Євреї Жовкви

Коли мова заходить про єврейський світ якогось з галицьких містечок, то цікаво відчути, як воно називалося різними мовами – мовами людей, які там колись мешкали. Отож впродовж своєї історії Жовква називалася так – Żółkiew (пол.), הווקלושז (їдиш), Julke (їдиш), Scholkev (нім.), Жолква, Нестеров (рос.), Жовква (рос.), בייקלו’ז (іврит).

Як місто Жовква було закладене на території поселення Винники (згадуються з 1242 р.) у 1597 р. Станіславом Жолкєвським (Stanisław Żółkiewski, 1547-1620).

Місто одразу будувалося за певним планом. У тогочасній Европі було модно будувати так звані «ідеальні міста», міста, настільки добре сплановані, що й життя там мало б бути ледь не ідеальним. Перші такі міста збудували у Північній Італії. А на наших теренах це Жовква і Замостя, що його збудував 1580 року Ян Замойський (Jan Zamoyski, 1542-1605).

Жовква одразу, у 1603 р. отримала і міські права. Разом з містом будується і оборонний замок, який зберігся і до тепер.

Жовква відома ще й тим, що тут у першій половині XVII ст. працював єдиний в Україні монетний двір, де зі срібла вдови Жолкевського чеканили монети.

Перша згадка про жовківських євреїв датована 1593 р. А 1600 р. великий канцлер коронний Станіслав Жолкєвський дозволим євреям збудувати свій перший молитовний дім. Очевидно, що євреїв у Жовкві тоді було мало і місцева громада мала статус львівського прикагалку. І тільки 1620 р. вона стала самостійним жовківським кагалом.

У Жовкві євреям була виділена окрема вулиця, що називалася Жидівською і вела з міста попри Жидівську браму, одну з чотирьох брам міста. Найбільше ж єврейських будинків було довкола синагоги.

Як приватне місто, Жовква змінювала своїх власників. Ним володів і давній руський рід Даниловичів. А через Даниловичів Жовкву успадкував і король Ян ІІІ Собєський (Jan III Sobieski, 1629-1696).

Окрім традиційних, одним з головним промислів жовківського єврейства було друкарство. Зрештою, не тільки євреїв, але й українців та поляків. Згадаймо хоча б славну українську друкарню при монастирі оо. василиян. Жовківські єврейські друкарні славились на всю Европу і працювали дуже довго. Тут друкували не лише традиційну релігійну літературу, але й теологічні диспути авторів, що надсилали свої тексти з далеких країн. Скажімо, автор з Амстердаму римованого трактату, що розглядає питання єврейської етики, перекладач Азарії, справжнє ім’я якого – Менахем Гакоген (Azariah, Menahem Hakohen). Трактат називався «Палець Азарії» (Mehiat ‘Azariah, 1727), і його друкують саме у Жовкві 1795 р. До нині зберігся будинок, де була ця славетна друкарня Урі Фабуса Леві з Амстердаму (Uri Fabus Lewi) – пл. Ринок, 10. А поруч стоїть будинок, у якому було посольство Венеційської республіки при дворі короля Яна. Досі з його фасаду до нас усміхається смішний венеційський левик.

1640 р. власник міста дозволяє жовківським євреям відкрити єшиву – єврейський релігійний навчальний заклад.

Кінцем XVII ст. датується відомий і кілька разів підтверджуваний привілей власників міста, спочатку руського воєводи Івана Даниловича від 1635 р., а потім і його онука Яна ІІІ Собєского від 1664, 1678 та 1687 рр. про право жовківських євреїв збудувати у місті муровану оборонну синагогу. Євреям навіть було дозволено брати камінь на будівництво синагоги з каменоломень власників міста. Цей привілей підтвердив і львівський римо-католицький архиєпископ Ян Липський, однак тільки 1692 р. Синагогу будували від 1692 до 1700 року. Вдячні євреї розмістили на її фронтоні герб свого патрона короля. Це одна з найбільш цінних ренесансових споруд Галичини. Її будівничим міг бути особистий «муратор» короля Речі Посполитої Петро Бебер (Piotr Beber). На території Польщі жовківській синаґозі не було рівних, настільки вишуканою та маєстатичною вона була. Від заздрости католицьке духівництво Жовкви навіть забороняло євреям білити її ззовні, щоб не затьмарювала своєю красою сусідні костели. У відповідності з тодішніми вимогами жовківська синагога насправді є чималенькою фортецею з усіма відповідними атрибутами – бійницями. Синагога збереглася до сьогодні. Її періодично намагаються реставрувати, уже покрили мідною бляхою. Але процес затягується, хоча це чи не найцінніша єврейська пам’ятка Галичини і цілої України.

Патрон євреїв король Ян ІІІ Собєський залишив по собі у Жовкві добрий слід. Жовква часів короля Яна ІІІ Собєского досягла свого найвищого розквіту. Король любив це місто. Надав притулок домініканкам, які прибули з Кам’янця-Подільського, і побудував для них на галицькому передмісті монастир. Був фундатором греко-католицької церкви Василиянського монастиря, куди спровадив мощі Івана Сучавського (Sfantul Ioan cel Nou de la Suceava, ?-1340). Австрійський імператор Йосиф ІІ повернув мощі до Сучави у 1783 році. Така толерантність Собєского, можливо, пояснюється і Тим, що його хрестили у греко-католицькому обряді. На будівництві міської ратуші теж працював його архітектор Пйотр Бебер. Він перетворив оборонний замок часів Жолкєвского на королівську резиденцію.

Жовква часів короля Яна ІІІ Собєского була центром суспільного життя Польщі. У жовківській колегіаті він приймав послів від французького короля Луї ХIV (Louis XIV, 1638-1715) і іспанського короля та імператора Священної Римської імперії Карла ІІ (Karl II Habsburg, 1661-1700) з привітанням з нагоди вступу на трон. А пізніше, коли повернувся з перемогою у битві з турками під Віднем, папський нунцій у Жовкві вручив йому меч, освячений Папою Інокентієм XI (Innocentius XI, Benedetto Odeskalchi, 1611-1689).

1693 року останній раз, уже хворим, король був у Жовкві 10 місяців. У замку в той час відбулися заручини його дочки Терези Кунегунди (Teresa Kunegunda Sobieska, 1676-1730) з баварським електором Максиміліаном (Maksymilian II Emanuel Wittelsbach, 1662-1726).

Ніхто із його синів не сів на трон. Королева Марія-Казимира (Maria Kazimiera de La Grange d’Arquien, Marysieńka, 1641-1716) доживала віку у замку Блуа під Парижем. А королевичі останні роки життя провели у Жовкві. Спочатку в замку поселився Костянтин (Konstanty Władysław Sobieski, 1680-1726) з дружиною Марією-Йосифою де Вессель (Maria Jуzefa de Wessel). Вони дбайливо опікувалися замком і намагалися зберегти усе так, як було за життя славетних предків. Після смерти чоловіка вдова ще два роки жила в замку, а згодом виїхала з Жовкви і маєтки перейшли у власність старшого сина короля – Якуба (Ludwik Henryk Jakub Sobieski, званий Fanfanikiem – Фанфаном, 1667-1737). Останньою власницею замку і міста із Собєських була дочка Якуба – Марія-Кароліна (Maria Karolina Sobieska звана Charlottą – Шарлоттою, 1697-1740) у 1738-1740 рр.

У XVIII столітті, коли замок належав литовським магнатам Радивілам (Radvilos, Radziwiłłowie), до палацу була добудована двоярусна галерея. З XIX ст. замок, як і все місто, почав занепадати.

Золота епоха королівського двору та придворних «королівських» євреїв відійшла. Королівська резиденція почала перетворюватися у звичайний єврейський штетл.

Однак і тоді у Жовкві мешкали такі знані особистості, як Якуб Бецалель (Yakub Betsalel’), Зандер Шор (Sander Shorr), видатний маскіл та філософ Нахман Крохмаль (Nahman Krokhmal, 1785-1840), який працював у місті і як інтелектуал, і як бухгалтер (інтелектуалам завжди було важко заробити на життя інтелектуальною працею).

У Жовкві, на вул. Шевченка, 9, був єврейський цвинтар. Але оглянути можна найголовніше – Жовківську синагогу – Перлину ренесансної архітектури краю. Її пробують утримати в належному стані, хоча, ясна річ всередині нічого немає, але хоча б прибрано. Нещодавно було дах вкритий мідною бляхою. Збереженню синагоги сприяє і те, що місто є архітектурним заповідником.

1931 р. у Жовкві мешкало близько 3 000 євреїв, а у Жовківському повіті – 3 344 євреї.

 

Pinkas Hakehillot Polin: Encyclopedia of Jewish Communities, Poland, Volume II, published by Yad Vashem, Jerusalem.