о. Садок Баронч

Заснування міста Станиславова

«В ім’я Господа. Амінь. Я, Андрій з Потоку Потоцький, староста галицький, лежайський і коломийський, полковник Його Королівської Милости. Усім і кожному зокрема, кому тепер і в майбутньому слід знати: свідомо чиню, що з Божою допомогою на своїй спадковій землі, там, де було село Заболотів, задумав місто під назвою Станиславів (збудувати – перекл.), яке я вже з ласки Божої почав, щоб тут могли ґрунтовно селитися, а моїм коштом (обіцяю – перекл.) фортифікувати його, зміцнити валами, оточити мурами і закрити міцними брамами. При цьому (обіцяю – наук. ред.) забезпечити його артилерією і відповідними боєприпасами так, щоб не тільки ворожим чатам, але й, дай, Боже, здоров’я і щасливої перемоги, самій ворожій силі був учинений опір, щоб мешканці згаданого міста при своїх маєтках і здобутках залишались безпечними. Усім, хто тут буде поселятися, надаю свободи на двадцять років, упродовж яких їм вільно приходити і відходити. Наказую відміряти місце спорудження будинків відповідно до потреби і бажання кожного. На передмісті дозволяю будувати броварні, солодовні, винниці, фільварки, на що кожному будуть виділені ділянки. Даю свободи на сівбу, городи, поля, всяку торгівлю, шинки, броварництво, ситіння меду, гуральництво, продаж їх та инших речей, які можуть найкращі привезти із собою, як у місті, так і на передмістях. Та насамперед християнин кожну справу мусить починати з примноження слави Божої, а потім дотримуватися закону, який є основою всього і на якому стоять і утверджуються цілі держави. Тому під іменем Пресвятої Діви, святих Андрія і Станіслава я збудував костьол. Будуть відміряні місця на церкву для вірмен грецького обряду та на школу гебреям, і дозволяю кожному з них відправляти богослужіння відповідно до своєї віри. А оскільки закон, про що вже згадувалося, усьому чинить порядок, то я за традицією всіх найголовніших міст згаданому моєму містові і жителям дозволяю це маґдебурзьке право [1] , щоб ним судилися і в усіх справах його дотримувалися. А щоб мешканці могли цим правом цілковито користатися і щоб добрих з-поміж себе охороняли, а поганих віддавали до суду і виключали з-поміж добрих, – дозволяю раз на рік на свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа вибори, щоб усі, зійшовшись до ратуші або в иншому пристойному місці, вислухавши перед тим згідно з католицькими традиціями молитви до Святого Духа, відповідно до порядку маґдебурзького права обрали з-поміж себе дванадцять чесних мужів, добре забезпечених, які розбираються у маґдебурзькому праві, і мені самому та моєму спадкоємцеві або під час моєї відсутности моєму заступникові, з-поміж десяти мужів, поданих у день згаданого свята. Вони, а також я сам і мій спадкоємець мусять вибрати двох бурґомістрів і подати їх громаді, а на їхнє місце з громади будуть вибрані двоє, щоб залишався повний склад. Напередодні свята св. Аґнеси всі мешканці, а також виборні з бурґомістрами, перед тим домовившись і вибравши з-поміж дванадцяти мужів чотирьох радних і війта [2] , мусять повідомити мене і мого спадкоємця через бурграфа [3] чи мого делеґата. Після затвердження у новому складі виборні разом з иншими повертаються до ратуші і складають офіційну присягу. На другий або на третій день чотири лавники або, якщо буде необхідно, то і дванадцять, мусять бути обрані з громади загальним голосуванням і приведені до присяги відповідно до Саксону [4] . А оскільки я з особливої ласки в нагороду заслуг у заселенні міста благородному Бенедиктові Андрушевському дарував право на пожиттєве війтівство (він має на це відповідний документ, в якому я обіцяю зберегти за ним це місце), то після його смерти у щорічних виборах нікому не надається перевага. Після цих виборів уряду і прийняття ним присяги на другий день уряд з усією громадою мусять вибрати двох містян, гідних довіри і які мають власне господарство, які мусять завідувати люнаріями (своєрідний податковий відділ – перекл.). Вони мають називатися люнарями [5] і мусять бути дуже чесні. Вони розділяють всі, які нижче будуть описані, міські податки, і щороку після виборів уряду перед ним і переді мною або моїм спадкоємцем мусять звітувати для порядку. На ці податків ані замок, тепер і в майбутньому, ані уряд, тільки сама громада має право. Ці кошти слід використовувати тільки на ремонт валів і мурів, придбання артилерії, пороху та всякої амуніції, необхідної для оборони міста на вічні часи. Суди, як війтівські, так і радницькі, мусять відбуватися в ратуші (яку я обіцяю збудувати власним коштом), а наразі – в иншому місці. Ці суди мусять судити і карати за законом, добре пам’ятаючи про свою присягу. Бурґомістр з радними мусять судити цивільні справи, а війт – кримінальні і вічні заповіти. Якщо у справі буде доведена вина за якийсь злочин містян мого міста, кара за який виносила б п’ять гривень [6] , то вона повинна належати люнареві. Усі менші суми належать обом урядам, і вони можуть їх використовувати для власних потреб.

Однак, якщо якомусь містянину не сподобається рішення суду і він вважатиме його несправедливим, то мусить апелювати до мене самого або до мого намісника, і цьому уряд не повинен заперечувати, наказавши писареві правильно описати весь судовий процес. Кримінальні справи, які називаються карою голови, якби комусь загрожувала кара смерти, мусить розглядати війтівський суд і виголошувати вирок на ратуші разом з моїм намісником відповідно до закону і Торунського статуту [7] .

Для потреб згаданому урядові дозволяю мати лазню, цегельню з вапняною піччю, бляхарню і перекупні крами на столах від місця на ринку, щоб з них обидва уряди мали прибуток і використовували на свою користь.

Усі инші прибутки, як з ваг, шротарні [8] ,буркове, жирове (різновиди середньовічних міських податків – перекл.), помірне [9] , з привозного пива, воскобійні, повинні належати люнареві, крім: торгового, ярмаркового і мостового, які належать до прибутків замку. Цими коштами завідуватимуть люнарі і мусять їх використовувати, як було сказано вище. З цих коштів належить також платити міським слугам і щороку забезпечувати їх одягом. Бажаю і призначаю, щоб цих слуг було шість на взірець львівських ціпаків [10] , які з наказу уряду повинні виконувати всякі послуги та стежити за порядком у місті, особливо за замиканням брам, і запобігати вночі пожежам і різним галасам, а також виконувати всі урядові розпорядження. Усі ремісники повинні належати до радних, щоб у них усе було в порядку. Коли їх буде дванадцять, радники мусять дати їм дозвіл на створення своїх цехів [11] і, скопіювавши з подібних цехів у відповідності до ремесел в инших містах, повинні піти до мене і мого спадкоємця за дозволом і затвердженням, щоб відповідно до своїх прав справувалися і виконували церковні повинності. Радні мого міста, відповідальні за діяльність цехмістрів, обраних цеховою братією, мусять їх затвердити і прийняти від них присягу згідно із Саксоном, і вислуховувати їхні звіти з фінансів, щоб їх не використовували ні на що инше, тільки на цехові потреби. Ці ж радні мусять чесно контролювати всі товари, які міряють вагами, ліктями, гарнцями, щоб не було жодного фальшу, а якби фальш виявився, карати відповідно до закону так, як це відбувається у коронних містах.

Я збудував ятки для різників. З них аж до закінчення свобод і в пізніші роки кожен мусить давати від ремесла і стола щороку три камені лою, з них два – до замку, а третій – на костьол. Окрім того, з кожної ятки повинен давати окремо три злоті [12] .

Для більшого збагачення цього міста я випросив у його Милости нашого короля ярмарки і торги. Торги – перший у неділю, другий – у четвер кожного тижня. Ярмарки три: один на свято св. Станіслава, другий – на св. Андрія, третій – на Різдво Пресвятої Діви Марії, і всі вони мусять відбуватися упродовж чотирьох тижнів. Про ці ярмарки слід сповіщати ратушевим дзвоном. Обіцяю купецькому людові до війтівського суду давати свого суддю для справедливого вирішення справ. На ці ярмарки дозволяється всякому людові, як чужоземному, так і польському, приїжджати, торгувати, купувати, привозити, продавати різноманітні якнайкращі чужоземні і польські товари як великим, так і малим купцям без усякого винятку. Також оголошую і зобов’язуюся, що після закінчення свобод, або радше волі на двадцять років, містяни і всі жителі на вічні часи не будуть зобов’язані до жодного боргу, тільки за звичаєм усіх міст мусять сплачувати до моєї скарбниці на день св. Мартина чинш [13] у три злоті з дому, сім злотих з лану поля, три злоті від горілчаного котла (хто гнатиме горілку), три злоті за кожнен раз від півбочки меду прашного ситіння [14] , а також чотири злоті з мірою від варіння пива. А міра мусить бути як від усякого збіжжя у млині, так і від столів (крамарських – перекл.). Понад ці повинності не мусять вони давати жодних десятин, як то: бджолиної, овечої, свинячої та поволощизни [15] , тільки від бджолиного вулика по три гроші [16] . Не повинні їх змушувати ані я, ані мої спадкоємці, і зобов’язую своїх спадкоємців, щоб у всьому цих прав, наданих містові, яке я заклав, дотримувалися. Обіцяю, що спадкоємці мої не виконуватимуть всякі панщизняні роботи: ні шарварки [17] , ні підводи, ні розношення листів, ні взагалі до жодних робіт, крім передмістян, які завжди мусять виконувати всякі повинності, що збереглися при тих правах і свободах. Кожен мусить з дому дати чотири злотих, з лану – вісім злотих, з горілчаного котла (хто гнатиме) – чотири злоті. Ні вина, ні меду не мусять продавати, тільки купувати від містян для продажу; не мають права ні ситити собі меду, ні перепродувати його. Від варіння пива з мірою – п’ять злотих, шарварки, коли трапиться необхідність, слід відправляти до міських млинів, бджолину десятину від кожного вулика – сплачувати по шість грошів. Ці кошти на день св. Мартина разом з міськими повинностями слід віддавати до моєї скарбниці. Цього їм цілком дотримуватися обіцяю і своїм правом стверджую, що ці права будуть однаково служити людям всякого віросповідання і національности, які будуть тут селитися. Бажаючи якнайкраще їх авторизувати, стверджую підписом своєї власної руки і прибиттям печатки. Діялося це у Станиславові, дня 7, місяця травня, року Божого 1662. Андрій Потоцький». (…)

Переклав Юрій Угорчак

---

[1] Ius Thewtunicum, Iure Madeburgense, iure Theutonico Maideburgensi – загальна назва особливого статусу міського самоврядування в Центрально-Східній Європі на зразок привілеїв, вперше запроваджених у саксонському місті Маґдебурґ у 1188 р. Остаточно сформувалося в Німеччині у 13 ст. У наступні віки, як привілеї, його отримували міста сучасних Польщі, Литви й України.

[2] Війт – голова міського лавничого суду.

[3] Бурграф – комендант замку, замісник ґродського королівського старости.

[4] «Взірець Саксонський» – кодекс середньовічного права, складений Ейк фон Репковим у 1205-1235 рр., у першій половині 16 ст. став офіційним збірником законів Польської держави.

[5] Люнар – головний управитель при міському господарстві.

[6] Гривна – західноєвропейська марка. Ця грошово-лічильна одиниця (numerus polonicalis, pagamentum Polonicale або numerus Cracoviensis), що дорівнювала 48 грошам, поширилася на майже всіх польських землях, а також в Галичині і на Волині під пануванням Польщі в середині 17 ст.

[7] Торунський статут – норма, яка від 1520 р. визначала одноденну панщину з одного лану як обов'язкову і мінімальну для усіх земельних володінь (духовенства, шляхти, королівських маєтків), якщо селяни не мали більших повинностей. У другій половині 16 ст. на більшості українських земель панщина становила два дні на тиждень з одного лану.

[8] Від нім. Schrot – дрібні куски, обрізки – концентрований корм.

[9] Помірне – торг або мито в Україні, Московщині, Білій Русі, Литві й Польщі в середньовіччі, що його стягували з привізного товару.

[10] Ціпак – рядовий службовець міської служби правопорядку 15-18 ст., озброєний важким ціпом.

[11] Цех – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій у спеціальні спілки (корпорації) в межах міста.

[12] Золотий, злотий (польськ złoty, złotówka) – грошова одиниця Речі Посполитої, в середині 17 ст. = 30 грошам (осмакам) за сумою 30 срібних грошів закріпилась назва з польської. Злотий польський був вигідним у лічбі, тому що дорівнював половині копи або 1/3 таляра.

[13] Чинш – регулярний податок натурою чи грошима, який платила державі або сеньйору (власнику землі) категорія вільного населення (селяни, містяни), позбавлені власности, за право безстрокового спадкового користування землею.

[14] Мед варили за певних обставин: напередодні храмових та інших свят чи урочистих подій. Як правило, ситити мед дозволялося не більше 6-8 разів на рік, а його розпродаж не міг перевищувати три дні.

[15] Сплата податку з кожного возу.

[16] Гріш, лат. – grossus – великий; nummus grossus denarius, grossus – великий гріш, великий динарій) — срібна монета вартістю в кілька динаріїв, яку почали карбувати в Ґенуї в кінці 12 ст. Гріш – це розмінна монета з різними локальними, додатковими визначеннями, становив спочатку 1/21, далі 1/24, 1/36 та інші частини таляра. Наприклад, 1648-1657 рр. на Україні таляр = 90 грошам = 3 золотим.

[17] Шарварок – додаткова до панщини феодальна повинність із будівництва і ремонту мостів, шляхів, гребель, панських будинків і т. ин.