зміст

© О.Нога, 2001

Спершу слід зауважити, що Мистецтво не можна анатомічно препарувати, приготувати і розкласти на кухонному столі для масового споживання. Ба більше, питання художнього прогресу чи регресу в той, чи інший період має риторичний характер, але не містить конкретики банальних істин. Тому, в даній ситуації був би сенс назвати творців та охарактеризувати їхні здобутки, але тоді це стосувалось би окремого сеґмента цілісности, а не всезагальних виявів. Отож, будемо конкретними поза конкретністю.

10 років українське суспільство перебуває в новому статусі, який прийнято іменувати незалежністю, хоча ніхто не деталізує цього визначення. Насправді ж, ситуація, в якій ми опинилися, неоднозначна і набагато складніша, ніж подають нам бравурні репортажі ЗМІ.

Продовжуючи вищезгадану сентенцію, можна дійти парадоксального висновку: єдине, що було і залишилось дійсно незалежним у нашого народу, це – Мистецтво. І справді, людей можна обдурити, підкупити чи залякати, матеріальні цінності – знищити, приватизувати чи вкрасти, і лише Мистецтво залишається упродовж отих 10 років поза впливом істот, серце яких б’ється виключно в ритмі друкарського банкнотного верстата.

Всі намагання “приручити” Мистецтво призводять до яскравого, кількісно проявленого і тиражованого худо-броунівського руху і тільки. Адже те, що в нас в Україні зазвичай називають “спалахом в мистецтві”, насправді є банальним проявом гри в дитячі “перебивні малюночки”, коли творче горіння підміняється свободою використання тих художніх знахідок, які вже давно спорохнявіли на полицях історії.

Ситуація пояснюється дуже просто: сіра безбарвність, яка фінансує ці порухи, вже навчилась відрізняти реалізм від гіперреалізму, чи абстракцію від абстракціонізму, але вона й далі не в змозі збагнути, чим різниться голубий колір від кольору неба. А відтак ті, хто на горі, не в стані об’єктивно впливати на мистецький процес, що його й рятує.

Оце і є єдиною ґарантією того, що українське мистецтво успішно реалізується, як самодостатній вияв божественних і творчих устремлінь Любови, Людяности і Добра.

Доки в нашій Україні розквітають квіти і тішать людей незалежно від їхньої партійної орієнтації, доки дзвенять джерела, вода яких тамує спрагу представників усіх рас, доки сходить сонце, – Мистецтво буде поряд із нами, і коли хтось цього не бачить, то це не означає, що воно не гріє. Оце і є реальний прояв епохи залежности від свободи, яка не може бути доброю чи поганою, вона просто є.