Церкви Жовкви

Про початки церковного життя і будівництва на теренах сучасного міста Жовкви не збереглося жодних даних. Єдиною згадкою є відомість про священика у Винниках (1) в податковому реєстрі 1515 року, коли це село ще належало Андрієві Висоцькому (2). Ймовірно, ця давня винниківська церква потрапила в межі міста, закладеного пізнішим власником земель Станіславом Жолкевським і опинилася в його західній частині. У документах 1606 року згадуються вже дві міські церкви – з них одна на Ринку, яку називали східною міською церквою (3). Заснувавши нове місто Жолкевський в одному зі своїх привілеїв, датованому 21 липня 1612 року, відзначив «А iż Cerkiew sama starością zwątlona zaczyna się walić, pozwalam obywatelom miasta tego (Жовкви), którzy są religii greckiej, rozebrać i nową bądź z kamienia bądź z drzewa według przemożenia na tymże mejscu współ i bratstwo z popem postawić» (4). Отже, ця вже дуже давня дерев’яна церква Різдва Христового в Жовкві була давніше сільською винниківською церквою. Надзвичайно цікаво, що старі царські двері з цієї церкви ще перед Другою світовою війною зберігалися в церкві василиянського монастиря Св. Онуфрія у Львові. Їх права половинка датувалася кінцем XV ст., а ліва мала конкретну дату – 1587 рік (5). Ця церква мусила мати також поважний статус, добрих священиків і переписувачів книг, про що свідчить покрайній напис на «Тріоді цвітній», написаній при цій церкві в кінці XVI ст., яку 1614 року купив мельник Лаврентій з Волі Висоцької і подарував до своєї церкви, зафіксувавши в написі, що «купил … в братства мhста Жолкве в храму Рождества Х[ри]c[то]ва…» (6).

Привілей Станіслава Жолкевського підтвердила Теофіля Собєська, краківська каштелянова, і Ян Собєський, маршалок і гетьман коронний та король польський. Жовківські міщани отримавши дозвіл на будову нової церкви, почали готувати матеріали, але смерть добродійки Теофілі Собєської зупинила роботи, хоча лише на короткий час. Успішному зведенню мурованої церкви перешкоджали війни з турками і татарами. Новий дідич Жовкви Ян Собєський, на прохання міщан Жовкви, відмовив в коштах на будову церкви, зате надав королівський привілей 20 квітня 1684 року з дозволом проводити збір коштів в Польському королівстві, Литовському князівстві і в своїх добрах. Жовківське Братство зуміло, користуючись привілеєм, зібрати кошти на побудову церкви і звело її. Але пожежа 11 травня 1691 року знищила працю міщан – в пожежі церква згоріла (7). Відбудова її тривала ще деякий час. Збиранню коштів посприяло привезення Яном Собєським мощів святого Івана Сучавського до церкви. Окрасою відновленої церкви став іконостас, виготовлений у 1697-1699 роках жовківськими майстрами. Зокрема, на думку Віри Свєнціцької (8), різьба його належить різцю жовківського сницаря Симона Путятинського (? [1703]-†1726), який довго був і писарем церкви Різдва Христового (1707-1711). А малярські роботи іконостасу належать пензлю одного з найвизначніших жовківських малярів – Івану Рутковичу (? [1680]-†1708), який був відомим діячем міста і навіть 1686 року обирався лавником. Його підпис на намісній іконі Богоявлення Господнього засвідчує дату початку роботи над іконостасом 1697 рік: «Сей wбразъ справили блгочтивіе панове браті# цихи шевской року Бжі# АХЧЗ мца декемврі# дн# Г», на пределі продовження робіт над іконостасом: «[Бго]#вление wбразъ справили славетнии панове братие цhхи шевской за згоднимъ изволен#м усhх пановъ так старших >ко и молодших за панов цехмистровъ на той час будучих панъ Андр[ій] Лабакъ старший, пан Иwанъ Сичикъ молодшимъ и инихъ панов усhхъ будучих на той час року Бжи# АХЧИ wктоври# дн# ВІ Іwаннъ Руткевичъ», а на іконі «Тайна вечеря» – завершення 1699 року: «АХЧF Августа дн” ЕІ Иwанъ Рутковичъ мал#р жулковский».

Необхідно зазначити, що ще 1682 року міська жовківська церква Різдва Христового перейшла до рук василиян, яких спровадив сюди єпископ Йосиф Шумлянський, усунувши світського священика Лозинського, що насмілився вдруге одружитися після смерти першої дружини. Але вона продовжувала бути парохійною, що засвідчують акти візитацій XVIII ст. Акт візитації 1740 року подає її опис: «Церква тамтешня в мурах міста Жовкви мурована солідно, ґонтами вкрита, верхів на ній чотири, копула середня під білою бляхою. Дверей троє, залізом окутих з замками добрими. Всередині в церкві Деісус сницерської роботи з иншими образами, що в тій церкві є не абияк мальований. На правому крилосі реліквії св. Івана Сучавського в скрині, бляхами срібними прикритій... Головний вівтар з антимінсом Атанасія Шептицького. ... Амвон сницерської роботи, не мальований. Вівтарів по сторонах чотири посвячених. Підлога кам’яна в усій церкві укладена. ... Срібна дарохранильниця з трьома верхами від пані Теодозії Еліяшевичової. Шати на образ Пр. Богородиці зі срібла і золота з камінням дорогоцінним справили пані Маряна Міляновичева з чоловіком Теодором 1738 року. Корону на образ Христа срібну справила пані Маріанна Міляновичова»(9). Наступний візитаційний акт, складений візитатором о. Миколою Шадурським 11 грудня 1763 року, не вніс нічого нового у опис вигляду церкви: «Церква Різдва Христового абатська всередині мурів. Стародавньо мурована, за своїми первісними функціями парохіяльна, для якої о. Йосафат Висоцький 3 січня 1754 року отримав у Львові інструмент. При ній мешкають отці ЧСВВ. Парохіян мають 60 і ті мешкають одні в місті, а инші поза містом на двох вулицях до Туринки. … В тумбі перед правим крилосом лежать мощі св. Івана Сучавського… Ординація 1757 року про піднесення церкви Різдва Христового в Жовкві до рангу абатства»(10). Підкреслення візитатором 1740 року чотирьох верхів на церкві дуже важливе, бо дає можливість зрозуміти планувальну структуру церкви. Її план до перебудови 1904-1907 років зафіксував львівський дослідник архітектор Ян Сас Зубрицький. Ймовірно, дві менші бані здіймалися над бабинцем і одна над вівтарем, а велика баня, восьмерик підбанника якої опирався на чотири колони, здіймалася над навою. Фотографії кінця XIX ст. фіксують вже лише одну велику баню. Менші, ймовірно, були зліквідовані після пожежі 1833 року.

Ще одним цікавим моментом з історії давньої церкви Різдва Христового є двоє дверей-ікон на крайніх осях апостольського ряду первісного іконостасу – праві з постаттю св. Костянтина, імператора Візантії, а ліві – св. Володимира, князя Руси. Це чи не перше в Галичині іконне зображення цього святого, яке стає дуже популярним щойно в другій половині XIX ст. Та куди вели ці двері? На плані Саса Зубрицького показано дві захристії, а зі знимок старої церкви видно, що вони були двоярусними. Отже, з лівої захристії, яка мала ще й сполучення з монастирським корпусом, ймовірно, через двері з св. Володимиром можна було вийти на галерею, що проходила вздовж північної стіни нави, і через хори потрапити на південну галерею, з якої дверима в іконостасі з св. Костянтином потрапити у приміщення над південною захристією. На жаль, даних про галереї не збереглося. А сам старий іконостас з церкви Різдва Христового вже на початку 1790-х років був переданий до церкви в Новій Скваряві. Акт візитації 1792 року повідомляє, що іконостасу в церкві немає, лише нові царські двері(11). Перебудована церква на початку XX ст. за проектом львівського архітектора, професора Львівської політехніки Едґара Ковача та пізніший стінопис, виконаний Юліяном Буцманюком, поставив жовківську церкву Різдва Христового в ряд найкращих і найцікавіших сакральних споруд України.

Другою найдавнішою церквою Жовкви, а фактично першою її святинею є церква Різдва Пр. Богородиці на Винниках. Постала вона, ймовірно, відразу після локації міста. Стара сільська церква Різдва Христового опинилася в межах мурів, а на теренах передмістя Винник постала нова. Про її історію і вигляд у XVII ст. не збереглося даних. Нова постала у 1705 році по спаленні попередньої. Про спалення попередньої церкви свідчить акт візитації 1763 року (12). Про дату зведення церкви і її фундатора повідомляє пишний бароковий різьблений напис на балці огородження хорів: «Изволениемъ ^ца : совершениемъ Сина и съ проишествъемъ Стого Дха аминь : соwружис” хра[м] се[й] рок[у] Б[о]ж[ого] АJЕ м[іся]ца септев[рія] дн” КГ : за стараниим превле[бного] : ^ца Іwсифа Кирницк[ого] жени Іре[ни] : іог[о] : церкви и прикладом ... побожнихъ». Йосиф Кирницький був заслуженим довголітнім парохом цієї церкви. Він відбудував її по пожежі і запросив до роботи над її внутрішнім вистроєм кращих різьбарів і малярів Жовкви. Іконостас церкви на Винниках виконаний у різні часи. Намісні ікони Богородиці, Христа і Різдва Пр. Богородиці згідно з датою на останній «АJИ» виконані у 1708 році. Ікона Деісус виконана у 1710 році, про що свідчить підпис під нею: «Сію икону справила благочестива# раба Божі# Еfимі# Панчиха wбывателька винницка# до церкве винницкой Рождества Пр. Б[огородиц]и со чади своїми за спасенне в року Божом АJІ септември# ИІ 1710». Автор їх, на думку дослідника Романа Зілінка, є жовківський маляр Тимотей Стислович(13). инші ікони помітно відрізняються від згаданих і походять з 1727 року (дата на іконі Тайної вечері). Намісна ікона Покрови і завершення іконостасу походять з початку XIX ст.

Опис будівлі церкви о. Миколи Шадурського 1763 року дає змогу порівняти тодішній і сучасний її вигляд: «Церква Різдва Пр. Богородиці на підвалинах дубових, ціла зі соснового гибльованого дерева, з одним посередині у формі бані вісімкою випровадженім верху, ґонтами недавно побита, підлога з тертиць всередині укладена. Прекрасна і ясна. З дверима одними на захід дубовими на пасах залізних і з таким же замком внутрішнім, а другими сосновими, добре окутими і на засув дерев’яний замиканими»(14). Такою однобанною і збереглася церква на Винниках донині. Правда, впродовж вже більше як трьох століть відбулися і певні зміни. У XIX ст. до східної стіни вівтаря була добудована прямокутна захристія, а до західної стіни бабинця – теж прямокутний присінок, які вкрили двосхилими дахами. В кінці XIX ст. всі дахи церкви вкрили бляхою, зберігши ґонти лише для кожухування стін надопасання і восьмерика. Реставрацією 1968 року, проведеною під наглядом архітектора Івана Могитича, церкві повернено первісний вигляд – розібрано захристію і присінок, відновлено ґонтове покриття піддашшя. Правда, під час ремонту 1993 року піддашшя знову вкрили бляхою, а ґонтове кожухування стін замінили на вертикальну шалівку з дошок і лиштв.

Ця жовківська церква належить до групи одноверхих галицьких церков першої половини XVIII ст. в яких зруб надопасання нави здіймається високо над низькими зрубами вівтаря і бабинця, дахи яких ледве сягають його верху. Стрункости образу церкви надає і високий світловий восьмерик нави, вкритий шоломовою банею з ліхтарем і маківкою. Широке піддашшя на профільованих випустах скриває дві невеличкі захристії зі скісною східною стіною при південній і північній стінах вівтаря, що теж характерне для давнього сакрального будівництва цього реґіону. Вражають південний і західний портали з профільованими надпоріжниками. Всередині простір нави розкритий до основи ліхтаря, у вівтарі і бабинці – зімкнені склепіння. Вздовж західної стіни нави тягнуться вузькі хори. Оздобою інтер’єру є п’ятиярусний з пределами різьблений і золочений бароковий іконостас жовківської школи, бароковий вівтар св. Миколи при півнійчній стіні нави.

Третьою церквою Жовкви стала церква Св. Трійці на Львівському передмісті. Першу її будівлю звели у 1601 році. Як пише Садок Баронч, про цю церкву є згадки у міських документах 1606-1612 років(15). 17 червня 1719 року вибухнула в місті пожежа, яка поширилася на схід і знищила все Львівське передмістя. Тоді згоріла і церква Св. Тріці. Нову будівлю звели вже наступного 1720 року. Візитатор 1740 року відзначив лише що «Церква тамтешня за мурами міста Жовкви на передмісті Львівському дерев’яна, ґонтами побита, добра. В коляції дідичів жовківських, жодної дотації не має. Всередині Деісус сницерської роботи і гарно мальований. Престіл мурований з антимінсом теперішнього єпископа Атанасія Шептицького»(16). Гарний її опис залишив о. Микола Шадурський, який відвідав церкву 1 грудня 1763 року: «Церква на Львівському передмісті Пр. Трійці на підвалинах дубових, ціла зі соснового гибльованого дерева, з трьома у формі бань випровадженими верхами, ґонтами давно колись побита і з них опадати зачинає, сама по собі прекрасна і ясна, з трьома дверима сосновими на захід і на південь, всіма належно окутими і на замки зсередини замиканими. Року 1720 по спаленні давнішої виставлена, але невідомо ким посвячена. При ній з тилу скарбчик мурований. Довкола церкви цвинтар парканом обведений, під дашком давнім, місцями опалім, з фірткою одною від більшої вулиці на двері припираною, при якій збоку дзвіниця велика, тертицями ціла довкола кожухована, також під ґонтами. На ній дзвонів помірних три, а четвертий виразно більший. В церкві престіл в квадрат мурований, трьома тувальнями голандськими застелений, між якими антимінс ясновельможного владики Леона Шептицького 1750 року наданий. На престолі киворій сницерсько різьблений і малярсько золочений зі замком внутрішнім. Антепедіум одне з тканини, друге з дерева сницерсько різьблене і сріблене. Ззаду вівтаря образ Св. Трійці великий в сницерській оправі, пристойно мальований, а по боках два образи св. Миколи і Св. Василя Великого на полотні. Жертовник в захристії. Деісус цілий з апостолами, пророками царськими дверима і намісними образами прекрасної сницерської роботи і такого ж малювання. По боках зліва і справа багато образів на полотні і папері мальованих. Ззаду лівого крилоса вівтарик сницерсько різьблений і малярсько золочений, в якому образок маленький Пр. Богородиці на мідній блясі, вбраний в ризи срібні, місцями золочені, зі заслонкою ромбковою, сріблом переробленою. Перед ним престіл з антимінсом єпископа Атанасія Шептицького 1723 року. До цього вівтаря є відпусти два – другий наданий 16 травня 1645 року в Римі. Павук посеред нави висить мосяжний на 12 свічок. Форми (лавки) дерев’яні. В бабинці справа образ сницерської роботи нетеперішнього малювання з Введенням в храм Пр. Богородиці. При ньому престіл з двома антимінсами відповідних єпископів. Цим вівтарем опікується молодше братство. Зліва другий вівтар з образом св. Миколи на бляті дерев’яному. Хрестильниця на свячення води дубова»(17). З цього опису видно, що зведена церква була після пожежі. На жаль, візитатор не відзначає майстра, який її збудував. Опираючись на надзвичайну подібність церкви Св. Трійці з церквою Св. Параскеви у Крехові, можна припустити що будував їх один цеховий майстрер. Відомо, що у Жовкві був цех теслів. Ймовірно, його членом був і майстер Іван Хомюк, який збудував крехівську церкву. Про це він залишив напис на північно східному вітрилі нави: «Тu майстровавъ Іанъ Хомюкъ». Дехто з дослідників пробував приписати йому перебудову цієї церкви 1724 року, датуючи саму церкву XVII ст. Але про її постання, а не перебудову свідчать дві різьблені дати на південних стінах зрубів нави (ззовні) «Цер АJКД» і бабинця (всередині) «АJКF». Майже одночасне зведення надзвичайно подібних за формою і пропорціями церков наштовхує на думку, що і майстер був один – Іван Хомюк. Отже йому належить і будівництво церкви Св. Трійці в Жовкві. Ця будівля належить до церков галицького типу, його тризрубного триверхого варіянту. Кожен з трьох просторів – вужчий гранчастий вівтар і прямокутний бабинець та ширшу квадратову наву вінчають світлові восьмерики, вкриті шоломовими банями з ліхтарями і маківками. Оперізує церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів, яке скривало невелику ризницю при північній стіні вівтаря та нішу при південній стіні бабинця. 1891 року при ремонті чільні двері на західному фасаді збільшили у висоту, перенісши надпоріжник вверх. Тоді ж на цьому фасаді влаштували невеличкий ґанок на двох колонках під двосхилим дахом, який прорізував піддашшя, а також бані церкви вкрили бляхою.

Опис 1763 року розв’язує ще одне дискусійне до тепер питання – час постання мурованої ризниці при східній стіні вівтаря. Більшість дослідників донедавна вважали, що ця ризниця постала у XIX ст., і що вікно в ній було перенесене з замку. Але опис 1763 відзначає, що при церкві «з тилу скарбчик мурований», тоді як у описі 1740 року згадка про захристію відсутня. А дата нового антимінсу на престолі 1750 означає, що того року він був наново освячений після завершення будівельних робіт. Ймовірно, будівництвом керував той самий архітектор, що й вів будівельно-відновлювальні роботи на жовківському замку.

Церква дійшла до нашого часу практично без змін. У 1976-1978 роках її відреставровано за проектом архітекторів Богдана Кіндзельського та Івана Могитича. Тоді церкві повернено ґонтове покриття дахів і бань, справедливо ліквідовано ґанок при західній стіні бабинця та неоправдано – ризницю при північній стіні вівтаря.

Всередині всі три простори церкви відкриті до зеніту куполу. Хори складної різнорівневої конфіґурації: у бабинці – при північній та західній стінах, в наві – при західній стіні. Вихід на хори нави веде з хорів бабинця через арковий проріз. Заслуговує на увагу внутрішній вистрій церкви. В ній зберігся пишний бароковий різьблений і золочений іконостас 1728 року. За своєю програмою іконостас чотириярусний, а враження п’ятиярусности створюється через розміщення празничків у два ряди. Його різьбу Віра Свєнціцька приписала жовківському сницареві Гнату Стобенському (? [1717]-†1742), який мешкав тут же на Львівському передмісті на вул. Охрімовій і мусив належати до парохії Св. Трійці(18). Ікони належать пензлям декількох малярів жовківської школи кола Івана Рутковича. У 1978-1979 роках його реставрували Петро Лінинський і Ярослав Мовчан. Окрім іконостасу зберігся стінопис вівтаря, виконаний у другій половині XVIII ст. Серед архітектурної і рослинної сценерії зображено сцени молитви Мойсея і жертвоприношення Авраама. Унікальний в сакральному мистецтві України бароковий розпис з мотивами квітів зберігся на огородженні хорів нави.

Загалом, в церкві Св. Трійці в Жовкві зберігся автентичний дух місця, комплекс внутрішнього вистрою і автентичність матеріялів зовнішнього опорядження, що дало можливість висунути її як одну з восьми дерев’яних церков, номінованих Україною до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Ще дві давні жовківські церкви не дійшли до нашого часу. В першу чергу це була церква Воздвиження Чесного Хреста жовківського жіночого василиянського монастиря. Цей монастир заснувала дідичка міста Софія Даниловичева десь коло 1625 року. У міських жовківських книгах радних за 1627 рік є декілька записів, пов’язаних з монастирем. Зокрема, в тому році диякон Яків, чернець крехівського монастиря, зі своєю сестрою Марією, черницею жовківського монастиря коло церкви Св. Трійці, продали ґрунт міщанинові Трушеві. Инший запис стосується городу, який купила черниця Олександра, ігуменя жовківського монастиря, і подарувала його руському шпиталю при церкві Св. Трійці(19). Фундаційні акти монастиря, на жаль, не збереглися. Але акт візитації 1763 року подає інформацію про инші монастирські привілеї: «Права і володіння що служать монастиркові. На пергаменті і з вислими печатками. 1. Від Яна Собєського для монахинь, які маючи право від покійної Даниловичової, воєводини руської на фундацію монастиря та затвердження його воєводичем а пізніше Якубом Собєським і його жінкою Теофілею, під час нападу неприятельського 1673 року необачно в землю заховали, де вони збутвіли і вже майже не читаються, підтверджує їх права на територію «почавши від брами, названої Львівською з однієї сторони, з другої від вулиці що з брами виходить, з третьої від ґрунту Яцка Жолдецького аж до валу передміського тієї ж брами, і з городом за валом, званим Міганським», 15 квітня 1674 року. 2. Привілей короля Яна III на ті ж ґрунти 1687 року. 3. Привілей королевича Костянтина на підтвердження попередніх прав від 20 липня 1709 року. 4. Привілей на ґрунт в розі паркану монастирського, на якому тепер будинок і шинок в ньому від королевича Костянтина «на певний ґрунт при шляху, до монастиря їх прилеглий, від валу при брамі аж по саму дорогу рівно з парканом їх закінчуючи дарую, 1724 року»(20). Первісна монастирська церква згоріла в тій же пожежі 1719 року, що і церква Св. Трійці. Нову церкву звели вже 1720 року. Її опис та опис монастирських приміщень містить той самий акт візитації: «Монастирок велебних панн василиянок жовківських. Той монастирок є віддавна зафундований в Жовкві на Львівському передмісті навпроти церкви Пр. Трійці, тільки через дорогу, навколо опарканений. Посеред нього церква Воздвиження Чесного Хреста на підвалинах дубових, ціла зі соснового гибльованого дерева, з одним посередині у формі бані випровадженим верхом, ґонтами побита, але з них вже опадати починає. Досить простора і ясна. Підлога з тертиць всередині укладена. З дверима двома на південь а третіми на захід, всіма дубовими і належно замиканими. Року 1720 по спаленні давнішої, як на одвірку напис є, виставлена, але невідомо ким посвячена. При ній на вході від вулиці велика дзвіниця, тертицями довкола кожухована і ґонтами побита, а на ній дзвонів помірних п’ять. Престіл мурований в квадрат з антимінсом Атанасія Шептицького 1744 року. На престолі образ Покладення до гробу Господа на бляті дерев’яному. Жертовник зліва від вівтаря у фрамузі стінній, над ним два образи дерев’яні старі. Деісус цілий з апостолами, пророками царськими дверима і намісними образами сницерської роботи і будь як мальовані. На стінах різні образи на полотні і дереві… Павук мосяжний на 12 свічок. У бабинці справа образ св. Миколи на бляті дерев’яному і з висячою лампою мосяжною. Зліва образ Пр. Богородиці і Христа вгорі. На стінах бабинця багато старих образів. Хрестильниця при дверях глиняна. Будівлі в тому монастирку. 1. Трапеза давня. 2. Резиденція, в якій мешкає панна Митрофана, донька покійного о. Івана, пароха валявського. Вона прийняла постриг років тому 18 від найвелебнішого о. Йосафата Висоцького, ігумена крехівського, разом і процесію учинила. Єдина, по смерти инших монахинь, яких колись тут було кільканадцять, перебуває в тім монастирку. 3. Халупа під соломою пуста. 4. Ізба під дахом в якій мешкає Тома Бартошевич і дає за неї чиншу 11 золотих. 5. Друга ізба при ній, також під дахом і в ній дівка стара за упрошенням мешкає. 6. Також ізба, з якої допіру вийшов Федько швець, який мешкав в ній років два і не давав чиншу. 7. Будинок з трьома ізбами, з яких одну винаймає за золотих 26 жид Борух Гершкович, другу Габрієль Слоніковський кравець за золотих 10, а третя пустує. На той будинок даний привілей окремий від королевича Костянтина»(21). Як випливає з самого опису, церква Воздвиження Чесного Хреста була тридільною однобанною будівлею галицького типу і перегукувалася своїм виглядом з церквою Різдва Пр. Богородиці на Винниках. В ній був гарний різьблений іконостас та инші предмети внутрішнього вистрою. Але вже в акті візитації відзначено, що на той час – 1763 рік єдиною монахинею була старша віком сестра Митрофана. Ймовірно, після її смерти монастир був ліквідований, а церкву продали до піджовківського села Нова Скварява. Акт візитації 8 лютого 1793 року так описує її на новому місці: «Нова Скварява. Церква Втечі до Єгипту Пр. Богородиці. На підвалинах дубових, далі в стінах зі соснового гибльованого дерева з одним посередині вісімкою випровадженим верхом, ґонтами побита, підлога всередині з тертиць укладена. Прекрасна і ясна. З трьома дверима, одних на захід зі замком внутрішнім, других на південь ззовні на колодку залізну, а третіх від сходу дубових, на пасах залізних висячих і з середини на бруси дерев’яні запираних. Року, по руйнації старої, 1767 в Жовкві від панн василиянок куплена і тут поставлена. Сама ж, як напис на дверях вказує, 1720 року збудована»(22).

Власне до цієї церкви ще перед 1792 року був проданий іконостас з жовківської міської церкви Різдва Христового, відомий тепер як жовківський (новоскварявський) іконостас у збірці Національного музею у Львові. На жаль, сама будівля церкви не збереглася. У 1930-х роках мешканці села Нова Скварява задумали будівництво нового мурованого храму, проєкт якого розробив львівський архітектор Лев Левинський. А рештки старої церкви розібрали у повоєнний час.

Ще однією давньою церквою Жовкви, яка не збереглася до наших днів, була церква Різдва св. Івана Хрестителя на Глинському (Краківському) передмісті. Правда, у акті візитації 1740 року вона названа Різдва св. Івана Богослова(23), що ймовірно помилкове. На просьбу жовківських передміщан Івана і Андрія Маґеровських, Григорія Левицького, Олександра Гончара, Стефана Кеца, Василя Куцюка, Теодора Пивовара, Яцентія Ткача, Івана Рудого, Івана Патеньця, Івана Смоленця, Яремка Трушевича, Йосифа Белзького дідич міста і польський король Ян III Собєський надав 8 грудня 1680 року привілей на заснування нової церкви і ґрунт званий Барановська з дозволом власним коштом збудувати церкву та з дозволом на створення братства при ній. Дозвіл від львівського єпископа Йосифа Шумлянського на будову церкви громада отримала 2 грудня 1680 року. Артикули (статут) братства єпископ затвердив грамотою від 29 січня 1681 року. Гарний опис церкви і її вистрою залишив вже неодноразово згадуваний візитатор о. Микола Шадурський, який відвідав її 11 січня 1764 року: «Церква на передмісті жовківському Краківському Різдва св. Івана Хрестителя на підвалинах дубових, ціла зі соснового гибльованого дерева, з двома – посередині і над бабинцем вісімкою випровадженими верхами, ґонтами побита. Підлога з тертиць всередині укладена. Сама по собі прекрасна і гарна. З дверима двома, одними на південь, а другими на захід, обидвома сосновими, належно окутими і з замками внутрішніми залізними. Року 1680 за привілеєм найяснішого короля Яна III виставлена, але через давність невідомо ким посвячена. Коло неї цвинтар парканом повністю обведений з фірткою одною від великого гостинця на двері приписаною, а другою від школи без дверей. На цвинтарі дзвіниця тертицями повністю кожухована, також під ґонтами, на ній дзвонів три поменших, а четвертий видимо більший. Престіл (менса) в квадрат мурований. Між обрусами антимінс Атанаса Шептицького. На престолі киворій сницерської роботи і образ Пр. Богородиці на бляті. Жертовник зліва від престолу у стінній фрамузі з образом Розп’яття на нім. Поза тим на стінах у вівтарі образи різні то на блятах дерев’яних, то на полотні. Деісус цілий з апостолами, царськими дверима і намісними образами не дуже давньої сницерської роботи і малювання. При лівій стіні перед крилосом вівтарик невеликий з образом Пр. Богородиці на полотні. Перед ним престіл. На стінах ікони на дереві мальовані. Посеред нави ліхтар мосяжний на 6 свічок. В бабинці справа на престолі стоїть образ процесійний сницерської роботи – з одної сторони Пр. Богородиця, а з другої Вознесення Господнє. Зліва вівтар з престолом сницерської прекрасної роботи з образом Непорочного зачаття Пр. Богородиці та Благовіщення на засувці. На стінах образів дерев’яних 9, полотняних 4 і старі апостоли з архиєреєм вгорі також на полотні давно мальовані. Книги всі львівського друку і лише другий требник унівського друку»(24). З опису видно, що це була доволі багата на вистрій церква. Але її вигляд відрізнявся від инших жовківських дерев’яних церков. Тридільна будівля мала лише дві бані на восьмериках – над бабинцем і навою. Цим вона більше нагадувала церкву Успення Пр. Богородиці в Глинську, яка була збудована приблизно в той же ж час, тобто на зламі 1670-1680-років(25). Подібно двоверхою була і друга церква в Глинську – Собору св. Михайла, але верхи в неї були над вівтарем і навою(26). Ймовірно, що дерев’яну церкву Різдва св. Івана Хрестителя в Жовкві на Глинському передмісті зводили майстри з Глинська за зразками своїх церков.

Ця церква, вже в другій половині XVIII ст. не мала свого окремого пароха, а парохіян в ній було відносно мало. Шадурський 1764 року відзначив: «Вже 13 років, як тут немає пароха. Було двох вікаріїв по кілька років, а вже шостий рік, як парохію приєднано до Винник. Парафіян 50 [осіб]»(27). 1782 року церкву Різдва Св. Івана Хрестителя приєднали до міської василиянської церкви Різдва Христового як філію(28). Вона ще позначена на карті Жовкви фон Міґа 1779 року, але її вже немає на чорновику кадастру міста 1842 року. Церкву розібрали у 1818 році і більше не поновлювали.

Отже, в Жовкві первісно у Винниках існувала одна церква, а з постанням міста у XVII ст. – ще чотири. Правда, в кінці XVIII на початку XIX їх число зменшилося до трьох. У XVII ст. місто могло пишатися мурованою з ремінісценціями ренесансу міською церквою, дерев’яними церквами галицького типу: двома однобанними, однією трибанною і навіть доволі рідкісним варіянтом галицького сакрального будівнитва – двобанною, з банями над навою і бабинцем. З них до нашого часу дотривали лише прекрасні зразки дерев’яної галицької архітектури XVIII ст. – церкви Св. Трійці і Різдва Пр. Богородиці.

 

1. Першу згадку про село Винники Садок Баронч датує 1398 роком на підставі згадки під тим роком в рукописі «Munimenta, jura, privilegia, ac decerta Ecclesiae Kulikoviensis r. l.», що в його час зберігався в костелі Куликова. Топонім Винники давніший і означає поселення, мешканціякого постачали вино містові, в околицях якого розташовувалися. Такі ж поселення маємо: в околицях Львова – місто Винники, в околицях Перемишля – Винна гора, в околицях Самбора – село Винники. Ймовірно, жовківські Винники виникли як поселення, що постачало вино місту Щекотину, згадка про яке датується 1241 роком.

2. Źródła dziejowe. T. XVIII. Cz. I. Polska w XVI w. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 156.

3.  Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – Lwów, 1852. – S. 12.

4.  Ibid. – S. 113.

5.  Драган М. Українська декоративна різьба. – Київ 1970.

6. Кириличні рукописні книги у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Каталог. Т. I. XI-XVI ст. – Львів, 2007. – С. 420.

7. Схиматісмъ всего клира руского-католического Богомъ спасаемой епархіи Перемышльской на годъ отъ рожд. Хр. 1879. – Перемышль, 1879. – С. 145-151.

8. Свєнціцька В. Словник жовківських майстрів живопису і різьби // Українське мистецтво. – Вип.. 1. – Київ, 1967. – С. 147.

9. Національний Музей у Львові ім. А. Шептицького, відділ рукописів, Ркл-17, арк. 157 зв.

10. Там само. Ркл-24, арк.

11. Archiwum Państwowe w Przemyślu, zespół Archiwum Biskupstwa Grecko-Katolickiego Przemyskiego, sygn. 327, ark. 9-11.

12. НМЛ, Ркл-24, арк. 354 і дальше

13. Зілінко Р. Творчість майстрів жовківського малярського осередку // Бюлетень Національний науково-дослідний реставраційний центр України. Львівська філія. – Львів, 2007. – № 9. – С. 24-29.

14. НМЛ, Ркл-24, арк. 354.

15. Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – Lwów, 1852. – S. 28.

16. НМЛ, Ркл-17, арк. 162 зв.

17. НМЛ, Ркл-24, арк. 168 і далі

18. Свєнціцька В. Словник жовківських майстрів живопису і різьби // Українське мистецтво. – Вип.. 1. – Київ, 1967. – С. 148-149

19. Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – Lwów, 1852. – S. 24.

20. НМЛ, Ркл-24, арк. 177 і далі.

21. Там само.

22. APP, z. ABGKP, sygn. 327, ark. 62.

23. НМЛ, Ркл-17, арк. 136 зв.

24. НМЛ, Ркл-24, арк. 345 і далі

25. НМЛ, Ркл-24, арк. 247.

26. НМЛ, Ркл-24, арк. 260.

27. НМЛ, Ркл-24, арк. 352

28. ЦДІАУЛ, ф. 159, оп. 9, спр. 451.