Тарас Жеребецький

Наше місто було багатонаціональним...

...тут жили представники дуже багатьох національностей: українці, поляки, чехи, угорці, французи, німці, євреї, болгари, американці, серби, румуни і хорвати.

Люди створювали імідж нашому містові, робили його європейським: з оборонним муром, дамбою, портом і старовинною Ратушею. Обстановка створює настрій, стиль. Люди творять історію.

Дуже багато людей їздило на роверах. Як чоловіки, так і жінки. Часто можна було побачити цілу родину, що утрьох сиділа на одному ровері з чотирма колесами і трьома сідлами, кудись поспішала або, навпаки, тішилася спокоєм вихідного дня і подорожувала бруківкою нашого міста. Багато людей їздило містом: на роботу, з роботи, до джерела по мінеральну воду, до крамниці пана Дідьє і до монгольського цирку, який приїжджав раз на місяць і розташовувався біля Катедри, чим духівництво було дуже незадоволене.

Водами Бистриці ходили пароплави і теплоходи, на бортах розливали вино, годували індиками, макаронами з пармезаном, грінками і вівсяними пластівцями.

Мости над річкою розводили щоночі опівночі, а зводили щоранку о п’ятій. Тоді прокидалися сажотруси, які чистили комини, змащували флюґери, будили сестер Василіянок і годували бездомних котів на дахах.

У нашому місті містився порт святого Георгія, а далі за ним був вихід до Середземного моря і до Світового океану.

Щодня купці з усього світу швартувалися у порту, приїздили до міста на площу Ринок і організовували ярмарки, де можна було купити чудернацькі речі.

Дід Йосип якось купив там собі французький бронзовий портсиґар ручної роботи, але я не розумів, для чого він йому, бо дід курив лише люльку. Дід Тарас купував старі пляшки з-під вина, які потім заливав власним. Найстаріша пляшка з його колекції була датована 1563-им роком. Вона була темно-зелена, з дуже твердими стінками і рельєфною печаткою з левом посередині.

Мама часто купувала у купців елементи інтер’єру: ґардини, фотелі і різне начиння. Часто мама знайомилася з купцями і вдома розповідала нам про це, про їхніх дітей, про побут і традиції їхніх країв. Тато якось купив грецьку амфору в старого грека Методія, і вона досі стоїть біля каміна, якраз біля ліжка Ланцелота. Хоч амфора була надзвичайно цінною, її не можна було назвати реліквією нашої родини.

Найбільшою реліквією була старовинна Біблія, переписана вручну латиною багато століть тому, в шкіряному перґаменті, тиснена золотом. Тато з гордістю демонстрував її всім, хто заглядав до нас додому, а таких було дуже багато.

Мама з татом були дуже соціальними в сенсі дружніх стосунків і вдачі. До тата приїжджали в гості поляки, австріяки і німці, щоб обговорити стан володінь та коней. Вони завжди питали татової думки про заїзди, потенційних переможців і ставки. Тато довго філософствував, але давав прогноз саме на те, що мало статися.

На цьому він заробляв неабиякі гроші.

До мами приїздили її знайомі купці, привозили купу всіляких подарунків. Вони гостювали здебільшого декілька днів, до тижня, а потім мусили повертатися додому на своїх кораблях. Мені й Ількові дуже подобалися ті подарунки, які нам привозили мамині друзі і колєжанки. Ми вдягалися у заморський одяг, їли заморську їжу, і в нашому сприйнятті і поведінці були елементи класичного европейського виховання. Це було не зовсім обов’язковим, але мама вважала, що так мусить бути.

Я дуже любив, коли в сонячну вітряну погоду дід виходив у відкрите море під вітрилами. Мама з нами ніколи не плавала, бо дуже боялася води, тато, я, Ілько, Ланцелот і дід гралися у моряків.

Напевно, саме такі миті спонукали Ілька до його вибору, до бажання служити на флоті, бути близьким до стихії, до того, де завжди існувало життя, кликало туди, де воно набагато різноманітніше, ніж на землі.

Вода – це таємниця, її простота надзвичайно складна, особливо елементарність її властивостей, які ще нікому до кінця не вдалося пояснити. Сферична будова молекули є поясненням того, що земля – куля, – тому вода з океанів не витікає у космос, коли земля крутиться. Вода настільки проста, що без її участі неможливе ніщо складне. Вона циркулює у всьому живому і вимагає до себе поваги.

Напевно, Ілько все це інтуїтивно відчував.