Володимир Килинич

«Мабіногіон» міста «А»

Великі люди рідко бувають живими. Тому бути великим за життя – річ непрактична й безглузда. Навіщо, наприклад, бути Наполеоном, щоб потім твоїм ім’ям нарекли якійсь листковий пиріг?!

З містами – по иншому. Звання «велике місто» визначає не територія, кількість населення чи статус. Це звання визначається, здається, чимось иншим. Є міста великі за розміром, але буденні та нікчемні за суттю. Міста порожні. Довкола них і, особливо, в їх середині, чогось немає. Зокрема мабуть і величі. Так, у них є історія: засноване тоді-то, тим-то (скажімо, одне південне місто навіть названо не дуже милозвучно на честь безсоння, яке на той час мордувало його батька-засновника), кажуть, що в такому місті, мовляв, іще Сізіф тягав наріжний камінь його історії, совєтська влада прийшла туди відразу після Батия, певний час вони існували там одночасно, місто має річку, завод, кінну статую Леніна та чорно-білу газету. І все, більше нічого.

Але, зверніть увагу, – коли когось із нас з вами байдуже питають:

– Ти звідки?

– З Чернівців!

То у відповідь, як і багато років тому, завжди лунає заздрісно- шанобливе:

– А-а-а...

І це є найпершим чернівецьким мітом: міт про місто «А». Міт про його виключність, виразність й якусь утаємничену божественну відмінність. Про це місто багато хто чув, але мало хто тут мав честь гостювати, занурюючись у його легенди та розкошуючи у них. Тут жили незвичайні люди, напівбоги, поети, декламатори, композитори, банкіри та політики, щасливі й самовдоволені...

Місто-міт. Місто-привід. Місто-базар. Місто-мрія. Місто-заздрість. Місто-віолончель. Місто-надія. Місто-ґейзер. Місто-печаль. Місто-кафешантан. Місто-радість. Місто-водограй...

Кам’яний «летючий голландець», який за шість сотень років впорався із буревіями океану та пливе собі далі, не розуміючи, втім, куди й навіщо, підминаючи під себе минулу культуру, звичаї і традиції, не звертаючи уваги ні на що. Лише тягнеться за ним місячна стежинка мітів, які замінюють місту все...

А «Мабіногіоном» називається збірка валійських легенд. У Чернівцях аналогічної збірки наразі немає, хоча легенд та мітів у нас не менше, ніж у валійців, а, можливо, навіть більше, ніж у всій Великій Британії з її надокучливими ритуальними манерами, штучними замковими привидами і нікчемними псами Баскервілів. Бо найвиразнішою відмінністю нашого міста від усіх инших є його природна та споконвічна схильність і сприйнятливість до всіляких добрих мітів.

Міти – відгомін чернівецького часу. Вони, здається, замінюють Чернівцям справжню історію або ж сама історія міста виглядає як один суцільний мальовничий і захоплюючий міт. Кожен старий будинок тут розповідає про себе якусь чудернацьку сагу, кожна стара вулиця старанно береже чиюсь сповідь, кожна вежа, кожне вікно, кожен міський двір мовчазно стережуть таємниці.

Частину з них люди знають, а про дещо навіть не здогадуються. Звернули увагу – у місті чимало давно замурованих вікон у старих будинках? Це – відбитки мітів чи просто красномовні натяки на їх достеменне існування...

Отож, Чернівці – місто, зіткане з мітів. Тому життя городянина повне несподіванок, хоча й одноманітне. Це життя щедро замішане на мітах, справжніх й вигаданих. Міти рухають його, не дивлячись ні на що. Міти спонукають до життя усіх, хто тут мешкає, незалежно від бажання чи устремлінь прагматичного городянина. Без мітів справжній чернівчанин відчуває буквально фізіологічну приниженість, ображеність та безвихідь. І лише вони, споконвічні чернівчани, знають про цю властивість міста, користуються цим та самі охоче беруть участь у міському мітотворенні. Місто-парламент, де замість законів творять міти...

От візьмемо давній міський міт про його високу культуру. Так, Чернівці – колиска всесвітньовідомих поетів, музикантів, митців. Але тут вони головним чином лише народжувалися, а творили, мужніли, ставали відомими й, в решті решт, помирали вони десь далеко, залишаючи про себе тут, у місті, лише міти. А місто наповнювалося натомість не дуже висококультурними базарами на всіх своїх площах та головних вулицях, неестетичними ароматами та брудними провулками. Міт про замітання тротуарів та вулиць Чернівців букетами троянд вочевидь стосується лише окремих невеликих клаптиків міста. Хоча цей міт, можливо, зворушує найбільше...

Людські стосунки в Чернівцях часом настільки складні, що подекуди ми замінюємо їх иншими, більш простими. Підтвердження деякої хибности образу висококультурности міста знаходимо й сьогодні чи не на кожному кроці. Виявилося, що культура стає масовою набагато швидше, ніж маса культурною. Зазвичай у чернівецьких парках культури та відпочинку відпочинок переважає над культурою. Якщо зачинився іще один книжковий магазин, то відомо точно – відкриється нова перукарня. Це у домашніх вбиральнях усі чернівчани читають. А у громадських – пишуть. Тому міські туалети із відвідуваністю понад 500 осіб на добу слід вважати засобами масової інформації. У сучасному міському мистецтві розібратися легко: те, що висить на стіні – живопис, що можна побачити ззаду – скульптура, а те, що написано чи намальовано на будь-чому – газета...

Іще зовсім недавно казали, що нові великі торгові центри знищать цитадель та твердиню нашої міської культури – легендарний та щедро обвішаний мітами Калинівський ринок. І ось гіпермаркети діють, а Калинка продовжує творити міти. Натомість нова інтелігенція й еліта села Остриця широко і невимушено відпочиває у псевдомексиканських фаст-футах супермаркету «Екватор», навіть не здогадуючись про те, що то не ресторани і не районний будинок культури. А під самісінькими модерновими дверима закладу нічия бабуся так швидко лузала сонях минулої суботи, що захлиснулася олією якраз під рекламним щитом «Східні солодощі – солений арахіс»...

До новітніх епіцентрів сучасної міської культури по праву належать і так звані маршрутки. Народні всюдисущі таксі, в яких пересуваються зазвичай стоячи, причому стоять, як правило, старші жінки. Спостерігаючи часом за ними, замислюєшся: чи повинен я, перебуваючи на головній дорозі, пропускати маршрутку, що рухається по пішохідному переходу?

Дещо про инший міт – мовляв, Чернівці – прекрасне місто любови. Тут все просто – загальна кількість городян значно перевищує індивідуальну в них потребу. Тому великої індивідуальної любови не виходить. Виникає багато помилок. Будь-якою справою повинні займатися професіонали, а у нас в місті дітей роблять усі, кому не ліньки. От один знайомий, закохавшись у ямочку на щоці, помилково одружився на всій дівчині. Лише продавцям хот-догів на ринку «Буковинський» справді дошкуляють еротичні сни. Вони переконані, що хорошої людини повинно бути не лише багато, але й часто.

Міт про маленький Відень чи Париж...

Пиріжкова на Центральній площі – острівець шляхетного минулого міста. Вона, звісна річ, поступається знаменитій попередниці на розі вулиць Руської та Української. Проте саме там живуть соціалістичні традиції їжі нашвидкуруч, звички совєтського «макдональдсу». Гранчаки для соку і горілки, цинкові тазики для готової продукції та, власне, і сам зовнішній вигляд пиріжків та їх паризько-віденський асортимент – капуста, горох, лівер, картопля. Серветки сором’язливо кладуться у кількості не більше двох прямо під пиріжки, на дно звичайної совєтської тарілки, з якої кожен із нас їв колись манну кашу. Розмови (приміром, «Дай сюди!» – проміжна фраза між «Йди сюди!» та «Йди звідси!»), обличчя, одяг, очі... живий міт! Ні великому Відню, ні ще більшому Парижу таке й не снилося...

Цю тему, тему мітічного статусу Чернівців, можна подовжувати й подовжувати. Проте лікарі не рекомендують слухати духовий оркестр лежачи й в оточенні родичів. Проза життя краща за поезію смерти. Тому якщо цю проблему розглядати достатньо уважно, то виявиться, що ми самі є її частиною.

Міти навкруги. Будьмо пильними і не забуваймо, що повинні залишити і по собі якісь легенди.