У статті "Моралізація та деморалізація в гебрайській етиці", що була опублікована у квартальнику "Юдаїзм" за 1962 рік, професор Леон Рот досліджує одну з найпекучіших проблем нашого життя. Чи існує гебрайська етика і якщо так, то в чому вона полягає? Рот доводить, що в коментарях до наших заповідей можна прослідкувати дві протилежні тенденції – "моралізуючу" та "деморалізуючу".

Рот починає з двох прикладів, що доволі добре ілюструють ці тенденції. Перший взято з Мішни і Рот цитує слова, якими давні гебрайські судді застерігали свідків, що виступали на суді в справах про вбивство:

"Ви не повинні свідчити на підставі того, що вам видається, чи на підставі чуток, чи з довіри до третьої особи, якою б достойною довіри вона вам не видавалась. Ви повинні зрозуміти, що випадки, які передбачають смертне покарання, відрізняються від тих, які передбачають тільки грошове стягнення. В грошових випадках кривоприсяжник може відшкодувати завдану ним шкоду. Але в тяжких випадках на його совісті залишиться кров засудженого і кров його нащадків (що могли б ще народитися від нього)... Бо ж на те і сотворений чоловік, щоб дати нам урок, що той, хто знищив бодай одне життя, трактується заповідями як той, що знищив увесь світ, а той, хто врятував бодай одне життя, трактується заповідями як той, хто врятував цілий світ".

Згідно з одним з найавторитетніших спеціалістів з Мішни – мова йде про покійного нині Д.Епштейна – ці слова є доволі точним перекладом з ориґіналу. Однак, вважає Рот, друковані видання Мішни, включно з недавнім великим виданням "Мосад Бялик-Давар", містять інший варіант цього тексту, де замість слів "одне життя" написано – "одне життя в Ізраїлі". Зрозуміло, що це суттєво змінює весь зміст тексту. Відповідь на історичне та лінґвістичне питання: який з цих варіантів правильний? повинні дати фахівці. Леон Рот звертає увагу на те, що цей приклад висвітлює дві тенденції: одну – широку та універсальну, іншу – вузьку та часткову.

Інший приклад, який наводить Рот для підтвердження своєї тези, взятий з книги Ісайї: " І прийду зібрати всі народи і мови, і вони прийдуть та уздрять славу Мою..." і далі: " з них буду брати також священиків та левитів, каже Господь". Питання в тому, яку огласовку поставити під "ламед" в словах "л-ко’анім" (священики) та "л-леви’їм" (левити)? Септуаґінта ставить тут "ш’ва" і тоді переклад набуває того змісту, що наприкінці часу Господь буде вибирати своїх священиків та левитів також і з-посеред язичників. Не тільки Ізраїль, але і язичники трактуються достойними служити Господу в Його Храмі. Цей переклад, був основою для останнього німецького перекладу Біблії, зробленого Бубером та Розенцвайгом. Однак традиційне оглашення в гебрайській Біблії, так як вона дійшла до нас, виглядає "патах’а" під "ламед" і означає, що не язичники будуть священиками та левитами, а вони лише слугуватимуть вже існуючим священикам та левитам, так, як слугували гібеоніти (трактування Йосифа Кімхи). Майже непомітна заміна "шв’а" на "патах" докорінно змінила зміст уривка.

Ці приклади ілюструють дві тенденції, що пронизують весь юдаїзм. Рот занепокоєний тим, що великі мудреці, котрі надавали великого значення найдрібнішим деталям тлумачення заповідей, були настільки байдужими до закладених у тих деталях моральних проблем. Адже ж маємо ми врешті-решт знати, яке з тих протилежних тлумачень відображає дух юдаїзму. В чому ж суть гебрайської етики? Ми так і не знаємо цього, незважаючи на старання Германа Коена та Моріса Лазаруса, авторів "Етики юдаїзму". Рот вважає, що обидва ці автори були під надто сильним впливом Канта, щоб дати правильну відповідь. Навіть пізніші мислителі, як от Ахад-Гаама, Клавзнер, Неймарк, Шаї Гурвіц та Раббі Авраам Хен, що також займалися цими проблемами, зрештою як і письменники, що вийшли з "Тнуат Хамуссар" (моралістського руху 19 століття), також не зуміли створити системи "гебрайських вартостей". А попри те, створення такої системи необхідне для формулювання етики юдаїзму. "Я закликаю наших мислителів звернути свою увагу на вироблення узгодженої системи ідей, що розкривають вартості юдаїзму, – пише Рот. – Не все, що надруковане на івриті, ба, навіть не все з того, що надруковане в деяких виданнях наших молитовників, є насправді юдаїзмом".

Виказуючи глибинну ерудицію, Рот демонструє, як палко наші древні мудреці обговорювали моральні проблеми. У всіх цих обговореннях він прослідковує тенденцію до "моралізації" чи "розширення" і трактує їх так: наші мудреці були зв’язані буквальним текстом заповідей і прагнули пристосувати тлумачення цього тексту до своїх моральних принципів. Вони робили це з неабиякою майстерністю, завужуючи чи розвиваючи зміст, скорочуючи чи розширюючи його відповідно до вимог ситуації, змінюючи інтонацію тексту в палкому прагненні привести його у відповідність до своїх моральних вимог. У цьому плані лінґвістика є поганою спонукою, але прекрасним знаряддям. Дотримуючись принципу, що Тора є Законом життя, любови та співчуття, наші мудреці прагнули рішуче змінювати суть заповідей, коли відчували, що буквальне тлумачення суперечить цьому загальному принципу. Одним із найпоказовіших прикладів цього є перелічення атрибутів Господа в молитвах основних свят. Початковий варіант звучить так: "Господь, Господь! Бог, милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи, що нічого не залишає без кари, що карає провину батьківську на дітях і внуках до третього і четвертого коліна." (Вих.34:6,7). Попри те молитовники наводять цей уривок тільки до слова "гріхи", відтак, опускаючи слова "що нічого не", завершується словами "залишає без кари". Це надає текстові цілком іншого значення. Недарма Герман Коен у праці "Релігія Розуму" пише в зв’язку з цією кардинальною зміною суті біблійного тексту у талмудичному трактуванні, що "можна без перебільшення назвати цю зміну одним з найбільш богобоязливих та боголюбивих актів, що замірився навіть на слова Божественного Об’явлення".

Рот наводить багато прикладів подібних "замахів" на Божественне слово і серед них знаменитий лист Маймоніда, звернений до Овадії, в якому цьому прозелітові дозволяється промовляти у своїх молитвах "Бог наших батьків", а це рішуче суперечить тому, що записано в Мішні. Маймонід говорить: "І промовляй: "Бог наш і Бог наших батьків", бо ж Авраам – твій батько, і ти маєш говорити: "хто дозволив нам унаслідувати". Бо ж, пояснює Маймонід, "між вами і нами немає жодної різниці. І ти, очевидно, маєш говорити у своїх молитвах: "Хто вибрав нас", "Хто дав нам успадкувати" і "Хто визначив нас". Бо ж Господь направду вибрав тебе і визначив тебе з-поміж всіх народів і дав тобі Закон, бо ж Закон даний однаково і тобі і чужинцеві".

На фоні цього, та інших прикладів розширення, чи "моралізації" нашої традиції Рот наводить лише два приклади "скорочення", а саме ті, що ми їх уже цитували напочатку. Це самообмеження, безсумнівно, продиктоване Ротові бажанням захистити юдаїзм. З точки зору виховання, доводиться лише жалкувати з цього приводу. Ми маємо собі усвідомити, що юдаїзм містить не лише "прекрасні уривки" (як сказав Макс Брод). І це приводить нас до сучасного аспекту статті Рота. Те, що він називає "моралізацією" морально сумнівних уривків шляхом інтерпретації та переінтерпретації тексту, було значно легше зробити за давніх часів, коли ще не настільки був розвинутий історико-критичний підхід. Але як має чинити сучасний гебрай, коли він стикається зі священним текстом, який суперечить його моральним переконанням? Під час другої світової війни французька гебрайка Симона Вейль якось уночі занотувала у своєму щоденнику, що їй вчуваються крики і плач дітей хананеян, яких винищували сини Ізраїля за велінням Господа. Нині, після катастрофи, ми всі стали чутливішими до таких місць в Біблії, аніж це було раніше. І якщо ми сьогодні читаємо у Второзаконні: "У містах же тих народів, які Господь, Бог твій, хоче дати тобі в посідання, не зоставиш ні одної душі живої..." (20:16) і одразу ж за цим: "...не будеш нищити його дерево, накинувшися з сокирою" (20:19) – то відчуваємо глибокий моральний конфлікт. А як нам змиритися з такими словами з Першої Книги Самуїла: "Так каже Господь Сил : Я зваживсь покарати те, що Амалек зробив Ізраїлеві, ставши йому на дорозі, як він ішов із Єгипту. Іди ж і удар на Амалека, видай на загладу цілковиту його й усе, що в нього, не щади нічого. вигублюй чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів і овець, верблюдів і ослів" (15:2,3)? Читаючи це нині, після Катастрофи, ми не можемо позбутись думки про те, чи не існує, крий Боже, зв’язку між недавніми часами і нашими вчинками в різних Каф Кассемах? І тут нам не допоможе жодна "моралізація", ніяка інтерпретація, навіть найзухваліша. Нам не втекти від запитання: невже подібні геноциди чинились за велінням Господа? Мартін Бубер написав якось, що він не годен змиритися з думкою, що Господь покарав Шаула за те, що той виявив милосердя до переможеного ворога і не убив його. Ернст Симон також присвятив статтю цій "гіркій" історії і, як виховник запропонував: якщо ми вже не можемо взагалі минути її при вивченні Біблії, то ми, принаймні зобов’язані розтлумачити її обставини так, щоб "не втупити в суперечність з інтелектуальною чесністю та вродженими моральними почуттями наших учнів, та й, зрештою, нас самих". Таким чином, сучасний виховник, здійснює принципово іншу "моралізацію", аніж та, до якої вдавались попередні покоління: він усвідомлює відповідальність перед своєю "інтелектуальною чесністю" – це щось, раніше нечуване, нечуване доти, поки сучасна наука не вишколила наші критичні почуття. Ернст Симон радить вчителеві постійно пам’ятати про те, що, врешті-решт "Біблія виправдовує сама себе". І він наводить приклади того, як Біблія це робить. Шкода, що Рот не знав праці Симона, коли писав свою статтю.

Що ми маємо на увазі, коли говоримо, що "Біблія виправдовує сама себе"? Не вдаючись в деталі, можна сказати, що моральні переконання людини відображаються також у його релігійних джерелах. Виглядає, що Господь по-різному говорить з людьми в міру того, як еволюція моралі змінює їх. Ми прослідковуємо тут своєрідний двосторонній процес: взаємовплив вищого релігійного авторитету та людини один на одного. Історик Елія Авербах у своїй книзі "Пустеля та земля обітована" пише: "Врешті, Самуїл накинув свою волю, але немає жодного сумніву у тому, що більш людяна поведінка Шаула була більше відповідною тенденції історичного процесу". Очевидно, навіть релігійний мислитель, говорячи про історію Агага, міг би сказати, що відбувається "еволюція" релігійної свідомости, яка дозволяє нам розглядати цю історію з релігійної перспективи, так само, як історик розглядає її з перспективи історичної. І тут ми підступаємо до вирішального питання: чи існує взагалі незалежна людська мораль і, як наслідок, філософські етичні системи, що не залежать від релігії? Деякі з найвидатніших гебрайських мислителів відкидають таку можливість, стверджуючи, що вся етика міститься в Галасі. Потрібно віддати належне Ротові, який у своїй статті зумів показати складність такої однобічної позиції, продемонструвавши, що сама Галаха залежить від моральної еволюції гебрайської свідомости, еволюції, що лише відображається в Галасі, але не навпаки. Те, що є моральним для одного покоління, виявляється аморальним для іншого. Саме тому необхідно вдаватись до тактики "моралізації", подаючи нові інтерпретації заповідей, які не будуть суперечити моральним переконанням сучасників. З цього випливає, що самі моральні переконання людини є її найвищим авторитетом. І хоч справедливо те, що Господу довелось вдатися до певного силування, щоб змусити наших предків прийняти Тору, але справедливо і те, що Ізраїль спонтанно висловив знамениту присягу готовности: "Все зробимо і будемо послушні" ("на’асе в’нешма"). Перед нами безсумнівна двостороння угода.

Очевидно, ми усвідомлюємо те, що моральна свідомість людей (все ще!) надто слабка і ненадійна. Але ми не маємо кращої зброї, за допомогою якої ми могли б захистити найвеличніші досягнення людства – його свободу та його відповідальність, – почасти, як видається, навіть всупереч самому Господу. Герман Коен говорив: "Я сам маю розібратися в тому, що правильно". Зрозуміло, що ми можемо, ба, навіть зобов’язані розвивати і тренувати свої моральні відчуття, студіюючи релігійні тексти, – але не більше. Як не існує особливої "гебрайської фізики", так не існує і "гебрайської етики", того специфічного типу, котрий хотів би бачити Рот. Є тільки одна етика, вона базується на свободі та моральних відчуттях людини. І ми дійсно таки створюємо та розвиваємо цю нашу особисту етику на основі нашої традиції та нашої великої спадщини. Так само, як Герман Коен назвав свою останню книгу "Релігія Розуму, що походить з джерел юдаїзму", ми повинні створити "Етику, що походить з джерел юдаїзму".

Найскладніше і доленосне питання полягає в тому, чи зможемо ми оцінювати нашу релігію мірками нашого релігійно-людського мислення? І чи не повинні ми, незважаючи на це, трактувати себе, як продовжувачів традиції, а не бунтівників супроти неї.

Переклад Олеся Пограничного