Володимир Заполовський

Чернівці в обіймах Першої світової війни

Початок військових дій 1914 р. відразу викликав панічний страх у населення крайової столиці Буковини, оскільки місто розташовувалося тоді досить недалеко від австро-російського кордону. «У Чернівцях паніка, – записав 23 серпня у щоденнику радник крайового суду А. Реґіус. – Напередодні поширилися чутки, начебто росіяни захопили Австрійську Новоселицю, що від нас прибули численні підкріплення і буде битва. З Чернівців метушливо повтікали численні, переважно єврейські сім’ї, головним чином у Карпати». Ширилися чутки, що росіяни вже прорвали австрійську оборону під Топорівцями, сплюндрували і спалили Бояни і через дві години будуть у Чернівцях. Минав час, але їх ніхто не бачив. До міста доходило лише відлуння великого бою. «У неділю 23 серпня, зненацька гук гармат захопив нас під час літургії, – згадував пізніше на допиті у росіян священик із Магали о. В. Захаревич, – і ми за наказом австрійських офіцерів змушені були тікати до Чернівців». Про напруження у місті свідчить і текст однієї поштівки, відправленої з Чернівців до Ґрацу 24 серпня: «Ми переживаємо тут надкритичні дні. Декілька кілометрів від міста сьогодні відбувся великий бій. Ми чули гарматну канонаду. Росіяни, здається, були ущент розбиті. З 20.08 ми не можемо більше надсилати закритих листів, тому можливі лише поштівки». Розбиті російські частини з-під Раранче і Магали тоді поспіхом відступили углиб Бессарабії. Хоча австрійські війська і перемогли у тому бою, але Чернівці однаково були приречені на ворожу окупацію. Причиною тому були невтішні для австро-угорського командування результати т.зв. Галицької битви. Росіяни своїм ударом зі сходу порушили австрійцям увесь план ведення кампанії на північному сході монархії. У той саме час, коли австрійці наступали у Люблінській і Холмській губерніях, російський «Dampfwalze» («паровий каток») швидко заглиблювався в східну Галичину, де росіяни мали над австрійцями подвійну перевагу в силах. Відступ на захід австро-угорських військ на східногалицькому фронті загрожував Буковині. Логічним наслідком стратегічного прорахунку австро-угорського Вищого командування (далі ц. і к. АОК) на Сході – неготовність прикрити Буковину і її столицю.

2 вересня російські війська почали втілювати план із захоплення Чернівців. Передові їх частини вступили у долину Прута і розташувалися у с. Буда. Близько 7 год. козачий патруль перейшов Прут східніше Горечі. Того ж дня о 13 год. бурґомістр С. Вайсельберґер отримує від росіян листа [1] наступного змісту: «Пане бурґомістре! Чи погоджуєтеся Ви на передачу міста і на вступ без бою російських військ? У випадку згоди, прошу приїхати на перемовини до цукроварні на Старій Жучці заради Ваших міщан. Лейтенант Пігаревський». Умови здачі міста були такими: 1. Ґарантія збереження життя і майна міщан; 2. Бурґомістр і міська рада залишаються на службі; 3. Заручники не беруться; 4. Міська охорона залишається і продовжує виконувати свої обов’язки поліції; 5. У місті залишається лише незначна залога; 6. Водопостачання негайно відновлюється. Про ці домовленості було повідомлено чернівчан. Близько 18 год., після короткої процедури передачі, здійсненої бурґомістром С. Вайсельберґером, російські війська зайняли Чернівці. «Главный город Буковины Черновцы и весь прилегающий район, – відзначало повідомлення російської Ставки, – заняты нами без боя».

«Се була сумна година, – писала видатна буковинська письменниця О. Кобилянська, – коли наїхав воріг на місто Ч. [тобто Чернівці] в Буковині. Сталося се надвечором напрочуд гарної осінньої днини. Вслід за широкою струєю ворожого війська, піхоти, кінноти, а там і козаків – причовгався і жмій трену і муніції... Не прийшли боронити свій край від руйнівного нападу ворога, а прийшли, як казали, «визволяти славян» на розказ царя свого...». Того ж дня о 21 год. в місто прибули генерал-майор Павлов та генерал-лейтенант Арутюнов. На сходах перед чернівецьким маґістратом останній виголосив коротку промову, акцентувавши, що Чернівці назавжди стають російським містом [2] . Він повідомив також, що накладає на міщан контрибуцію як відплату за аналогічні дії ц. і к. військ під час зайняття ними Кам’янця-Подільського [3] . Сума контрибуції спочатку становила 600 тис руб., але згодом, завдяки зусиллям митрополита В. фон Репти, росіяни зменшили її до 300 тис руб., хоча в останній момент росіяни відмовились її прийняти.

Захопивши Чернівці, російські військовослужбовці упродовж 2-8 вересня безкарно здійснювали масові пограбування залишених без догляду приватних помешкань, особливо на периферії міста. Украй зухвало поводили себе козаки, які вдирались у помешкання під виглядом обшуку, а потім вимагали гроші. Мешканці, які не підкорились брутальній силі, розплатились власним майном. Зокрема, вже невдовзі на Ринковій площі міста спостерігалась дивна картина, коли козаки цілком відкрито пропонували придбати у них одяг, вишукану білизну, дорогі сервізи тощо. За свідченням сучасників, тими днями можна було дешево придбати модний костюм чи якусь иншу цінну річ. Усе це відбувалося на очах офіцерів, які вдавали, що це їх зовсім не обходить. Звичайним явищем було, коли росіяни, запитавши перехожого, котра година, підступно відбирали у господаря його годинника. За визначенням сучасника тих подій І. Ґроніха, «пограбування та розбій стояли на порядку денному, і місцеве населення змушене було усе це терпіти».

Очолив новоспечену Чернівецьку губернію колишній віце-губернатор Бессарабської губернії колежський радник С. Євреїнов. 14 вересня він перебрав від генерал-майора Навроцького [4] цивільні справи. На зустрічі з представництвом міської влади Чернівців, яку репрезентували бурґомістр С. Вайсельберґер, обидва віце-бурґомістри – М. Барлеон та Д. Поповіч, А. Норст та ин., Євреїнов запевнив їх, що не збирається втручатися у міські справи, натомість розпочав переслідування осіб, які до війни тим чи иншим способом активно поборювали москвофільський рух. Велику послугу окупаційній владі надали запеклі вороги українства – москвофіли, зокрема брати Алєксєй і Григорій Ґеровські [5] . Саме міський голова Т. Боканча та члени міської управи були призначені Євреїновим з подачі А. Ґеровського. Заступником у міського голови став чех Р. Вітек. Також з подачі останнього завідувати міською поліцією та збирати дані у прикордонному районі Румунії було призначено Терціо Тоніоні, італійця за походженням, який теж «за время нахождения русской власти в Буковине проявил ревностное отношение к делу».

Не маючи у розпорядженні достатньої кількости вишколених службовців, Євреїнов не зміг належним чином організувати владу в повітах. Саме ця обставина, за словами Євреїнова, змусила його зосередитись виключно на Чернівцях. Більше того, перебування у межах губернії австрійських патрулів та постійні переміщення російських військ не дозволяло губернатору планомірно обстежувати новоспечену губернію. Ба більше, цивільна влада в Буковині діяла без чітких інструкцій «згори». Як визнав Євреїнов, діяв він «на свой страх и риск», але… виключно у фарватері політичного курсу російської окупаційної адміністрації, яку можна висловити словами самого Євреїнова: «Русская власть прочно утвердилась в крае и она сумеет поддержать своих друзей и справиться с врагами». Від початку окупанти запровадили заручництво та примусове виселення в Росію людей під тавром «неблагонадёжных», «вредных» або «подозрительных». «Чисельні арешти абияк підозрюваних, захоплення заручників, як правило, відбувалися пізно уночі. Усі втратили тоді почуття особистої безпеки», – таку оцінку становища у місті зробив пастор чернівецької євангельської громади о. В. Ґлондіс. Ще наприкінці серпня 1914 р. російське МВС надіслало губернаторам та градоначальникам спеціальні телеграми, в яких дозволялось термін «військовополонений» поширити на усіх австрійських і німецьких громадян чоловічої статі від 18 до 45 років. Незабаром Євреїнов доповів: «Результат высылки крайне благоприятно подействовал на настроение приверженцев России и внёс смущение в ряды других элементов». Про арешти відомих осіб Чернівців стало незабаром відомо далеко за межами Буковини. Зокрема, посольство США у Петроґраді через міністра закордонних справ Росії Сазонова клопоталося про долю засланих буковинців.

У цей період російської окупації в Чернівцях спостерігалося цілковите безгрошів’я, «а обыватели евреи, если и имеют деньги, то их хорошо прячут и не пускают в оборот; между тем скопление голодного и безработного пролетариата, – відзначав з цього приводу губернатор Євреїнов, – грозит, кроме других бед, еще и возможностю погрома». У безпорадному стані опинилися тоді і австрійські чиновники, жінки, діти і пенсіонери, які залишилися в окупації. Проблема була вирішена досить оригінально. Отримавши дозвіл військового генерал-губернатора Галичини Бобринського, Євреїнов через посередництво Румунського консулату дозволив чернівчанам отримати належні суми від австрійської влади. Суттєво посприяв у цій справі секретар Румунського консулату Ґ. Ґаллін [6] , який мав тісний контакт з Євреїновим. Завдяки інтервенції Ґалліна секретар архієпископа Є. Нестюк зміг через Румунію дістатися Дорна-Ватри. Отримані від австрійської влади гроші окупаційна влада передала чернівчанам для видачі за списками, що були надані Євреїнову. Один репортер угорського часопису «Az Est» повідомляв про цю, зовсім незвичайну і цілком непередбачену подію періоду російської окупації Чернівців так: «Євреїнов допоміг їм в їхній біді тим, що видав одному високопоставленому чиновнику православної церкви Нестюку дозвіл на проїзд у Дорна-Ватру. Нестюк поїхав до Дорна-Ватри, де отримав від крайового президента графа Мерана 500 000 кр. для службовців та підтримки голодуючих бідняків». Отож, не бажаючи того, але своїми діями Євреїнов лише укріпив моральний дух австрійських громадян і зайвий раз підтвердив, що російська влада в Буковині є тимчасовим явищем.

Події війни, що невдовзі суттєво вплинули на оперативне становище у Буковині, розгорталися на протилежному боці Карпат, де наступала група генерал-майора П. Гофмана. Брусілов припускав, що австрійці, маючи на меті зайти у запілля 8-ої армії, намірювалися наступати на Лемберґ. Росіяни несподівано опинились у досить важкому становищі. Брусілов терміново скеровує на лівий фланг ХХIV корпусу генерала від кінноти А. Цурікова усі існуючі резерви, що лише могли бути на правому березі Дністра. Користуючись з тимчасової пасивності росіян у Буковині, австрійці 19 жовтня силою п’яти батальйонів рушили на Прут і вже 20 жовтня о 20 год. у столицю Буковини увійшов патруль обер-лейтенанта Ф. Тробея [7] . На тлі прикрих військових невдач у Галичині у Відні деякий час не могли зрозуміти, чи це часом не жарт. Зауважимо, що успіх у Буковині виявився тоді цілковитою несподіванкою для усіх і, зокрема, у столиці монархії. Після поспішного від’їзду російського губернатора прифронтові Чернівці відразу виявили своє ставлення до російської влади: російські прапори, які були завішані за два дні перед тим на багатьох будинках, умить зникли і місто було прикрашене австрійськими та німецькими прапорами. Перший австрійський прапор у місті замайорів на кам’яниці Дирекції майна Православного релігійного фонду, що розташовувалася на вул. Панській № 30 [8] . Його вивісив службовець цієї установи Василь Домітращук. Невдовзі прапори замайоріли по усій Панській вулиці. 21 жовтня, близько 00 год. 30 хв., під час вступу в місто австрійських батальйонів, відбулася велика патріотична маніфестація декількох тисяч міщан. З чорно-жовтими прапорами, вінками та квітами вони рушили Семигородською і Кучурівською [9] вулицями назустріч військам Фішера. На площі Ринок міська депутація на чолі з тимчасовим бурґомістром К. Гостюком піднесла офіцерам лавровий вінок. Люди неодноразово співали «Народний гімн» (державний гімн Австро-Угорщини). На знак вдячности обабіч Семигородської вулиці (нині вул. Головна) від катедральної церкви до т.зв. «Рогатки» (2,5 км) для солдатів-визволителів були виставлені столи з різними наїдками і напоями. «Три дні, – відзначав сучасник тих подій, чернівчанин Ю. Вебер, – тривало радісне запаморочення здобутою свободою. Подія була настільки вагомою, так цілковито наповнила місто, що зовсім не помічалося те, що відбувалося там, на тому боці Пруту. А саме там закріпилися росіяни. Проте у Чернівцях було піднесення». 21 жовтня близько 10 год. міські радники, які були у місті, провели засідання, на якому було вирішено призначити тимчасовий маґістрат. Тимчасово очолили міське правління урядовий радник А. Норст та міський радник В. Коритинський. Їм допомагали міські радники Кампельмахер, ректор народної євангельської школи Е.Ф. Маєр та Войтко. Першим рішенням тимчасового маґістрату було встановлення на сходах ратуші портрету цісаря у повний зріст і проведення о 17 год. патріотичної факельної ходи містом з нагоди його визволення. У місті з 8 год. знову було відновлено середньоевропейський час. 22 жовтня тимчасовий маґістрат було розв’язано. Норста було призначено урядовим комісаром, а його помічниками стали Коритинський та старший радник маґістрату С. Дідейчек. У мирний час така форма управління містом була б сприйнята однозначно негативно, однак в умовах війни таке рішення міського коменданта ротмістра Яскевича приймалося позитивно. У цей період у місті були злидні. На потреби населення Чернівців держава виділила 30 тис. крон, з яких 10 тис. передбачалось на харчування незаможних людей на народних кухнях і на роздачу хліба. Решта 20 тис. кр. мали були витрачені на зменшення нужденности серед численних безробітних, наданням їм праці. Кухні починали працювати з 10 год. 30 хв. і кожен незаможній міщанин отримував тарілку гарячої зупи із куснем хліба. Щоденно їжу отримувало понад 2 тис. міщан.

Отож, австрійці, діючи агресивно, досягли у Буковині певної стабілізації. Натомість російське командування, на тлі гучного успіху в Галичині, було пригнічене прикрою невдачею на лівому фланзі фронту. Це видно вже хоча б з того, що командувач 8-ою армією генерал Брусілов рішуче вимагав від генерала Арутюнова, щоб той «якомога швидше навів порядок південніше Дністра». 26 жовтня об 11 год. Арутюнов висунув коменданту Чернівців ротмістру Яскевічу вимогу негайно до 8 год. ранку наступного дня здати місто, натомість обіцяв бомбардувати його. Вранці наступного дня до Чернівців прибув командувач збройними силами у Буковині полковник Фішер і перебрав командування в районі Чернівців на себе. Австрійці не збиралися здавати Чернівці. «Вважаю пониженням честі відповідати на подібну пропозицію. Комендант Чернівців» – таку відповідь за годину отримав Арутюнов.

Арутюнов додержав слова. О 8 год. 30 хв. російська артилерія почала стріляти по місту. Зокрема, гарматні ґранати влучили у мур броварні, у будинок на Франценґассе [10] , в будинок по Альбертіненштрассе [11] , у народну школу на Бангофштрассе тощо. Обстрілом була дещо пошкоджена домашня каплиця резиденції митрополита. Гучні вибухи ґранат викликали жахливу паніку серед населення. Утеча з нижнього міста стала масовою. Незаможні міщани, не маючи засобів і можливостей залишити місто, тимчасово розташувалися в Народному саду [12] . Загалом, по Чернівцях було зроблено близько 30 пострілів, направлених переважно в район резиденції буковинських митрополитів. Крайовий президент Меран, повідомляючи ц. і к. АОК про результати обстрілу, припустив, що орієнтиром для росіян служила вежа митрополичої резиденції. З приводу обстрілу резиденції староста парламентського Румунського клубу (фракції) Т. Сіміоновіч, голова Буковинського ландтаґу А. барон фон Гормузакі та депутат Парламенту М. барон фон Василько від імені депутатів Парламенту та буковинського ландтаґу зробили офіційний протест-заяву, зазначивши, що у цьому злодіянні не було жодної воєнної необхідности і, що «цей варварський учинок глибоко зачепив релігійні й національні почуття румунського народу і румунський народ відтепер чітко собі усвідомлюватиме, що декларована російськими властителями повага до традицій і доброзичливість до румунського народу є суцільною брехнею».

27 листопада о 14 год. 30 хв. росіяни вдруге вступили у Чернівці. Процедуру передачі міста виконав колишній міський радник К. Гостюк, оскільки міське представництво виїхало. Невдовзі його було призначено тимчасовим бурґомістром Чернівців. У перші дні козаки та солдати разом з околишніми мешканцями та хотинськими обивателями пограбували чимало покинутих помешкань. Однак начальник т.зв. «чернівецького» загону генерал-лейтенант Лаврєнтьєв припинив невдовзі це «нежелательное явление». Наступ росіян укотре змусив утікати цивільне населення, особливо інтеліґенцію. На кінець 1914 р. у Чернівцях залишалося близько ¹/₃ довоєнного населення. У Чернівцях, на відміну від провінції, продовольча ситуація була значно кращою, оскільки столиця Буковини перебувала поза лінією фронту. Зокрема, з Росії реґулярно завозилося продовольство, яке продавалося міщанам за досить помірними цінами. Було також відкрито 10 кухонь, які забезпечували щоденним обідом понад 12 тис осіб. Їх утримання щоденно коштувало маґістрату до 2 тис кр. Невдовзі було відкрито ще 3 кухні, оскільки кількість збіднілих щодня зростала. Одноразове харчування змогли одержати від 3600 до 4800 осіб. Відкриття цих кухонь коштувало міській владі не менше 2400 кр. На загал спроби російської влади організувати господарське життя носили фрагментарний характер. Переважно усе зводилося до задоволення потреб військових і лише частково місцевого населення.

У ніч на 17 лютого 1915 р., унаслідок успішного просування австрійців у південно-східній частині Галичини, росіяни без опору здали Чернівці. Перед відступом вони ґрунтовно безкарно пограбували місто. З цього приводу єдиний у місті часопис, що відновився, «Czernowitzer Allgemeine Zeitung», опублікував довжелезний перелік закладів, що зазнали значних збитків за час російської присутности. Після відходу росіян у Чернівцях утворилося міське представництво, яке очолив професор Р. Кайндль [13] . Йому допомагали Шваб та Ґ. Шандру. Радниками були призначені Бейян, І. Тарнавський, Велліш, Вітек, Квапінський, настоятель церкви Св. Апостола Фадея о. Ц. Костецький, Г. Хайєс, Натан, Троппер, Й. Біндер, міський радник Тресс та ректор Е.Ф. Маєр [14] . У президії залишили д-ра Гостюка та директора канцелярії Стржальковського. Проте вже 21 лютого представництво міста було розв’язане. На чолі міста став радник крайового уряду М. Краль. Йому допомагали радник двору А. Ґаєвський, старший повітовий лікар А. Флінкер, секретар фінансової прокуратури В. Боднареску та повітовий комісар А. Мінкуш барон фон Шьонфрід. 22 лютого комендантом Чернівців було призначено майора Д. Паппа [15] . Вже того дня вийшло оголошення про встановлення у місті і зайнятих повітах краю суворого воєнного режиму. Усе населення, місцеве і прибуле, підлягало обов’язковій реєстрації. До 19 год. обмежувався термін роботи закладів громадського харчування. Комендантська година – з 20 год., після чого заборонялося будь-яке пересування містом без спеціальних перепусток. Категорично заборонявся продаж спиртних напоїв як цивільним, так і військовослужбовцям, була запроваджена військова цензура на друковані засоби інформації, для запобігання спекуляції предметами першої необхідности запроваджувався максимальний тариф, категорично заборонялося вивезення продовольства за межі Чернівців. Особливо, щодо спекуляцій, були попереджені т.зв. «давідові торгівці». Оскільки в обігу серед населення перебувала значна маса російських грошей, був встановлений фіксований курс валют: 1 рубль = 2 кр. 50 гел., 1 кр. = 40 коп.

Навесні-початку літа 1915 р. Чернівці і далі були прифронтовим містом. Хоча ініціатива на південному фланзі російського Південно-Західного фронту і перебувала в руках австрійців, смуга фронту там двічі змінювала свою конфігурацію, то наближаючись, то відсуваючись від крайової столиці Буковини. 6 квітня інженерні батальйони відновили рух по висаджених мостах через Прут біля Чернівців за допомогою тимчасового настилу [16] . Був відновлений залізничний рух. Але залізнична станція Фольксґартен [17] за розпорядженням міської комендатури для цивільного використання була закрита. Для цивільних був визначений головний вокзал міста.

Починаючи з 16 квітня, авіація 9-ої армії здійснювала майже щоденні напади на Чернівці. Лише за даними на 28 квітня, на Чернівці й околиці було скинуто 22 бомби, щоправда, лише 6 із них призвели до вибухів. Ці напади, як виявилося, завдали більше матеріальної та моральної шкоди мирному населенню, аніж війську. Під час тих нальотів доходило навіть до курйозів. 6 червня на площу Ринок була скинута «бомба», яка дуже перелякала перехожих. Цю «бомбу» доставили до міської комендатури і невдовзі з’ясувалося, що під білим полотном була звичайна бляшана пластина, на якій було зроблено напис: «Привет гражданам и хорошеньким гражданкам города Черновиц. 24 мая (стар. ст.) 1915 г. Русский лётчик».

19 квітня о 8 год. 50 хв. до Чернівців приїхав наступник австрійського престолу Карл Франц Йозеф [18] . Під час перебування наступника у Чернівцях у східній частині міста відбувся повітряний бій між німецьким та російським аеропланами, але перемога не дісталася жодному з льотчиків. Зауважимо, що ще перед цим візитом місто відвідали також відомий тоді шведський полярний дослідник Свен Гедін, капітан шведського Генштабу Штуре фон Ґаадд, американський військовий аташе Форд, а також багато репортерів. Незабаром Чернівці відвідали генеральний інспектор добровільного санітарного догляду і протектор-заступник австрійського і угорського Червоного Хреста генерал кінноти ерцгерцоґ Франц Сальватор (23 квітня) у супроводі генерал-лейтенанта Маршалла та генеральний інспектор артилерії генерал-полковник ерцгерцоґ Леопольд Сальватор. Перший відвідав у Чернівцях шпиталь, а другий увесь день 1 травня пробув на фронті.

24 квітня ц. і к. АОК ставить Пфлянцер-Бальтіна до відома, що у Західній Галичині готується великий прорив Російського фронту і що його війська повинні активними діями якомога міцніше скувати противника на своїх відтинках. Для заплутування противника щодо вибору місця удару до Чернівців, зокрема, перекинули навіть дві роти піхоти з німецької «Південної» армії, які мали імітувати прибуття в Буковину німецького армійського корпусу. Цікаво, що навіть 8 травня, коли вже шість днів тривав т.зв. Горлицький прорив, росіяни ще не знали, чи є у Буковині німецькі війська, чи немає. Після запеклих боїв у прикордонні 13 травня австрійці переносять оборону на правий берег Пруту.

Чернівці знову стають безпосередніми свідками збройного протиборства двох ворогуючих сил. У цей напружений період боротьби співвідношення сил було на користь росіян: 85 тис. 7-ої армії Пфлянцер-Бальтіна протистояла на Пруті 130-тисячне угруповання 9-ої армії Лечицького. Зокрема, під Чернівцями фронт пролягав тоді у якихось 1500 м. Російські артилерійські ґранати часто «залітали» у місто, особливо у район головного залізничного вокзалу. 17 травня російська артилерія обстріляла і район резиденції Буковинських митрополитів. Артилерія росіян, обстрілюючи австрійські позиції на Пруті, часто вражала й нижні міські квартали, викликаючи серед населення панічний жах. 7 жовтня російська авіація завдала по Чернівцях найсильнішого повітряного удару. П’ять аеропланів скинули на місто 23 бомби, 7 з яких були запальні. Бомби знищили складське приміщення Ґольдлуста, значно пошкодили жандармські казарми, а також багато приватних будівель. На цей напад австрійці відповіли бомбардуванням 19 листопада об’єктів у Ліпканах [19] , де було летовище, з якого неодноразово здійснювалися повітряні напади на Чернівці. Як відзначав чернівчанин, а тоді посол (депутат) Парламенту А. Лук-Лукашевич, «літаки та літуни, що то рідко можна було бачити, шугають щодня над містом Чернівці. У цілій Буковині годі вже найти такого чоловіка, що не міг би відрізнити нашого літака від ворожого». Депутат безумовно мав рацію. Загалом, усе населення, що мимоволі опинилося у фронтовому районі, перебувало у панічному страху. Лише у середині червня 1915 р. австро-угорські війська знову спромоглися вийти у буковинсько-бессарабське прикордоння, де аж до початку літа 1916 р. встановилася смуга фронту. Безпосередня загроза Чернівцям тимчасово минула...

---

[1] Цього листа з с. Магали доправив бурґомістру 16-річний чернівчанин Йоган Скотніцький.

[2] Першим комендантом міста було призначено капітана Кірієнка, а 8 вересня його змінив генерал-майор Навроцький, за ним на цій посаді були капітан Кірілович та полковник Дрейєр.

[3] Австро-угорці силою бриґади піхоти з артилерією та 2-3 ескадронами перейшли державний кордон і 17 серпня захопили м. Кам’янець-Подільський, місто губернського значення. Для своєї безпеки вони взяли з міста контрибуцію, але, залишаючи його, повернули контрибуцію назад.

[4] Ген. Навроцький, за деякими даними, 16 вересня 1914 р. загинув під Кіцманем.

[5] За антидержавну діяльність обидва були арештовані 6 січня 1914 р., однак 6 червня їм вдалося втекти із чернівецької в’язниці і перебратися до Росії.

[6] На чолі Румунського консулату в Чернівцях тоді був Ґеорґе Д. Ґаллін. Помер 21.09.1921 р у Чернівцях, похований на старому міському християнському цвинтарі.

[7] Пізніше обер-лейтенант Франц Тробей воював у складі 36-го ландштурменного піхотного полку. Поліг 30 серпня 1915 р. під м. Золочів (Івано-Франківська обл.), там десь і похований. Був відзначений «Signum laudis» і Військовим хрестом за службу ІІІ кл.

[8] Нині вул. Кобилянської, 28, Краєзнавчий музей.

[9] Нині вул. Червоноармійська.

[10] Нині вул. 28 Червня.

[11] Нині вул. В. Сімовича.

[12] Нині парк ім. Т. Шевченка по вул. Головній.

[13] Брат професора австрійської історії у Чернівецькому університеті Р.Ф. Кайндля.

[14] Ректор народної євангелістської школи з 1853 р.

[15] Після звільнення Чернівців першим комендантом міста став угорський лейтенант Р. фон Мольнeр, після нього цю функцію виконував гауптман Бехіні, потім полковник А. Матасіч.

[16] Експертна комісія, яка складалася з техніків і спеціалістів-учених у галузі мостобудування, прибула у Чернівці лише 27 вересня 1915 р., щоб оглянути ушкодження висаджених мостів.

[17] Нині ст. Чернівці-Південна.

[18] Уперше він відвідав Чернівці 8 травня 1912 р.

[19] Нині Ліпкань, Республіка Молдова.