Володимир Єшкілєв

Місто на Десяти Сефіротах

Якщо уважно подивитися на давню схему укріплень Станиславова, то в людини, обізнаної на середньовічній метафізиці, виникає стійке враження, що засновник та проектанти міста розташували бастіони та будівлі фортеці, користуючись не лише фортифікаційною доцільністю.

Основні оборонні споруди і кам’яниці в плані утворюють відому любителям творчості Борхеса і Умберто Еко схему Дерева Десяти Сефірот – наріжної ілюстрації до філософії Кабали, таємного вчення середньовічних містиків. Дерево Сефірот (Дерево Життя) символізувало, серед иншого, шлях проходження впливів (еманацій) Творця через вищі світи (сфіри, властивості) до нашого матеріального світу, що у кабалі носить назву Малкут (Царство).

Подібність плану міста Станиславова до Дерева Життя не є випадковістю. Адже, як тепер стає зрозумілим завдяки новітнім історичним дослідженням, в родині Потоцьких була своя таємниця. Спробуємо наблизитися до її розгадки.

Европейські володарі сімнадцятого-вісімнадцятого століть знаходилися на перетині різноманітних окультних впливів. При дворах Бурбонів і Габсбурґів від часів Катерини Медічі і Рудольфа Другого охоче приймали провидців і магів.

Різноманітні ворожки і містики, від калічної еспанської селянки Капітор до блискучого аристократа графа Сен-Жермена, хвилювали уяву та спустошували гаманці коронованих вершителів світової політики. Монархи один перед одним хвалилися своїми окультистами, немов породистими жеребцями. Рідко яке важливе політичне рішення приймалося без астрологічних прогнозів та таємних консультацій з чарівниками.

Засновники і патрони Станиславова не стояли осторонь цієї моди. Засновник Станислава краківський каштелян Андрій Потоцький, воєвода та коронний гетьман Юзеф Потоцький та правителька Катажина Коссаковська з Потоцьких виявляли свою прихильність до магів і кабалістів настільки бурхливо, що потрапили на сторінки окультної історії Европи.

Про таємничу алхемічну лабораторію магната Юзефа писав у листі кардиналові Дельфіно високовчений єзуїт Раймонд Варус (1731). У цьому листі згадується зокрема і духівник воєводи Потоцького Томаш Заленський, якому брат Варус (що на вищому за духівника щаблі орденської ієрархії у Товаристві Ісуса) закидує зайву та маловмотивовану поблажливість до неблагодатних окультних вправ володаря землі Галицької. У листі також йдеться про «таємничих і темних осіб», що часто-густо навідували резиденцію воєводи.

Деякі дослідники переконані, що Юзеф Потоцький мав тісні і плідні зв’язки з масонами й окультними товариствами не тільки Речі Посполитої, але й Імперії Габсбурґів. В алхемічному «Кодексі ОХ» (Турин, 1765) також повідомляється про три загальновизнані успішні алхемічні проекти середини вісімнадцятого століття: Амазія Траппи у Пізі, Кальвасіно у Сполето і Абрама Панакосаса у Галісіі Сарматській (себто, в Галичині).

Легендарна постать алхеміка, некроманта, астролога і кабаліста Абрама Панакосаса упродовж півстоліття хвилювала фантазію адептів і любителів Філософського каменю як у володіннях Пишних Османів, так і в куртуазній Европі. Грек за походженням, Панакосас організував свою першу алхемічну робітню при дворі Кармаз-паші у Фессалоніці. Нагла смерть покровителя (якому вкоротили життя за наказом султана Мегмеда І) і убивча ненависть мусульманських улемів змусили Панакосаса вирушити у мандри. Він був астрологом та радником при дворі могутнього валаського і молдовського князя Костянтина Маврокордата (правив з перервами у 1730-1763).

У Валахії учений грек знайшов послідовників давнього знання некромантів і повідомив про це европейських містиків через свій реферат «Новий виправлений, звірений та впорядкований Некрономікон. Трансільванські та мізійські вчення допитувачів мертвих». Реферат було розтиражовано у друкарні Дельтуса у середині сорокових років вісімнадцятого століття. Вважається, що кілька примірників збереглися до наших часів у приватних колекціях. Принаймні, сучасний дослідник трансільванської метафізики Інжи Анзорі цитує цей реферат у книзі «56 нащадків Дракули», популярному виданні для туристів і шанувальників вампірської тематики. Біля 1748 року Панакосос залишає Валахію і їде до Галичини, щоби зустрітися (чи не при дворі воєводи Юзефа Потоцького?) зі славетним кабалістом Пінхасом.

Пінхас був далеко не першим кабалістом, що з’явився на сторінках фамільної хроніки роду Потоцьких. Легенди стверджують, що Ревери Потоцькі вчилися окультній науці у легендарного кабаліста ребе Еліяху, що жив у печері недалеко від Станиславова (у шести кілометрах північніше цитаделі, на так званих Вовчинецьких горах). Є також згадки про зустрічі Андрія Потоцького із хасидом-відлюдником Ізраелем бен Елізером, що молився Єдиному Богу на Сокільському хребті, в оточенні загадкових мегалітів, знаних серед краєзнавців і туристів як «Гарбузівське каміння». Останнім часом ім’я Ізраеля стало популярним серед українських шанувальників карпатської містики завдяки книзі Громовиці Бердник «Знаки Карпатської магії» (Київ, 2006).

У часи розквіту роду Потоцьких кабалісти вважалися носіями найдавнішої традиції людства. Тієї традиції, яка дала нашій цивілізації філософські і гадальні карти Таро, алхемічні трактати Гермеса Трісмегіста та магічні жрецькі практики Єгипту. Аристократи розпитували кабалістів про майбутнє, училися оточувати себе охоронними амулетами, знаходити підземні скарби, передбачати підступи ворогів та ефективно захищатися від відьомських прокльонів. Ну й, зрозуміло, магнати випитували у відлюдників знання про магічні засоби здобуття грошей. Золота.

Якщо трансформаційні досліди «фірми» Панакосаса-Пінхаса дійсно вдалися, то цим можна частково пояснити різке збагачення та зміцніння політичної партії Потоцьких в середині маньєристичного віку.

Кабалісти і гностики виявляли до роду Потоцьких виняткову повагу. Це шанобливе ставлення можна, звичайно, пояснити віковою традицією меценатства щедрих та посвячених у таємні містерії правителів.

Так, у архівному документі, оприлюдненому у 1999 році, Достойний Майстер масонської ложі «Астерон до Чорної черепахи» Карл Браганз (Bragahnes) наводить розлогу цитату з анонімного панегірика (можливо, написаного знаменитим абатом Піро), присвяченого герою Станіславу Потоцькому, що загинув під стінами Відня 12 вересня 1683 року. Станіслав у цьому панегірику позиціонується як «Світлий і безсмертний Дух, Астральний Покровитель, якого викликають для допомоги Сини Посвячених в час скрути і безнадії, повноважний Патрон Орла і Таблиці, що незмінно стоїть на обороні святилищ та скарбів нетілесних».

Нагадаємо, що йдеться про молодого сина Андрія Ревери Потоцького, на честь якого було названо теперішній Івано-Франківськ. Він загинув під час атаки християнського війська на турок. Атаки, яка вирішила долю Европи і врятувала християнську цивілізацію від страшних наслідків вторгнення півмільйонної армії великого османського полководця Кара-Мустафи.

Події 11-12 вересня 1683 року й досі вважаються переломною точкою континентальної історії. Й не тільки класичної, але й окультної. Не дарма ісламські фундаменталісти здійснили напад на США саме 11 вересня. Метафізичне значення цієї дати потребує окремої розмови.

Події зранку 12 вересня 1683 року розвивалися у наступній послідовності. О п’ятій ранку духовний провідник християнського війська великий містик брат Марко д’Авіано (чину капуцинів) відслужив месу в присутності вищих полководців військ з’єднаної Европи. Це сталося в невеличкому монастирі на горі Калєнберґ, яка домінує над Віднем на правому березі Дунаю. Тоді ж герцог Карл Лотарингський, маршал Тафе і фельдмаршал Гольц прийняли причастя і урочисто поклялися перед своїми флаг-офіцерами, що у випадку поразки не залишаться живими і не побачать криваві присмерки Европи. Маркграф Байройтський і фельдмаршал Дюневальд виголосили полум’яні промови перед імперськими військами центру, які мали витримати головний удар яничар.

О шостій ранку на правому фланзі християнського війська вишикувалася кіннота польського короля Яна Собеського, одну з хоругов якого вів юний Станіслав Потоцький. За командою графа фон Леслі саксонські і швабські загони зайняли висоти гори Калєнберґ і тим забезпечили собі найвигіднішу позицію. Турки зрозуміли це надто пізно. Але вирішили компенсувати позиційні втрати захопленням схилів гори Нусберґ. Гору затято захищали саксонські штандарти курфюрста Йоганна Ґеорґа Третього. Їм, після підходу імперських резервів, вдалося відтіснити турецьке військо до Хайліґенштадту. Успіх супроводжував також кінноту князя Любомирського і кірасирів графа Віттельсбаха, які ущент розбили тридцятитисячний молдовський корпус.

Після цього в бій вступила важка польська кіннота Собеського – головна ударна сила християнського війська. Атака короля Яна була страхітливою. Вісім тисяч драгунів і уланів, рухаючись униз схилом Калєнберґ, врізалися в щільні лави яничар, якими керували Кара-Мустафа і Вані-Еффенді. Яничари витримали цю несамовиту атаку і перейшли у контрнаступ.

Це була кульмінація бою. Саме в цей критичний момент загинув Станіслав Потоцький. Християнське військо витримало контратаку. Під Дорнбахом свіжа піхота Карла Лотарингського змусила яничарів спочатку зупинитися, а потім утікати. Король Ян Собеський першим увірвався до намету великого везиря і вкрив себе безсмертною славою.

Отже, Станіслав Потоцький, разом з генералом де Сушем та ще двома тисячами лицарів Европи, що загинули того дня, став ніби «жертовним агнцем» на вівтарі найнапруженішого моменту протистояння двох аврамічних релігій – християнства та ісламу. Він увійшов до окультної легенди Заходу як постать не тільки героїчна, але й містична.

Відповідно, рід Потоцьких здобув духа-покровителя, шанованого не тільки католицьким світом, але й в середовищі розенкройцерів і масонів. Довіра до Ревер Потоцьких з боку близького до розенкройцерів Абрама Панакосаса та його колег, можливо, не в останню чергу пояснюється цією обставиною.

А звідси вже недалеко до розуміння того, чому план міста, присвяченого пам’яті Астрального Покровителя, так нагадує кабалістичне Дерево Десяти Сефірот, Дерево Життя. Адже в пам’яті европейців юний Покровитель Станіслав здобув собі життя Вічне.