|
|
|
Пилип ГайдаІван Франко у Тернополі
Великий письменник і поет Іван Франко був кандидатом на посла до австрійського парляменту, їздив по селах Тернопільщини і виголошував свої прекрасні й освідомлюючі передвиборчі промови. Він був кандидатом з т. зв. селянської курії, що гуртувала тільки селянство, яке в той час було ще дуже занедбане, політичне невироблене і національно дуже малосвідоме. Тодішня виборча система була зовсім інша від теперішньої. Вибори відбувались тоді посередньо. Право голосування було обмежене і не для всіх доступне. Управнені до голосування вибирали тільки "мужів довір'я" або правиборців, які у визначений час властивих виборів збиралися у своїх повітових осередках і там віддавали зібрані голоси безпосередньо на кандидата. Це діялося в присутності виборчої комісії, у склад якої входив відповідальний за вибори повітовий староста або його заступник. Право голосування залежало від того, хто скільки платив податку. Селянин-комірник, що не мав власної хати, був зовсім позбавлений права голосу. Він не платив податку і не входив у склад катастрального реєстру. Це був залишок ще з часів панщизняної практики. Щойно в 1873 році запроваджено в Австрії 4-прикметникові вибори. Ця нова система обов'язувала вже тоді в цілій австрійській імперії, але в Галичині залишено ще стару систему, бо вона давала більше можливостей зловживати та фальшувати виборчу математику, тобто обчислювання виборчих голосів. Про це подбала вже шляхта, навчена досвідом ще з панщизняних часів. Полякам вдавалася ця штука, бо в їх руках була адміністрація всієї Галичини. Сам намісник Галичини, тобто перша особа після цісаря, граф Бадені, завзятий україножер, доцільно затримав стару систему виборів, щоб не допускати до збільшення кількости українських послів у парляменті. Тому в Галичині практиковано далі куріяльні вибори.
Передвиборчий час Був рік 1895. Тоді розписано вибори до австрійського парляменту, а також до крайового сойму у Львові. Люди стали готуватись. Пішла в рух організаційна робота - скликування передвиборчих зборів, сходин та віч. Оживився народ по всій Галичині і зокрема в її українській частині. Реченець виборів визначено на день 31 жовтня. Виборці тернопільської виборчої округи, у склад якої входили ще Збаразький і Скалатський повіти із своїм центром у Тернополі, вирішили одноголосно, що з селянської курії кандидатом на посла до віденського парляменту буде ніхто інший, тільки найбільш заслужений для селянства - Іван Франко. На грані XIX і XX століть ім'я І. Франка було вже широко відоме серед селянських мас, - не тільки як великого письменника чи поета, але і як духового провідника і політика. Він був тоді найпопулярнішою людиною, і українські селянські маси хотіли його бачити в лавах своїх політичних вибранців і заступників на пості посла до парляменту у Відні чи до сойму у Львові. Цікаво, що навіть т. зв. "польські села" із сільської курії ставились до Франка з повним довір'ям та підтримували його кандидатуру, бо не раз чули його промови і вірили в його щире та правдиво дружнє наставлення до селянства. Такого вони ніколи не могли очікувати від польського урядового кандидата. Час виборів наближався, і робота по селах кипіла. Франко радо прийняв кандидатуру з тернопільської селянської округи. Також селяни перемиської округи висунули його кандидатуру з т. зв. загальної курії. Організаційний апарат був наладнаний і функціонував справно. Кожна округа і навіть кожне село мало свій місцевий виборчий комітет, пов'язаний з центром. З центрів одержували сільські комітети всі потрібні інструкції та інформації. Все це своєчасно вислано до кожного села. Франко перевірив усе і думав, що в обох округах все в найкращому порядку. Скрізь по селах мав добрих приятелів і був певний, що вони допоможуть йому у виборчій акції. Сам їхав на село тільки туди, де було необхідно.
Вибори, їх результат і виборчі надужиття Врешті прийшов день 31 жовтня. Вибори - як завжди досі - відбулися посередньо і, як і раніше, із страхітливими надужиттями, шахрайством та фальшуванням з боку урядової виборчої адміністрації. Голосували тільки правиборці, та вони, вже підкуплені і застрашені жандармами, віддали голоси на урядового кандидата, що ним був у тернопільській окрузі, як завжди до того часу, граф Пінінський, приятель самого намісника, графа Бадені. Пінінський мусив дістати і дістав виборчий мандат, бо інакше тодішній тернопільський староста міг втратити свою посаду. Відгомін цих виборів відбився по всій Австрії, бо заговорила про них преса українська, польська і німецька. Крім докладного опису неприхованих фактів пера проф. М. Возняка, сам Іван Франко написав статтю про ці вибори у віденському тижневику "Dіe zеіt" 9 листопада 1895 року під заголовком "Найновіші галицькі вибори". Він також помістив статтю в "Кур'єрі Львівському", де згадав і про свій власний арешт, доконаний ніби помилково під час передвиборчого віча. Поляки бралися тоді на такі хитрощі: знаючи, що котрийсь із правиборців не дасть себе перетягнути на їхній бік, старалися в день виборів вмішати його в якусь бійку з підмовленим міським шумовинням. Тоді поліція мала нагоду всіх арештувати та притримувала їх так довго, поки не закінчився виборчий час. Щоб цього уникнути, наші люди організували в Тернополі опіку для таких правиборців. Вони не виходили на місто і тільки коли прийшов час віддати голос, їх проводили до виборчого пункту. Такі беззаконні арешти відбулися головно в перемиській окрузі, зокрема в повітах Добромиль та Мостиська. Там жандарми розганяли виборчі віча, староста не давав дозволу на збори, не допускано виборців до виборчих пунктів. Особливо переслідували тих, хто агітував за Франка. В самому Перемишлі, де був центр виборчої округи, ув'язнено голову виборчої округи, д-ра Вячеслава Будзиновського. Подібні речі діялися також і в тернопільській окрузі, а головно у Збаразькому повіті, де агітаційний рух за Франка був досить пожвавлений і, на думку поліції, надмірно оживлений.
Третя Франкова спроба здобути Відомо, що внаслідок усунення графа Бадені з прем'єрства австрійського кабінету міністрів і передання влади в руки його приятеля графа Пінінського звільнилося місце в селянській курії тернопільської виборчої округи. Щоб це місце заповнити, розписано нові, т. зв. додаткові вибори з датою 22 червня 1898 року. Виборча адміністрація стала розглядатися за відповідним кандидатом. Та це не було так легко, бо селянство стало тепер ворохобитись і чинно протестувати проти надмірної експлуатації з боку дідичів та різних великих землевласників. Масові страйки охопили всю Галичину, і над панами завис меч Дамокля. Щоб рятувати ситуацію, пани вирішили зрезиґнувати з графів Ґрохольських, Пінінських, Тишковських та інших землевласників і не ставити їх кандидатами з селянської курії. Із страху перед можливими небезпечними розрухами вирішено розглянутися за іншими кандидатами, які в противагу Франкові могли б притупити цей гарячковий ентузіязм, що охопив весь український загал. Таким урядовим контркандидатом вийшов москвофіл, повітовий лікар д-р О. Гладишовський. Почалася велика своїм розміром і своїм ентузіязмом виборча акція, особливо в повітах Тернопіль, Збараж і Скалат, що разом творили одну виборчу округу. Народ хотів не тільки вибрати Франка своїм представником у віденському парляменті, але й віддячитись йому за всю його дотеперішню працю для загальноукраїнської справи, а зокрема для селянства. Всі передвиборчі віча та збори мали завжди святковий, прямо урочистий характер. Ніхто не мав відваги виступити проти чи щось заперечити своєму улюбленому кандидатові, бо всі величали його справжнім борцем за національну і соціяльну справедливість. Не бракувало також і темних сил, що потайки робили свою юдину роботу, щоб не допустити його до вибору. Були це переважно чужі, до Франка ворожо наставлені сили, але були й свої, головно з тодішніх духовних сфер, у більшості або русофіли, або без ясного національного обличчя. Треба було великого напруження сил і посвяти та мужньої витривалости, щоб перебороти ті закулісові ворожі заходи. Сильний дух Франка, той, "що тіло рве до бою", вирішив відкрито станути "на прю". З цією метою Франко враз із місцевими комітетами організував поїздки по селах своєї округи, щоб палким своїм словом приєднати собі виборців. Поїздку він почав від довколишніх сіл своєї округи. Поїхав поїздом до Глубічка Великого, де вже розцвів був радикальний рух і де в особі пароха о. Чайківського, великого як на той час українського демократа, мав свого приклонника і прихильника січового руху. Ніколи о. Чайківський не розлучався із своєю січовою лентою з золотим написом - "Т-во Січ в Глубічку Великім". Цю ленту мав на смертному ложі і просив вкласти її йому до могили. У поворотній дорозі Франко вступив до Чистилова, де сконтактувався з місцевим виборчим комітетом і залишив йому всі потрібні виборчі інструкції. Відвідав також села Денисів і Купчинці, де мав своїх однодумців за ідеологією в особах Павла Думки та д-ра Григорія Гарматія. Мав він в обидвох тих селах добрих співробітників - о. Вітошинського в Денисові та о. Кобилянського в Купчинцях. Франко їздив також і до Настасова, де ревним його співробітником за ідеологією був один з дуже поважних та впливових господарів - Куріца. Менші села, як Пронятин, Курівці, Довжанку, Воробіївку, Городище, Чернихів - відвідав сам або посилав туди своїх довірених, переважно студентів. Після Тернопільського повіту прийшла черга і на Збаразький. Там його приятелями і знайомими були: Яцко Остапчук із сином, Андрій Шміґельський, Сафат Шміґер, Степан Грицуляк і багато інших. Всі вони були довіреними особами Франка, яких він знав вже давніше з партії. Дуже багато допомогли Франкові в його передвиборчій акції обидва сини о. Миколи Січинського, пароха села Чернихівці, виховані в національно-патріотичному дусі. Один з них, Мирослав, пімстився згодом за кривди, заподіяні українському народові, вчинивши атентат на графа Потоцького, намісника Галичини. У Скалатський повіт Франко особисто майже не їздив, але посилав туди своїх довірених осіб, які мали провадити виборчу пропаганду. Були це або місцеві особи, або люди з інших повітів. Була неділя. В селі Пронятин коло Тернополя святочно одягнуті люди зібралися дуже численно коло церкви. Збірку зорганізував доцільно місцевий комітет, бо було в проекті зустрінути гостя українським звичаєм "хлібом і сіллю", а місце коло церкви було для цього найвідповідніше. Також у Тернополі на залізничій станції був не менший збір людей, що з напруженням чекали на поїзд зі Львова. О годині 10:30 перед полуднем приїхав львівський поїзд і привіз дорогого гостя - кандидата. У Тернополі зайнялося ним т-во "Академічна Громада" та ремісниче т-во "Праця". Головним організатором вітання і прийому гостя був адвокатський конципієнт Скибінський, що працював у канцелярії адвоката д-ра Северина Даниловича, відомого тоді радикала в Тернополі. Скибінський був у тому часі головою "Академічної Громади", а представником т-ва "Праця" був Рудик. Ті, що чекали приїзду Франка коло церкви в Пронятині, почали вже непокоїтися, та саме над'їхала кавалькада кільканадцятьох "наколесників", що супроводили віз, на якому сидів Франко і два молоді панове - аранжери поїздки. Зворушені глядачі привітали Франка бурею оплесків і грімким "слава". Під вечір "наколесники" (вельосипедисти) з парадою відвели Франка до Тернополя. Усе вказувало на те, що Франко цим разом вийде переможцем. Багато українців, а також деякі помірковані поляки вже складали йому наперед ґратуляції. Але по закінченні виборів з невідомих причин не проголошувано результату. Усім стало ясно, що комісія перейшла на спекулятивну альґебру і не може знайти способу, як передати мандат Гладишовському, а не Франкові. Врешті комісія вийшла і подала до відома, що "д-р Олександер Гладишовський одержав 266 правиборчих голосів, а його противник - Іван Франко - 256 голосів". Цей вислід проголосив стовп москвофільського руху на Поділлі, о. декан Чубатий, родом з Тернополя. Так посольський мандат одержав О. Гладишовський.
Ще одні відвідини Франка у Тернополі У 1911 році Іван Франко ще раз побував у Тернополі. Цим разом він приїхав із своїм "Мойсеєм" на запрошення т-ва "Учительська Громада". Тернопіль може гордитися тим, що перший після Львова мав шану вітати в себе автора визначної поеми "Мойсей". У Тернополі Франко мав тоді багато знайомих між гімназійними вчителями, бо й сам секретар "Учительської Громади", д-р Яким Ярема, був одним з численних рецензентів "Мойсея". Саме д-р Ярема був ініціятором цього запрошення і аранжером святкування. Приїхало на це свято дуже багато селян з довколишніх сіл, не лиш з Тернопільського, але й сусідніх повітів, головно із Збаразького. Приїхали возами теж з далеких сіл, щоб побачити та послухати свого духового провідника - Прометея. Заля Міщанського Братства, де мав виступити Франко, заздалегідь виповнилась по береги народом. Усі бічні кімнати та ґалерія були теж переповнені, а багато людей залишилось надворі коло будинку. І ось піднялась завіса, і з-за куліс показалася постать схорованого, втомленого подорожжю і постарілого поета. За ним виступив д-р Ярема, підтримуючи одною рукою поета, а в другій тримаючи книжку "Мойсей". Підходять разом до стола, накритого вишиваним обрусом, він обережно садовить поета на крісло, подає йому розгорнену книжку та сідає поруч. Тут зривається гураґан оплесків та оваційного "слава". Слава поетові, слава Мойсеєві! Не часто трапляється бути свідком такого одушевлення. Тому незабутнім воно лишиться в людській пам'яті. Після грімких оплесків дався чути тихий, слабкий і ніби несміливий, дрижачий голос. Це Франко читав уривки із свого "Мойсея". Заля слухала з поважним і набожним настроєм. А Мойсей, цей знесилений і вже тоді охоплений паралічем, останками сил своїх читав і читав, попавши у патос. Було враження, що дійсний Мойсей розмовляє із своїм народом. Врешті, щоб дати можливість відпочити перевтомленому поетові, проголошено перерву і запрошено Івана Франка до приватного помешкання в будинку Міщанського Братства на гостину. По закінченні свята, короткому відпочинку і гостинному прийнятті відвезено Франка на станцію, і він ще того самого дня від'їхав до Львова.
Література 1. Тарас Франко. Діти про батька, В-во "Радянський письменник", Київ, 1956. 2. Степан Баран. З моїх спогадів про І. Франка. В 36-ті роковини його смерти, Німеччина, 1952. 3. Лука Луців. Іван Франко - борець за національну і соціяльну справедливість, Вид. "Свобода", 1967. 4. Регіональний збірник Збаражчина. Збірник споминів, статтей і матеріялів, НТШ - Український Архів, том XVII, б. д. 5. Іван Макух і Володимир Лисий. На народній службі, Дітройт, 1958.
Друкується за:
Збережено правопис оригіналу |
ч
|
 |
|