© Я.Невелюк, 2001
Свого часу, коли друком вийшов “1984” Орвелла, електорат називався “трудящими”,
вони труїлися джином “Козацький” з надбитих горняток, потерпали від нестачі
ерзац-тютюнових виробів, але були твердо переконані у швидкому настанні світлого
капіталістичного майбутнього. У процесі з’ясувалося, що похмура антиутопія –
цей наївний оптимізм – є набагато гуманнішою за тоталітарну кувалду утопії.
Нині прогнози (як от про комунізм, про постіндустральне суспільство, про механічну
помаранчу) перехворіли на міленіум, подаються на більш близьку перспективу,
і є набагато цинічнішими за ті, що робилися у минулому. Багато хто, описуючи
ситуацію в нашому замученому краї, спокушується проводити паралелі з Румунією
до 1989, чи Югославією-2000, чи Білоруссю після 1994. Однак схожа ситуація була
в УСРР 1933 року, а коли взяти до уваги зросле значення комунікативних чинників
(зв’язок, інформаційний простір, паливо, енергетика), то розхожа марксистська
штучка про трагедію і фарс є цілком недоречною. Каральні та репресивні органи
– таємна служба, поліція є такими в усіх країнах – в Україні перетворилися на
інструмент терору і латентного (поки що) геноциду: масові переслідування за
мову пасажирів львівських потягів, побутове убивство цивільного городянина офіцерами
(таємної служби і поліції!) – через те, що це був композитор, певною мірою відома
людина, останній факт набув деякого розголосу, але ні резонансу, ні зміни ситуації,
ні навіть службового циркуляру про мирне поводження з місцевим населенням не
було. Нарешті кадрова політика режиму, вдало названого клептократичним, ґрунтується
на особистій відданості, що взагалі, а за наявної ситуації тим більше, є ознакою
авторитаризму. Зараз мас-медії подають проблему “голови уряду” як новину номер
один. Зрештою, Тігіпко (самоназва) чи Азарав ролі не відіграватиме жодної, і
Кучьма лише з огляду на “парламент”, вирішення у якому ухвалюються відвертими
україножерами, про людське око комизиться з кандидатурою. Поряд з тим, за останні
п’ять років відбулися суттєві зміни в структурі політичних уподобань та очікувань
населення України. Дослідження, які протягом цього періоду проводив Київський
Міжнародний Інститут Соціології (www.kiis.com.ua) фіксують принципове (статистично
значуще) зростання негативного ставлення до приватизації навіть малих підприємств
Генеральним прокурором призначається Долганов, головою СБУ – Лобановський, міністром
культури – Поплавський, Потебенько – патріархом УППЦ (о) Валуєвського патріархату.
