Богдан Oстап'юк

Богдан Лепкий у Тернополі

 

Перед виїздом на вакації з Кракова у липні 1929 р. запропонував я Б. Лепкому приїхати до Тернополя з відчитом. "Дуже гарно, пане Богдане, сказав Лепкий, - але мені не випадає самому напрошуватись. Я Вам пораджу, - продовжував Лепкий, - зверніться до "Учительської Громади" в Тернополі, нехай вона мене офіційно запросить, а тоді я дуже радо приїду". Приїхавши до Тернополя, звернувся я з тією справою до д-ра Никифора Гірняка. За кілька днів вислала "Учительська Громада" офіційне запрошення до Лепкого, який тоді перебував на вакаціях у свого швагра о. Смика в селі Жовчеві біля Рогатина. Лепкий мав на плебанії свою окрему кімнату, вікна якої виходили в сад. Тут він спокійно працював - творив. Дуже часто міняв перо на малярську палітру і малював місцеву церкву.

Минув липень, серпень, а проф. Лепкий не дав про себе знати. Бувало, зустрічає мене д-р Гірняк і питає: "Ну що ж з вашим прелеґентом, Богдане, не чути ..." Мені самому не дуже приємно було слухати цього і я попросив п. Ремезову, рідну сестру Б. Лепкого, написати до її брата в цій справі. У половині вересня 1929 р. повідомив Лепкий свою сестру і "Учительську громаду" про свій приїзд. У Тернополі усе заворушилось, неначе у вулику... На мурах міста з'явились великі афіші, які сповіщали про приїзд поета до Тернополя і про його відчит уривка з недрукованої ще тоді другої частини "Полтави". У день приїзду Лепкого зібралися на залізничній станції представники "Учительської Громади" з проф. Ілярієм Бриковичем, проф. Іваном Боднарем і д-ром Никифором Гірняком на чолі, а далі представники "Просвіти", Рідної Школи, представники духовенства з о. д-ром Миколою Конрадом, Союзу Українок, "Молодої Громади" та инші представники культосвітніх установ Тернополя. З'явилося теж чимало польської тайної та мундурованої поліції, яка була немало здивована, коли побачила так багато "гайдамакуф", але на щастя обійшлося без інциденту ... Біля 4-ої години по полудні заїхав на станцію станиславівський поїзд. Вже здалека зауважив я у вікні добре відому мені постать поета. Лепкий приїхав тоді у товаристві своєї молодшої доньки. Після сердечних привітань і вручення квітів нашими панями від'їхав Лепкий на короткий відпочинок до своєї сестри на Гаєву вулицю.

Того ж дня, 10 хвилин перед сьомою годиною вечора, саля "Міщанського Братства" була по береги заповнена молоддю усіх шкіл і громадянством не лише Тернополя, але й довколишніх сіл. Лепкий не почував себе добре, він трохи застудився і захрип. Майже в останній хвилині перед відчитом дав Лепкому лік присутній тоді на салі д-р Вітошинський, який злагіднив хрипку. Від громадянства міста Тернополя привітав поета на сцені проф. Ілярій Брикович, загальновідомий і заслужений культосвітній діяч Тернопільщини (арештований большевиками в Тернополі в червні пам'ятного 1941 р., помер на Сибіру). Лепкий, подякувавши щирими словами за привітання, почав читати уривок з другої частини, тоді ще не друкованої "Полтави". Був це уривок, якщо не помиляюся, під наголовком: "Зустріч гетьмана Івана Мазепи з Мотрею Кочубеївною на руїнах Батурина". На салі, заповненій до останнього місця, запанувала тиша, хоч маком сій. (Багато людей стояло надворі при відчинених дверях.) Ніжним, глибоким баритоном почав читати поет: "Ось, Мотре, де ми зустрілись? - Там, - де й розпрощались, Іване Степановичу", - пригадуються мені ще й досі перші слова поета.

Зараз після відчиту перейшов Лепкий в товаристві громадських представників до недалекої салі "Української Бесіди", де вже наші пані приготовили прийняття. Як звичайно, під час таких оказій буває, було багато тостів, промов. Після офіційної частини Лепкий ще довго розмовляв зі своїми приятелями, знайомими, яких через воєнні події давно не бачив. У сердечно-товариській атмосфері згадував Лепкий про проф. Івана Боднара, який ще студентом часто перебував у Лепких на приходстві в Поручині і Жукові, помагаючи в науці молодшим братам та сестрам поета. Лепкий дякував проф. Василеві Безкоровайному (помер 1966 р. в Бофало на 86-му році життя) за те, що брав його вірші до своїх музичних композицій. У цій незвичайно приязній розмові-гутірці забирали слово д-р Н. Гірняк, директор Михайло Губчак, проф. Павло Дяків (теж арештований большевиками в 1941 р., пропав безвісти), д-р Лев Цегельський, проф. Пилип Гайда та инші. Останнім з'явився на прийнятті д-р Степан Баран, який почав дискусію з Лепким про становлення нашого народу на Україні. (Тоді тривав ще відомий, сумної пам'яти процес українізації, жертвами якого впали численні наші передові діячі.) Біля півночі залишився на салі "Бесіди" поет, його шваґер Іван Ремеза, але на вулицях міста було порожньо. Це був жидівський "Судний день"... Нам було не надто приємно, що наші місцеві громадяни перші пішли домів, залишаючи гостя в такій ситуації. Прийшлося проводжати поета пішки два кілометри на Гаєву вулицю.

Другого дня познайомив я Лепкого з Василем Семчишином, незвичайно скромним і симпатичним журналістом, який, працюючи урядовцем в канцелярії "Просвіти", видавав тоді в Тернополі літературний журнал "Чар-Зілля". (Арештований большевиками, пропав безслідно.) Семчишин просив Лепкого поміщувати його уривки з недрукованих творів в "Чар-Зіллі", на що Лепкий дуже радо згодився. Наступного дня вранці від'їхав Лепкий з донькою до Жовчева.

Так відбулася перша і остання зустріч Б. Лепкого з тернопільським громадянством і селянами довколишніх сіл. Виступ Б. Лепкого в нашому місті залишив незабутні враження в серцях наших громадян. Чар його живого слова мав величезний і благородний вплив на нашу молодь, яка вперше побачила і почула поета, вона навіки зберегла світлу пам'ять про великого співця галицького Поділля.

Друкується за:
Остап'юк Б. Богдан Лепкий у Тернополі в 1929 р. // Шляхами золотого Поділля.
- Філадельфія, 1970. - Т. ІІ. - С. 108-109.

Збережено правопис оригіналу