Марцін Сьвєнціцкі

Як ми втратили Україну

У музеї Чан Кайши у Тайпеї виставлена книжка «Як ми втратили Далекий Схід». Ми – себто Захід. Після газового конфлікту між Москвою і Києвом час готувати книжку «Як ми втратили Україну»

На усьому посткомуністичному просторі не існує держави, яка б успішно пройшла трансформацію, не маючи перспективи членства в ЕС. Не варто отож очікувати, що Україна буде винятком. У Польщі, як і в кожній иншій країні, що вступала до ЕС, упродовж кількох років кожен проект закону, що був пов’язаний із вимогами до членства в ЕС, був перекладений англійською мовою і висилався до Брюсселя, аби перевірити його відповідність европейському праву. Депутати ухвалювали закони, часом не розуміючи, про що у них йдеться. Усе вирішувало одна передумова: без прийняття европейського права ми не будемо в ЕС.

Україна ж позбавлена такої мотивації. Депутати стверджують: навіщо приймати важкі закони, які обмежують соціальні допомоги, якщо ніхто нам не обіцяє, що прийнявши їх, ми потрапимо до ЕС. Упродовж чотирьох років після Помаранчевої революції влада не спромоглася провести більшости необхідних реформ, які б зафіксували ринкові і демократичні зміни. Маємо зачароване коло: чим більший в Україні хаос, тим менше шансів на запрошення до ЕС. І чим менше шансів, тим більший хаос. Українському політикуму можна багато у чому дорікнути: потурання олігархам, нехтування законами, невміння шукати компроміси, популізм, але відповідальність за ситуацію в Україні і за її майбутнє лягає також і на Захід. Були зроблені великі помилки.

Помилка перша: Відмова перспективи членства

Україна ще за часів Кучми домагалася перспективи членства в ЕС. Після Помаранчевої революції здавалося, що Україна заслужила винагороду – обітницю перемовин про членство, звісно, після певного підготовчого періоду і після виконання копенгазьких критеріїв. Нічого такого не сталося. Щоправда, був прийнятий спільний трирічний план дій, існує польсько-шведська ініціатива Східного партнерства, збільшено фінансову допомогу для різних програм, обмінів, стипендій, технічної допомоги, тривають перемовини щодо угоди про співдружність, однак усе це неспівмірне із тим імпульсом, який могла би отримати Україна, коли б перед нею відкрили, як колись відкрили перед країнами Центральної Европи, перспективу членства.

Помилка друга: Шенгенська зона

Її розширення на нових членів ЕС було для їхніх мешканців святом, натомість для українців – днем жалоби. Українець, щоби отримати Шенгенську візу, повинен щоразу подавати до консульських відділів цілі стоси документів. Чому Польща не видає українцям, яких хоче впустити на свою територію, бодай національних багаторазових віз, важко зрозуміти, тим паче, що кілька років тому ми не вимагали жодних віз. У перший рік дії поширеної зони Шенгену труднощі, пов’язані із формальностями і оплатами, збільшилися, і хоча відсоток відмов є мінімальним, все ж у результаті кількість українців, які приїжджають до Польщі, зменшилася удвічі. Зазначимо водночас, що поїздки громадян України до Росії не вимагають жодних віз.

Помилка третя: газова війна

Під час останньої газової війни Росії вдалося переконати більшу частину европейців у провині Києва за те, що у Болгарії мерзнуть діти. Тим часом, Україна не має жодних контрактів із ЕС ані на постачання газу, ані на його транзит. Їх має Газпром, вентилі розташовані на території Росії і закрутили їх там. Це Газпром не виконав своїх зобов’язань. Якби ЕС більше довіряла українським політикам і більше вникала у те, що говорять українські політики, а не кремлівські, і у газовій війні не ставила б нарівні Україну і Росію під стовпом ганьби, можливо, тоді Росія не змусила б прем’єрку Юлію Тимошенко укласти не надто вигідну для України нову газову угоду.

Помилка четверта: затримка кредиту МВФ

Криза особливо зачепила Україну, оскільки аж 40 відсотків її експорту становить експорт металургійний, який зупинився у другій половині 2008 року. Водночас ціна на газ, яка у цілому світі падає, була для України того ж року підвищена. Утворилася велика діра у надходженнях, гривня раптово почала падати, наражаючи фірми і 300 тисяч громадян, які узяли іпотечні кредити в иноземній валюті, на неплатоспроможність. Тоді було швидко домовлено про кредит МВФ у розмірі 16,4 млрд. доларів, який мав бути виплачений шляхом почергових траншів. Перший транш від МВФ надійшов на початку листопада, але виплата наступного вже була затримана, бо український уряд не виконав ряд зобов’язань. Без сумніву, уряд Юлії Тимошенко є непослідовним у цій справі. Спершу він підписав зобов'язання, отримав перший транш кредиту, а тепер не хоче виконати підписаних зобов’язань. Адже їх реалізація вимагає твердих рішень: ліквідації дотацій і підвищення ціни газу для громадян, обмежень надмірних соціальних виплат, зокрема і перегляд найбільш раннього пенсійного віку у цілій Европі (55 років для жінок, 60 років для чоловіків). Тоді уряд звернувся по гроші до низки урядів різних країн. Найбільш прихильно зреагувала Росія, натомість країни Заходу заявили, що вони згідні розглянути запит, але за умови, що це буде тільки доповненням до кредиту МВФ. Росія ж згідна була позичити кошти і без запровадження раціональних енергетичних тарифів чи соціальних реформ. Вона поставила б зовсім инші умови.

Помилка п’ята ще попереду

ЕС і Україна у рамках роботи над Угодою про співдружність провадять переговори і про зону вільної торгівлі. Це повинна бути «вільна торгівля плюс», тобто щось більше, ніж традиційна вільна торгівля. Однак, попри привабливу назву, це все ж не буде вільна торгівля, як це є, наприклад, поміж Україною і Росією. Адже учасники переговорів вирішили, що п’ять відсотків позицій буде вилучено із вільної торгівлі. Йдеться про заборону експорту сільськогосподарської продукції з України до ЕС. Від того втрачають споживачі в ЕС, а також споживачі і продуценти в Україні. Експерти Світового банку і FAO (Food and Agriculture Organization of the United Nations) вважають, що обсяг сільськогосподарської продукції в Україні може збільшитися удвічі. Відкритий европейський ринок залучив би до українського аграрного сектору вітчизняні і закордонні капітали. Сільське господарство України і її споживчий сектор розвинулися б до европейських фітосанітарних стандартів. Вилучення сільського господарства України, колишньої житниці Европи, із зони вільної торгівлі, що суперечить, зрештою, рекомендаціям Европарламенту, є шкідливим абсурдом.

У наступних президентських і парламентських виборах в Україні прозахідні настрої стануть радше недоліком, ніж перевагою. Це видно уже зараз. Найбільш прозахідний політик України президент Віктор Ющенко має уже тільки три відсотки підтримки і не має жодних шансів на переобрання. Прозахідна донедавна Юлія Тимошенко перестала уже говорити про вступ до НАТО, не засуджувала Росія під час війни з Грузією, вона ж просить Росію про фінансову підтримку і програє місцеві вибори у Тернополі, що був одним із важливих осередків її партії. Опозиційна Партія регіонів давно є проти вступу до НАТО, хоча колись не виключала такого розвитку подій, і щоразу менше говорить про інтеграцію з ЕС, а більше про економічну незалежність. Коли тодішній міністр закордонних справ України Володимир Огризко звернув увагу російському послу на недипломатичні коментарі, які той публічно виголошував на адресу українських очільників, представники Партії регіонів за підтримки инших сил усунули пана міністра, прихильника вступу України до ЕС і НАТО, з посади.

З історії ми знаємо, які страшні наслідки принесла для Китаю і для цілого Далекого Сходу поразка прозахідних сил. Які наслідки принесе повернення України під парасолю Росію і, тим самим, відвернення її від Західної Европи? Поглибиться економічний хаос. Здобутки Помаранчевої революції – свобода слова і політичний плюралізм – можуть з часом опинитися під загрозою. Прозахідні демократи у Росії опинилися на марґінесі. Не хочеться, щоби схожа доля спіткала українських лібералів.

Що робити, аби той чорний сценарій не реалізувався?

1. В Угоді про співдружність у преамбулі зазначити перспективу майбутнього членства України в ЕС.

2. Встановити термін запровадження безвізового режиму для українців, а до того часу практикувати надання багаторазових і довготермінових віз, національних віз усім, хто не порушував польського візового і трудового законодавства, і без необхідності пояснення, для чого їм та віза потрібна.

3. Схилити Европейську Комісію до формування інструкції учасникам переговорів, аби вони пропонували повне відкриття европейського ринку для українських товарів, зокрема і сільськогосподарських. Адже ще упродовж багатьох років технічні бар’єри і стандарти будуть захищати европейський ринок від значного сільськогосподарського імпорту з України, але водночас існуватиме уже потужний стимул до інвестування в аграрний сектор і переробну промисловість в Україні.

4. Зберегти умови подальшого надання кредиту МВФ, але відтермінувати виконання певних із них на час після виборів, підтримуючи наразі Україну фінансово. За той період ретельно приготувати запровадження реальних енергетичних тарифів, що вимагає розробки умов захисту для найбідніших на перехідний період, а також програму встановлення лічильників і запровадження можливости регулювання опалення, адже більшість помешкань такої можливости зараз не має.

5. Пенсійна реформа, зокрема, збільшення пенсійного віку – абсолютно необхідна – також вимагає ретельної і термінової підготовки. Борги української держави не є великими і тому кілька місяців, відданих на підготовку реформ, не загрожують невиплатами у майбутньому. Натомість відкладання реалізації програми МВФ загрожує уже зараз втратою инших надходжень, зокрема, приватних інвестицій, що буде мати набагато гірші наслідки для платоспроможності країни, українських банків і підприємств чи самих громадян, ніж відтермінування на кілька місяців реформ енергетичних тарифів і пенсійної системи.

Переклала Ірина Магдиш