Володимир Килинич

Про бентежну сумнівність чернівецьких понтів

Найхарактернішою ознакою нашого, чернівецького світосприймання та світорозуміння є те, що бажання того, чого у нас немає, руйнує те, що у нас є. Чому? Здається, тому, що в Чернівцях склався свій різновид українських національних «понтів». А може, й не українських зовсім.

«Понти» – це система поглядів та звичок, що визначають специфічну поведінку чернівецької людини. Можливо, що саме так це може бути означено. В инших містах вони, мабуть, називаються якось по-иншому (шахтарська вдача, херсонська гостинність, подільська щирість, полтавські галушки, одеський гумор тощо), але чернівчан це турбує мало. Або й зовсім не турбує. Наші співгородяни сміливо йдуть до чужого монастиря зі своїм статутом і саме в цьому відгадка того, чому в натовпі будь-якого иншого міста один чернівчанин безпомилково розрізняє иншого.

Якось не один рік добре знайомий городянин – з тих, що пам’ятають не лише саму даїшну вежу на перехресті Сагайдачного та Гагаріна, а й живого міліціонера в ній, та ще опукле дорожнє дзеркало на небезпечному до цих пір перехресті тієї ж Сагайдачного та Руської, при одній випадковій бесіді, із глибоким внутрішнім задоволенням та граничною зовнішньою смиренністю зазначив приблизно таке: якби чернівецькі «понти» світилися, то у нас в місті були б білі ночі. «Понти» в Чернівцях є всюди – на вулиці, в спілкуванні з сусідами, в одязі, манері розмовляти чи критикувати владу та навіть мислити. Спробувати зрозуміти їх чи класифікувати – річ марна. Це щось занадто глибинне. Носіїв чернівецьких «понтів» розносить світом, вони помирають, деградують чи просто старіють. А «понти» залишаються. Їх миттєво опановують маленькі діти й приїжджі, ніби підбирають з цісарської бруківки, неначе зривають із списів міських башт, немов вдихають їх разом з повітрям базарів, крамничок та каварень. З часом окремі визначні «понти» тужавіють і стають «мансами». «Манси» – більш шляхетні «понти», що стосуються вже значно більш узагальнених речей. Якщо «понти» – явище сезонне, вікове, статеве чи національне, то «манси» – загальноміська річ, стала й на все життя. Як наголоси, вимова, акцент та манера ходити. «Манси» – це наша прадавня ідеологія.

Добре все це чи погано? Важко з’ясувати відразу. Якщо «понти» – доброзичливі, цнотливі, сердечні та конструктивні, – то Бог з ними. Так веселіше. А якщо ж вони дратують, руйнують чи сварять людей, то їх треба уникати й остерігатися. Та негайно, іще свіжими, викорчовувати.

Як це помітити? Досить просто. Потрібно лише озирнутися, уважно прислухатися та почути, а, можливо, й побачити. Й потім робити висновки.

Ось містом йде жіночка з очима, що лукаво блищать, і тягне за собою дитинча невловимого віку й статі. «Люди добрі! Ми самі не місцеві. Їхали із донькою потягом, й потягом же ж мені відрізало кишеню із гаманцем, в якому були всі мої гроші. Провідниця сказала, що без грошей білизну не дасть, а спати на матрацах без білизни не можна. Ми не спали три доби, допоможіть чим можете, азохен вей…». Ці «понти» допомагають заробляти на життя. Але вони не щирі. Це так звані «понти для приїжджих».

Є й чимало «понтів» для так би мовити внутрішнього використання. Наприклад, вивіска на претензійній крамниці у центрі міста: TALLY WEIJL. Біс знає якою мовою, біс знає що воно значить і біс знає на кого воно розраховане. Це – «понти для своїх».

До тієї ж когорти відноситься й довжелезний білий автомобіль, на якому зазвичай в американських фільмах їздять темношкірі підручні королів тамтешньої наркомафії із гаванськими сигарами в жовтих зубах, і який невідомо з якого нью-йоркського смітника опинився тут, у Чернівцях. У місті цей заокеанський монстр на пенсії використовується для найбільш «понтових» весіль приміських родин, обов’язково в купі із «мерседесом», на який замість держномера ритуально чіпляється табличка із красномовним написом «БРАТВА». Така собі «понтова» мовчазна галюцинація. В такий спосіб приміські чернівецькі «олігархи» видають за чисту монету свої брудні гроші та передають у моральний спадок молодятам власну життєву понто-філософію: домінувати в сім’ї повинен той, хто може все потім «розмінувати».

Найбільш «понтовою» частиною сучасної широкої чернівецької свідомости, поряд із «мобілками» для молоді, є автомобілі. Загальний принцип цього виду міських «понтів» є таким: у справжнього патріота-городянина завжди знайдеться, чим любити рідне місто. Вони «кохають» Чернівці автомобілями. У той час, як майже всі европейці пересідають на велосипеди, чи не кожна більш-менш заможна чернівецька родина мріє про нового джипа. При цьому зовсім не враховується те, що чим «крутіший» джип, тим швидше бігти, в разі чого, за трактором. Головне – «понти».

Автомобілями ж люблять й приміські мальовничі околиці. Спостерігав якось на живописній галявині валякузьминського лісу. Далеко-далеко, десь на край всесвіту, чернівчани виїхали на шашлики. Спекотне літо, романтичний ліс жовтіє листям як пика хворого жовтухою, при кожному кроці ноги провалюються в мох, ріденькі чагарники весело лоскочуть ноги навіть через мамаївські шорти (це – трішки нижче колін, але вище чорних шкарпеток в міцних обіймах турецьких сандалів). Комарі, вражені невіглаством літніх фарб, розсілися на цих чагарниках і дивляться виряченими очима на літню красу, у захваті поводять отруйними хоботками і не наважуються порушити тріпотливий баланс між захоплюючими фарбами чернівецького літа та гучними матюками городян, які вивантажують з багажника їжу, горілку та шашличний реманент. Нашим людям часто потрібні прості й зрозумілі, доступні, та такі, що вписуються в рамки щоденної нормальности, речі. Наприклад, горілка із шашликом. Саме так, впевнено: шашлик і горілка. Хоча, як відомо, їдять їх в усьому світі, запиваючи вином. Це також новітні «понти»: якщо осел впевнений, що він іде, його неможливо зрушити з місця.

Це – виїзна модель та гастрономічна форма «понтів». Для природи. Хоча від природи у таких «понтовиків» лише одне: природна дурість. (Даруйте, наразі народилися ще й етичні «понти»: тепер кажуть не «дурень», а «людина з гуманітарним складом мислення». Хоча з того, що дурням закон не писаний, зовсім не випливає те, що вони не беруть участи у його написанні).

Є низка сучасних «понтів», які стосуються сфери громадсько-політичної. Скажімо: як окремі чернівчани наразі люблять Бога й ненавидять комунізм! Цікаво, що вони тепер люблять та ненавидять саме те, чого вони в житті ніколи не бачили. Думка в них змінюється в залежності від слів, які її висловлюють.

Зовсім поза царини «понтів» є людське поняття совісти. Живучи по совісті, проживеш, можливо, красиве, проте не довге життя, – вважають люди з «понтами».

Глибоко вражає нова, «понтова» частина молоді. Найбільш яскравим проявом «молодечих понтів» є паління. Особливо серед дівчат і особливо в громадських місцях, хоча є вже навіть відповідні закони. Помітно, що як правило, палять на ходу дівчатка, що мають тонкий розум. Такий тонкий, що чути навіть під час ходіння брязкання сережок. Тут, здається, вихід найпростіший: треба починати випускати нові цигарки спеціально для школярів «Батьківське SOBRANIE». Тепер із смаком батьківського паска. Те ж стосується й горілки. Чому, скажіть, на цигарках пишуть «ЛЕГКИЕ», а на горілці не пишуть «ПЕЧІНКА»? Це вже «понти» загальнодержавні.

Привітання повинні бути стислими, як епітафія, а жартувати і позичати гроші в Чернівцях треба раптово. Так само несподівано й стисло слід, гадаю, позбавитися зовсім зайвого – непотрібних «понтів». Якщо люди не бажають виконувати свій громадянський обов’язок, то суспільство має виконати подружній.

Є речі, які не слід робити в житті. Наприклад, – ловити букет на весіллі Елтона Джона. А ще – не треба непотрібних та недоречних «понтів».

Нехай Чернівці знову будуть містом добрих «понтів» та елегантних «мансів».