Михайло Чучко, Вікторія Грябан

Чернівці за часів молдавського та австрійського володарювання

Перші писемні відомості про Чернівці сягають часів існування на даній території східнороманського державно-політичного утворення – «Землі Молдавської». Виникнення та розширення меж останньої було пов’язане з низкою військово-політичних подій, що трапилися у середині – другій половині XIV ст. у Східно-Карпатському регіоні.

Десь на рубежі XIV–XV ст., на одній із доріг, що вела зі Львова через Сучаву до Константинополя, на високому правому березі Пруту виникло поселення Чернівці. Перша писемна згадка про нього пов’язана саме з розвитком транзитної торгівлі з Польщею. У грамоті молдавського воєводи Олександра Доброго львівським купцям, датованій 8 жовтня 1408 р., Чернівці визначені як пункт, на якому платилося мито за товари, що вивозилися до Польщі, у сумі, що залежала від їхньої вартості та величини возів. Зокрема, у грамоті зазначалося: «А мыта есмы имъ такъ поставили и улегчили, штобы давали, у нашеи земли, мыто такъ... у Черновьци по два гроши, а кто иметь повести кони или кобылы до Камянци, что было дати ему у Сирять то иметъ дати въ Дорошни, а што было дати ему у Черновьци, то иметъ дати у Хотини... А у Черновьци, отъ нъмецкого воза мыто четыре гроши, а отъ ормънъкого воза шесть гроши, отъ скота одинъ грошъ, отъ десять свиніи одинъ грошъ, отъ десять овець одинъ грошъ, а отъ кони и отъ кобылы по два гроши. А на перевози и отъ нъмецкихъ возъ цълыхъ и отъ орменскыхъ по четыре гроши. То мыто черновьское. А у Черновци, возы не стрясти, але купець дасть свою въру, аже не имаетъ заповъданыи товаръ на свои возъ».

«Уставнцьтво о мытахъ» 1408 року підтверджувалося та доповнювалося наступниками Олександра Доброго у 1434, 1448 та 1456 рр. З грамот, датованих цими роками, довідуємося, що торговельні шляхи вели зі Львова через Чернівці та Сучаву не лише «до оугоръ и до басараб», але й в напрямку чорноморських портів – «до келию и до турков». У грамоті 1460 р., виданій господарем Штефаном Великим львівським купцям, повторені приписи попередніх часів щодо «мыта чорновского», однак поряд з татарським товаром, про який йшлося у давніших грамотах, тут вміщено також згадку про «заморскыи» крам.

Розвиток торговельних зв’язків між Польським королівством та Причорномор’ям сприяв поступовому піднесенню Чернівців як митного пункту до рівня міського поселення – торгу. У 1457 р. Чернівці стали центром однойменної волости. Однак, подальшому їх розвитку до значного торгово-ремісничого центру заважали постійні прикордонні конфлікти між Польщею та Молдавією, а пізніше – польсько-османське збройне протистояння. Так, у 1497 р. через Чернівці відступав зі своїми здеморалізованими вояками після поразки, отриманої від молдавського війська у Козминському лісі, польський король Ян Ольбрахт. 1509 року, під час чергового польсько-молдавського збройного конфлікту, Чернівці спалив польський гетьман, краківський воєвода М. Каменецький. У 1531 р. польське військо знову перетворило Чернівці на згарище. У ході боротьби різних претендентів за молдавський престол польські допоміжні підрозділи плюндрували місто у 1563, 1600 та 1612 рр.

Незважаючи на часті спустошення, Чернівці й надалі продовжували залишатися воєводською митницею на шляху транзитної торгівлі та осідком чернівецької волосної адміністрації. Як засвідчує секретар трансільванського князя Л. Дьюлафі, який побував у місті в 1587 р., «з названих Чернівців молдавський воєвода отримує тринадцятину, яка щорічно становить понад 100 тисяч форинтів. Тільки під час нашого перебування погнали звідти в невідомому напрямку 30 тис. голів худоби вартістю 80 тис. форинтів». З инших джерел відомо, що в 1591 р. у Чернівецькій та Сучавській волостях було продано 24500 овець. Варто відзначити, що вівці коштували дуже дешево. Закупівельна ціна в Молдавській землі коливалася у різних волостях і була дуже низькою: від 37 до 1 аспра. Наприклад, у 1591 р. у Чернівецькій волості турецькі джелепи закупили 20000 овець по 37 аспр, тоді, як у Сучавській – 45000 по 33 аспри. Пізніше турецькі торговці купляли овець у Молдові по 1 асперу, але це було пов’язано зі спеціальним правом стосовно закупівель сільськогосподарської продукції з Молдови турками.

Проте місто так і не набуло значення ринку обміну товарів, завезених з Польщі. Молдавський воєвода Петру Шкіопу (Кульгавий) у 1579 р. визначив для ярмаркової торгівлі з поляками села Ленківці та Шипинці, в яких ярмарки проводилися й раніше. У грамоті до львівських купців, датованій 8 січня, господар писав: «Купці вибрали ближчі до кордону Шипинці та Ленцешті, як місце для ярмарку... Воєвода Олександр (Лєпушняну) та наш попередник Іоан (Лютий) відсунули ярмарок далі до Хотина, завдяки чому погіршилося збирання мита. Ми відновлюємо знову Шипинський ярмарок, де наші купці зі своїми товарами зберуться... Перший ярмарок відбудеться у Великий піст, про проведення наступних ви будете своєчасно повідомлені». Після відновлення старого Шипинського ярмарку воєвода Петро постановив брати з купців лише 1 бан базарного мита за бика. На ярмарку в Ленківцях торгували волами, а на Шипинському – сукном. До речі, у Шипинцях господар також визначив місце складу для краму.

Таким чином митниця у Чернівцях слідкувала за вивозом товарів до Галичини та щоби галицькі купці не торгували вроздріб, тим більше, що негоціанти з Польщі повинні були їздити до Молдавської землі «лише такими гостинцями, як Чернівецький, Хотинський і Сороцький». Дотримуватися цього шляху, що вів на Акерман, приписувала грамота молдавського воєводи Штефана ІХ Томші від 10 грудня 1614 р. У цій грамоті також вказувалося, що за умови слідування названими гостинцями купці можуть звертатися, посилаючись на даний акт, до місцевих старост з питань безпеки купців і товарів. Дані умови засвідчують, що молдавський воєвода, збираючи мито, також турбувався і про безпеку, адже в інтересах держави було контролювати шляхи та умови транзиту.

На торгових шляхах існувало багато молдавських торгових містечок, які, за висловом румунського історика І. Ністора, «розвинулись із колишніх місць для перепочинку» купців. Чернівці, безперечно, теж належали до їхнього числа. В усякому разі, у документах XVII ст. вони вже фігурують як місце складування товарів, зупинки та відпочинку караванів перед повним небезпек шляхом на Схід.

Як довідуємося з документів пізнішого періоду, Чернівецька митниця розташовувалася біля церкви св. Параскеви, яку джерела XVIII ст. називають «Митною» або церквою покійного Леки. Певна частина зібраних митних коштів, значною мірою, йшла на підтримку Православної Церкви на Буковині. Зокрема, церква Успення Пресвятої Богородиці, збудована молдавським господарем Ніколає Маврокордатом на пагорбі біля Турецької криниці, щомісяця отримувала від місцевої митниці два ока олії та тридцять драмів ладану. Також священики «воєводської» церкви мали право брати за кожну продану в Чернівцях голову худоби чотири бані з продавця і два бані – з покупця. Ці пільги були закріплені молдавськими господарями в грамотах 1732, 1741 та 1743 рр.

Зі згадок мандрівників можна дізнатися окремі відомості про релігійну приналежність, етнічний склад та заняття населення міста. За твердженням єзуїта Й. Босковича, який відвідав Чернівці у 1762 р., супроводжуючи англійського посла Д. Портера, більшість жителів міста становили «греки-схизмати (тобто православні. – М. Ч., В. Г.). Однак там живе також багато євреїв, які займаються прикордонною торгівлею».

Наприкінці молдавської доби австрійський генерал Г. фон Сплені подає чіткий перелік товарів і торговельних шляхів. Він засвідчує, що купці-посередники вивозили з Буковини до Константинополя, Венеції, Львова, Кракова, Бреслау, Ляйпціга, Франкфурта-на-Майні закуплену в місцевого населення сільськогосподарську продукцію. Зокрема, до Туреччини вивозили овець, масло і мед, до Венеції – віск, до Польщі – коней та вовну, до Трансільванії й Бреслау – волів, корів і вовну, до Галичини – волів, невичинені козячі шкіри, необроблені шкіри постачали також до Угорщини.

На Буковину імпортували з Угорщини вироби із заліза; з Москви – шкіри та хутра; з Галичини – скло, шкіри, хутра, кухонну сіль, мідний посуд; з Молдавії – кам’яну сіль, вино (з Фокшан); зі Штаєрмарку – коси; з Франкфурта-на-Майні – серпи, ножиці, ножі, шовк; з Бреслау та Ляйпціга – мануфактуру, галантерею, колоніальні товари; з Туреччини – зброю, вироби із заліза, мідний посуд; з Польщі – скло; з України – скло і горілку. Увесь зиск від цієї торгівлі, за словами Сплені, мали юдеї, вірмени і греки. На Чернівці припадала мала частка торгівлі, оскільки у місті не було великих ринків. Тут згадується лише воловий ринок, який був на Кучурівській дорозі. У молдавський період усі торговці оподатковувалися. Зокрема, вони, як і решта оподаткованого населення воєводства, платили господарю трибут, з якого той платив данину Оттоманській Порті. До прикладу, вірменин або инший купець наприкінці молдавської доби платив 14 фл. трибуту, юдей – 10 фл. Певні відрахування з торгівлі йшли також на користь прикордонного капітана у Кіцмані, Великому двірнику у Дорохої, Малому двірнику у Ботушанах. Митний пункт у Чернівцях щорічно давав молдавському воєводі збір у сумі 10-12 тис. фл.

У другій половині XVIII ст. у балансі політичних сил на сході Европи відбулися значні зміни. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої у серпні 1772 р. Габсбурзька монархія приєднала до своїх володінь Галичину. Тим часом на теренах Молдавії й Валахії точилася чергова війна між Османською імперією та Росією (1768–1774 рр.). Маючи у своїх руках Покуття, імператриця Марія Терезія, а ще більше її син Йосиф II, прагнули прилучити до своєї імперії північну частину Молдавської землі – Буковину, розташовану по сусідству з Галичиною та Трансільванією, з метою забезпечення між цими австрійськими провінціями зручної комунікації. У травні 1774 р. підрозділи австрійського війська перейшли молдавський кордон і між 31 серпня та 3 вересня повністю зайняли Буковину. У Чернівці австрійські підрозділи вступили 31 серпня. На час анексії, як свідчив генерал-майор Г. фон Сплені, місто над Прутом, подібно до инших міських поселень краю, мало нужденний вигляд. Там проживало 290 родин, не було жодної кам’яниці, а кращі будинки належали юдеям.

Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини – насамперед військової адміністрації (1774–1786 рр.), згодом цивільного управління Буковинської округи, що входила до складу Галичини (1786–1849 рр.), а з 1849 р. – автономного краю Буковини. З 1782 року в Чернівцях резидував православний владика Буковини. 1864 року Чернівці отримали повне міське самоуправління.

Перехід з-під турецько-балканської до західноевропейської сфери культурного впливу стимулював зростання населення міста. У Чернівцях розвивалася торгівля (діяв щорічний Петрівський ярмарок та велика кількість щотижневих базарів, була відкрита палата торгівлі й ремесел), будувались муровані будинки, громадські та культові споруди (зокрема і славнозвісна резиденція митрополитів Буковини й Далмації), відкривалися освітні, наукові та культурні заклади (школи, гімназії, семінарії, університет, театр, філармонія, кінотеатри), розвинулися транспортна мережа та комунальне господарство міста. У ХІХ – на початку ХХ ст. Чернівці були не лише адміністративним, але й економічним та культурним центром на сході імперії Габсбурґів, стали респектабельним центрально-европейським містом, з яким різко контрастували чернівецькі передмістя, які надалі залишалися традиційними, сільськими.

Таким чином, упродовж молдавської доби Чернівці були відомі, насамперед, як воєводський митний пункт на шляху транзитної торгівлі з Польщею, Трансільванією, Валахією та причорноморськими портами. Саме у цьому контексті означене поселення вперше й згадується 1408 року в «Уставнцьтве о мытах» молдавського господаря Олександра Доброго. З 1457 р. Чернівці набули значення адміністративного центру однойменної волости Молдавської землі. Проте участь міста в обміні товарами була незначною. Подальше перетворення міста на значний торгово-ремісничий центр гальмувалося через постійні прикордонні військові конфлікти, а також у зв’язку з подальшим занепадом економічного життя Молдавського воєводства, в тому числі й торгівлі, внаслідок встановлення над країною османського сюзеренітету. Сприятливі умови для розвитку Чернівців склалися лише після приєднання краю до Австрії, коли місто стало адміністративним центром австрійської провінції Буковини, резиденцією православного владики та значним економічним і культурним осередком на східній окраїні імперії Габсбурґів. На рубежі ХІХ–ХХ ст. Чернівці перетворилася на респектабельне центрально-европейське місто. Чернівчани тоді в усьому намагалися копіювати Відень, але у провінційному варіанті, поєднуючи західне зі східним.

---

Література

1. Білек В., Криворучко О., Масан О., Чеховський І. Вітання з Чернівців. – Gruss aus Czernowitz. – Чернівці: Час, 1994;

2. Буковина: історичний нарис. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998;

3. Возний І. Історико-культурний розвиток населення межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра в Х – ХIV ст. – Чернівці: Золоті литаври, 2009. – Частина 2;

4. Гадинко О., Масан О. Проблема «Оуставицьтво о мытах» господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 р. // Буковинський історико-етнографічний вісник. – Чернівці: Прут, 2003. – С. 67-71;

5. Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007;

6. Жуковський А. Історія Буковини. – Чернівці: Час, 1994. – Ч. ІІ;

7. История Румынии / И. Болован, И.-А. Поп (координаторы) и др. – М.: Издательство «Весь мир», 2006;

8. Купчанко Г. Нькоторыя историко-географическія свьдьнія о Буковинь. – К.: Типография М.П. Фрица, 1875;

9. Масан О. 170 чи 216? Історичний post scriptum Петрівського ярмарку // Доба. – 2002. – 28 липня;

10. Масан О. Поміж військових лихоліть (з історії міста й околиць у XVІ – XVIІ ст.) // Буковинський журнал. – 2007. – Ч. 4. – С. 72-83;

11. Мохов Н. А. Молдавский торговый путь в ХI–XIV вв. // Польша и Русь. Черты общности и своеобразия в историческом развитии Руси и Польши XII–XIV вв. – М.:, 1974. – С. 298-307;

12. Славяно-молдавские летописи XV-XVI вв. – М.: Наука, 1976;

13. Снігур І. Петриківський ярмарок // Час. – 2003. – 10 липня;

14. Сплені Г. фон. Опис Буковини. – Чернівці: Рута, 1995;

15. Споконвічна українська земля: Зб. док. і матеріалів. – Ужгород: Карпати, 1990;

16. Стихійне лихо Чернівців – стихійна торгівля // Чернівці. – 1996. – 24 травня;

17. Bocăneţu A. Istoria oraşului Cernăuţi pe timpul Moldovei. – Cernăuţi: Institutul de arte şi Grafice şi editura «Glasul Bucovinei», 1929;

18. Calatori străini despre Ţările Romăne. – Bucureşti: Editura ştiinţifica şi enciclopedică, 1971. – Vol. III;

19. Calatori străini despre Ţările Romăne. – Bucureşti: Editura Academiei Romane, 1997. – Vol. IX;

20. Die Bukowina. Allgemeine Haimatkunde = Буковина. Загальне краєзнавство. – Чернівці: Зелена Буковина, 2004;

21. Die Reisetagebücher des österreichischen Kaisers Franz I aus der Bukowina 1817 und 1823 // Wagner R. Vom Moldauwappen zum Doppeladler. Ausgewählte Beiträge zur Geschichte der Bukowina. – Augsburg, 1991. – S. 435-495;

22. Documente bucovinene / Teodor Bălan. – Cernăuţi: Editura Mitropolie Bucovinei, 1938. – Vol. IV;

23. Documentele Moldovenesti inainte de Ştefan cel Mare / Publicate de M. Costachescu. – Iaşi: Viaţa Romăniasca, 1932. – Vol. II;

24. Geschichte der Juden in der Bukowina / Hrg. von Hugo Gold. – Tel-Aviv: Olamenu, 1958. – Band І;

25. Gorovei Ştefan S. Dragoş şi Bogdan: Întemeietorii Moldovei. – Bucureşti: Ed. Militară, 1973;

26. Haquet B. Bucovina in prima descriere fizico-politica. Calatorie in Carpatii Dacici (1788-1789). – Radauti: Septentrion, 2002;

27. Jenny Rudolf E. von, Schmidl A. Adolf. Handbuch fuer Reisende in dem Öesterreichischen Kaiserstaate: Mit mehreren Hauptrouten der angraenzenden Laender, nach den neuesten Laender-, Orts- und Reisebeschreibungen, vielen handschriftlichen Quellen und eigene Reisebemerkungen. – Dritter Band. Reisehandbuch durch das Königreich Böhmen, Mähren, Schlesien, Galizien, die Bukowina und nach Jassy. Von Adolf Schmidl. – Wien: Gedruckt und im Verlage bei Carl Gerold, 1836;

28. Kaindl R.F. Geschichte von Czernowitz von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart = Кайндль Р.Ф. Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005;

29. Nistor I. Handel und Wandel in der Moldau bis zum Ende des 16 Jahrhunderts. – Czernowitz: Pardini, 1912;

30. Wickenhauser F. A. Bochotin oder Geschichte der Stadt Czernowitz und ihrer Umgebung. – Wien, 1874;

31. Ziglauer F. Geschichtliche Bilder aus der Bukowina zur Zeit der österreichischen Militär-Verwaltung. – Siebente Bilderreihe: Die Jahre 1785 und 1786. – Czernowitz: Czernowitzer Buchdruckerei Gesellschaft, 1900.