Михайло Чучко

Православні дерев’яні храми Чернівців

Дерев’яне православне культове будівництво Буковини, і Чернівців зокрема, відзначалося певною специфікою. Його архітектурні форми були цілком ідентичними храмам старої Молдавії, з якою буковинський край пов’язувала багатовікова історія.

Перша письмова згадка про церкви Чернівців датується кінцем ХV ст. У грамоті молдавського воєводи Штефана Великого від 15 березня 1490 р. згадано дві церкви «отъ миста отъ Черновцих» з двома «попами», які підпорядковувались Радівецькому єпископству. Однак які це були храми і де вони розташовувались, в документі не повідомляється. Упродовж наступних століть дерев’яних церков в місті побільшало. За свідченням єзуїта Й. Босковича, який разом з англійським послом Д. Портером відвідав Чернівці у липні 1762 р., там існувало вже три церкви.

Одну з них було споруджено між 1709 і 1715 рр. за вказівкою молдавського воєводи Ніколає Маврокордата, а його сини – господарі Константи та Іоан – надали церкві особливі привілеї. Зокрема, Константи Маврокордат у грамоті, датованій вереснем 1732 р., зазначав, що «змилосердившись над цією святою церквою з Чернівців», яку збудував його покійний батько Іо Ніколає Олександр воєвода і «де святкується храм Успення Пресвятої Богородиці», він визначив, щоб «кожного року надавалося їй щомісяця по 2 ока мира та 30 драм ладану з господарської митниці» для його «вічного поминання». Через це Успенську церкву часто називали «господарською» («biserica domniasca»). Священики цієї церкви мали низку привілеїв і пільг: вони звільнялися від податків і данини на користь держави, а також від зборів за бджоли, свині та вівці. Окрім того, вони мали право брати з продавця за кожну продану в Чернівцях голову худоби чотири бані, а з покупця – два бані. До того ж різник повинен був видавати їм щонеділі з м’ясарні одне око м’яса. Ці пільги були підтверджені господарями у грамотах 1741 та 1743 років.

Розташовувалась Успенська церква на пагорбі біля Турецької криниці. Поблизу храму стояла дерев’яна дзвіниця, а також розташовувалося парафіяльне кладовище. У 1779 р. господарську церкву було розібрано і коштом графа Я. Логотетті перевезено до с. Долішні Ширівці (тепер передмістя Чернівців), де її було відновлено та освячено на честь св. Спиридона. Там вона стоїть і понині.

Щодо архітектурного вирішення основних об’ємів – це тризрубна споруда з квадратним в плані притвором, трохи ширшою навою та п’ятигранною вівтарною частиною. Під високим, критим дранкою дахом, заховані пірамідальні верхи зрубів. Над покрівлею височить декоративна маківка, трішки відсунута на схід внаслідок перебудови, яка змінила загальні пропорції будівлі. У ХІХ ст. кронштейни зрубів, що підтримували виноси даху, замінили дерев’яними стовпами. Це надало господарській церкві оригінального вигляду.

Церква св. Параскеви «на Чернівецькому торзі» була ще однією дерев’яною культовою спорудою, що існувала в місті у ХVІІІ – на початку ХІХ ст. У документі 1768 р. її називають «церквою покійного Леки», який мав бути ктитором цього храму. В окремих джерелах церква фігурує під назвою «Вамяска», оскільки біля неї був митний пост – вама. З подорожніх нотаток австрійського цісаря Франца І, який відвідав Чернівці у 1817 р., довідуємося, що ця невеличка дерев’яна православна церковця стояла «у провулку неподалік будівлі гімназії [...] з правого боку».

Точна дата побудови храму невідома. В актах обстеження церкви св. Параскеви за 1829 р. протопресвітер Стефан Тарновецький відзначив, що ця споруда на той час мала 105 років. Якщо ця інформація є точною, то датою побудови храму повинен бути 1724 р. Оскільки церква вже на початку ХІХ ст. була у підупалому стані і до наших днів не збереглася (у 1837 р. її зачинили, а в 1843 розібрали), ми маємо лише приблизне уявлення про об’ємно-просторове вирішення цієї культової споруди. Зокрема, з протоколу канонічної візитації дерев’яної церкви св. Параскеви за 1837 р. дізнаємось, що довжина храму становила 8 1/2 саженів, а ширина – 4 сажені. У 1844 р., трохи вище від старої церкви, на розі тодішніх вулиць Головної та Львівської за ініціативою отця Андрія Василовича було закладено новий мурований храм, який в 1862 р. освятили на честь св. Параскеви.

У 1748 р. в Чернівцях було зведено дерев’яну церкву св. Миколая. Її ктитором виступив тодішній чернівецький староста боярин Строєску. Цей храм ще й досі стоїть у тій частині старого міста, яка фігурує у джерелах під назвою Селище (тепер вулиця П. Сагайдачного). З документів відомо, що цю ділянку землі ще у 1742 р. придбав за 200 золотих від Костя Грами і доньок Лупу Строєску їхній небіж. Таким чином на момент побудови Миколаївської церкви Селище вже належало Строєскулам. У науково-популярній літературі часто фігурує инша дата спорудження храму – 1607 р., однак вона не підтверджується джерелами і є помилковою.

Як засвідчують документальні матеріали Буковинської православної консисторії, у 1779 р. церкву св. Миколая в Селищі було суттєво перебудовано завдяки турботам церковного епітропа Георгія Димитровича. У ході цієї перебудови парафіяни підвели під споруду кам’яний підмурок. У 1864 р., після освячення катедральної церкви Зішестя Св. Духа у Чернівцях, Миколаївська церква стала її філією. У 1885 р. турботами настоятеля храму протопресвітера Леона Попеску релігійна громада перекрила церковний дах, що вже кілька років поспіль протікав. У 90-х рр. ХІХ ст. стіни церкви зовні потинькували. Про це свідчить її зображення на поштівці Л. Кьоніга (1899 р.). Спершу біля храму стояла дерев’яна дзвіниця. Згідно з протоколом обстеження церкви за 1834 р., вона мала три дзвони, але через її занедбаний стан у 1868 р. ліворуч від церковної будівлі було споруджено муровану дзвіницю. У 1873 р. на ній також висіло три дзвони. Раніше поблизу церкви св. Миколая, як і біля Успенської, був парафіяльний цвинтар.

За стильовими ознаками Миколаївська церква належить до архаїчних безкупольних споруд. Її основний об’єм, що складається з широкої прямокутної в плані нави і вужчих полігональних зрубів вівтаря та притвору, накритий високим спільним спадистим дахом. Гребінь покрівлі увінчано трьома кованими хрестами.

У совєтський час храм не діяв. Лише у листопаді 1990 р. його повернули православній релігійній громаді. 14 листопада 1992 р. споруда церкви частково згоріла, але вже за кілька років була відновлена. Її освячення відбулося 4 грудня 1995 р.

Наприкінці молдавсько-турецької доби, у 1774 р., на так званій «Магалі» (на місці нинішнього спортмайданчика педагогічного училища), було споруджено дерев’яну церкву Св. Трійці. Ктиторами храму стали Радівецький єпископ Досифей Хереску та його брат, чернівецький староста і великий медельнічер, Ілля Хереску з дружиною Катериною. Саме у цій церкві 12 жовтня 1777 р. владика Досифей відправив урочисте богослужіння з нагоди принесення населенням Буковини присяги на вірність австрійській імператриці Марії-Терезії та її сину, цісарю Йосифу ІІ. У Троїцькому храмі (упродовж 1781-1864 рр. він був катедральною церквою православної громади) з 29 червня до 7 вересня 1783 р. перебували мощі св. вмч. Івана Нового під час їх повернення із Жовкви до Сучави.

1874 року, коштом Буковинського православного релігійного фонду за підтримки чернівецького торгівельного інспектора Леона фон Рея та церковної громади, церкву Св. Трійці перенесли з центральної частини міста до передмістя Клокучка.

Своїми архітектурними формами Троїцький храм в загальних рисах нагадував церкву св. Миколая. Однак, на відміну від останньої, його притвор був не гранчастий, а квадратний. Окрім головних вхідних дверей з південного боку притвору, церква мала додатковий вхід із заходу. Пірамідальні перекриття зрубів ховалися під площинами високого спадистого даху, увінчаного трьома кованими хрестами. Поблизу церкви височіла дерев’яна дзвіниця.

З 1966 р. ця історико-архітектурна пам’ятка Чернівців зберігається в експозиції Львівського музею народної архітектури і побуту. До речі, чернівецькій мерії до 600-річного ювілею першої документальної згадки про Чернівці варто було б поставити питання про повернення цієї споруди на територію міста.

У 1783 р. на пагорбі біля Турецької криниці, замість старої господарської церкви, було зведено новий дерев’яний храм Успення Пресвятої Богородиці. У 1876 р. Успенську церкву перенесли до чернівецького передмістя Калічанка (у район нинішньої вулиці Новоушицької), де вона стоїть і понині.

За своєю архітектурно-просторовою композицією це типовий безкупольний храм з широкою квадратною навою, гранчастим вівтарем та прямокутним притвором, високий спадистий дах якого традиційно увінчано трьома кованими хрестами.

Таким чином, православні дерев’яні церкви Чернівців є помітним явищем в історії традиційного культового будівництва Буковини та її адміністративного центру. Вони не лише репрезентують на теренах краю найбільш архаїчні форми молдавсько-буковинського архітектурного типу, але й визначають архітектурне обличчя Чернівців як міста з багатовіковою історією та давніми культурними традиціями.

---

Література

1. Державний архів Чернівецької області (далі ДАЧО). – Ф. 320. – Оп. 2. – Спр. 1671;

2. ДАЧО. – Ф. 320. – Оп. 3. – Спр. 420;

3. ДАЧО. – Ф. 320. – Оп. 3. – Спр. 562;

4. ДАЧО. – Ф. 320. – Оп. 3. – Спр. 577;

5. Balan T. Documente Bucovinene. – Cernauti, 1938. – Vol. IV;

6. Calatori straini despre Tarile Romane. – Bucuresti, 1997. – Vol. IX;

7. Documentele lui Stefan cel Mare / Publ. de I. Bogdan. – Bucuresti, 1913. – Vol. I;

8. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1878. – Cernauz, 1878;

9. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1896. – Cernauz, 1896;

10. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1903. – Cernauz, 1903;

11. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1904. – Cernowitz, 1904;

12. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1908. – Cernowitz, 1908;

13. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1912. – Cernowitz, 1912;

14. Schematismus der Bucovinaer gr.-or. Archiepiscopal-Diocese fur das Jahr 1914. – Cernowitz, 1914;

15. Wagner R. Von Moldauwappen zum Doppeladler. Ausgewahlte Beitrage zur Geschichte der Bukowina: Festgabe zu seinem 80. Geburtstag. – Ausburg, 1991;

16. Бълоусь Т.И. Церкви русскія вь Галиціи и на Буковинъ въ сравненіи съ храмами и зданіями у иныхъ, преимущественно у древнихъ народовъ. – Коломыя, 1877;

17. Гоберман Д.Н. По Северной Буковине. – Л., 1983;

18. Масан О., Чеховський І. Чернівці: 1408-1998. – Чернівці, 1998;

19. Музей народної архітектури та побуту у Львові (Путівник). – Львів, 1980;

20. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Отв. ред. Г.Н. Логвин. – К., 1986. – Т. 4;

21. Чучко М.К. Дерев’яна церква св. Миколая в Чернівцях // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. – Одеса, 2002. – Т. 3;

22. Щербаківський Д. Українське мистецтво. Буковинські і галицькі деревляні церкви і придорожні хрести, фігури і каплиці. – К.-Прага, 1926. – Вип. 2;

23. Bocaneţu A. Istoria orasului Cernăuţi pe timpul Moldovei. – Cernăuţi, 1929;

24. Cernăuţul şi suburbiile sale. Schiţă topo-etnografică şi istorică de Dr. I.V.P.[Dr. Ioan V. Pascan] // Patria. – [Cernăuţi]. – 1899. – 27 Iunie (9 Iulie); 25.Cernăuţul şi suburbiile sale. Schiţă topo-etnografică şi istorică de Dr. I.V.P. // Patria. – [Cernăuţi]. – 1899. – 21 Iulie (2 August);

26. Cernăuţul şi suburbiile sale. Schiţă topo-etnografică şi istorică de Dr. I.V.P. // Patria. – [Cernăuţi]. – 1899. – 30 Iulie (11 August);

27. Cernăuţul şi suburbiile sale. Schiţă topo-etnografică şi istorică de Dr. I.V.P. // Patria. – [Cernăuţi]. – 1899. – 4 (16) August;

28. Grigorescu F. Sfantul Ioan cel Nou de la Suceava in viata credinciosilor. – Suceava, 2003;

29. Kaindl R. F. Geschichte von Czernowitz von den altesten Zeiten bis zur Gegenwart. – Czernowitz, 1908;

30. Romstorfer K.A. Bildende Kunst // Herzogtum Bukowina in Wort und Bild. – Wien, б/р. – S. 409-459;

31. Romstorfer K.A. Die Kirchenbauten in der Bukowina. – Wien, 1896.