І мудрість Соломонова була понад мудрістю усіх синів Сходу та над усією мудрістю єгиптян; перевершив він своєю мудрістю всіх людей, і далі за текстом.

Притч оповів три тисячі, а пісень склав тисячу та ще й п’ять. В трьох тисячах притч Соломонових, за словами одних наших учителів, три науки тайномовлення, за словами ж інших – три тисячі тайномовлень в кожнім речені Соломоновім, і в кожнім тайномовленні – тисяча та ще й п’ять відгадок. Але ж чому не написав цар Соломон, якими то знаннями він володів і чому три книги тільки нам зоставив.

Навчає равві Єгуда ха-Хасид. Якби ж Соломон цілком виклав свою премудрість, то усі захопились би тільки нею і закинули б розважання над Торою, ба більше, поклались би на розумування, зневаживши Тору та заповіти. Але ж направду, і мудрість Соломонова і всяка премудрість – усе, так чи інакше передбачене в Торі. Учить равві Леві бен Ґершом. Які то притчі зібрав Соломон у книгу Притч, які то пісні зібрав у книгу Пісня Пісень. Коли в розділі книги Притч мовив: "Притчі Соломона, сина Давида, царя Ізраїля, щоб пізнати мудрість і повчання, щоб зрозуміти слова розсудні", то вже зрозуміло, що тільки від цих притч користь може бути для того, що визначено, тоді ж як від інших притч Соломонових такої користи бути не могло, і не про них книги, писані з божественною наснагою. Зарівно ж і в розділі книги Пісні Пісень оповістив: "Пісня пісень Соломона", сиріч вибрана з-посеред усіх пісень Соломонових.

Навчає равві Давид Кімхі. Багацько книг розгубив Ізраїль у розкиданні, а серед них і викладені Соломоном природничі знання, як сказано, про дерева оповідав, розказуючи про їхні цілющі властивості, і про звірів лісових, і про птицю небесну, і про рибу морську, бо ж був він розумом своїм понад усіми, під місяцем сущими. Про все писав він, але писання ці не збереглися.

Вчителі наші зоставили мені на розсуд не більше ліктя, і не задля того, крий Боже, щоб їм перечити, а з розуміння, що так, як один вірш має кілька основ, так і одна основа має кілька тлумачень. Але й з іншого боку. Вже раз сказано: притч оповів три тисячі, то так і є – три тисячі, чи пісень склав тисячу і п’ять, то насправді тисячу і п’ять. А книг маємо тільки три, бо решту Соломон сам схоронив, як оповідають наші вчителі.

Пощо ж він так, вже раз зійшло на нього натхнення Боже, коли був юнаком і склав Пісню Пісень, Пісню про всі пісні, найпрекраснішу з усіх пісень, чашу любови та відданости Небу.

Була в Єрусалимі шатія велемудрих, висмикували святість із священних слів, хибно трактуючи їх лукавим буквоїдством. Це ті, про кого Соломон казав: лисенята псують виноградники, розумій дім Ізраїля, виноградник Господа воїнств. То що ж та шатія говорила. Погляньте на Соломона, зайнявся неподобними піснями, коли весь Ізраїль зводить Храм. Дійшли до вух Соломонових слова ці. Схилив він голову свою на лівицю, що від серця, яко чоловік, замислений над діланнями своїми. Постали йому перед очами пісні його і побачив, що усі вони чисті, без лукавства та обману. Сповнилось серце його гіркотою та відразою до людей і захотів він уосібнитися. Так і мовлено Соломоном: біжи, мій друже. Але не побіг, бо ж усім Ізраїлем возвели його на престол батька Давида, і змушений він був заснувати царство і судити народ. Сповнилось серце його співчуттям до пісень своїх, що потрапили до рук негідних і були висміяні ними. Попросив він у натхнення Божого згоди схоронити решту пісень, як сказано, Ти борониш їх під покровом лиця Твого від зазіхань людських, хорониш під захистком від намови. І ще сказано, від бича язиків схорониш себе.

І подався Соломон на гору мирову і на пагорб фіміамовий, як сказано, допоки не скапав день і тіні не пустились навтіч, піду-но я на гору мирову та на пагорб фіміамовий. Хто ж мовив, що пісні ховати пішов. Зі слів уся ти прекрасна, возлюбленна моя, і немає у тобі вад. Хто ж – прекрасна вся і хто не має вад. Книга Пісні Пісень. Застановився Соломон. Допоки день нечестивців не вийшов і навтіч, як тінь, не пустився, укрию в землю мову вуст моїх, за словами, опусти уста свої в землю, ану ж є іще надія. Як вийшов же Соломон на гору мирову, та на пагорб фіміамовий, уздрів там дочок єрусалимських, що збирали миро і фіміам. Забоявся Соломон, аби не поклали пісні його на лист фіміамовий, як дрібку мира. Пішов до смокви. А вона дозріває. Забоявся, щоб з першими її плодами не обірвали і пісень. Пішов до яблуневого дерева. Застав під ним юнаків, що не давали спати своїм возлюбленим. Спустився він у свій сад до грядки трав запашних і побачив пастухів, що пасли стадо. Забоявся Соломон, щоб не потрапили пісні його до пастухів. Зайшов у сад горіховий, але і там не схоронив, бо ж коріння горіхові не присипають землицею, коли садять саджанці. Врешті подався Соломон до свого виноградника у Ваал-Гамоні, бо ж, як знаємо, у Ваал-Гамоні Соломон мав виноградник. Там стіну і поставив, а над нею воздвигнув чертог срібний. Найняв сторожу у виноградник, переконався, що вона є надійною, пішов і пісні свої, тисячу і чотири, поховав у землю. Настало п’ятнадцяте ава, коли то дочки єрусалимські йдуть у виноградники витанцьовувати. Ставали тоді пісні Соломонові з-під землі та й звучали серед лоз виноградних. Дівчата зупинялися і слухали. Звуки текли в уста їхні і пробуджували любов. Мовив тоді Соломон. Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сернами або польовими ланями, не будіть і не тривожте любови. Дівчата слухали заклинання Соломонові та й ховали пісні в білі шати. А що сховане – забувається, що забувається – втрачається, а що втратилось – те пропало.

2

Задумав Соломон діяння великі, але знав він, що дуже багато людей живе в омані і що люди недобре судять про те, чого не розуміють, і що, втрапляючи в тенета зла, люди сприймають пітьму за світло і світло за пітьму. Постановив собі Соломон навчати розуму заблуканців і збудити в їхньому серці відразу до зла та до правди любов. Взяв і написав він книгу Притч. І йдеться у ній про те, як то людині відрізнити чорне від білого. Почав Ізраїль дослухатись до притч Соломонових, почав учитись розуму та честі, почав розуміти мудрі висловлювання та мову возвишену і став народ потроху перейматися страхом Божим і шукати рятунку від мороку мертвотного.

А була у ті дні в Єрусалимі шатія марнословів, що відкинули були настанови Господа та Його пересторогу. Це ті, що, за словами Соломона, відкинули мудрість Божу та пересторог Його не послухали. То що ж та шатія говорила. Пощо це син Давидів взявся нас повчати, і чи багато мудрости та чести в його повчаннях скніти над Торою, яка лише відволікає наші зусилля від впорядкування світу. Була ще й інша шатія в Єрусалимі. І всі вважали її поважною та важливою, тому що платню правила з люду монетами золотими. А в чім же мудрість її була. Ті, що науками займались, щось нове видумували. Приміром яйце. Чому воно з одного боку гостре, а не закруглене, а з іншого закруглене, а не гостре. Ті ж, що досліджували божественне, мізкували, чому це світилам небесним забаглося бути круглими, були б вони чотирикутними – не перетруджували би Всевишнього щовечора розташовувати їх на небосхилі. Бо ж чотирикутне краще надається до впорядкування, аніж кругле. А ті, хто займався Торою, переінакшували у ній все так, як хотіли, аж поки в першому вірші книги Буття не замінили небо на землю. А вже раз вони себе за мудреців мали, то й люди вважали їх вченими і не смів чоловік звернутись до них, наперед не восхваливши їх ім’я та без мзди. І побачили мудреці ті, що з часу, як дана була книга Притч, мудрість стала проповідувати на вулиці і на майданах піднімати голос. Забоялись, як би то на них хто не озирнувся і не уздрів, що уся їхня мудрість не що, як глупота. І почали носи морщити при згадці за Соломона та книги його. Побачив Ізраїль ґримасу ту і мовив. Які ж бо ці мудреці, до чого ж хитромудрі, що правлять з громади свою платню золотом. Вже раз їх від Соломона та книг його крутить, то чи ж не може статись, що навіть ми є мудрішими за них. Вчув це Соломон та й мовив. Для кого ж я стараюсь і душу свою благ позбавляю. І прорік. Розумний стриманий у мові своїй. І пішов решту притч захоронив, кількістю три тисячі дев’ятсот і дев’ять. А про день цей мовив. Мудрі ховають знання. І ще сказано про це. Притч багато вимовив, але розголосу їм не дав.

3

І постарівся Соломон, і ще більше в мудрості та знаннях прибавив, а відтак знову оглянув усе, що діється під сонцем, і все – марнота і порох, що вітром розвіюється. Мовив Соломон. Воздвиг я йому, Ізраїлю, Храм на відкуплення всіх його гріхів, вивів на дорогу праведну, установив мир, збудував кораблі, щоб возити і золото, і корали гіллясті, і каміння коштовне, посуд золотий і срібний, і жіночі шати, і пахощі, і зброю, і коней та мулів, а Єрусалим, мов піском, всипав грішми, і всі в Ізраїлі в добрім здоров’ю та й в добрім настрої, то ж якраз би усім і зайнятися Торою та мудрість пізнавати. А вони що ж натомість. Невігласів посадовили над собою та й ходять до них цілими зібраннями, вислуховують словеса їхні недолугі і ще більше заплутуються, як риба в згубному неводі. Побачив таке Соломон, осудив усі діяння їхні і прорік. Марнота марнот, все марнота. Відтак устав і усі повчання свої в книгу зібрав, книгу Зібрання свідчень глупоти людської. На що ненависники Соломонові відказали. Нема потреби ганити те, про що недобре говорить і сам пекар. Якщо усе марнота, то книга Соломонова теж не що, бо ж із неї виходить. Тут би й посміятися, якби на тім кінець. Але він возрікає, яка користь чоловікові від праці його! А отже, і землі від праці його; тоді марнота марнот – усі ділання годувальників наших, головних храмових розпорядників, начальників над збирачами податків, уповноважених, вождів та функціонерів! А опісля ще й лукавить – Господа Бога боюсь. Мовив Соломон. Бачив я також, що усякий труд та всякий успіх у діланнях породжує взаємну між людьми заздрість. Склав я Пісню Пісень, щоби возславити любов Ізраїлеву до Господа і любов Господню до Ізраїля, і тут же засичали на мене соплемінники. Написав книгу Притч, щоб настановити серця Ізраїля, і дав їм поради добрі, щоб згідно з ними чинили, але тут же відкинули усі поради мої. А коли набув я мудрости, щоб збагнути все, що на землі коїться, і зібрав слова ці на благо Ізраїля, тут же заволали. Марноту марнот зібрав збирач мудрости. І тоді Соломон мовив. Вважай писати багато книг. І ті, що уже написав, захоронив. Дві тисячі дев’ятсот і дев’ять притч та тисячу і чотири пісні. А що ховають – пропадає, а що пропало – гине.

Піди й поглянь, скільки то зла чинять кривоусти двоєдухі, маловіри, невігласи та заздрісники, бо ж якби не те, успадкували б ми і усі інші книги Соломонові, притч три тисячі та й пісень тисячу і п’ять. Шкода тих втрачених скарбів, і шкода, що ті шатії й донині живуть та й гараздують посеред нас.

Переклад Менаше Хаїма