Автори числа

Андерсон Джеймс (Anderson James), проповідник-дисидент. Народився в Абердіні, Шотландія. Однією із найбільш значущих подій у масонстві стала публікація у 1723 р. «Конституцій Андерсона», що стала першим тогочасним зведенням правил управління спекулятивним масонством. Протоколи Великої ложі Англії свідчать, що брат Андерсон отримав завдання «переварити» давні ґотичні конституції новим, ліпшим методом, і це сталося 29 вересня 1721 року. Усього за три місяці брат Джеймс Андерсон запропонував Великій ложі завершену працю, де містилася мітична історія масонства від Райського саду і до 1717 року. До тепер Конституції Андерсона залишаються цікавим твором історичної думки. Сам Андерсон був членом масонської ложі від народження, як і його батько.

Бондаренко Костянтин (творчий псевдонім Кость Бондаренко), український політолог, директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна.

Вілмсхерст Волтер Леслі (Wilmshurst Walter Leslie), засновник ложі «Живих каменів» (1927 р.), що володів найбільш глибоким розумінням духовних цінностей масонства того часу в Англії. Масонське життя за його уявленням – це пошук Правди, як це робили і знали Посвячені у давнину. З-поміж численних масонських творів брата Вілмсхерста дві його книги: «Сенс масонства» і «Масонські посвячення» внесли найбільший вклад у масонство і вважаються знаковими. У «Сенсі масонства» автор декларує мету масонства: «Масонство в інсценованій формі, шляхом мальовничого церемоніалу, показує філософію духовного життя людини і схему процесу відродження. Воно пояснює і чітко визначає фундаментальну доктрину будь-якої релігійної системи: колишньої чи сучасної, християнської чи не християнської».

Возняк Тарас, філософ, культуролог, політолог, багаторічний незмінний головний редактор Незалежного культурологічного часопису «Ї».

Ворд Джон Себастьян Марлоу (Ward John Sebastian Marlow), англійський письменник, масон, антиквар, спіритуаліст, пророк і містик, засновник релігійної громади. Найбільш відомий як автор численних книг про історію і значення масонства, що перекладені багатьма мовами світу. У них він простежує витоки масонства задовго до XVIII ст. і заохочує каменярів до міжрелігійного братства. Однак, його точка зору є спірною для багатьох масонів, які вважають її надто суб’єктивною і екстравагантною. Прихильники шанують Ворда як пророка, містика або навіть святого. Велика частина його пророцтв і містичних творів датуються 1930-1940-ми роками і містить серію з десяти Апокаліпсисів, які він нібито отримав на початку 1934 р. Їх тлумачать як передбачення Другої світової війни, кінця Британської імперії, завершення апартеїду у Південній Африці і зростання ісламського фундаменталізму.

Ґенон Рене (Guеnon Renе), французький езотерик, автор праць, присвячених дослідженню східної релігійної традиції. У своїх працях він пропонує безпосередньо подавати деякі аспекти релігійних доктрин Сходу, або ж адаптувати ті доктрини для західного читача найбільш розумним і виграшним чином, завжди суворо дотримуючись їх духу. Такі доктрини Ґенон визначає як універсальний символ. Його праці перекладені понад 20-ма мовами світу. Писав також арабською мовою.

Герберт Збіґнєв (Herbert Zbigniew), польський поет, есеїст, драматург. Кавалер Ордену Білого Орла. Найціннішим у доробку З. Герберта є цикл творів про «пана Коґіто», постаті, глибоко зануреної в сучасність і одночасно міцно закоріненої в європейській культурній традиції. У 1980-х роках З. Герберт був поетичним прапором польської опозиції. З 1986 р. мешкав у Парижі, де співпрацював з еміграційним виданням Zeszyty Literackie. До Польщі повернувся 1992 року. Прихильник інтелектуально-притчевої лірики. Лауреат багатьох польських та зарубіжних премій, зокрема премії Гердера (1973) та Єрусалимської премії (1990). Уперше текст есею українською мовою опубліковано у книзі: Збіґнєв Герберт. «Варвар у саду». – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2008. Переклад Андрія Павлишина.

Джейкоб Маргарет К. (Jacob Margaret C.), професор, доктор Корнуельського університету (з 1968), доктор honoris causa Утрехтського університету (з 2002). Поле зацікавлення: европеїстика, голландська та британська історія, історія науки, історія розвитку інтелекту.

Єфремов Сергій (справжнє прізвище – Охріменко), український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук (з 1919), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Народився в с. Пальчик Звенигородського повіту на Київщині (тепер Катеринопільський район Черкаської области) у родині священика. Політичну діяльність розпочав у студентські роки. За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури і політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російськими властями. В березні 1917 Є. увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15(28).6.1917 першого українського уряду – Генерального Секретаріату УЦР-УНР Є. займав у ньому пост генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 Є. офіційних посад не займав. З встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище і переховуватися.

Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму, Є., на думку деяких дослідників (Н. Павлушкова, В. Плющ, В. Шмельов та ин.), в 1920-28 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство Української Державности і Спілку Визволення України, які послідовно відстоювали ідею української державности. В липні 1929 Є. було заарештовано і звинувачено в організації і керівництві СВУ. В квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми. З 1939 доля Є. невідома.

Єшкілєв Володимир, український письменник та есеїст, літературний критик, укладач енциклопедії сучасного письменства Плерома.

Савченко Віктор, український історик, письменник, краєзнавець. Кандидат історичних наук. Автор 14 книг (за даними на серпень 2008 року). Доцент Одеського університету внутрішніх справ, викладач соціології (з 2002).

Фіхте Йоган Ґотліб (Fichte Johann Gottlieb), видатний німецький філософ. Народився у 1762 р. у родині ткача. З 1794 р. був професором Єнського університету. У 1799 p. звинувачений в атеїзмі та звільнений з університету, після чого переїхав до Берліна і займався читанням публічних лекцій. Добровольцем брав участь у антинаполеонівській війні і у 1814 p. помер від хвороби у військовому шпиталі. В основі публікованого тексту – доповідь, прочитана Фіхте на зібранні ложі «Руайяль-Йорк» 13 і 27 квітня 1800 р. Форма листів надана тексту, імовірно, самими видавцями масонського збірника, у якому вперше надруковане твір, – Ігнаціусом Феслером і Йоганом К. А. X. Фішером. Ними ж до тексту були внесені «виправлення» і вставки –скажімо, другий лист не належить перу Фіхте. Понад те, дослідники вважають, що у процесі редакційного виправлення І. Феслер вніс у текст ідеї, прямо суперечні ідеям Фіхте цього періоду. Тому переконано використовувати ці «Листи» як джерело філософії Фіхте не варто, хоча основний пафос співпадає з його ідейним світом. Тим, хто цікавиться подробицями спілкування Фіхте з масонськими колами, можна рекомендувати статті: Hammacher К. Fichte und die Freimaurerei // Fichte-Studien, Bd. 2: Kosmopolitismus und National-Idee. Amsterdam–Atlanta, 1990. S. 138-159.

Ходоровський Михайло, кандидат історичних наук, заступник директора Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). У журналі подано скорочений розділ з книги «Масонство і Україна. За матеріалами діяльності вільних мулярів VIII ст. Історико-архівні нариси» ЦДАМЛМ України. – К.:, 2004. – 137 с., Київ.

Шевчук Дмитро, кандидат філософських наук, викладач Національного університету «Острозька академія», випускник Европейського колеґіуму польських і українських університетів в Любліні (Польща). Сфери наукових зацікавлень: сучасна філософія, методологія гуманітарних наук, філософія політики, політичні та культурні процеси в Центрально-Східній Европі.