Синагога міста Жовкви

Нині про зниклий світ юдейської спільноти Жовкви, що співіснувала в її християнському лоні понад 300 років, нагадує Велика синагога. Жовківська синагога є однією з найрепрезентативніших юдейських святинь не лише в Україні, але й в Европі. З огляду на архітектуру – це яскравий взірць ренесансово-барокової споруди оборонного типу, з характерною об’ємно-планувальною структурою. Будівля має цікаву, оповиту легендами і до кінця не розгадану історію. Донині лише в здогадках залишаються імена її  архітекторів та будівничих і не з’ясовано, чому будівництво відтягувалося на десятки років. Зведена 1687 року у ренесансовому стилі, впродовж існування зазнавала істотних змін, які торкалися не лише оздоби, але й конструктивної схеми, при тому завжди залишалася нетинькованою, а вигляду яскравої стильової будівлі з ренесансово-бароковими ремінісценціями набула під час її реконструкції у 1830-х роках. Ця пам’ятка привертала увагу дослідників, зокрема істориків Садока Баронча Sadok Barącz «Pamiątki miasta Żółkwi» (1852) (1), Якуба Шаля Jakób Schall «Dawna Żółkiew i jej żydzi» (1939) (2), Е.-Я. Садовську E.-J. Sadowska «Renesansowa synagoga w Żółkwi» (1999) (3), а також архітекторів Альфреда-Ісраеля Ґротте Alfred-Israel Grotte (поч. XX ст.) (4) та Казимира і Марію Пєхотків Kazimierz i Maria Piechotkowie (наприкінці XX ст.) (5).

Історія синагоги нерозривно пов’язана з історією жовківських юдеїв, найдавніша відомість про яких збереглася в записах жовківського пінкасу і датується 1593 роком (6). Очевидно, ці записи стосуються юдеїв Глинська, наступника княжого міста Щекотина, міські традиції яких продовжила Жовква. 1594 року після надання маґдебурзького права Жовква була локована на ґрунтах села Винники, що межувало з тодішнім містом Глинськом. Вже на початку XVII ст. Жовква, з огляду на національний склад, була характерним галицьким містом, у якому замешкували поляки, русини та юдеї, а дещо пізніше (1612) прибули вірмени і татари (7). 1600 року тодішній власник міста, белзький воєвода Станіслав Жолкевський дозволив старозаконним звести будинок молитви, виділивши в північній частині міста під забудову «окрему ділянку і вулицю на зведення бровару, солодовні, пивниць, лазні і басейну для очищення їх тіла згідно з Законом» (8). І вже 1601 року в Жовкві відзначена Жидівська вулиця, на якій мешкали юдеї (9), однак синагогу збудували вони значно пізніше. До 1626 року жовківська юдейська громада була прикагалком львівської (10).

 1603 року король Зиґмунд III підтвердив локацію міста, здійснену львівським каштеляном Станіславом Жолкевським і надав поселенню маґдебурзьке право (11). Разом з локаційним привілеєм у місті дозволили проводити чотири рази на рік ярмарки і два щотижневі торги (12). У правах король зрівняв Жовкву з містами-маґдебурґіями, звільнивши її від мит та різних податків, і дозволив вільно торгувати купцям і ремісникам з инших міст (13). Сприятливі умови притягували до новозакладеного міста юдеїв-торговців. Тут знаходили прихисток і ті юдеї, які втікали від погромів, а також від різних дискримінаційних обмежень з інших міст (14). З метою обмеження юдейських осад, каштелянова Реґіна з Гербуртів Жолкевська 1619 року видала спеціяльний указ, згідно з яким кожний бажаючий замешкати в Жовкві юдей, мусив сплатити 50 гривень на будову міських фортифікацій та відпрацювати повинність нарівні з иншими мешканцями. Завдяки спільним зусиллям всіх мешканців, 1621 року місто було оточене оборонним муром з чотирма брамами, одна з яких називалася Жидівською (15).

1924 року в будинку Арона Мошковича була влаштована синагога і лише 1626 до неї призначйли першого рабина (16). Ця синагога була дерев’яною. У юдейській дільниці, названій в документах Жидівською вулицею, опріч синагоги розташовувалися необхідні для дотримання юдейського ритуалу будинки: ритуальна лазня з миквою (басейном з дощовою та джерельною водою) (17), шхіта – різня для дрібних птахів, а також, будинок рабина, Бейт гаМідраш – школа з бібліотекою і молитовним залом, гекдеш – шпиталь і юдейські ятки.

Не зважаючи на різні тодішні заборони щодо місця замешкання, жовківські юдеї купували будинки в різних частинах міста, в тому числі на Ринку і на передмістях (18),  відкривали свої крамниці та ятки. Їхнє громадське та культурне життя концентрувалося довкола синагоги. Вже 1640 року жовківські дідичі дозволили юдеям відкрити при синагозі релігійну школу з вивченням Талмуду – єшиву, у якій навчали Мендель з Жовкви, Елізер Фавір, Беньямін Озер, Єгуда бен Ізраель (19). Юдейська громада міста поступово зростала – якщо у 1628 році юдеї замешкували 21 дім, то у 1680 вже 88. У другій половині XVII ст. Жовква наповнилася львівськими юдеями (20).

1687 року король Ян III Собєський, правнук гетьмана Станіслава Жолкевського підтвердив права, надані юдейській громаді Жовкви попередниками. Жовківські юдеї мали право вільно займатися різними ремеслами. Нерухоме майно можна було купувати лише за дозволом замку. Привілей підтверджував також право на окописько (так в Галичині називали юдейський цвинтар) або серед юдеїв Бейс Олом, та муровану синагогу. 1693 року Ян III дозволив за громадські кошти вибудувати в місті лазню, з забороною мати в Жовкві більше двох – лише одну міську, другу – для юдеїв. Цей привілей підтвердив король Авґуст 1740 року (21). 1735 року юдейська громада звела шпиталь, кагальний будинок і Бейт га-Мідраш, який був мурованим і давнішим від Великої мурованої синагоги (22).  У цей час жовківський юдей Ісер Маркович був земським маршалком (23).

Жовква була колискою гебрайського друкарства – найдавнішого на теренах українських земель. Заснував її 1690 року, згідно з привілеєм Яна III Собєсь¬кого, юдей Урі Фебус га-Леві, який прибув до Жовкви з Амстердаму. Кожна книжка, що виходила з цієї друкарні, окрім назви міста, мусила подавати його дідича. Нащадки Урі Фебуса володіли друкарнею в Жовкві до кінця XVIII ст. Друкар Мойзес (Дрикєр) та інтроліґатор (палітурник) Зелік (Бухбіндер) (24) були останніми її працівниками.

На 1765 рік юдейська громада Жовкви нараховували понад 1500 повнолітніх осіб, і володіла більше як 270 будинками. На час приходу Австрії 1778, в самому центрі міста нараховувалося 100 юдейських домів (25). Практично повністю до рук юдеїв перейшла приринкова забудова, на підсіннях якої велися жваві торги. На торговицю перетворилася вулиця, що вела з Ринку до синагоги і називалася Юдейський ринок – Juden Marktplatz позначено на кадастральній мапі Жовкви 1854 року (26). На кінець 1890 року в Жовкві з загального числа 7 143 мешканців юдеї складали 3 783 особи (53%) (27). Після Першої світової війни їхня кількість зменшилася і за переписом 1921 року, вони нараховували 3718 осіб (47%) з загального числа 7867 мешканців (28). У міжвоєнний час чисельність мешканців Жовкви зросла, але відсоток юдеїв зменшився: на 1939 рік юдеї складали 4 270 осіб (38%) від загального числа 11 100 (29). Життя просперуючої юдейської громади в Жовкві, подібно до инших громад Східної Европи, обірвала Друга світова війна.

 

***

Постання мурованої синагоги в Жовкві пов’язане з іменем короля Яна III Собєського. Хоча питання про її зведення було поставлене багато раніше. Ініціятором мурованої будівлі був Арон Мошкович, власник ділянки та дерев’яної божниці. Збільшення вірних спричинилося до спроб отримати дозвіл на будову більшої святині. 18 червня 1635 року тодішній дідич Жовкви Станіслав Данилович, дід Яна III, дозволив на місці дерев’яної синагоги збудувати муровану: «нову божницю дозволяю збудувати на тому ж місці – на фундаменті або дерев’яному, або мурованому, так як захочуть, згідно зі звичаєм облаштувати, на мурування якої не буду боронити ані перешкоджати брати каміння з моїх ґрунтів» (30). Однак синагогу тоді не звели, натомість юдеї, скориставшись з дозволу, набудували низку будинків. Року 1664 Ян Собєський, дідич Жовкви, підтвердив привілей на зведення синагоги. І знову будувати її не розпочали. У 1678 і 1687 роках Собєський повторював свій дозвіл – вже як король Ян III.

Минуло понад пів сторіччя від першого привілею, як почали будувати в Жовкві муровану синагогу. Перешкодою у будівництві, очевидно, була політична ситуація – руїна Речі Посполитої у другій половині XVII ст., початок якій поклала козацька війна 1648 року. Будівництво синагоги розпочалося після королівського привілею 1687 року. Цим роком датована синагога у Донесеннях Жовківського окружного управління Намісництву про кількість синагог за 1827 рік (31). Але привілей 1692 року львівського архієпископа Яна Ліпського, який звучить так: «вимурувати синагогу на вулиці при Жидівській брамі, на тому ж місці, де... стояла стара дерев’яна божниця збудована, згідно з нашим дозволом від фундаменту, і щоби не перешкоджала костелу, який віддалений» (32), заперечує ведення будівельних робіт 1687 року. Однак, Ліпський міг дати свій дозвіл post factum, коли споруда вже завершувалася. У привілеї виразно підкре¬слювалося оборонне призначення синагоги: «щоби жиди під час обстрілу та вторгнення...могли мати безпечний сховок і склад» (33).

Трикратне підтвердження Даниловичів-ського привілею Яном III Собєським спричинилося до виникнення легенди про фундування синагоги королем. Зокрема, А. Шнайдер пише, що король до її зведення долучився значним датком (34). Насправді король своїх коштів на будову не давав, але дав дозвіл, подарував будівельний матеріял і позичив громаді 8 тис. Золотих (35). Через причетність Яна III до будови, синагогу називали фундацією або школою Собєського – die Sobieski Schul. Доречі, за його фінансову допомогу золочівську синагогу також називали фундацією Собєського(36). Хоча в дозволі короля йшлося про виділення ним каменю, синагогу зводили і з каменю, і з цегли. Для будови мусила бути створена «фабрика», якою керував архітектор-будівничий, і яка, ймовірно, мала свою цегельню.

В історичній науці утвердилася думка, що автором жовківської синагоги є Петро Бебер, архітектор німецького походження, який працював в Жовкві у 1685-1694 роках. В той період він перебудував жовківський замок та звів ренесансову ратушу (1687) (37), а також кам’яницю з аттиком на Ринку (38). Бебер був королівським будівничим – «муратором» короля Яна III. Йому належить завершення вежі Корнякта у Львові (1695) (39). Цей архітектор міг бути автором проєкту синагоги і під його керівництвом розпочиналася будова, але закінчувати її мусив инший будівничий, бо роботи тягнулися ще довго після смерти Бебера (†1694); ним міг бути будівничий Львівського цеху (40).

Отже мурована синагога в Жовкві постала на місці давньої дерев’яної – при північному пряслі міських оборонних мурів, біля міської брами, яка називалася Жидівською. Ця частина середмістя є найнижчою. І хоча синагогу збудували величною, та в репрезентативній панорамі міста її не видно. Подібно до инших тогочасних сакральних споруд, постала вона з потужними стінами, товщиною ~2,0 м, та з міцними дверима, – щоби можна було заховатися від нападників. Як і инші муровані синагоги XVII ст., жовківська також вирізнялася великою кубічною брилою з великими вікнами. Після зведення головної брили при південному фасаді, на всю його довжину, за спеціальним дозволом, була зведена партерова жіноча молитовня – езрат нашим. Вона з’єднувалася з чоловічим залом шістьма невеликими віконцями, що призначалися не для зорового сприйняття, а для слухання молитви, через що розміщувалися досить високо у заглибленій жіночій молитовні (рівень підлоги вимощеної цеглою – -2,15 м) (41).

Просторий молитовний зал, базований на квадратовому плані, традиційно був заглиблений на кілька сходинок (нині він піднятий до рівня порогу), що пояснювалося реґламентацією костельної влади не перевищувати костелу, з иншого боку – таким був релігійний припис, базований на псалмі «З глибини до Тебе молюся Господи» (Кн. Пс. 129). Зал перекривали вісім піль склепінь (чотири хрестових – крайні і чотири кошикових – середніх) на підпружних арках, що спиралися на потужну центральну опору, сформовану з чотирьох круглого січення мурованих колон, з’єднаних у верхній частині. Між цими колонами містилася біма (з івр. – катедра на помості у вигляді альтанки або каплички, призначена для читання Тори), міжстовповий простір якої мав вигляд каплиці, вкритої балдахіном, до якої вели сходи. Таку біму в науковому світі називають бімою-опорою. Високі стіни молитовного залу під вікнами оздобили характерним для ренесансових та барокових синагог (XVII-XVIII ст.) Галичини і Волині аркатурним пояском тосканського ордеру, що надав стінам поземого поділу. Невідомо, чи первісно жовківська синагога мала аттик, чи високий з заломом дах – подібно до більшости давніх синагог. 

Пожежа 1724 року спричинилася до відбудови синагоги, і саме тоді, очевидно, звели західну брилу з синагогальними приміщеннями, пулишем (присінком) та жіночою галереєю над ним – на емпорі. Обидва яруси перекрили цегляними бочковими склепіннями з розпалубками. На першому ярусі приміщення освітлювалися крізь круглі вікна, на другому – півциркульні. Жіночу галерею на емпорі з молитовним залом з’єднали шістьма прорубаними у західній стіні вікнами з лучковими перемичками. В товщі стіни західної синагогальної брили влаштували вихід на дах. Обидві синагогальні прибудови (партерова від півдня і поверхова від заходу) були вкриті складчастими дахами. Після завершення реконструкційних робіт 1726 року королевич Якуб Собєський підтвердив привілей Яна III на утримання синагоги. Якісь будівельні роботи в синагозі велися і в 40-х роках XVIII ст., про що може твердити ще один привілей, наданий синагозі на настирливе прохання наступного дідича Жовкви Міхала Казимира Радивила львівським архієпископом Іґнацієм Вижицьким 1741 року. У ньому йдеться про те, що громада в майбутньому не має права без костельного дозволу вести будь-які будівельні роботи на синагозі, навіть у випадку її завалення (42). Не виключаємо, що тоді був влаштований високий бароковий дах, що викликало незадоволення католицької влади. 1746 року Радивил підтвердив привілей Яна III на утримання синагоги (43).

Наприкінці XVIII ст., з приходом нової, австрійської влади, в Жовкві, як і инших містах Галичини, на першому етапі почалися роботи з ліквідації міських укріплень та реконструкції різних споруд для адміністративних установ. Тоді розібрали частину оборонних мурів з Львівською та Жидівською брамами, адаптували замок на тюрму, планували перебудувати ратушу. Щойно наприкінці XIX ст. в місті розпочалися відновлювальні роботи на пам’яткових спорудах. Тоді були реставровані Звіринецька брама (арх. Ю. Захарєвич) (44), частина стін при замку, ринкові кам’яниці та ин.

Велика пожежа Жовкви 1833 року серед инших споруд (парафіяльний костел з дзвіницею, дзвіниця Василиянської церкви, частина ринкових кам’яниць) сильно пошкодила і синагогу. Відновлювальні роботи були ґрунтовними –  вони охопили цілу споруду з втручанням у її конструктивну схему. Про це свідчить рисунок з інтер’єром синагоги перед її відбудовою – з бімою-опорою, поміщений істориком Якубом Шальом у своїй розвідці про юдеїв Жовкви (45), а також очевидні сліди in sito. Розмах робіт про який йдеться, очевидно, потребував великих коштів і мусив вестися фаховим будівничим за попередньо розробленим проектом; це міг бути хтось з тодішніх працівників Будівельного циркулярного управління в Жовкві, зокрема, інженер Петер Пешкетль Peter Peschkettl чи будівничий Людвіґ Маєр Ludwig Mayer (46). Великий простір молитовного залу, у якому перекриття спиралося на центральну опору – біму-стовп, вимагав надійнішої опорно-конструктивної системи. Ідеяльним вирішенням проблеми була «дев’ятипільна схема», коли молитовний зал перекривався системою з дев’ятьох одинакових склепінь на підпружних арках опертих на чотири розсунуті колони (47). Таку архітектурну організацію мала львівська Передміська синагога, зведена 1632 року; саме вона й започаткувала цей тип, через що іноді його називають «львівським». Головний зал жовківської синагоги (~20,25х20,25 м) приблизно такий самий, як львівської Передміської (20,10х19,28 м). Проведеною реконструкцією жовківської синагоги змінили її просторово-композиційну схему: молитов¬ний зал, площею понад 400 кв. м, перекрили системою хрестових склепінь на підпружних арках, опертих на чотири могутні колони круглого січнення, діяметром 1,70 м.

Після ґрунтовної реконструкції 1830-х років синагога стала виразною стильовою будівлею: головну брилу увінчали «краківським аттиком» з псевдо бійницями, влаштувавши на західному фасаді корону з волют і стовпців, фланковану наріжними вежечками. Архітектоніку будівлі підкреслили характерні для бароко лізени, що поділили площини фасадів основної брили на три прясла з великим півциркульним вікном у кожному. Західну синагогальну брилу з пилоподібним «аттиком», утвореним з трикутних фронтонів двосхилих дашків, прикрасили вишуканими маньєристичними портали, вікна оздобилили профільованими обрамуваннями – на зразок перспективних порталів. Потужні контрфорси, якими укріпили східну та північну стіни, надали синагозі монументального характеру.

Інтер’єр реконструйованої синагоги увиразнився новими псевдоба¬роковими елементами: портал головного входу оздобили колонами та високим фронтоном. Особливої уваги надали Арон га-Кодешу, пишно оздобивши двоярусним порталом, фланкованим півколонками та завершеним фронтоном з гебрайським написом; два розкішні стебла з листям і квітами аканту по боках надали йому неповторности. Влаштоване кругле вікно на осі східної стіни – над нішою Тори, підкреслило сакральний характер монументальної споруди. Склепіння синагоги оздобили маньєристичним формованим орнаментом – за взором парохіяльного костелу, влаштовані тосканські колони і пілястри прикрасили розетами і пальметами. Стіни молитовного залу вкрили характерними поліхромними розписами з символічними тваринами, гебрайськими написами. Інтер’єр синагоги в середині XIX ст., відразу після ґрунтовної реконструкції, описав Садок Баронч: «Синагога збудована в стилі польського ренесансу. Колони в інтер’єрі з золоченими капітелями, на які опирається склепіння, а квіти при вівтарі дивують делікатністю виконання. На стінах синагоги з вдячности Яну III жовківські юдеї помістили його родинний герб Яніна і польські орли. На східній стіні над Арон гаКодешом ще видніється гебрайський напис: «Отче Небесний, відкрий браму небесну нашим молитвам». Перед Арон гаКодешом знаходиться брамка, виконана з  бляхи, оздоблена вверху мосяжними левиками. Біма обрамована кутими ґратами. На ній видніються наївні мотиви з тваринного світу. Підноситься вона серед чотирьох колон на першому плані синагоги. З инших культових предметів на увагу заслуговує відлита з мосяжу менора з гебрайським написом імен людей, які її фундували, та датою (5)593 (від Р. Х. 1833). В синагозі знаходиться Мізрах у вигляді прямокутника з датою 5600 (від Р.Х. 1840), автором якого був Моше Бейріш Біндель» (48). В інтер’єрі також заслуговувала на увагу скульптура в люнетах склепіння, оздобленого в замках польськими орлами (49). Біму, розташовану на підвищенні посередині залу, прикрашала кована огорожа з гербом Австрійської імперії – двоголовим орлом.

На початку XX ст. постало питання реставрації синагоги через незадовільний її стан. Проведення реставрації підтримав тодішній консерватор Л. Фінкель. 10 листопада 1904 року юдейська громада звернулася листом до доктора Юліуша Шумлянського – райці Жовкви (надстарости намісництва) про виділення 1000 австр. корон на реставрацію (50). Необхідну суму пообіцяли надати при умові проведення робіт під наглядом Консерваторського Ґрона (51). Однак відновлювальні роботи, що почалися 1908 року, керівництво громади не погодило з Ґроном. Не зважаючи на пам’ятковий характер споруди, була знищена традиційна синагогальна поліхромія з першої пол. XIX ст. Стіни перемалював в рожевий колір львівський театральний художник Зиґмунд Бальк, прикрасивши їх ясними фестонами, – як охарактеризував відомий історик юдейської культури Маєр Балабан, – «на зразок літнього театрику чи сучасної винярні», а «колись був гарно мальований і пам’ятав ще сліди поліхромії» (52). Намагання Ґрона добитися від громади зняття «неестетичного» нового розпису, не увінчалося успіхом (53). 1935 року був відновлений присінок (54). Реставраційними роботами, розпочатими 1938 року, планували отинькувати фасади, щоби запобігти їхньому руйнуванню (56). Однак, через брак коштів заплановані роботи не були виконані.

Вже в перші дні німецької окупації, 1941 року, нацисти намагалися знищити синагогу. Після спроби її підірвати повністю була зруйнована південна жіноча галерея, західна брила втратила дах та склепіння емпори (збереглися сліди), в головному молитовному залі було зруйновано три поля склепінь та колони, а також дах над ним. В радянські часи, у 1955-1956 роках, провели ремонтно-відновлювальні роботи синагоги згідно з документацією, розробленою під керівництвом Г. Говденка (57). Тоді домурували зруйновані цегляні колони та відтворили втрачені склепіння молитовного залу, влаштували консерваційні дахи над головною і західною брилами; замурували два входи на чільному фасаді та всі шість віконець зруйнованої південної жіночої молитовні. Від¬криті цегляні стіни синагоги, нарешті, отинькували. Тож синагога стояла нетинькованою до тих пір, поки була чинною.

Року 1963 частково відновлену синагогу внесли до національного Реєстру пам’яток архітектури (ох. № 389) (58). Не зважаючи на отриманий статус будівлю використовували як склад. Разом з тим постало питання про її фахову реставрацію. 1970 року були виконані попередні дослідження (арх. Ігор Старосольський, мистецтвознавець Софія Бокало), на чому й зупинились (59). 1980 року в Інституті Укрзахідпроектреставрація (Львів) розробили проєктні пропозиції з реставрації та пристосування синагоги під музей (60). Однак цей проєкт залишився на папері.

Від початку 1990-х років прикладаються зусилля до необхідної реставрації синагоги, яка почала перетворюватися на руїну. В Інституті Укрзахідпроектреставрація на замовлення Жовківського заповідника розроблялася різна реставраційна документація (61), але, на жаль, через відсутність відповідних коштів на реставрацію не розроблена концепція цілісної реставрації синагоги. 2007 року головну брилу синагоги вкрили мідною бляхою.

Жовківська синагога, яка дійшла до нашого часу – з маньєристичними порталами і аттиком – не є автентичною ренесансово-бароковою спорудою, а результатом ґрунтовної реконструкції 1830-х років. Тоді змінилася просторово-конструктивна структура її молитовного залу, а ціла споруда отримала псевдооборонні риси, підкреслені характерним аттиком та потужними контрфорсами. Однак те, що сьогоднішня пам’ятка не є первісною спорудою, не примешує її архітектурної вартости. Скоріше навпаки: вона стає найцікавішою синагогою оборонного типу, позаяк у своєму будівельному розвитку демонструє дві планувально-просторові структури, характерні для синагог України: з однією опорою-бімою і з чотирма опорами – дев’ятипільну. Заміна першої конструктивної схеми на другу наочно підкреслює перевагу другої. Тому жовківська синагога є яскравим зразком ґенези архітектурної організації синагог на українських землях.

 

1.Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – Lwów, 1852.

2.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – Lwów, 1939.

3.Sadowska E.-J. Renesansowa synagoga w Żółkwi // Studia z historii architektury i urbanistyki poświęcone profesorowi Józefowi Tomaszowi Frazikowi. Instytut Historii Architektury i Konserwacji Zabytków. Pod red. Kazimierza Kuśnierza i Zdzisławy Tołłoczko. – Kraków, 1999. – S. 233-242.

4.Grotte Alfred. Deutsche, böhmische und polnische Synagogentypen vom XI. bis Anfang des XIX. Jahrhunderts. – Berlin, 1915.

5.Piechotkowie M. i K. Bramy nieba. – Warszawa, 1999. – S. 290-294.

6.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 6.

7.Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – S. 13.

8.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 6.

9.Ibid. – S. 87

10.Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska. – T. XI, – S. 601.

11 .ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 88, спр. 557, арк. 77.

 12.Там само.

 13.ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 88, спр. 557, арк. 78; Barąncz S. Pamiatki miasta Żółkwi.

 14.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 6.

 15.Ibid. – S. 7.

 16.Ibid. – S. 27.

17.Миква віддавна розташовувалася на ґрунті між домом Лазебників та пізнішим муром Домініканського монастиря, що тягнувся аж до Жидівської брами.

 18.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 13-15.

1 9.Кравцов С. Історична довідка / Маши-нопис. Державний історико-архітектурний заповідник в м. Жовква.

20.Bałaban M. Dzielnica Żydowska: jej dzieje i zabytki // Biblioteka Lwowska. – Warszawa: Polski dom wydawniczy, 1990. – T. III. – S. 41.

21.ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 88, спр. 557, арк. 55.

22.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 30.

23.Bałaban M. Dzielnica Żydowska: jej dzieje i zabytki. – S. 35.

24.Barącz S. Pamiatki miasta Żółkwi. – S. 55; Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 15.

25.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 14.

26.ЦДІАУЛ, ф. 186, оп. 5, спр. 234, арк. 2.

27.Słownik geograficzny krуlestwa Polskiego i innych krajów słowjańskich. – Warszawa, 1895. – T. XIV. – S. 817.

28.Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. – T. XIII. Województwo Lwowskie. – Warszawa, 1924. – S. 51.

29.Кубійович В. Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939. – Wiesbaden, 1983. – S. 104.

30.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 7-8.

31.ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 85, спр. 2367. арк. 4-6 (1827).

32.Barąncz S. Pamiatki miasta Żółkwi. – S. 129.

33.Bałaban M. Bożnice obronne na wschodnich kresach Rzeczypospolitej // Nowe życie. – Warszawa, 1924. – S. 199-200.

34.Sneider A. Starożytnosci miasta Żółkwi. – Lwów, 1867. – S.14.

35.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 28

36.Бойко О. Юдейська дільниця в містобудівній структурі Золочева // Галицька брама. – Львів, 2007. – Ч. 1.

37.Ім’я архітектора – Петро Бебер – віднайдено під час розбирання ратуші 1832 року. Див.: Накопало В. Нові дослідження старої жовківської ратуші // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Ч. 15. – Львів, 2005. – С. 86.

38.О. Бойко, В. Слободян. Історична довідка на ансамбль житлової забудови Ринкової площі – пл. Вічева №№ 3-16 у м. Жовква Львівської обл. на основі літературних та графічних джерел // Комплексні наукові та інженерні дослідження і проєкт реставрації та ревіталізації ансамблю. – Львів, 2008 рік.

39.В. Вуйцик. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. – Львів, 1979. – С. 20; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (ПГиА УССР). – Т. 3. – Київ, 1985. – С. 93.

40.В Цеховій книжці під 1685 та під 1710 роками вписані: Станіслав і Войцех Зичливі, Ян Покорович, Мартин Ґрадовський, Лаврентій Прихильний, Криштоф Виправний або Франциск Вигідний. Див.: Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie za czasów polskich (do roku 1772). – Lwów, 1927. – S. 81.

41.Архів Інституту Укрзахідпроект-реставрація. Звіт про підсумки археологічно-архітектурних досліджень синагоги 1692 р.

42.Schall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 30.

43. Ibid. – S. 29.

44. Kronika czynności Koła c.k. Konserwatorów i korespondentów Galicyi Wschdniej // Teka konserwatorska. – Lwów, 1892. – S. 161.

45. Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – Lwów, 1939. Насправді на рисунку, виконаному 1797 року Зиґмундом Фоґелем Zygmund Fogel,  зображено інтер’єр синагоги в Ланьцуті (1761), але він був аналогічним до жовківської синагоги перед її відбудовою.

46. Schematismus der Königreich Galicien und Lodomerien für das Jahr 1842. – Lemberg, 1842. – S. 51; Schematismus der Königreich Galicien und Lodomerien für das Jahr 1843. – Lemberg, 1843. – S. 37.

47.Кравцов С. О происхождении девятипольных каменных синагог. – Иерусалим-Москва, 2002. – С. 193. За такою ж схемою збудована острозька синагога у першій пол. XVII ст.

48.Barącz S. Pamiątki miasta Żółkwi. – Lwów, 1852.

49.Там само.  – S. 32.

50.ЦДІАУЛ, ф. 616, оп. 1, спр. 40. арк. 50 (1905).

51.ЦДІАУЛ, ф. 616, оп. 1, спр. 42. арк. 19.

52.Bałaban M. Bożnice obronne na wschodnich kresach Rzeczypospolitej // Nowe życie. – Warszawa, 1924. – S. 199-200.

53.ЦДІАУЛ, ф. 616, оп. 1, спр. 55, арк. 12.

54.Przewodnik po Polsce. Cz. 2. – T. II. – S. 106.

55.Sczall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. – S. 33.

56.Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – С. 154-155.

57.Там само.

59.Архів ін-у Укрзахідпроектреставрація, Ло-60. Матеріали до проекту ремонтно-реставраційних робіт по пам’ятнику архітектури синагоги в м. Нестерові Львівської обл. // Українське спеціальне науково-виробниче управління, м. Київ, 1970.

60.Архів Інституту Укрзахідпроект-реставрація, Ло-60-5. Архітектори У. Піхурко, М. Верес, В. Рогозов (1980), Львів.

61.1993 року проведені архітектурно-археологічні обміри під керівництвом Ігора Максим’юка; 2007 – проект реставрації фасадів та відтворення південної прибудови (арх. О. Василина). Інститут Укрзахідпроектреставрація, Львів. Ло-60-15.