми розробили декілька індексів корупції, трансформуючи вивчення корупції і дозволяючи соціологам випробувати певну кількість гіпотез як щодо її причин, так і наслідків. Одним з індикаторів політичної корупції, що набув загального поширення, є Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index CPI) від організації Трансперансі Інтернешенл (Transperancy International). Таблиця 1 містить перелік вісімдесяти п’яти країн, починаючи з найменш і закінчуючи найбільш корумпованими державами. Табл. 1. Індекс сприйняття корупції 1998
Цей індекс «є «голосуванням голосувань», який сформувався на основі окремих численних досліджень думок експертів та громадськости про рівень корупції у багатьох країнах світу» [2] . Він визначає ймовірний індекс корупції для країн, в яких проводяться як мінімум три голосування, а в деяких випадках середній показник виводиться на основі дванадцяти опитувань. Усі джерела використовують однакове визначення корупції як неправильного використання державної влади для приватної вигоди. Індекс усереднює результати опитування, яке розрізняє політичну і адміністративну корупцію, і претендує на загальне сприйняття корупції. Індекс не охоплює проблеми пропорціональности – міжсуспільні і внутрішньокультурні відмінності у корупції. Він також не включає вимірювання корупції у приватних організаціях, наприклад, таке явище, як інсайдери (працівники компанії, що продають комерційні таємниці, внутрішню інформацію і под. зацікавленим особам-конкурентам. – Прим. перекл.). Методологія Індексу піддається сумнівам, оскільки деякі автори припускають, що він має справу з дослідженням ставлення тільки керівництва міжнародних компанії до корупції. Однак, насправді він включає думки представників населення країни. Індекс враховує тільки ті країни, де існують дані принаймні одного дослідження громадськости. У будь-якому випадку, голосування керівництва компаній та експертів корелюється з дослідженнями населення. Індекс розраховується за шкалою від 0 (найменш корумпований) до 10 (найбільш корумпований). На основі Дослідження світових цінностей у 1995 році Рональд Інґлгарт вказує на те, що відповіді на запитання про рівень корупції у відповідних країнах корелюються з показниками Індексу. Основна частина статті зосереджується на зв’язку між цінностями і корупцією. Брак міжнаціональних кількісних даних про цінності і настанови тривалий час перешкоджав порівняльному вивченню у цій галузі. Однак, Дослідження світових цінностей, що були проведені у 1981-1982, 1990-1993 та 1995-1996 роках, надали соціологам інформацію про настанови і цінності з великою вибіркою населення. У дослідженнях 1995-1996 років зроблено вибірку з понад шістдесяти країн; на жаль, дані ще не доступні для аналізу, проте згодом їх можна буде проаналізувати. Для цієї статті автор використовує дослідження 1990-1993 років, яке проводилося у сорока трьох країнах, де проживало 70% населення світу. Вони включали нації з доходом на душу населення від 399 дол. США на рік і до 30.000 дол. США на рік. Якість вибірки істотно різнилася. Дослідження, що проводилося у деяких, дуже слабо розвинутих країнах та країнах колишнього Совєтського Союзу, мало диспропорцію на користь міського, письменного населення, що схильне мати погляди, які проявляються у промислових суспільствах [3] . Тому ці результати, можливо, недооцінюють рівень міжнаціональних відмінностей між націями Першого, Другого та Третього світу. Економіка і корупція Велика кількість доказів документально підтверджує негативний вплив корупції на багато аспектів економічного розвитку. Дослідження вказують, що вищий рівень корупції суттєво знижує темпи росту ВНП. Аналіз регресії Паоло Мауро виявив, що зниження індексу корупції на 2,4 пункти (за шкалою від 1 до 10) пов’язується з чотиривідсотковим зростанням темпу росту ВНП на душу населення [4] . Вплив корупції призводить і до часткового зниження рівня інвестицій. Негативний вплив на інвестиції може спричинятися додатковим ризиком, оскільки корупція включається в розрахунки інвесторів. Корупція може також зменшити економічне зростання через зменшення державних витрат на освіту. Падіння індексу корупції на 2,38 (одне стандартне відхилення) пов’язується зі зростанням витрат уряду на освіту на рівні близько пів процента ВВП [5] . Чому корупція впливає на освіту? Дослідження показує, що уряд, уражений корупцією, витрачає відносно більше коштів на статті, що посилюють здирства [6] . Корумпована державна бюрократія може змістити урядові витрати на ті галузі, в яких вони можуть більш ефективно збирати хабарі. Загалом, складні для управління проекти, як, наприклад, аеропорти чи автошляхи, посилюють шахрайство. Однак, в таких галузях, як освіта, витрати та їх результати є більш очевидними, а тому менш відкритими для корупції. Инше дослідження пов’язує корупцію з різницею у доходах. Міжнаціональні дослідження виявили сильний зв’язок між корупцією, нерівністю в доходах та бідністю. Чим нижче країна за індексом корупції, тим більш ймовірно, що вона має високий коефіцієнт Джині, який означає більшу нерівність в доходах. Зростання рівня корупції на 0,78 пункти призводить до вражаючого падіння рівня росту доходів серед бідних – 7,8% на рік [7] . Така змінна, як дохід на душу населення, є найвагомішим показником, що пов’язується з корупцією при порівнянні на міжнародному рівні [8] . Багаті і найбільш розвинуті країни мають найменший рівень політичної корупції. Верхні двадцять країн за Індексом сприйняття корупції 1998 року мають дохід на душу населення за купівельною спроможністю на рівні від 17.000 дол. США і більше (див Табл. 1 за показниками корупції), тоді як двадцять найбільш корумпованих країн мають дохід на душу населення на рівні 4.000 дол. США і менше. Серед останніх – менш розвинуті країни та країни колишнього Совєтського Союзу. Тільки шість західноевропейських країн не увійшли до першої двадцятки. Кілька припущень можуть пояснити зв’язок між корупцією і доходом. Більший дохід змінює структуру мотивацій для державних керівників і може знизити корупцію. Ймовірно, що зростання багатства зменшує цінність очікуваної грошової наживи від корупції. Водночас, разом з доходом може зростати суворість покарання (ув’язнення, кримінальна справа, розголос, втрата перспективи майбутнього працевлаштування). Дані свідчать, що знизити корупцію може і економічний розвиток, оскільки він суттєво і позитивно впливає на розвиток демократії [9] . Окрім того, економічний розвиток підвищує рівень освіти, що збільшує шанси виявлення зловживань [10] . Ступінь, з яким країна, за показниками зовнішньої торгівлі, інтегрується в світову економіку, повинен корелюватися зі зменшенням рівня корупцією. У результаті входження до глобальної спільноти нація та її громадяни стикаються з нормами особистої та ринкової поведінки більш економічно розвинутих країн, а такі групи, як ЕС і НАФТА однією з умов членства вимагають запровадження цих норм. Культура й інституції Систематичні міжнаціональні дослідження про те, яким чином культурні і політичні змінні впливають на можливість розвитку корупції, є відносно новим явищем. Кількісні дані вказують на зв’язок між корупцією і соціальним різноманіттям, етнолінгвістичним поділом та пропорцією різних релігійних традицій серед населення країни. У складному порівняльному дослідженні Даніель Трайзман виявив вагомі свідчення того, що певні культурні й інституційні фактори знизили рівень корупції. Поєднавши ці дані з вивченням факторів, пов’язаних з демократією, він висуває думку, що більша частка населення протестантської віри і британська колоніальна історія – два найвпливовіші фактори, що пов’язуються з низьким рівнем національної корупції; за важливістю вони поступаються тільки ВНП. Далі в статті описуватимуться можливі механізми, яким чином протестантство впливає на таку поведінку. Щодо британського колоніального походження Трайсман стверджує, що воно тривалий час наголошувало не стільки на владі, скільки на процедурі. Цитуючи Гаррі Екштайна: «процедури для них [британців] – це не просто процедури, це священні ритуали» [11] . Готовність суддів та державних діячів слідувати правилам, навіть коли вони загрожують владі, можуть збільшувати шанси виявлення корупції. Британська спадщина може зменшувати корупцію і завдяки позитивному ставленню до демократії. Два соціологічні підходи можуть пролити світло на зв’язок між культурою і корупцією. Перший походить від засновника соціології Еміля Дюркгайма та його праці, яку потім суттєво переформулював Роберт Мертон. У його книзі «Соціальна теорія та соціальна структура» Мертон подає схему засобів і цілей, що пояснює різновиди порушення норм [12] . Другий підхід пов’язаний із сім’єю. Політолог Едвард Бенфілд розвинув цікавий аналіз, за яким сильна орієнтація на сім’ю, як-от у південній частині Італії та Сицилії, допомагає пояснити високий рівень корупції [13] . В основі лежить теорія Платона, який вказував на те, що успадковані зв’язки між членами родини, особливо батьків і дітей, тиснуть на них, вимагаючи партикулярних преференцій (непотизм). Бенфілд вказав, що корупція пов’язана із силою сімейних цінностей, зокрема почуттям обов’язку. Схема засобів і цілей Теорія Мертона полягала в тому, що корупція – це мотивована поведінка, спричинена соціальним тиском, результатом якого є порушення норм. Він наголошує, що всі соціальні системи встановлюють культурні цілі – завдання, які люди прагнуть виконати, а також ефективні засоби їх досягнення (наприклад, інституціоналізовані норми). За формулюванням Мертона, ті, хто прагнуть досягнути цілей соціально погодженими засобами, є конформістами. Однак, соціальні системи також чинять тиск на тих, хто має обмежений доступ до структури можливостей через расу, етнічне походження чи через брак навиків, капіталу, матеріальних, инших людських ресурсів, і змушують їх прагнути домінуючих цілей – від високого доходу до соціального визнання. Чимало ринків досягнень створюють велику різницю між попитом (цілі та цінності) та пропозицією (засобами). Як результат, багато тих, хто на ранніх етапах виявив, що вони мають обмежений доступ до можливостей, будуть відкидати правила гри і намагатися досягнути успіху нетрадиційними (інноваційними чи кримінальними) засобами. Мертон визначає способи, якими ця аналітична модель допомагає пояснити різновиди порушеної поведінки між вищими та нижчими класами і серед різних етнічних груп Америки – узагальнення задокументовані Деніелем Беллом [14] . Теорія Мертона полягає в тому, що культури, які наголошують на економічному успіху як важливій цілі і, водночас, істотно обмежують доступ до можливостей, будуть мати високий рівень корупції. Ця гіпотеза знайшла підтримку у даних міжнаціонального Дослідження світових цінностей 1990-1993, які підтвердили зв’язок між мотивацією до досягнення цілей та корупцією. Приклади межових ситуацій узгоджуються з аналітичною моделлю. Менш заможні країни з високою мотивацією до досягнення цілей є найбільш корумпованими. Наприклад, Росія, Південна Корея і Туреччина мають за цією шкалою найвищий рівень орієнтації на досягнення цілей. Ці ж країни є поміж найбільш корумпованих. З иншого боку, як передбачалося моделлю Мертона, країни, що мають відносно низьку мотивацію на досягнення і високий рівень доступу до відповідних засобів, повинні мати відносно низький рівень корупції. Данія, Швеція та Норвегія йдуть першими у переліку. На диво, за нашою шкалою вони найменш орієнтовані на досягнення цілей і також є найменш корумпованими. Можна припустити, що для них конфлікт між засобами і цілями є слабким. Скандинавський характер поведінки сформований зв’язком між мотивацією на досягнення і структурно диференційованим доступом до можливостей. На диво, шкала досягнення сильно – проте негативно – корелюється з доходом на душу населення. Це створює головоломку: чим багатша країна, тим нижчий рівень мотивації до досягнення. Ці результати можуть, на перший погляд, суперечити культурній теорії Вебера. Однак, розглядаючи вплив релігійних цінностей на економічний розвиток, Вебер передбачав, що позитивний вплив протестантства буде зменшуватися, як тільки інституціалізується висока продуктивність. Це може наводити на думку, що хоча сучасні багаті нації були колись поміж найбільш мотивованих на досягнення цілей (тобто, перед тим, як вони досягли розвитку); тепер, як передбачав Джон Адамс (John Adams), їх заможні громадяни спрямовані на досягнення цілей, не пов’язаних з роботою (музика, мистецтво, література), щоб стати, за термінологією Рональда Інґлгарта, пост-матеріалістами [15] . З иншого боку, еліта і середній клас у менш розвинутих країнах, усвідомлюючи свій неповноцінний економічний статус, можуть мати вищий рівень мотивації на досягнення. Для перевірки цієї гіпотези провели аналіз множинної регресії, що пов’язує дані Дослідження світових цінностей 1990 р. з Індексом сприйняття корупції як залежної змінної. Як зауважено, за теоретичним аналізом Мертона глибока корупція вражає країни з високим рівнем орієнтації на досягнення і низьким рівнем доступу до засобів. Фактичний зв’язок є досить міцним і статистично важливим для загального рівня. Зміна показника індексу досягнення країни на 1,1 пункти (одне стандартне відхилення, за шкалою від 1 до 5) дає практично пів пункту зміни показника корупції країни. Рівень прийнятности моделі є високим, пояснюючи значний ступінь варіації корупції. Зв’язок між цими двома змінними залишається сильним і при перевірці за иншими ключовими факторами. Розроблено численні індекси наявности економічних ресурсів та економічної свободи. Ми використовували, головним чином, Індекс економічної свободи (Index of Economic Freedom IEF) 1997 року, опублікований журналом Wallstreet Journal та фундацією Heritage Foundation. На шкалі від 1 (відсутність свободи) до 5 (повна свобода) можна виміряти, наскільки уряд підтримує вільний ринок. Він включає кілька факторів: свободу володіння приватною власністю, свободу заробляти на життя, свободу вести бізнес, свободу інвестувати власні, зароблені кошти, свободу міжнародної торгівлі, свободу брати участь у ринковій економіці. У регресивному аналізі зміна на 0,75 пункти (одне стандартне відхилення) в Індексі економічної свободи дає півтора пункти зміни показника корумпованости країни. Аналогічно до Індексу економічної свободи, дохід на душу населення може бути індикатором наявности економічних ресурсів чи навіть рівня економічної задоволености більшости населення. Тому той факт, що дохід на душу населення тісно пов’язаний з корупцією, підтверджує думку, що наявність інституціалізованих засобів досягнення бажаних кінцевих цілей знижує рівень корупції, підкріплюючи правильність припущення Мертона. Ця модель, що поєднує Індекс економічної свободи 1997 року з доходом на душу населення, значною мірою пояснює варіації корупції. Зв’язок досягнення цілей з корупцією залишається стійким і важливим фактором, якщо перевіряти за пов’язаними з корупцією змінними, як-от дохід на душу населення і відсоток протестантів та мешканців британського походження. Аморальна сімейність Друга головна культурна модель, що походить від Платона через Бенфілда, припускає, що корупція значною мірою є вираженням партикуляризму: почуття обов’язку допомагати, забезпечувати ресурсами осіб, яким особисто зобов’язаний, передусім, сім’ю, друзів і членів групи. Непотизм є найбільш видимим проявом. Вірність – це партикулярний обов’язок, що був надзвичайно сильним у докапіталістичних, феодальних суспільствах. Як зазначав Вебер, вірність і ринок є антитетичними. Протилежністю партикуляризму є універсалізм, зобов’язання поводитися з усіма за однаковими стандартами. Ринкові норми виражають універсалізм; тому чистий капіталізм проявляє та підтримується такими цінностями. Платон два з половиною тисячоліття тому погоджувався, що сімейні зв’язки, особливо між батьками і дітьми, є головними силами, що лежать в основі інституалізованих соціальних класів та приналежности [16] . Він твердив, що для створення егалітарного суспільства, як-от комуністичного, необхідно обмежувати такі, власне сімейні зв’язки. Діти від самого народження повинні бути відокремленими у громадських інституціях. Платон, звичайно, не міг повірити, що суспільство без сімейних зв’язків здатне вижити, проте його описи вказували на соціальну силу, яку він приписував сім’ї. Намагаючись зрозуміти первинний ріст капіталізму у протестантській культурі, Вебер зауважив, що доіндустріальні норми у католицьких суспільствах були комунітарними і вимагали, понад усе, щоб суспільство, сім’я та домінуюча каста допомагали менш щасливим. Він вірив, що ці цінності працювали проти появи раціонально орієнтованої ринкової економіки. З иншого боку, наголос на індустріалізації, турбота про самого себе є більш сприятливими для накопичення капіталу. Кальвінізм і протестантське сектантство підкріплювали таку поведінку. Сектанти вірили, що Бог допомагає тим, хто допомагає собі сам. Вебер вказав, що «великим досягненням... етичних та аскетичних сект протестантства стало розірвання кайданів кровних зв’язків (розширеної сім’ї)» [17] . Як зауважив Лоренс Гаррісон: «Є свідчення, що розширена сім’я є ефективною інституцією виживання, проте перешкодою розвитку» [18] . Солідарність розширеної сім’ї та ворожість до аутсайдерів, які не є членами сім’ї, села чи племені можуть спродукувати самообмежену культуру. Едвард Бенфілд, навчаючись у південній Італії, розвинув цей аналіз у концепцію «аморальної сімейности», тобто у концепцію культури, якій бракує комунітарних цінностей, проте вона сприяє сімейним зв’язкам. Він писав: «У суспільстві з аморальними фамілістами ніхто не переступить межу інтересів групи чи громади, хіба що для власної вигоди» [19] . Відданість більшій громаді практично відсутня, як і норми поведінки, що вимагають підтримувати инших. Тому, сімейність є аморальною, вона спричиняє ріст корупції, сприяє відхиленню від норм універсалізму та адекватної оцінки. Прийнятне усе, що сприяє інтересам власним і сім’ї. Мафія є крайнім прикладом аморальної сімейности. Бенфілд стверджує, що корупція у південній Італії та відповідних традиційних суспільствах є дуже схожою з мафіозною. Дослідження світових цінностей 1990 року разом із сукупною статистикою Світового банку надають дані, які ми використовуємо для створення шкали сімейности. Перший показник цієї шкали пов’язаний з беззастережною повагою до батьків, виміряний у відсотках людей, які погоджуються, що незалежно від рис і помилок своїх батьків, особа повинна їх завжди любити і поважати. Другий показник – відсоток людей, які вважать, що розлучення не має оправдання. Третій показник Світового банку – це середній показник дітей на одну жінку. Нації з високими показниками за цією шкалою були більш схильні до корупції. Знані за своїми сильними сімейними зв’язками, більшість азійських націй є серед більш корумпованих. З иншого боку, скандинави далеко внизу на шкалі сімейности; як уже зазначалося, ці країни розглядаються як найменш корумповані. Регресивний аналіз підтверджує цей зв’язок. Шкала сімейности та індекс сприйняття корупції сильно пов’язані. Зв’язок залишається стійким і при перевірці за показником доходу на душу населення. Модель, яка включає шкалу сімейности, шкалу досягнень та рівність купівельної спроможности, пояснює значні варіації індексу сприйняття корупції. Иншими словами, цей аналіз підтверджує тезу про аморальну сімейність. В иншій моделі ми додали нову змінну – частку протестантів. Трайсман показав, що цей показник дуже пов’язаний зі сприйняттям корупції. Результат наводить на думку, що сімейність є змінною, розташованою поміж релігією і корупцією. Иншими словами, протестантство частково зменшує корупцію, оскільки асоціюється з індивідуалістичними, несімейними стосунками. Релігія, культура і корупція У попередньому обговоренні ми показали, що культурна змінна допомагає пояснити і передбачити рівень корупції. Однак, що пояснює саму культуру? Розгляд цього складного питання виходить далеко за межі цієї статті. Проте, соціологічний консенсус щодо того, що релігія є важливою детермінантою варіацій у великих світських культурах, наводить на кілька корисних думок. Країни, де домінують протестанти, є менш корумпованими, ніж инші. Протестантський релігійний характер є більш сприятливим для поведінки, що дотримується норм. Протестанти, зокрема сектанти, вірять, що люди особисто відповідають за уникнення гріха, тоді як в инших християнських течіях, особливо в католицькій церкві, наголос робиться на вроджених слабостях людських істот, їх неспроможності уникнути гріха та помилок, і місія церкви полягає у прощенні і захисті. Католицька, англіканська та православна церкви більше схильні приймати людські слабкості, тому що священнослужителі мають повноваження звільняти людину від певного почуття відповідальности. І, як природний наслідок, – більш толерантне ставлення до можливого «гріхопадіння», прийняття людської слабости і припущення, що ніхто не є святим. З иншого боку, сектантські та євангелістські звичаї радше будуть заохочувати дотримання абсолютних цінностей, виховувати особливу повагу до моральних цінностей. Вони стимулюють послідовників докладати значних зусиль, щоб дотримуватися чеснот, інституціалізувати їх і зменшити, або взагалі знищити вплив злих людей, нечестивих інституцій і практик. Політично вони мають схильність розглядати соціальні та політичні драми як п’єси про моральність – боротьбу Бога з дияволом, – при цьому компроміс навіть не розглядається. Протестанти зберегли важливі елементи свого євангелістського походження. Більшість сект очікують від дітей практикуючих віруючих суворого дотримання цих практик, і як результат – свідомого, добровільного рішення при досягненні дорослого віку. Деякі вимагають досвіду навернення (повторного народження) як знаку щирої віри. Належне становище в цих групах залежало від праведного життя відповідно до напучувань, що часами були дуже конкретними. У деяких країнах більш аскетичні гілки протестантства підтримувати заходи, що забороняли чи обмежували алкогольні напої та незаконні азартні ігри. Протестантство сильно пов’язане із сприйняттям корупції. Зв’язок залишається стійким, коли перевіряти за показниками доходу на душу населення, проте дещо слабшим. Це означає, що близько чверті зв’язку між протестантством і індексом сприйняття корупції пов’язана з вищими доходами чи більш високим рівнем економічного розвитку протестантів. З иншого боку, це означає, що 75% зв’язку між протестантством і корупцією може бути результатом культурних факторів. Аналіз зв’язку між нашою шкалою досягнень та відсотком протестантів у країні збігається з припущенням, що протестанти стають менш орієнтованими на досягнення. Хоча Вебер і наголошував на тому, що протестанти мають схильність бути більш орієнтованими на досягнення, ніж католики чи инші традиціоналісти, це вже може перестати бути актуальним. Тепер, коли більшість протестантських націй є багатими, свідчення вказують на те, що вони змінили свої культурний фокус. Шкала досягнень корелюється негативно з відсотком протестантів у вибраній країні, що означає, що чим більше протестантів, тим нижчий рівень мотивації на досягнення цілей. Це дає нам ще одне обґрунтування очікувати нижчого рівня корупції серед більш протестантських націй у порівнянні з католицькими. За логікою Мертона, наявність інституціалізованих засобів у багатих суспільствах (у цьому випадку – доступу до економічних ресурсів) також означає нижчий показник корупції у протестантських країнах, які в середньому є більш заможними. У католицьких країнах уряд може обмежувати економічні свободи, тоді як протестантські країни (за деякими окремими винятками, скажімо, Скандинавія) є більше орієнтованими на ринок. Як очікувалося, індекс економічної свободи позитивно корелюється з протестантством, що означає, що чим вищий відсоток протестантів, тим вища свобода. І нарешті, теза Бенфілда про аморальну сімейність дає більш базові пояснення того, чому католицькі країни є більш корумпованими, ніж протестантські. Загальноприйнято, що католицькі країни є більш комунітарними і сімейними, тоді як протестантські наголошують на індивідуалізмі та розрахунку на самого себе. Дані Дослідження світових цінностей підтримують цю ідею. Шкала сімейности прогнозовано корелюється з протестантством. Як стверджувалося вище, згідно з аналізом, сімейність чи її відсутність є головними змінними, що містяться між протестантством і корупцією. Демократія і корупція Що може знизити корупцію, окрім підвищення продуктивности і модернізації? За відповідями ми можемо заглянути до дискусії Вебера про вплив політично відкритого суспільства на обмежуючу владу держави – про демократію, свободу особистости та верховенство права. Демократія, яка породжує політичну опозицію, свободу преси та незалежне судочинство, сприяє механізмам, що мають потенційну силу зменшувати корупцію. Опозиційні партії зацікавлені виявляти корупцію в уряді для того, щоб перемогти на виборах. У демократичних країнах правляча партія чи уряд, що зазнав невдачі у реформах, можуть програти вибори. З иншого боку, однопартійна держава не має таких мотивуючих чинників. Михаіл Горбачов, будучи реформістським комуністом, принаймні двічі публічного озвучив свої побоювання щодо зловживань, які притаманні однопартійній системі. Як комуніст, звичайно, він не захищав багатопартійну систему. Він радше закликав совєтську пресу й інтелігенцію виконувати роль опозиції для виявлення порушень. Відставка комісарів Евросоюзу у 1999 році за звинуваченнями у шахрайстві, сприянні «своїм» і у поганому управлінні продемонструвала потенціальний очищаючий ефект демократії. Демократично обраний Европейський парламент – добровільне об’єднання політичних партій, національних, регіональних та секторальних інтересів – активно запротестував проти невиборних комісій та їх «середземноморських (корумпованих) практик, що походили з південної, більш католицької Европи» [20] . Перемога представницької інституції «показала радикальне зміщення влади від невиборної бюрократії – Комісії – до виборного Европейського парламенту» [21] . Аналіз зв’язку між корупцією і демократією широко підтверджує цю гіпотезу. Дані про демократію взяті зі щорічного дослідження Фрідом Хауз про політичні права та громадянські свободи [22] . За шкалою від 1 (найбільш вільні) до 7 (найменш вільні) індекс складається з двох частин. Перша – політичні права – включає відповіді на наступні запитання: Чи голова/и держави та представники законодавчого органу обираються шляхом вільних і чесних виборів? Чи громадяни мають право формувати політичні партії чи инші організації? Чи опозиція має вагомий голос? і Чи є реальна можливість для опозиції набути більшої підтримки? Друга частина – громадянські свободи – включає вимірювання свободи та незалежности ЗМІ, свободи висловлювання, зборів, рівности перед законом, доступу до незалежного, недискримінуючого судочинства та захисту проти політичного терору, незаконного ув’язнення і под. Комбінований індекс демократії Фрідом Хауз (усереднений за обома індексами), проведений упродовж періоду дії індексу 1972-1998 років, істотно корелюється з індексом сприйняття корупції 1998 р. У регресивному аналізі цей комбінований індекс демократії залишається важливим при перевірці за показниками рівности купівельної спроможности на душу населення. Однак, нестандартизований коефіцієнт втрачає майже половину негативної кореляції між демократією та корупцією, коли демократії набувають тенденції ставати більш багатими (а саме, надавати більше доступу до можливостей). Хоча середній показник Фрідом Хауз може і не бути дуже пов’язаним з корупцією, Трайсман виявив, що кількість послідовних років, коли країна мала демократію, залишалася пов’язаною зі сприйняттям корупції, навіть коли перевіряти за ключовими факторами. Тому, демократія є важливим показником для прогнозування рівня національної корупції. Існують дані, які свідчать, що індикатор громадянських свобод, зокрема верховенство права, є більш важливим, ніж політичні права. Висновок Раціональність, зменшення сімейности, прагнення досягати, соціальна мобільність та універсальність – елементи, що характеризують відмінну від традиціоналізму сучасність, – пришвидшили появу розвинутих економік. Вони характеризувалися зниженням сімейности і впливу цінностей, що підтримували партикулярні системи взаємодопомоги і суперечили функціям ринкової економіки. Місце кастових систем феодального типу, які наголошували на обов’язку та вірності, посіли цінності, що підтримують та виражають логіку ринку. Сильний наголос азійських країн на груповому обов’язку, особливо щодо сім’ї, який є значно сильнішим у країнах, що найпізніше позбулися феодалізму (скажімо, в Японії), означає високий рівень корупції. За оцінками Трансперансі, більшість східноазійських країн дійсно мають показники корупції, значно вищі середнього. Японія, звичайно, виглядає як великий виняток. Вона має дуже низький рівень злочинности. Така ситуація в Японії пояснюється так: правила і закон порушуються менше, тому що це ганьбить сім’ю чи инших членів групи і принижує чоловічу гідність. Однак, звіти про корупцію у бізнесі та політиці на високому рівні продовжують з’являтися. В Індексі сприйняття корупції 1998 року від Трасперансі Японія займає двадцять п’яту позицію, після Чилі, Португалії, Ботсвани та Еспанії, і тільки трішки вище Коста Ріки, Бельгії, Малайзії, Тайваню і Тунісу. Усі колишні комуністичні країни, за винятком Угорщини та Чеської Республіки, розташовані далеко нижче медіани. Вони усі, хоча і різною мірою, мають суміш сімейности, статичного комунітаризму, ієрархічної релігійної культури (католицизм, православ’я) і партійного партикуляризму, який призводить до високого рівня корупції. Вони також в основній масі є бідними. Ми зосередилися на двох поясненнях корупції: схемі засобів і цілей Мертона та сімейности Бенфілда. Мертон та Бенфілд вказують, що неадекватні засоби досягнення визначених цілей і партикулярні норми, властиві для сім’ї, будуть продовжувати впливати на поведінку нації. Якщо раціонально орієнтовані економічні цінності і верховенство права почнуть домінувати у менш розвинених та колишніх комуністичних країнах, і якщо вони сприятимуть розвитку, рівень корупції повинен падати, так, як це сталося у трьох, тепер успішних, орієнтованих на ринок та законопослушних китайських суспільствах: Гонконгу, Тайвані і Сінгапурі. Щира подяка Яну Жангу (Yang Zhang) та Мередіт Рукер (Meredith Rucker) за дослідницьку роботу. Ми зобов’язані Роберту К. Мертону (Robert K. Merton) за те, що він стимулював до написання цієї статті і за надання конкретних порад. Переклала Лілія Шевчук [1] Arnold J. Heidenheimer, Political Corruption: Readings in Comparative Analysis (New Brunswick, N.J.: Transaction, 1978), p. 3. [2] Transparency International, «TI Press Release: 1998 Corruption Perceptions Index», Berlin, 22 September 1998. [3] World Values Study Group, «World Values Survey Code Book», ICPSR 6160 (Ann Arbor, Mich., August 1994). [4] Paolo Mauro, «The Effects of Corruption on Growth, Investment, and Government Expenditure: A Cross-Country Analysis», in Corruption and the Global Economy, ed. Kimberly Ann Elliot (Washington, D.C.: Institute for International Economics, 1997), p. 91. Див. також: Paolo Mauro, «Corruption and Growth», Quarterly Journal of Economics 110, no. 3 (1995). Для більш детального аналізу літератури див. Alberto Ades and Rafael Di Telia, «The Causes and Consequences of Corruption», IDS Bulletin 27, no. 2 (1996): 6-10. [5] Mauro, «Effects», p. 94. [6] Andrei Shleifer and Robert W. Vishny, «Corruption», Quarterly Journal of Economics 109, no. 3 (1993): 599-617. [7] Sanjeev Gupta, Hamid Davoodi, Rosa Alonso-Terme, «Does Corruption Affect Income Inequality and Poverty?» IMF Working Papers 98/76 (Washington, D.C.: International Monetary Fund, 1998). [8] Daniel Treisman, The Causes of Corruption: A Cross-National Study (forthcoming, 1998), pp. 22-23. [9] За свідченнями про зв’язок між демократією і економічним розвитком див.: Seymour Martin Lipset, Political Man (Garden City, N.Y: Doubleday, 1960); та Treisman, Causes of Corruption. [10] Treisman, Causes of Corruption, p. 6. [11] Harry Ekstein, Division and Cohesion in Democracy: Study of Norway (Princeton: Princeton University Press, 1966), p. 265. [12] Robert K. Merton, Social Theory and Social Structure (1957; reprint, New York: Free Press, 1968), pp. 246-248. [13] Edward Banfield, The Moral Basis of a Backward Society (Chicago: Free Press, 1958). [14] Daniel Bell, «Crime As an American Way of Life», Antioch Review, Summer 1953, pp. 131-154. [15] Ronald Inglehart, The Silent Revolution: Changing Values and Political Styles Among Western Publics (Princeton: Princeton University Press, 1977); and Inglehart, Modernization and Postmodernization (Princeton: Princeton University Press, 1997). [16] Plato Republic (trans. G. M. Grube, rev. C. D. C. Reeve [Indianapolis: Hackett, 1992], chap. 5). [17] Max Weber, The Religion of China (New York: Macmillan, 1951), p. 237. [18] Lawrence E. Harrison, Underdevelopment Is a State of Mind: The Latin American Case (Cambridge: Center for International Affairs, Harvard University; Lanham, Md.: University Press of America, 1985), p. 7. [19] Banfield, Moral Basis, p. 85. [20] «A Message for Europe», Economist, 20 March 1999, p. 15. The Economist висловив надію, що в реформі Європейський Союз «використає більше північний баланс та звичаї Союзу» [21] «Earthquake in Europe», Financial Times, 20 March 1999, p. 10. [22] Freedom House, Freedom in the World: The Annual Survey of Political Rights and Civil Liberties, 1996-1997 (New York: Freedom House, 1997). |
 ч
|
 |
|