Ринкові кам’яниці Жовкви

 

Після надання місту локаційного привілею на маґдебурзькому праві 1603 року Жовква почала забудовуватися на основі реґулярного плану – за прямокутно-прямолінійним принципом. Маґдебурзьке місто отримало владу, яка складалася з війта – щорічно обираного, чотирьох консулів, семи лавників та 12 радних. Першим війтом став відомий львівський архітектор Павло Щасливий (1601-1610), а по його смерті війтом був Амброзій Прихильний (1611-1614) – також знаний львівський архітектор. Власне їм належить реалізація урбаністичної візії Жовкви.

Після закладення Ринкової площі поступово виникають вулиці. 1607 року утворилися вулиці Белзька, Хрестова та Мурована, 1609 року виникли вулиці Широка на Львівському передмісті та вулиці На скалці і Ярославська на Глинському передмісті. 1627 року старанням війта Блажея Напори виникли вулиці Болотна і Зелена.

Площа Ринок закладена на плані близькому до квадрату. Первісна ратуша, що стояла посередині, була фахверковою. Можливо, що її будував Павло Щасливий. 1687 року звели муровану ратушу. Її будівничим був королівський архітектор Петро Бебер. Поставили її дещо ближче до парохіяльного костелу. Як пише С. Баронч, на площі стояв стовп ганьби з великим каменем, а довкола самої ратуші містилися крамниці. Вона простояла до XIX ст. Під час її розбирання 1832 року було віднайдено банькуз двома пергаментними аркушами, які містили напис про час зведення ратуші, фундатора – Яна Собєського, імена архітектора – Петра Бебера, будівничого – Йосифа Піньковського, королівських малярів – Йосифа Елевриса та Григорія Треша. Міський уряд тоді перенісся у ринкову кам’яницю № 10.

На площі, згідно з локаційним привілеєм, на початку XVII ст. щорічно відбувалися чотири ярмарки, пізніше, наприкінці цього сторіччя, – три ярмарки: шеститижневі, за руським календарем, – на Йордан та святого Івана Хрестителя, чотиритижневий, за католицьким календарем, – на святого Мартина. Окрім того, два рази на тиждень відбувалися торги. В місті існувало дуже багато цехів, зокрема шевський, кравецький, кушнірський, ткацький, пекарський, різницький, гончарський і боднарський.

Центральна площа у давні часи була вигідним місцем для мешкання купців та торгівців. Ринкові кам’яниці зводили заможні міщани, не шкодуючи коштів на добрих будівничих. Про престиж ринкових кам’яниць можуть свідчити податки, які сплачували мешканці міста на замок у XVIII ст. Якщо кам’яниці навколо Ринку платили по 1 золотому 5 грошів, то всі инші будинки в мурах платили по 18 грошів. Цікаво, що чільні кам’яниці на Жидівській вулиці платили так само, як ринкові, а затильні – як всі решта.

Лише північну та східну сторони Ринку творила реґулярна житлова забудова. Більшість ринкових кам’яниць зведені за подібними планувальними схемами (тридільні тритрактові), мають подібне архітектурне вирішення фасадів. Кам’яниці північного приринкового кварталу вирізняються підсіннями з триарковю аркадою кожна, за винятком середньої втраченого кварталу, яка мала дві арки. Дві арки має єдина кам’яниця з підсінням східного кварталу.

До найцінніших кам’яниць належить так звана «Королівська кам’яниця» під № 13, подарована Яном Собєським жовківському юдеєві Бецалові, митникові Руського воєводства. Вона єдина, що має відому дату зведення – 1682 рік, і, очевидно, єдина вона мала аттик. Принаймні це видно на найдавнішому зображенні Жовкви 1810 року Едмунда Жиховича. В кам’яниці № 3, що є однією з найширших, знаходилася друкарня Урі Фебуса Левіта – юдея, котрий переселився до Жовкви в XVII ст. з Амстердаму. В кам’яниці № 9 у XVII ст. містився Венеційський консулят.

Забудова, що формує площу Ринок, творить унікальний ренесансовий ансамбль. З давніх кам’яниць збереглося небагато: чотири з підсіннями на північній стороні та сім – на східній, одна з яких має підсіння. До ринкових доєднані три кам’яниці, що первісно формували східний бік вулиці, яка виходила з північно-східного кута Ринку.

Всі ринкові кам’яниці, окрім № 2, зафіксовані на найдавнішому зображенні – карті Фрідріха фон Міґа кінця XVIII ст. та бруйоні (чорновому кадастрі) 1841 року. На кадастрах 1854 та 1872 років будинок № 2 показаний, а отже був збудований в проміжку між 1841 та 1854 роками. Нумерація ринкових кам’яниць починається з замку, що є під № 1.

У північній частині Ринку розташований квартал будинків із суцільним підсінням-аркадою (№ 13-16), завдяки якому досягають особливої виразности. Вони частково зберегли давню планувальну структуру та архітектоніку фасадів. Підсіння виконували ужиткові функції, організовуючи простір для торгівлі та вигод мешканців, забезпечений від атмосферних опадів. Будувалися вони на підмурках пивниць-передпоріж, вхід до яких вів з Ринку.

Плани жовківських будинків дуже подібні між собою. До вулиці звернені широкими підсіннями. Збережені донині кам’яниці майже всі триосьові, вісь середнього прясла приблизно на осі входу і часто дещо вужче від крайніх. Квадратові стовпи аркатури мають приставлені по чотири пілястри, три з яких є конструктивними – як опори арок, а четверта декоративна, переходить на верхні яруси. Перехрестя склепінь декорувалися розетами, ребра – поясками з перелок, а поля – фігурними і рослинними дзеркалами.

Будинки складалися з двох або трьох трактів. В першому тракті по обидва боки центральних сіней-проходу розташовувалися приміщення крамниць з входом з сіней; у другому тракті і третьому – житлові приміщення. Сходи розташовувалися в другому тракті. Інколи в другому тракті приміщення розташовувалися довкола внутрішнього критого подвір’я. Майже під всіма будинками збереглися склепіньчасті пивниці (№№ 7, 8, 13-16). Частина будинків (№№ 7, 10, 12, 15, 16) має склепіньчасті партерові приміщення.

Наприкінці XIX ст. забудова довкола Ринкової площі була двоярусною, окрім одного наріжного будинку, що залишався партеровим аж до 1950-х років. На думку О. Рибчинського, вся ринкова забудова була партеровою до початку XIX ст. Однак Ч. Тульє твердив, що саме нижні яруси кам’яниць добре збереглися, а верхні, через часті пожежі, у XIX ст. повністю перебудовані. Збережені кам’яниці не мають декору на другому ярусі.

Найгарніші жовківські кам’яниці збереглися у північному приринковому кварталі. Будинки №№ 15 та 16 зберегли декоровані підсіння, вишукані обрамування порталів, які відреставровані у 2000 році. На жаль, декор порталу кам’яниці № 13 втрачений, а портал кам’яниці № 14 взагалі знищений. У східному пряслі Ринку збереглася лише одна кам’яниця (№ 7) з підсіннями з двох арок. Вирізняється вона тим, що пілони аркади мають оскарпування (контрфорси), а стінні пілястри поєднуються зі скарпуванням волютами. На будинку № 9 зберігся давній герб у вигляді лежачого лева з потворною головою. В цьому будинку, як передає традиція, жив венеційський посол. Це єдина збережена така пам’ятка в Жовкві. Але таких гербів в Жовкві мусило бути більше, тому що відзначення гербами кам’яниць було давньою загальною традицією. Про це свідчать численні збережені герби на краківських, львівських і варшавських кам’яницях.

Поза Ринком кам’яниці з підсіннями розташовувалися на вулицях Запорізькій (Жидівський ринок), яка веде до синагоги, та Львівській. Підсіння на Жидівському ринку були найпростішими зі всіх жовківських підсінь. Багато більшої уваги заслуговувала низка кам’яниць з підсіннями на непарній стороні Львівської вулиці. Щоправда, вони вже не мали такого пишного декорування, а портали і рештки різьби вже перед Першою світовою війною були дуже знищені. Увагу притягав мальовничий вигляд цих підсінь, зумовлений скривленим поворотом повздовжньої осі кам’яниці. Ще одна кам’яниця з підсіннями розташована на парній стороні Львівської вулиці, напроти Домініканського монастиря. Вона добре зберегла надзвичайно вишукану декорацію арок, гуртів і склепінь з розет, перелок тощо.

Подібні будинки з підсіннями збереглися у містах Польщі: Замостю, Перемишлі, Ярославі, Казимирі, Сандомирі, Тарнові і Кросні.

Під час Другої світової війни частина ринкових кам’яниць була пошкоджена. У 1950-х роках повністю розібрали знищений східний квартал північного приринкового прясла, низку кам’яниць з підсіннями на непарній стороні вул. Львівської та частину кам’яниць вздовж вулиці Запорізької – давнього Жидівського ринку.

Всі збережені ринкові кам’яниці ґрунтовно дослідили архітектори-реставратори та науковці НУ Львівська політехніка: М. Бевз, К. Присяжний, А. Мартинюк, О. Рибчинський, В. Накопало у 1995 році. Наукові дослідження продовжував В. Накопало. За результатами досліджень відтворено окремі фасади (№ 7, 10, 11, 12, 15, 16 та ін.).

Під час натурних досліджень ренесансових кам’яниць № 7, 9, 12 на пл. Вічевій Володимир Накопало виявив автентичні архітектурні елементи їх оздоблень – портали та віконні обрамування XVII ст. Однак ринкова забудова досліджена ще не повністю. Сьогодні ми не знаємо, чи мали підсіння всі кам’яниці східного прясла. Відповідь могли би дати дослідження пивниць та наявність передпоріж. На жаль, більшість пивниць східного прясла засипана.

Всі кам’яниці впродовж свого існування зазнавали перебудов – більших чи менших. Під час яких вони набували нового архітектурного забарвлення – відповідно до часу. Ці процеси частково можна прослідкувати по сторічній іконографії, починаючи від кінця XIX ст. Збережений архітектурний вистрій більшости приринкової забудови належить до XIX ст. і має історизуючий характер. Кам’яниці східного приринкового прясла об’єднують подібні вінцеві карнизи, віконні обрамування та ліпні декоративні вставки. Найчастіше змінювалися прорізи партерових приміщень, у яких розташовувалися крамниці та різні установи. Змінювалися також дахи, їх форма, розміри та матеріял покриття. На найдавніших фотографіях – зі зламу XIX-XX ст. – дахи трьох кам’яниць (№№ 14, 15, 16) вкриті ґонтами. Хоча первісно вони могли бути вкриті дахівкою, подібно до замку. Після Першої світової війни всі ринкові кам’яниці мали бляшане покриття. На початку 1980-х років дахи кам’яниць північного приринкового кварталу вкрили азбестоцементними шиферними плитами.

Проведеними реставраційними роботами впродовж 1995-2005 років частині ринкових кам’яниць повернено ренесансовий вистрій: портали, віконні обрамування; розкриті замуровані прорізи та ін.

 

Кам’яниці на площі Вічевій (Ринок)

 

Будинок № 2 (втрачений)

 

Розташовувався на крайній парцелі від півдня східного приринкового кварталу.

Будинок № 2 був збудований в першій пол. XIX ст. на порожній парцелі (на бруйоні 1842 року ділянка порожня, а на кадастрі 1854 року будинок стоїть під № 9). Він простояв до Другої світової війни. Після знищення в червні 1941 року не відновлювався. Як і инші ринкові кам’яниці, був двоярусним, під високим дахом з люкарнами. Його П-подібний план був зумовлений наріжним розташуванням. На збереженій з 1920-х років світлині видно, що будинок мав дуже скромний декор – горизонтальні між’ярусні тяги, профільований вінцевий карниз і дзеркала, що пластично оживлювали фасади.

Будинок був важливим містобудівним елементом сформованого кварталу. Його вилучення порушує структуру цього приринкового кварталу.

 

Кам’яниця № 3, XVIII ст.

 

Кам’яниця займає крайню від півдня парцелю східного приринкового кварталу; палацового типу, цегляна, вкрита двосхилим бляшаним дахом, прямокутна в плані. Первісно Г-подібна, що видно з кадастрів XIX ст. (№ 10 на кадастрі 1854); коли вона втратила офіцину, невідомо. На відміну від инших кам’яниць, стоїть осібно і має найширший фасад. До Другої світової війни до південного торця прилягав будинок № 2. Планувальна структура будинку – п’ятидільна з центральним входом.

Фасад в класицистичному стилі; дев’ятиосьовий, симетричної композиції, фланкований пілястрами, які завершуються стовпцями вкритими наметовими дашками з кулями. Центральна вісь фасаду підкреслена невеликим пристінком з входом, фланкованим пілястрами, та акцентована трикутним фронтоном з круглим віконцем у тимпані. На фотографії 1942 року фронтон центральної частини фасаду відсутній. Торцеві фасади – щипцеві; північний глухий, на південному розрубані два вікна на другому ярусі. Всі віконні прорізи з прямокутними перемичками, декоровані профільованими обрамуваннями з замковими каменями. Партеровий ярус має влаштовані вітринні прорізи. Ритм членування вікон на другому ярусі лівої частини фасаду не співпадає з ритмом членування партерових прорізів. Віконні ритми двох ярусів тильного фасаду співпадають; всі прорізи без декору. На ньому влаштований вхід зі сходами, що веде на другий ярус. Міжповерхове перекриття – пласке. Пивниці не виявлені. До тильного фасаду прилягають господарські будівлі.

Кам’яниця відома тим, що 1690 року король Ян III Собєський надав її на юдейську друкарню для спеціяльно запрошеного з Амстердаму друкара Урі Фебуса га-Леві, про це відзначає С. Баронч, який в середині XIX ст. писав свою працю про Жовкву. Саме там, в будинку під тодішнім № 10, були віддруковані найдавніші юдейські книжки Галичини. Юдейська друкарня в Жовкві існувала до 1782 року. В совєтський період і сьогодні на партері розташовані крамниці, а на поверсі – мешкання. Будинок знаходиться у комунальній власності, частина квартир приватизована.1997 року ДІАЗ Жовкви провів архітектурно-археологічні обміри пам’ятки (арх. Я. Головецький, Р. Гречух). У 2000 році виконали опорядження фасаду; роботи провело МП “Ремесло”.

 

Кам’яниця № 4, XVII-XVIII ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі східного приринкового кварталу. Наріжна з офіциною, від будинку № 3 є прохід; на кадастрі 1854 року під № 11, офіцина має № 12. Цегляна, двоярусна, базована на плані неправильного прямокутника, вкрита трисхилим бляшаним дахом. Збудована у XVII ст. Впродовж існування перебудовувалася, зокрема у XVIII, XIX та XX ст. Архітектурний вистрій чільного фасаду в стилі модерн походить з початку XX ст. Тоді влаштували балкон, замінили трицентрові перемички партерових прорізів на прямокутні та влаштували дерев’яні віконниці крамничних вітрин, а також оздобили фасад ліпним декором.

Фасад тривіконний, симетричної композиції з входом на осі. Віконні прорізи мають строгі профільовані обрамування та прикрашені ліпним рослинним декором. На другому ярусі влаштований довгий балкон з кованим огородженням. Партеровий ярус декорований дощатим рустом, прорізаний великими вітринами. Ліпний декор під балконом втрачений. Стриховий ярус (лише над чільною кам’яницею) з прямокутними віконцями підкреслений тягами. Будинок завершений профільованим карнизом. Бічний (південний) фасад без декору. Вхід зі сходами, що ведуть на другий ярус чільної кам’яниці, влаштований на південному фасаді. Офіцина має свої два входи зі сходовими маршами.

Під головною кам’яницею та офіциною збережені пивниці (частина засипана). Між’ярусні перекриття пласкі.

Як видно зі світлини зламу XIX/XX ст., праву частину партерових приміщень займала аптека, а ліву крамниця. 1931 року власником аптеки був Адальф Фрідман. На віконних прорізах були влаштовані віконниці. В совєтський період і сьогодні аптека займає цілий партер. Другий ярус та флігель використовується як мешкання. Будинок знаходиться у комунальній власності, частина квартир приватизована.

У 2000 році провели опорядження чільного фасаду будинку.

 

Кам’яниця № 5, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі східного приринкового кварталу. Цегляна, двоярусна, Т-подібна в плані, вкрита двосхилим бляшаним дахом. Складається з первісних двох кам’яниць збудованих у XVII ст. і об’єднаних у XVIII ст. В другій чверті XIX ст. до чільної кам’яниці добудували видовжену фахверкову партерову офіцину. На кадастрі 1854 року кам’яниця разом з офіциною позначена № 14.

Фасад симетричної композиції, центральна частина якого акцентована аттиком з круглим вікном, порталом півциркульної брами, широким  Між’ярусні перекриття пласкі. Вхід на другий ярус веде з брами.

У другій половині XVIII ст. кам’яниця належала жовківському райці Павлу Стояновичу. В першій чверті XIX ст. до парадної частини будинку добудована довга партерова офіцина для торгового пасажу. На кадастрі офіцина зазначена як мурована, очевидно, була будована пруським муром. Функціональне використання партерового ярусу чільної кам’яниці щораз змінювалося, що було причиною зміни віконних прорізів. Це спостерігається на збережених з різних часів зображеннях кам’яниці. На найдавнішій світлині, з початку XX ст., в центральній частині на місці великого прорізу було два – з півциркульними перемичками. Їх переробили приблизно перед 1910 роком. Архітектурний вистрій фасаду походить з другої чверті XIX ст., з елементами класицизму та бідермаєру. Балкон влаштований наприкінці XIX ст.

Офіцина кам’яниці від зведення на початку XIX ст. використовувалася на пасаж з багатьма окремими крамничками. На частині партерових прорізів були влаштовані віконниці. В совєтський період і сьогодні партерові приміщення займають крамниця та офіси. Другий ярус використовується як мешкання. Торговий пасаж розібраний у 1980-х роках. Будинок знаходиться у комунальній власності, частина квартир приватизована.

У 2000 році провели опорядження чільного фасаду.

 

Кам’яниця № 6, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі східного приринкового кварталу; на кадастрі 1854 року має № 15. Цегляна, двоярусна, П-подібна в плані, з прямокутною парадною частиною, вкритою низьким двосхилим бляшаним дахом. Два різночасові флігелі творять внутрішнє подвір’я. Кам’яниця тридільна, тритрактова зі сходами в середньому тракті. На давніх світлинах видно, що партерові приміщення мали віконниці.

Композиційна організація фасаду – асиметрична; віконні прорізи згруповані двома блоками – чотири в північному і два в південному. Класицистичний архітектурний вистрій фасаду походить з XIX ст. Всі віконні прорізи прямокутні і ритми членувань співпадають на трьох ярусах; на другому ярусі вікна декоровані профільованими обрамуваннями з замковими каменями. Яруси підкреслені профільованими тягами. Площини під вікнами оздоблені профільованими колами, а простінки стрихових вікон – маскаронами на гербових щитах.

Міжповерхові перекриття пласкі. Сходи на другий ярус влаштовані в південній офіцині, яка поєднанується з північною балконом з простим огородженням.

В другій половині XVIII ст. кам’яниця відома під назвою Андульських від імени власників. На партері віддавна розташовувалися крамниці. Поверхові приміщення та офіцину займайть помешкання. Будинок перебуває у комунальній власності. 2008 року провели опорядження фасаду.

 

Кам’яниця № 7, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі східного приринкового кварталу. Єдина кам’яниця східного прясла Ринку, що зберегла первісну планувальну структуру та підсіння. На кадастрі 1854 року кам’яниця має № 16.

Цегляна, двоярусна, з арковим підсінням, прямокутна в плані, вкрита чотирисхилим бляшаним дахом. Вирізняється вона тим, що пілони аркади мають оскарпування (контрфорси), а стінні пілястри поєднуються зі скарпуванням волютами.

Від самого початку кам’яниця тридільна і тритрактова, з розташуванням сходової клітки в середньому тракті. Глибина першого тракту трохи більша ніж 9 м, а глибина всієї кам’яниці 19 м. Під цілою кам’яницею, а також під підсінням збереглися пивниці. Приміщеня пивниць першого тракту і підсіння перекриті півциркульними склепіннями. Північне приміщення першого тракту перекрите півциркульним склепінням з розпалубками, коридор – півциркульним склепінням, а підсіння – двома полями хрестових склепінь. Решта приміщень мають пласкі перекриття.

Репрезентативний фасад – чотириосьовий, розділений на два прясла рустованими лопатками, завершений багатопрофільованим класицистичним карнизом на модульонах. Пояс зі стриховими вікнами підкреслений профільованою тягою. Арки підсіння декоровані профільованими обрамуваннями, вікна другого ярусу – профільованими обрамуваннями та прямолінійними сандриками.

Одним з перших, хто досліджував кам’яницю на початку XX ст., був професор Львівської політехніки Чеслав Тульє. 1914 року він опублікував статтю про жовківські кам’яниці з підсіннями.

У 1995 році ґрунтовні архітектурно-археологічні дослідження ринкових кам’яниць Жовкви провели науковці НУ Львівської політехніки: М. Бевз, К. Присяжний, А. Мартинюк, В. Накопало.

Натурними дослідженнями Володимир Накопало виявив автентичні архітектурні елементи оздоблення – портали та віконні обрамування XVII ст. Донедавна вважалось, що чільний (західний) фасад кам’яниці зберіг свою первісну структуру. Ймовірно, під час впорядкування міста за часів австрійської влади, в кінці XVIII – першій половині XIX ст. він отримав нове, виконане в тиньку, декоративне оздоблення. Цей декор повторено реставрацією 2000 року. Вигляд первісної композиції та архітектурних елементів головного фасаду пам’ятки виявлено дослідженнями залишків віконного прорізу та сандрику над ним другого ярусу – між центральною лопаткою та вікном на південь від неї.

Збиті цегляні випуски автентичного сандрика виявлені також на південній стіні сіней кам’яниці – над дверним прорізом. Важливо зазначити, що в кам’яниці виявлені білокам’яні архітектурні елементи. У великій камері пивниці зберігається портал входу до неї з тракту сходової клітки. На фасаді в підсінні зафіксоване фраґментарно збережене обрамування продуху. Для датування цих елементів кам’яниці необхідно провести детальніше дослідження.

Партерові приміщення використовуються як крамниці, поверхові – помешкання. Будинок перебуває у комунальній власності.

2000 року проведено реставрацію підсінь та виконано опорядження фасадів після проведених наукових досліджень (арх. В. Накопало).

 

Кам’яниця № 8, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі східного приринкового кварталу, в його північній частині; на кадастрі 1854 року має № 19, офіцина – № 18. Цегляна, двоярусна, Г- подібна в плані (офіцина прилягає лише до північної частини тильного фасаду), дводільна, тритрактова зі сходами в середньому тракті, вкрита низьким двосхилим бляшаним дахом. На збережених давніх світлинах вона закрита кам’яницею з підсіннями. Архітектурний вистрій фасаду в стилі історизму походить з XIX ст. Фасад увінчаний профільованим карнизом на модульонах та пояском з сухариків. Віконні прорізи прямокутні, на другому ярусі згруповані двома блоками по два. Ритми членувань вікон другого ярусу співпадають зі стриховими, а також з партеровими прорізами правої частини. На другому ярусі вікна декоровані профільованими обрамуваннями з прямолінійними сандриками на кронштейнах. Під вікнами другого ярусу проходить профільована тяга. Простінки стрихових вікон оздоблені маскаронами на гербових щитах. На осі другого ярусу влаштована ніша, у якій первісно була поміщена скульптурка. Збережені стилеві двері головного входу.

Міжповерхові перекриття пласкі; пивниці перекриті півциркульними склепіннями. Частина пивниць засипані.

В правій частині на партері розташована крамниця. В лівій частині влаштовано цукерню; ця частина фасаду опоряджена в новоукраїнському стилі, званому «євроремонт». Поверхові приміщення та офіцину займають помешкання. У 2000 році провели опорядження фасаду кам’яниці.

 

Кам’яниця № 9, XVII-XVIII ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі східного приринкового кварталу і була останньою в його північній частині. На кадастрі 1854 року вона складається з трьох частин (№№ 21 з офіциною, 24, 25); на парцелі стояли також мурована споруда під № 20 та дерев’яна під № 27, що виходить на вул. Звіринецьку. Кам’яниця цегляна, двоярусна, Г- подібна в плані, тридільна, три трактова зі сходами в середньому тракті, вкрита низьким двосхилим бляшаним дахом. Фасад п’ятиосьовий, симетричної композиції, з архітектурним вистроєм XIX ст. в стилі історизму, увінчаний профільованим карнизом на модульонах, підкреслений між’ярусною профільованою тягою. Віконні прорізи другого ярусу прямокутні, декоровані профільованими обрамуваннями. Ритми членувань вікон другого ярусу співпадають зі стриховими, а також з партеровими прорізами. Стіна під вікнами другого ярусу була декорована овальними медальйонами (збережений лише один). На осі над центральним півциркульним входом у ніші поміщена скульптурка лежачого лева – символ Венеційської республіки. Входи у бічні крамниці влаштовані по сходах. Перекриття першого ярусу півциркульні з розпалубками, другого пласкі; пивниці не досліджені.

На партері розташовані дві крамниці. Поверхові приміщення та офіцину займають помешкання. У 2000 році провели опорядження фасаду кам’яниці. Під час ремонтних робіт Володимир Накопало провів архітектурно-археологічні дослідження, якими на фасаді виявлені залишки обрамування аркового прорізу головного входу в кам’яницю. Обрамування головного входу композиційно пов’язане з нішею зі скульптурою лева. Нижня частина ніші вирішена у формі виступаючого профільованого підвіконника. Профіль тягнутий з розчину по випусках одного ряду цегли зі стесаним під кутом краєм.

Дослідження фасаду та залишків обрамування головного входу в кам’яницю дає підстави для уточнення часу побудови кам’яниці, принаймні, її наземної частини. Розміри цегли в муруванні стіни чільного фасаду, стилістика обрамування входу кам’яниці належить до XVIII – першої пол. XIX ст.

 

Кам’яниця № 10, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі, яка прилягає до крайньої північної парцелі східного приринкового кварталу, і є першою на втраченій вулиці, що виходила з північно-східного кута Ринку. На кадастрі 1854 року вулиця, на якій вона стоїть, називалася Замковою Schloß Gaße, кам’яниця позначена №№ 30 і 34 з осібною офіциною під № 28 (втрачена). В совєтський час вона мала адресу вул. Львівська, 2.

Цегляна, двоярусна, прямокутна в плані, тридільна, вкрита низьким двосхилим бляшаним дахом. Фасад п’ятиосьовий, симетричної композиції з входом на осі, увінчаний профільованим карнизом на модульонах, підкреслений між’ярусною профільованою тягою. Архітектурний вистрій в стилі історизму. Віконні прорізи прямокутні, на другому ярусі декоровані профільованими обрамуваннями з замковими каменями у вигляді акротеріїв (на двох вікнах втрачені). Ритми членувань вікон другого ярусу співпадають зі стриховими, а також з партеровими прорізами. Стіна під вікнами другого ярусу декорована прямокутними тафлями, оздобленими рослинним орнаментом. Партерові приміщення перекриті хрестовими склепіннями, другий ярус має пласкі перекриття; пивниці не досліджені.

У 2003 році провели опорядження фасаду кам’яниці. Під час ремонтних робіт Володимир Накопало провів архітектурно-археологічні дослідження, якими виявив ренесансове мурування та мурування XVIII ст. цеглою. Різниця в цеглі мурування зумовлена тим, що будинок належав двом власникам. Поріг головного входу мурований з каменів, покладених на муровану дугу склепіння пивниці (засипані). Дослідженнями виявлено залишки давніх перемичок вікон та дверного прорізу головного входу в кам’яницю, які первісно розташовувалися нижче. Також віднайдено сліди первісного пофарбування фасаду розбіленою вохрою. При цьому ремонті відновлено обрамування двох вікон на партері.

Дослідження фасаду та залишків обрамування головного входу в кам’яницю дає підстави для уточнення часу побудови кам’яниці, принаймні, її наземної частини. Розміри цегли в муруванні стіни чільного фасаду, стилістика обрамування входу кам’яниці належить до XVIII – першої пол. XIX ст.

Будинок перебуває в комунальній власності. На партері розташоване бюро адвоката, поверхові приміщення займають помешкання.

 

Кам’яниця № 11, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі давньої вулиці, що виходила з північно-східного кута Ринку. В XIX ст. вона була поділена між багатьма власниками, що видно на кадастрі 1854 року – позначена під багатьма номерами №№ 35, 36, 37, 39 та № 41 – дерев’яна офіцина (втрачена). Забудова парцелі творила внутрішнє подвір’я. В совєтський час кам’яниця мала адресу вул. Львівська, 4.

Цегляна, двоярусна, прямокутна в плані, тридільна, двотактова, вкрита низьким двосхилим бляшаним дахом. Фасад чотириосьовий, симетричної композиції, з входом на крайній осі від півдня, увінчаний профільованим карнизом на кронштейнах, підкреслений між’ярусною профільованою тягою. Архітектурний вистрій в стилі історизму. Віконні прорізи прямокутні, на партері декоровані ренесансовими профільо-ваними обрамуваннями у вигляді порталів. Ритми членувань прорізів співпадають. Перекриття приміщень пласкі; пивниці не досліджені.

У 2000 році провели опорядження фасаду кам’яниці. Під час ремонтних робіт Володимир Накопало провів архітектурно-археологічні дослідження, якими виявив, що автентичне мурування XVIII ст. виконане з цегли вохристого кольору; у XIX ст. фасад доповнювався, в совєтський період були замінені лучкові перемички віконних прорізів на прямокутні, а також замуровані двері на крайній від півночі осі, що вели в крамницю. Реставраційними роботами відновили обрамування партерових прорізів.

Будинок перебуває в комунальній власності. На партері розташована перукарні «Шарм», поверхові приміщення займають помешкання.

 

Кам’яниця № 12, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі давньої вулиці, що виходила з північно-східного кута Ринку. На кадастрі 1854 року Г-подібна в плані, позначена №. 100. В совєтський час кам’яниця мала адресу вул. Львівська, 6.

Цегляна, двоярусна, прямокутна в плані, тридільна, тритрактова, вкрита високим двосхилим бляшаним дахом з двома невеликими люкарнами. Фасад п’ятиосьовий, симетричної композиції, з широкою центральною брамою, увінчаний профільованим карнизом, підкреслений між’ярусною профільованою тягою. Відновлений архітектурний вистрій в стилі ренесансу. Віконні прорізи другого ярусу прямокутні. Партерові прорізи, що поєднують двері з вікнами, лучкові, декоровані ренесансовими профільованими обрамуваннями, симетрично розташовані відносно центрального входу, закриваються віконницями. Центральна вісь фасаду на другому ярусі підкреслена балконом на кам’яних кронштейнах, з кованим огородженням. Партерові перекриття приміщень хрестові, сіней – циліндричне з розпалубками, на поверсі – пласкі; пивниці не досліджені.

У 1996 році проведено архітектурно-археологічні дослідження (арх. В. Накопало). На головному фасаді кам’яниці, над теперішніми прорізами другого ярусу, виявлене зрубане мурування випусків цегли трикутних сандриків. Збережені пілястри з обох боків дверного прорізу виходу на балкон обмежувались горизонтальною тягою сандрика, однак після його демонтажу продовжені до профільованої тяги вінцевого карнизу. В помешканні кам’яниці збереглися рештки елементів, розташованої в ній вудильні.

1996 року партерова частина фасаду кам’яниці відреставрована на основі проведених досліджень. Будинок перебуває в комунальній власності, поверхові приміщення займають помешкання.

 

Кам’яниця № 13, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця, звана Королівською, розташована на наріжній парцелі північного приринкового кварталу, в його західному пряслі. На кадастрі 1854 року позначена №№. 129, 133, 134, 135. В совєтський час кам’яниця мала адресу пл. Леніна, 17.

Кам’яницю збудував Станіслав Томашевич перед 1682 роком, а вже наприкінці того року продав її митникові Подільських земель, старозаконному Якубові Бецалові. В документі купівлі-продажу ця кам’яниця названа вежею. Назва була зумовлена тим, що вирізнялася вона від инших кам’яниць своїм виглядом, а саме: подібно до веж її увінчував аттик. Це дозволяє припустити, що звів кам’яницю будівничий Петро Бебер, автор жовківської ратуші, збудованої 1683 року. Аттик вона мала ще в першій половині XIX ст., що засвідчує гравюра Жиховича 1810 року. Коли його зняли, не відомо. Збережений опис кам’яниці з початку XX ст. Ч. Туллє аттика не фіксує: «Склепіння триаркових підсінь декоровані розетами, а ребра – перелками. Дві передні крамниці, на жаль, переділені стінками на невеличкі приміщення З сіней є вихід на вкрите світловим дахом подвір’я. Цей дах мав світловий ліхтар, а инший, менший світловий ліхтар освітлював сходові марші, які вели на ґанок, що оббігав довкола подвір’я і з якого входи вели до помешкань. Ґанок мав дерев’яну точену балюстраду. Весь вистрій цього подвір’я творив надзвичайно мальовниче враження. Такого типу будинки – з вкритими світловими дахами подвір’ями і галереями на другому ярусі – мали кам’яниці в Ярославі, Кросні та деяких инших містах».

Кам’яниця від самого початку була тридільною і тритрактовою. В її середній частині розташовувалися вкриті сходи та вкрите внутрішнє подвір’я-колодязь (в’ята). На жаль, цей будинок не зберігся: у 1950-х роках його майже повністю розібрали через аварійний стан. Пізніше на збереженій частині аркади та стінах фронтової частини кам’яницю відновили з ґрунтовною зміною тильної частини, планування, віконних прорізів, їх ритму та габаритів. Тоді в будинку влаштували вісім помешкань на двох ярусах, а на партері невеличкі крамниці.

В тильній частині знаходяться фундаменти втраченої частини кам’яниці, засипані румовищем та ґрунтом, через що рівень землі значно вищий, ніж мощення в підсінні. 1996 р. МП «Ремесло» провело часткову реставрацію будинку, зокрема відтворено білокам’яне обрамування вікна в підсінні. В наступні роки тривали ремонтно-реставраційні роботи в партерових приміщеннях та фасадів.

Кам’яниця перебудовувалася у середині XIX ст. (тильна частина). Тоді ж, напевно, зняли аттик та розрубали вікно на осі чільного фасаду. Фасад отримав новий архітектурний вистрій, властивий австрійському класицизму: трикутні сандрики над вікнами другого ярусу та профільовані обрамування.

Цегляна, двоярусна, прямокутна в плані, тридільна, тритрактова, вкрита високим чотирисхилим шиферним дахом з двома невеликими люкарнами, з триарковим підсінням. Під всім будинком і під підсіннями є пивниці (частково засипані). Пивниці перекриті циліндричними склепіннями, підсіння – трьома полями хрестових склепінь, міжповерхове перекриття – пласке. Частково збережений ренесансовий портал головного входу. Реконструйований будинок має гладкі фасади. Лише чільний фасад оздоблений простими пілястрами. В підсіні реконструйоване ренесансове обрамування лівого вікна та пивничного продуху, праве вікно та вікна бічного фасаду в процесі відновлення.

Будинок перебуває в комунальній власності, частина помешкань приватизована. На партері розташовані крамниця, перукарня і два помешкання, на поверсі чотири помешкання.

 

Кам’яниця № 14, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі північного приринкового кварталу. На кадастрі 1854 року позначена №№. 141, 142 з двома дерев’яними офіцинами. В совєтський час кам’яниця мала адресу пл. Леніна, 18. Постала в XVII ст. Цегляна, двоярусна, прямокутна в плані, тридільна, однотрактова, вкрита високим двосхилим шиферним дахом з двома невеликими люкарнами, з триарковим підсінням. Ще на початку XX ст. кам’яниця мала ґонтове покриття даху. При заміні його на бляшане перед Першою світовою війною дах понизили. Ще в 1950-х роках зберігалася бляшана покрівля. Пивниці під першим трактом (інші не виявлені) частково перекриті циліндричним склепінням, підсіння – трьома полями хрестових склепінь, всі инші перекриття – пласкі.

В совєтські часи кам’яницю перебудували: влаштувавши сходи на поверх в північній частині сіней, замінили склепіння на пласке перекриття (збереглося лише в східній частині пивниці), замінили бляшану покрівлю даху на шиферну, змінивши форму люкарн, фасад позбавили декору, зберігши лише архівольти аркади та підвіконні полички на другому ярусі.

2000 року під час опорядження фасадів було проведено дослідження кам’яниці (арх. В. Накопало), якими виявлено п’ять будівельних періодів: первісні віконні прорізи XVII ст. були ширші, мали лучкові перемички і виступаючі підвіконники; у другому періоді (XIХ) вікна звузили (ймовірно, тоді на другому ярусі замість п’ятьох вікон влаштували чотири); у третій період партерові вікна понизили; у міжвоєнний період замурували продухи; в совєтські часи на партері влаштували нові вітрини для хлібної крамниці. В першій половині XIX ст. кам’яниця вирізнялася тим, що її аркада підсінь, єдина з кам’яниць того кварталу, мала архівольти (гравюра Жиховича 1810 року). До середини XX ст. гладку площину фасаду ділила між’ярусна тяга, до якої доходили пілястри на пілонах аркади, вікна другого ярусу були оздоблені класицистичними профільованими обрамуваннями з замковими каменями, партерові вікна мали віконниці.

Підсіня перекриті трьома полями хрестових склепінь. Будинок перебуває в комунальній власності. На партері розташована крамниця «Родинна ковбаска».

 

Кам’яниця № 15, XVII-XX ст.

 

Кам’яниця розташована на парцелі північного приринкового кварталу. На кадастрі 1854 року позначена №№. 143, 144, 145 з офіциною під № 148. В совєтський час кам’яниця мала адресу пл. Леніна, 19. Постала в XVII ст. Цегляна, двоярусна, прямокутна в плані, тридільна, двотрактова, вкрита двосхилим шиферним дахом з однією невеликою люкарнаою, з триарковим підсінням. Ще на початку XX ст. кам’яниця мала ґонтове покриття даху. При заміні його на бляшане перед Першою світовою війною дах понизили та ліквідували люкарни. Тоді ж на другому ярусі прорізали шість вікон замість первісних чотирьох. Ймовірно, тоді також зняли декор на аркаді, який видно на фотографії з 1900-х років. Ще в 1950-х роках зберігалася бляшана покрівля даху, яку перед 1982 роком замінили на шиферну з влаштуванням однієї люкарни. Під цілим будинком є пивниці, перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками. Підсіння перекриті трьома полями хрестових склепінь на підпружних арках, декорованих поясками з «волових очок» і розетами. Партерові приміщення перекриті хрестовими склепіннями, сіни – лучковим; всі инші перекриття – пласкі.

2001 року під час реставрації фасадів було проведено дослідження кам’яниці (арх. В. Накопало), якими виявлено цегляну підлогу в пивницях. Роботами відновили білокам’яний ренесансовий портал головного входу, декорований діамантовим рустом, розкрили два продухи пивниць, відновили просте обрамування партерового вікна..

Будинок перебуває в комунальній власності. На партері розташована крамниця «На підсінню».

 

 

Кам’яниця № 16, XVII-XIX ст.

 

Кам’яниця – наріжна, розташована в західній частині північного приринкового кварталу. Вона була єдиною партеровою спорудою на Ринку. Її висота, скоріше за все, зумовлювалася тим, щоби не заслоняти церкву отців Василиян, яка до перебудови на початку XX ст. була меншою і нижчою. На кадастрі 1854 року вона позначена №. 150 з дерев’яною офіциною під № 149. В совєтський час кам’яниця мала адресу пл. Леніна, 20. Зведена в XVII ст. з цегли на прямокутному плані. Первісно була партеровою, тридільною, двотрактовою, з триарковим підсінням. Вкривав її високий трисхилий ґонтовий дах з двома невеликими люкарнами, що видно на гравюрі 1810 року Жиховича та акварелі Ауера 1830-х років. Ще на початку XX ст. кам’яниця мала ґонтове покриття. При заміні його на бляшане перед Першою світовою війною дах понизили та влаштували лише одну люкарну. Під час II світової війни кам’яниця втратила другий тракт, який зафіксований на плані Тульє 1914 року. Ця частина кам’яниці також була склеплена: чотири приміщення перекривали хрестові склепіння, а сіни – бочкове з трьома парами люнет.

Пивниці під першим трактом (інші не виявлені) частково перекриті циліндричним склепінням. Підсіня перекриті трьома полями хрестових склепінь і є наймальовничішим зі всіх підсінь жовківських кам’яниць. Підпружні арки декоровані фігурними філюнками. Білокам’яний ренесансовий портал півциркульного головного входу оздоблений діамантовим рустом. Влаштований над ним світлик декорований обрамуванням з прямокутними «вухами».

Наприкінці 1950-х років кам’яницю перебудували на двоярусну, влаштували нижчий дах з шиферною покрівлею, в східному тильному приміщенні влаштували сходи, розібравши склепіння, чільне західне приміщення розділили на три – згідно з трьома пряслами хрестових склепінь, і розрубали ще одне вікно. У 1996-2001 роках кам’яницю відреставрували, провівши перед тим дослідження (арх. В. Накопало). Було відтворено два партерових вікна в підсінні (замуроване та розрубане на двері), розкриті продухи, відреставровані брами з порталом та дверима, два вікна на західному фасаді, але не надбудований в совєтський час поверх зберегли. На всіх партерових вікнах влаштували металеві віконниці. Будинок перебуває в комунальній власності.

 

 

 

Втрачені кам’яниці східної частини північних приринкових кварталів, XVII-XX ст.

 

Східне прясло північного при ринкового кварталу складалося з трьох кам’яниць. На кадастрі 1854 року вони подрібнені відповідно до поділу на власності і позначені багатьма номерами: наріжна східна №№ 106-110 з офіцинами №№ 104, 105 без внутрішнього подвір’я; середня під № 101 з мурованою офіциною та внутрішнім подвір’ям; наріжна західна під № 123-126, 128 та дерев’яною офіциною під № 127. З часом власником кожної стала одна особа, що видно на кадастрі 1872 року, де кожна кам’яниця має свій окремий номер: наріжна східна – 109; середня – 111; наріжна західна – 126. Кам’яниці цього кварталу були збудовані в XVII ст. з цегли на кам’яних фундаментах. Всі базувалися на прямокутних планах і мали тридільні тритрактові планувальні структури. З найдавніших збережених зображень, з початку XX ст., видно, що кам’яниці цього кварталу були поверховими під бляшаними дахами. У XIX ст. дахи були під ґонтами, що видно з акварелі Кронбаха 1823 року. Хоча три втрачені кам’яниці різнилися шириною, всі мали п’ять віконних осей. Дві крайні мали триаркові підсіння, середня – двоаркове. Ці кам’яниці, подібно до східного приринкового кварталу, об’єднував декоративний фриз прорізаний стриховими віконцями. Він появився під час ґрунтовних перебудов у XIX ст. При заміні високих ґонтових дахів на нижчі бляшані підняли стіни стриху з віконцями, ліквідувавши люкарни. Архітектурний вистрій в стилі історизуючого класицизму походив також з того часу: між’ярусний карниз, віконні обрамування, пілястри. Тоді на східній кам’яниці був влаштований балкон з металевим огородженням на литих кронштейнах. Арки підсінь західної та середньої кам’яниць були декоровані профільованими архівольтами, а пілони всіх арок оздоблювали пілястри, що доходили до між’ярусного карнизу.

Західна кам’яниця була пошкоджена під час Другої світової війни і стояла до 1950-х років. В середині 1950-х ціле східне прясло північного приринкового кварталу розібрали, влашту-вавши на його місці травник. Згідно з аналізом архітектурно-археологічних досліджень у 1995 році, дві з трьох втрачених кам’яниць (середня і східна) були зруйновані ще у XVIII ст. до рівня фундаментів і пивниць. Пивниці були перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками. Під підсіннями пивниць не виявлено. Підсіння перекривали прясла хрестових склепінь на підпружних арках. Очевдно, що подібно до склепінь инших підсінь вони мали оздоблення. Партерові приміщення також були склеплені. В. Накопало запропонував проект реконструкції (2000) північних приринкових кварталів у ренесансовому стилі. Згідно з проектом, кам’яниці втраченого кварталу мають високі ренесансові аттикові яруси.