Христина Назаркевич

Якщо існує відчуття дійсності, то має існувати й відчуття можливостей

– назвавши так один з ключових розділів роману "Людина без властивостей“, Роберт Музіль формулює основну тему свого ґрандіозно задуманого твору, понад 1500 сторінок якого так і залишились фраґментом. І не смерть автора стала причиною незавершеності роману, а його конститутивний принцип: пошук можливих вирішень. Музіль дає визначення "відчуття можливостей“ як здатності "мислити все, що цілком певно могло б бути, а те, що є, сприймати не більш важливим, ніж те, чого немає“ (с.16)*. Дійсність відступає перед реальністю безконечних можливостей, закладеною вже самим творінням Господнім: "...бо Бог творить світ і думає при цьому, що все могло би з таким самим успіхом бути і по-інакшому“ (с.19). Основоположним в ідеї існування вічних можливостей є збереження творчого імпульсу. Креативність як життєвий принцип означає вічний перегляд вже сформованого. "Можлива подія або можлива правда не рівнозначні дійсній події або дійсній правді і ще менше – оцінці дійсно існуючого, а мають в собі, принаймні з точки зору їх прихильників, щось вельми божественне, вогонь, політ, будівниче поривання і свідомий утопізм, який не боїться дійсності, а сприймає її радше як завдання і вимисел“ (с.16).

Відчуття можливостей є передумовою критики існуючої дійсності:"...цей порядок не такий непорушний, як видається; немає жодної певної речі, жодного Я, жодної форми, жодного принципу, все сприймається у незримому, але ніколи не відаючому спокою перетворенні“ (с.250). Результатом застосування відчуття можливостей до власної особи є відсутність властивостей. Ульріх, людина без властивостей, відсторонився від життя і від вчинків, роблячи таким чином перший крок у напрямку зміни існуючого порядку світу. Музілю йдеться про потенційну людину, здатну реалізувати "ненаписану поему людського існування“ (с.251). Після трьох спроб стати "значною людиною“ Ульріх обирає позицію "активного пасивізму“, беручи "відпустку від життя“. Споглядальність, відстороненість Ульріха відповідає музілевому постулату утопії есеїзму: Ульріх вірить, "що найбільш правильно бачити і сприймати світ і власне життя можна приблизно так, як сеґменти есею розглядають річ різносторонньо – бо річ, охоплена повністю, втрачає зненацька свій обсяг і редукується до поняття. Вартість якогось вчинку чи якоїсь властивості, а навіть їх суть і природа видавались йому залежними від оточуючих обставин, від мети, якій вони підкорялись, одним словом – від цілості, до якої вони належали і яка мала раз такий, а раз – інакший вигляд. Це, зрештою, всього лиш простий опис факту, що вбивство може здаватись нам або злочином, або геройським вчинком, а час кохання – пером, що випало з крила ангела а чи гуски“ (с.250).

Есеїстичне життя, яке Ульріх називає спочатку "гіпотетичним“, не фіксується на усталених принципах, ідеях, поняттях: воно завжди означає "мужність та вимушене невідання життя, де кожен крок – відчайдушність без досвіду, і прагнення глобальних взаємозв’язків і присмак спростування“ (с.249). Есеїзм роману – реакція Музіля на неймовірне плетиво можливостей, закладених у світобудові. І, очевидно, помилково було б назвати безпринципністю утримання Ульріха від будь-яких принципів за умови існування маси різних принципів. Його принципом саме і є відсутність переконань і світогляду, тому що внутрішнім стержнем Ульріха є потенціал можливостей, відмова від перебування у будь-яких рамках: пізнання, моралі, традицій. Есеїстична позиція: так не конче мусить бути, або – так бути могло б – є виявом надання пріоритету можливостям перед дійсністю, тобто виняткова емансипація духовної свободи. Ульріх розвиває теорію "моралі наступного кроку“: лише наступний крок може виправдати – або ж спростувати – попередній. Оскільки вирішальним є те, що людина робить після цього, то слід було б поставити вимогу не вчинків, а створення відповідних передумов для вчинків. І хто цю мораль збагне, почне жити "без кінця і без вирішення, а навіть без дійсності“ (с.735).

Есеїзм Музіля виростає з усвідомлення кризової ситуації в суспільстві і культурі. Для виходу з кризи потрібний пошук нових можливостей і вирішень, відкриття нових горизонтів. Література стає експериментальною лабораторією для випробування можливостей. Для Музіля його роман "Людина без властивостей“ іншою, новою дійсністю, однак не остаточним зображенням дійсності: просто літературний твір здійснює одну з багатьох можливостей, які лежать в його основі. Бо правда дійсності полягає у відношенні її до можливостей, які їй передували, а суть цієї дійсності – у відкритті нових можливостей: "саме дійсність пробуджує можливості“. А можливості як ідеї означають "ніщо інше, як ще не народжені дійсності“(с.17). Зображення гіпотетичної можливої дійсності мало б переконувати, що дійсність має сенс, лише поміщена між двома можливостями, одна з яких в даній дійсності завершується, а інша, можливість "ще не розбуджених намірів Бога“ (с.16), в цій дійсності розпочинається.

* Тут і далі цитати перекладені за виданням: Robert Musil. Der Mann ohne Eigenschaften. Rowolt Verlag, 1995.


ч
и
с
л
о

9

1997