Жовква і Михайло Хмельницький

 

Не від’ємним елементом жовківського міту є, також, історичні постаті, так чи інакше пов’язані з цим містом. Визначальними для нас є дві: Станіслав Жолкевський (Stanisław Żółkiewski, 1547, Туринка пол. Turynka - 7 жовтня 1620) та Михайло Хмельницький (? - жовтень 1620). Цікаво розглянути історично зафіксовані моменти перетину шляхів цих двох видатних осіб. Але разом з тим годі оминути також міти чи байки створені жителями Жовкви.

Для всіх нас, ясна річ, фігура Михайла Хмельницького цікава тільки з огляду на його сина – Богдана Хмельницького. Впродовж чотирьох століть патріоти Жовкви із покоління в покоління передають перекази про те, що саме в їхній церкві Різдва Христового хрестили Богдана Хмельницького. Правдоподібно, що і початкову освіту він здобув у братській школі при цій церкві. Не будемо забувати, що це тільки припущення. Проте загально відомо, що майбутній гетьман продовжував навчання в єзуїтській колегії у Львові, яку в 1608 році заснував Станіслав Жолкевський. Сьогодні на вул.. Театральній, обіч колишнього Єзуїтського костьолу зберігся будинок колегії. Тепер його декорує пам’ятна дошка, яка засвідчує цей факт. Ймовірно, що саме Жолкевський схилив Михайла Хмельницького віддати сина в цей заклад. Як стверджують відомі історики, родина Хмельницьких походила з Хмельника, що недалеко від польського міста Рюшева. Одного разу стався випадок, коли польські шляхтичі учинили наїзд на маєток Хмельницьких – спалили будівлі, знищили господарство, вигнали з села родину. Прихистила їх дружина Жолкевського Реґіна (Regina z Herburtów Żółkiewska, 1566 - 1626), яка у той час проживала в селі Туринка біля Винників, на місці яких згодом постала Жовква. Вона надала вигнанцям притулок і призначила Михайла Хмельницького начальником двірської охорони.

Корені роду Хмельницьких походять із західного регіону України. Михайло Хмельницький - дрібний український шляхтич, жив у Жовкві, що на Львівщині, при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім перейшов на службу до Яна Даниловича (Jan Daniłowicz, Ян (Іван) Данилович, 1570? - 1628), власника Олеська. Коли Даниловича було призначено Корсунським і Чигиринським старостою, тоді вже Михайло Хмельницький переїхав до Чигирина як осадчий, згодом отримавши там посаду підстарости.

Здобувши значне становище, Михайло Хмельницький став заможною людиною, отримав змогу придбати хутір Суботів, під Чигирином, а пізніше заснував і власну слободу – Новосельці. На початку 90-х років XVI століття Михайло одружився з козачкою Анастасією Федорівною, а близько 1595 році у них народився син Богдан.

Вихідним пунктом до встановлення біографії Михайла Хмельницького є свідчення про шляхетське походження. Воно підтверджується застосуванням до нього процедури баніції (вигнання) та інфамії (знеславлення), його правами на відповідні посади, які він займав у житті, близькими стосунками Хмельницьких із Жолкевськими та Собєськими, а також заявленими сином Богданом правами на користування власним гербом – «Абданком». «Абданк» (можливо від нім. Hab (unseren) Dank - (ми) вдячні тобі) - герб, який використовувався як герб кількох шляхетських сімей за часів Речi Посполитої (зокрема, герб «Абданк» був гербом гетьманів України Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького). Герб складається з двох срібних крокв із зрізаними донцями, обернених вершинами вниз і сполучених між собою на зразок літери W на червоному полі. У нашоломку над короною повторюється та ж емблема. Існують різні варіанти назви цього герба: Abdaniec, Abdanka, Awdaniec, Awdańc, Awdańczyk, Habdaniec, Habdank, Hawdaniec, Hebdank, Łąkotka, Łękawica, Łękotka, Szczedrzyk, Skarbek, Skuba. Родина Хмельницьких користувалася гербом «Абданк» у такій версії: у червоному полі дві срібні крокви із зрізаними кінцями, що повернуті верхівками додолу та поєднані між собою на зразок літери W. Така ж фігура у клейноді над шляхетською короною.

Прізвище шляхтича, як правило, безпосередньо пов’язувалося з власним родинним поселенням і, частіше всього, походило від нього. На думку українського історика Івана Крип’якевича (1886 - 1967) Михайло Хмельницький походив з села Хмельник на Перемишльській землі. Проте інші історики роблять припущення про ще інші поселення – Хмелєв, Хмелів, Хмельний чи Хмелівка. Ґрунтуючись на свідченнях про давнє знайомство Хмельницьких з Жолкевськими і Собєськими та їх близьке сусідство, а також на переконаннях  польських дослідників щодо походження Михайла Хмельницького, можна сказати, що найбільш вірогідним є село Хмель, яке розміщене за 20 кілометрів на південний схід від Любліна. В тому ж південно-східному напрямку в 15 кілометрах від села Хмель знаходиться село Собєська Воля (з якого походить рід Якуба Собєського, а точніше більш по-українськи (так підписана пропам’ятна таблиця  на його честь у жовквіському костьолі св. Лаврентія ) - Якуба Собєшина (Яків Собєський, Jakub Sobieski, Jakub Sobieszyn, 1588 —1646) - батька короля Яна ІІІ Собєського (Jan III Sobieski herbu Janina, 1629 - 1696) ) і ще за 7 кілометрів – село Жулкевка (з якого походить рід Станіслава Жолкевського, батька коронного гетьмана і канцлера, засновника Жовкви). А от село Хмельник, яке, ймовірно, мав на увазі Крип’якевич, знаходиться набагато дальше від зазначених сіл.  Проживання ж Михайла Хмельницького у Дикому Полі (бо поширена патріотична українська версія про походження його роду  із Наддніпрянщини) і переїзд звідти на службу до Жолкевських є малоймовірним. Очевидно він все таки був прив’язаний до якоїсь маєтності на українсько-польському порубіжжі, Дике Поле було занадто далеко, щоб він міг так легко і швидко зійтися з Жолкевським, щоб так просто отримати дуже відповідальну посаду при дворі Жолкевського. Та й Суботів тоді ще не міг належати йому. Перша дата, яка засвідчує володіння Хмельницькими цим хутором це 1606 рік (що відповідало б зазначеним у відомому королівському привілеї від 1646 року 40 років володіння хутором Хмельницькими, – хоча ця цифра може бути дещо перебільшеною). Велика кількість дослідників зазначають 1616 рік, як початок володіння Хмельницькими хутором Суботів.

Ці припущення щодо місця народження Михайла Хмельницького на Люблінській землі дають можливість пошуку даних про нього в історичних метричних книгах у Польщі, де вони більш збережені, ніж в Україні.

Суперечки істориків про те, що Богдан Хмельницький не був шляхтичем, могли виникнути з тих підстав, що за тодішнім правом він не міг бути шляхетного стану через те, що його матір’ю була не шляхтянка, а козачка, а також тому, що ще його батько формально втратив шляхетний стан внаслідок баніції та інфамії.

У деяких пізнішого періоду матеріалах навіть висувається гіпотеза про єврейське походження роду Хмельницьких. Очевидно, що це результат Хмельниччини. Тиміш Падура (Tomasz Padurra, 1801 - 1871) – польсько-український композитор та поет-романтик висуває таку версію: опираючись на рукопис XVII століття, що знаходився у архіві князів Шереметьєвих у Москві (разом з «листом Фьодора Васільєвіча Бутурліна, воєводи і намісника Муромського, писаному з Чигирина дня 15 червня 1657 року до Васілія Борісовіча Шереметьєва (1622 - 1682), воєводи і гетьмана військ царя Алексєя Міхайловіча (Алексей Михайлович Тишайший, 1629 - 1676)») – Падура стверджував, що Михайло Хмельницький був єврейським різником з Хмільника на Поділлі і звався Берком. Неначе той Берко був юдеєм, але вирішив перейти на римо-католицизм – і хрестив його капелан замку та дав ім’я Михайло (Michal) а прізвище створив виходячи з назви місцевості. Цю ж польську романтичну та патріотичну версію повторює за Падурою польський історик-аматор Францішек Ровіта-Ґавронський (Franciszek Rawita-Gawroński, 1846 - 1930), який, однак не знайшов оригіналу на якого посилався Падура, вважаючи, що їх свідомо приховали, щоб закамафлювати походження великого гетьмана Богдана Хмельницького. Хоча того оригінало, радше, не було. Звісно, що все це романтичні патріотичні домисли. Версія не витримує критики – Московське посольство очолював Бутурлін Васілій Васільєвіч (? - 1656) - російський військовий діяч і дипломат,а не Фьодор Васільєвіч. Правда у посольстві був і Фьодор Владіміровіч Бутурлін. Однак не Фьодор Васільєвіч. Тим не менше цікаво, як вже по Хмельниччині та Руїні робилися спроби очорнити Богдана Хмельницького хоч post factum. Щось все таки було не так з родиною Хмельницьких. Не все зводиться до банальної баєчки про те, що шляхтич Даніель Чаплінський (Daniel Czapliński) відібрав хутір Суботів та відбив у Богдана Хмельницького дружину Олену Хмельницьку (Helena Chmielnicka, потім Czaplińska звана Heleną z Dzikich Pól, ? - 1651) і з того почалася Хмельниччина. Для романтиків це був непоганий сюжет, однак було ще щось.http://pl.wikipedia.org/wiki/Micha%C5%82_Chmielnicki - cite_note-0#cite_note-0

Гадаю, що для розуміння істоії родини Богдана Хмельницького та його дій супроти шляхти та маґнатерії Речі Посполитої, слід розібратися і з самими термінами «баніція» ті «інфамія».

Баніція від латинського bannitio це «позбавлення всіх прав, виведення з-під дії норм судочинства, оголошення вигнання з держави». Латиною bannire це присуд до вигнання.

Присуджений звався у Речі Посполитій банітою (banita). Баніту, який перебував в межах держави, могли безкарно вбити. Вирок стосувався усіх суспільних станів. Для шляхтича він означав ще й позбавлення важливої тоді моральної категорії - честі. Баніта і його нащадки вважалися зганьбленими. Для нижчого стану міщан застосовували «висвітлення». Осіб, що за свій злочин уникнули кари смерті, бичували, після чого міський кат при світлі ліхтаря випроваджував засудженого за міський мур.

Та більш важкою формою покарання була інфамія (infamia - неслава, ганьба), що застосовувалась до шляхти за найважчі злочини – розбій, крадіжку, ґвалт. Засуджений втрачав честь і добре ім’я. Він міг залишатись у межах держави із забороною брати участь в урядуванні, що вимагало довіри, частково виводився з-під норм судочинства. Кожен, хто допоміг засудженому до цього покарання, сам міг бути також засуджений до інфамії. Окремо могло виноситись рішення про його безкарне вбивство, за яке вбивця отримував 200 червоних золотих і половину майна засудженого. Якщо вбивцею був інший засуджений до інфамії, то він міг розраховувати на зняття покарання.

Такі покарання застосовувалися навіть до магнатів як от, гетьман українського козацтва зі Золочева Самійло Зборовський (Samuel Zborowski herbu Jastrzębiec, ? - 1584), князь Дмитро Сангушко (Dymitr Sanguszko herbu Pogoń Litewska, 1530 - 1554) і овруцький, канівський староста, подільський хорунжий, великий коронний стражник, більш знаний з вчинених розбоїв і насильств Самійло Лящ (Samuel Łaszcz Tuczapski herbu Prawdzi, 1588 - 1649) , якого суди присудили до баніції 236 разів а до  до інфамії 47разів!

Венеціанський посол Альберто Віміна (Alberto Vimina da Ceneda (також don Bellunese), справжнє ім’я Б’янкі Мікеле, Michele Bianchi, 1603 - 1667) писав про Богдана Хмельницького: «його батько Михайло Хмельницький був підданий баніції і перед приїздом до Жовкви перебував або у Литві, або у Наддніпрянській Україні». І перша і друга знаходяться досить далеко від Жовкви. Отримати пропозицію служби при дворі у Винниках (Жовкві) Михайло Хмельницький міг лише при особистій зустрічі з гетьманом Станіславом Жолкевським. Така зустріч була більш ймовірною у Наддніпрянській Україні тому, що в обов’язки гетьмана Жолкевського входив захист саме південно-східних рубежів Речі Посполитої і в ті роки він був постійно зайнятий обороною їх від татарських нападів та повстань низових козаків. Близьке сусідство родин та знайомство Жолкевських і Хмельницьких, а також посилення небезпечної напруги в Наддніпрянській Україні, напевне, послужили важливими обставинами прийняття Михайла Хмельницького на службу досить високопоставленою особою при дворі – начальником приватного війська гетьмана. Як вже було сказано приймала його на службу Реґіна Жолкевська, жінка гетьмана, у відсутність гетьмана, у 1594 році. І, як видно із скупих історичних відомостей, Михайло Хмельницький невдовзі став довіреною особою і близьким другом родини Жолкевських.

Щодо обставини одруження Михайла Хмельницького на Агафії (Анастасії Федорівни), козачки з Переяславщини, то можна припустити, що зустрів він її, ймовірно, на Наддніпрянщині (у Переяславі) безпосередньо перед зустріччю з Жолкевським у 1594 році (або уже на службі у нього). Отримавши постійне місце служби та проживання у Винниках (тобто Жовкві), він одружився з нею десь на початку 1595 року. Можлива дата одруження визначається також датою народження сина в кінці 1595 року (в ті часи у молодого здорового подружжя дитина народжувалася через 9 місяців після шлюбу).

Отже, з вище сказаного під час народження сина у 1595 році молода сім’я Михайла Хмельницького не могла проживати на сході України, а знаходилася на заході, при дворі гетьмана Станіслава Жолкевського, де Михайло був на відповідальній постійній службі.

Щодо місця перебування двору гетьмана Жолкевського в кінці 1595 року потрібні певні уточнення, бо існує версія про місце народження Богдана Хмельницького у селі Туринка неподалік від Жовкви. Ця версія ґрунтується на відомостях про те, що батько гетьмана Станіслава Жолкевського до отримання в 1556 році у подарунок від львівського судді Андрія Висоцького кількох сіл з центром у селі (містечку) Винники (тепер Жовква), мав в державі (оренді) від короля село Туринку і проживав там у невеликому дворі.

Отримання у власність кількох сіл із центром у досить багатому містечку Винники, яке мало два млини, частково муровану забудову і непогано укріплений оборонний двір, послужило безумовною підставою переїзду у власний двір у Винники з орендованого двору у Туринці ще задовго до 1595 року. Також у 1594 році Жолкевським було прийнято рішення про будівництво великого мурованого замку і оборонного міста у Винниках та розпочато підготовчі роботи. Існує лист Станіслава Жолкевського до дружини Реґіни датований тим часом, у якому говориться про будівництво замку на протилежному березі ставу (старий Винниківський двір знаходився на західному березі, новий замок і місто закладено на східному березі Середнього ставу у Винниках). Грандіозні роботи з будівництва замку і міста розгорнулися у 1595 році. В цьому ж році народився, можливо, тут, у Винниківському дворі також майбутній гетьман Богдан Хмельницький. Нове місто, закладене Станіславом Жолкевським на території села Винники, у 1603 році отримало Магдебурзьке право і назву Жовква (по-польськи Żółkiew). Село Винники, яке зберігало при місті власне самоврядування до 1939 року, сьогодні є частиною міста Жовква.

Наступною важливою датою в біографії Михайла Хмельницького є дата переїзду його із Жовкви.

Основні роботи з будівництва замку були закінчені у 1605 році і тоді ж двір Жолкевського переселився у новий замок. Ця дата підтверджується численними історичними відомостями і подіями з історії міста. Відомо, що цього ж року гетьман робив велике весілля – видавав старшу дочку Софію (Zofia Teofila z Daniłowiczów Sobieska, 1607 - 1661), матір майбутнього короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєського, заміж за воєводу Яна Даниловича з Олеська. Відомо, що невдовзі після весілля, можливо ще у 1605 або на початку 1606 року, в Олесько переїхала і сім’я Михайла Хмельницького. Підтверджується цей факт, зокрема, листом Софії Жолкевської до батька з наполегливим проханням відправити до неї в Олесько Михайла Хмельницького. З переїздом в Олесько Михайло Хмельницький був поставлений на посаду управителя усіх володінь Даниловичів.

В подальшому після шлюбу, у 1606 році Ян Данилович за протекцією тестя стає Корсуньським і Чигиринським старостою. За тодішніми законами державні посади у старостві, окрім старости, могли займати лише особи, які постійно проживали у даній місцевості. Сама необхідність мати там на місці довірену людину, на яку можна покластися, і змусила Яна Даниловича переселити Михайла Хмельницького з сім’єю в Чигирин і призначити його підстаростою, своїм заступником. Отже можна вважати, що сім’я Хмельницьких переїхала на проживання у Чигирин зразу ж у 1606 році. Відомо, що Михайлу Хмельницькому доводилося дуже активно попрацювати на укріплення східних рубежів Речі Посполитої, – ним було закладено кілька оборонних поселень на річці Тясмин. А у 1616 році, може навіть у тому ж 1606 році, як випливає з королівського привілею 1646 року на підтвердження прав Хмельницьких на хутір і землі, Хмельницький стає власником хутора Суботів (історики пишуть про заснування Суботова у 1616 році).

В цьому моменті потрібно наголосити на тісних і тривалих стосунках Хмельницьких із Жолкевськими, адже це важливо і для розуміння подій того часу, і для підтвердження місць перебування Хмельницьких.

Надання йому Жолкевським і Даниловичем відповідальних посад уже свідчить про високу ступінь довіри і її оправдання. Запрошення на навчання сина Богдана з Чигирина до заснованої Жолкевським у 1608 році єзуїтської колегії у Львові також не випадкове. Є деякі свідчення про неодноразове відвідання Жовкви Богданом Хмельницьким до 1620 року. Потрібно зазначити, що важливим підтвердженням цих близьких стосунків є участь батька і сина Хмельницьких у відомому, і наперед програшному поході Жолкевського у Молдавію проти турків у 1620 році. Йдеться про Цецо́рська битва (битва війська Речі Посполитої з турецько-татарськими військами біля села Цецора (рум. Ţuţora) поблизу Ясс.

Вона відбулася 1620 року під час польсько-турецької війни 1620 - 1621 років, яку почала Туреччина з метою припинити напади запорізьких козаків на міста узбережжя Чорного моря, які контролювала Османська Порта. На чолі 12 000 війська Речі Посполитої був канцлер Станіслав Жолкевський, польний гетьман Конєцпольський (Stanisław Koniecpolski herbu Pobóg, 1591 ^_ 1646).

Для відсічі наступаючим турецьким військам 73-річний Станіслав Жолкевський, тоді вже канцлер королівства, з почуття обов’язку змушений був особисто вирушити на зустріч із загоном чисельністю близько 8 000 солдат (більше зібрати йому не вдалося). В числі їх прийшли йому на допомогу в цю критичну годину також батько і син Хмельницькі, можливо із загоном козаків із Чигирина. В тій битві під Цецорою героїчно загинув Станіслав Жолкевський, а обидва Хмельницькі і син Жолкевського Ян поранені попали в турецький полон. Хочеться додати, що сам Станіслав Жолкевський  залишив по собі не тільки історичний спогад про себе як політичного діяча і засновника міста, а й значну епістолярну й мемуарну спадщину, яка є важливим джерелом для вивчення історії України, особливо історії запорозького козацтва кінця XVI - початку XVII століття.

Досі історики вважали, що Михайло Хмельницький загинув під Цецорою, але недавно знайдено директором Львівської картинної галереї Борисом Возницьким у Державному архіві Львівської області документ від 8 листопада 1627 року з даними про обмін полоненого турка Абдурахмана на чигиринського підстаросту Михайла Xмельницького. Обмін тоді не відбувся.

Тимчасом 60 000 татарська армія спустошуючи все навколо пішла на Покуття і Львів, дійшла до Жовкви, Галича, Ярослава, Острога. Жовкву врятувало посполите рушення Руського воєводства під командою Станіслава Замойського (Stanisław Zamoyski herbu Jelita, 1519 - 1572), яке відбило від неї загін татарів. З походу турки та татари поверталася з награбованим скарбом та більш як 100 000 полонених русинів (українців), з яких до Криму дійшло тільки 30 000. Потім був черговий похід турецького війська під проводом султана Османа ІІ (Sultan Osman II, Othman II, عثمان ثانى 'Osmān-i sānī, 1604 - 1622) на Річ Посполиту. Після довгих боїв під Хотином обидві сторони уклали мир.

Отож остаточно доля Михайла Хмельницького так і не з’ясована. Можливо десь у архівах Османської Порти ще чекають свого часу документи, які стосуються його можливого викупу або ж смерті у турецькому полоні.