Із циклу "Частина мови"
* * *
Нівідкіль з любов'ю, надцятого квітнепада,
вельмиповажаний люба, це не так вже важливо
навіть хто, не зарадить жодна порада
згадати обличчя, вже, не ваш і можливо
нічий вірний друг вас вітає з одного
із п'яти континентів, що пливе на трьох ковбоях;
я любив тебе більше, ніж ангелів і самого,
і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє;
глибокої ночі в заснулій долині, на дні,
в містечку, по клямку засніженім щільно,
на ліжку звиваюсь в несонному сні –
так не скажеться нижче або довільно –
ревне "ти" поглинають подушки мої
за морями, яким кінця і краю,
в темноті всім тілом риси твої,
як причинне дзеркало відбиваю.
Переклад Івана Лучука
Різдвяна зоря
В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки, ніж
до холоду, до площини більше, ніж до гірських підніж,
немовля народилось в печері, щоб світ спасти;
мело, як тільки може в пустелі взимку мести.
Йому видавалось таким невимовно великим все:
груди матері, в парі жовтій віл та осел;
Балтасар, Гаспар, Мельхіор – волхви, і їхні дари.
Він був лише крапкою. Крапкою теж – зоря згори.
Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля,
крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля
з вселенської глибини, з тамтого її кінця
зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.
Переклад Івана Лучука
