Ігор Чорновол

Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva

© Ігор Чорновол, 2001

“Здоровий розвій руської літератури знайде в ужитті латинського письма найсильнішу підпору. Доки русини пишуть і друкують кирилицею, буде в них усе виявлятися нахил до церковнослов’янщини, а посередньо також до російщини, і само існування руської літератури буде попросту питанням”.
Йозеф Їречек (переклад Івана Франка)

Oś uže dekiľka rokiv v pevnyx intelektuaľnyx hurtax Ľvova ta Kyjeva obhovorujeťśa možlyvisť vprovadženńa v ukrajinśkyj pravopys latynky. Dosi ci rozmovy majže ne vyxodyly nazovni. Natomisť lohiku pryxyľnykiv takoji reformy vlučno peredav profesor Jaroslav Hrycak. Polemizujučy z Mykoloju Ŕabčukom pro pryčyny slabkoji nacionalnoji identyčnosti ukrajinciv, vin stverdžuvav oś ščo: “Âідповідно, коли комусь і ставити у провину незавершеність українського проекту чи амбівалентність суспільної свідомости – то не теперішнім модерним батькам української нації Кучмі, Кравчуку чи навіть Грушевському. Непряму історичну відповідальність за все несе київський князь Володимир Великий, що вирішив прийняти християнську віру з Царгороду, а не з Риму. Православ’я (чи точніше, тії форми, яких візантійська спадщина набрала при перенесенні на східно- і центральноєвропейський ґрунт) зробило місцеві політичні, культурні, господарські традиції особливо опірними на модернізаційні впливи та ідентичності.... Коли на карту України різними кольорами нанести зони тривалого співіснування й конфлікту між православною і католицькою традиціями, то чим інтенсивнішою буде фарба цієї співдії, тим вищим на цих ділянках буде рівень поширення української мови і розвитку національної свідомости, а разом з тим – чіткіші політичні орієнтації, уявлення про державу, суспільство, націю, демократію, вищий рівень громадянської активности. Адже відомо, що католицький світ мав розвинутіші традиції співдії між державою і суспільством, динамічніший інтелектуальний розвиток, раніше почав формувати модерні літературні мови тощо. Порівняймо в цьому відношенні Галичину і Донбас або подивімося на карту посткомуністичних президентських і парламентських виборів, щоб відчути цю різницю” (Я.Грицак. Дилеми українського націотворення або ще раз про старе вино у нових міхах // Український гуманітарний огляд. — Випуск 4. – Київ, 2000. – С.18-19). Očevydno, Volodymyr Velykyj ne peredbačav takyx naslidkiv svojeji reformy i vybrav te, ščo na toj čas bulo kraščym. Vin prosto ne mih znaty, sčo za jakyxoś pjatdeśat rokiv Rymo-katolyćka Cerkva stane na šľax intensyvnyx reform, kotri zviľnať jiji vid opiky svitśkoji vlady i meč duxovnyj zavysne nad mečem svitśkym (ćoho vizantijśkyj i postvizantijśkyj svity, na žaľ, ne znaly nikoly). Dali zjavľaťśa anhlijśka “Velyka Xartija Voľnostej” (1215) ta uhorśka “Zolota bulla” (1222), jaki garantuvatymuť piddanym monarxa pravovyj zaxyst vid svavilľa, protestantyzm (ščo stanovyv, za Maksom Weberom, “dux kapitalizmu”), miśke samovŕaduvanńa, humanizm Renesansu, modernizaciju, liberaľni revoľuciji i hromaďanśke suspiľstvo. Vsi ci procesy maly v Ukrajini slabšyj rezonans i ostatočno vtratyly vplyv uže w konteksti realij carśkoji imperiji.

Šohodni v nikoho z kvalifikovanyx sociolohiv ne vyklykaje sumnivu, ščo same duxovnisť vyznačaje butťa suspiľstva. Vlasne kyrylyća je odnijeju z osnovnyx pidstav sučasnoji ukrajinśkoji kuľtury, jaka vpevneno zabezpečuje jij misce u prostori rosijśkoji pravoslavnoji (čó postpravoslavnoji) cyvilizaciji. Zvidsy – fenomenaľnyj uspix produkciji na zrazok “Íашего радио” і hazety “Факты” naviť u stolyci “Ukrajinśkoho Pjemontu”. Tomu vprovadženńa latynky garantuvalo b pevniše majbutńe ne lyše ukrajinśkij nacionaľnij identyčnosti, a j zminylo “bahatovektornisť” sučasnoji ukrajinśkoji mentaľnosti na odyn “vektor”: EVROPEJŚKYJ.

Retrospektyva

Sama po sobi latynśka abetka dľa ukrajinśkoho suspiľstva javyšče ne čuže i ne nove. Vona šyroko rozpovśudylaśa šče v epoxu Reči Pospolytoji. Latynku vžyvaly takož kozaćki heťmany. Šče biľše cej pravopys zmicnyv svoji pozyciji v Pravoberežnij Ukrajini ta Halyčyni u XVIII stolitti. Tomu ne dyvno, ščo z počatkom nacionaľnoho vidrodženńa odyn z peršyx proektiv ukrajinśkoji abetky (Josypa Lozynśkoho, 1834) poľahav vlasne na latynci (xoča škoľari navčalyśa kyrylyceju vid samoho počatku isnuvanńa avstrijśkoji systemy počatkovoji osvity). Vtim, u toj čas latynśki druky zjavľalyśa naviť u Xarkovi.

U 1852 r. avstrijśkyj imperator Franz Josef I zveliv vidpovidaty na zvernenńa ukrajinciv po-ukrajinśkomu latynśkymy literamy. Odnak najbiľši šansy na vtilenńa ideja latynizaciji ukrajinśkoji abetky mala v 1859 r. Ća iniciatyva povjazana z imjam vydatnoho čeśkoho včenoho i polityka Józefa Jirečka (1825-1889, nota bene, źaťa znamenytoho Šafaryka). Z metoju zbereženńa vlasnoji identyčnosty J.Jireček proponuvav halyćkym ukrajinćam pereorijentuvatyśa z cerkovnoslovjanśkoji movy ta rosijśkoji terminolohiji (u toj čas halyčany buly zavźatymy moskvofilamy) na narodnu, čomu, na joho dumku, osoblyvo b spryjav latynśkyj pravopys. Za pidtrymky vplyvovoho namisnyka Halyčyny hrafa Agenora Goluchowskoho do proektu J.Jirečka sxylyvśa ministr kuľtiv ta osvity hraf Lev Leopoľd Thun. Prote zibrana u cij spravi komisija v osobi semy jiji ukrajinśkyx členiv odnostajno vyslovylaśa “proty”, oboje nimećkyx uŕadnykiv utrymalyśa, a “za” buly lyše J.Jireček ta spolonizovanyj rusyn Jevzebij Čerkavśkyj. Do toho ž “moskaľujuči” halyćko-ukrajinśki polityky, vvažajučy proekt J.Jirečka “polśkoju intryhoju”, “zamaxom na ruśku narodnisť” ta tyśačoľtńu kuľturnu tradyciju, čeśkym zasylľam ł take inše, zčynyly strašnyj gvalt. Vidtak ministr osvity, pobojujučyś zavorušeń, zmušenyj buv vidstupyty. Vse ž komisija uxvalyla reformu pravopysu na kyrylyčnij osnovi, vyrišyvšy pozbutyśa dekiľkox liter. Ale j ce vyklykalo oburenńa. Novyj pravopys halyćki rusyny prezyrlyvo nazyvaly “kakografijeju”. A istoryk i literator Ivan Hušalevyč pysav do Jakova Holovaćkoho oś ščo: “îдно, что не могу Вам отпустить, єсть то: чому Вы дали нашему “ъ” упасти. Ах, боже, мне так опасно и скучно без “ъ”, что не могу c тою мыслью привыкнуть. Все то наше падение” (В.Сімович. Йосеф Їречек і українська мова (до азбучної заверюхи 1859р.). – Прага, 1933. – С.47). Otož ća reforma bula skasovana vže 1861 r.

Tak samo todišni dijači Naddnipŕanśkoji Ukrajiny ne vyjavľaly sxyľnosty do latynky. Prote pravopysna problema stojala tam osoblyvo hostro. I jakščo halyčany borolyśa z polonizacijeju, to naddnipŕanci – za vidrosijščenńa. Tomu ostanni, nezvažajučy na svoji spočatku osoblyvo sylni protypoľski nastroji, zmušeni buly deščo zapozyčaty v poľakiv. Tak narodyvśa na protyvahu etymolohičnomu pravopysovi (de facto rosijśkomu) ukrajinśkyj fonetyčnyj pravopys – znamenyta “kulišivka” (nazvana tak za imenem jiji vynaxidnyka Pantelejmona Kuliša, najistoniša jiji vidminnisť – latynśke “i”; slid zauvažyty, ščo u 1863 ł 1876 rokax rosijśkyj uŕad zaborońav ne ukrajinśku movu, a fonetyčnyj pravopys).

Blyźko 1880 r. do latynky sxyľavśa Myxajlo Drahomanov, kotryj navit’ vydav latynśkymy literamy Ševčenkiv “Kobzar”. Vin že zaproponuvav vlasnyj variant fonetyčnoho pravopysu, nazvanyj “drahomanivkoju” (vraxovuvav latynśki “j” ta “i”). Prote v zdebišoho prorosijśkij (u toj čas) Halyčyni pravopysni proekty naddnipŕanśkyx dijačiv pryžyvalyśa nelehko. Lyše 1892 r. inspirovana dijačamy kyjivśkoji “Staroji Hromady” (osnovnoji ukrajinśkoji orhanizaciji tijeji doby) ta poľśkymy politykamy Krajova škiľna rada Halyčyny uxvalyla vprovadyty “kulišivku” v systemu osvity. Moskvofily znovu gvaltovno protestuvaly. Ćoho razu, krim protestiv moskvofiľśkyx tovarystv, u Videń ł Ľviv pišly protesty vid halyčkyx siľśkyx hromad. Nyni ci dokumenty zberihajuťśa u Centraľnomu deržavnomu istoryčnomu arxivi Ukrajiny u Ľvovi і oxopľujuť 6 tomiv ta 863 arkuši (fond 178, opys 1, sprava 1178-1183). Biľše toho, vsi ci dokumenty buly odnotypnymy kopijamy zrazka, jakyj rozpovśudžuvaly pryxyľnyky moskvofiľśkyx tovarystv “Îбщество им. Михайла Качковского” і “Русская Рада”. Otož, akcija mala vsi oznaky masovosti, ščo znovu stryvožylo Videń. Ale sprava zajšla vže nadto daleko, i mexanizmu, kotryj mih by povernuty jiji nazad, ne isnuvalo. Toho ž roku fonetyčnyj pravopys vprovadženo takož u školax Bukovyny. Ostatočno reforma zaveršylaśa 1893 r. “˛ так рік 1893, – pysav jiji iniciator, profesor černivećkoho universytetu Stepan Smaľ-Stoćkyj, – пам’ятний у нас об’єднанням всієї України на культурній ниві, видимим знаком якого по завзятій боротьбі стала фонетична правопись” (С.Смаль-Стоцький. Федір Ґартнер // Записки Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Том 135-136. – Львів, 1925. – C.243). V miru toho, jak vypusknyky gimnazij Halyčyny opanovuvaly ukrajinśki hromadśki objednanńa, sfera vžyvanńa etymolohičnoho pravopysu postupovo zvužuvalaśa, poky fonetyka povnisťu ne vytisnyla etymolohiju. Zusylľamy vlasne “fonetyčnoho” pokolinńa Halyčyna peretvorylaśa v “ukrajinśkyj Pjemont” (detalniše dyvyś: ˛.Чорновол Польсько-українська угода 1890-1894 рр. – Львів, 2000. Parahraf “Запровадження в галицькі школи українського фонетичного правопису та підтвердження державних прав української мови”). Tak utverdylyśa zasady sučasnoho ukrajinśkoho pravopysu. Slid zauvažyty, ščo moskvofily tak ł ne vyznaly fonetyky i, popry prytamanne jim polonofobstvo, zdebiršoho posylaly svojix ditej do poľśkyx gimnazij.

Prote j zhodom dumky okremyx ukrajinśkyx dijačiv zvertalyśa do ideji latynky, a u 1920-ő rokax bula sproba latynizaciji abetky v Ukrajinśkij Socijalistyčnij Raďanśkij Respublici. (Pro retrospektyvu latynśkoho pravopysu ukrajinśkoji movy dyv.: І.Франко. Азбучна війна в Галичині 1859 р. // І.Франко. Зібрання творів у 50-и томах. – Т.47. – Київ, 1986. – С.549-650; В.Сімович. Правописні системи МДрагоманова (латиниця, драгоманівка) // Праці Українського Високого педагогічного Інституту у Празі. Драгоманівський збірник. – Т.1. – Прага, 1930. – С.145-229; В.Сімович. Йосеф Їречек і українська мова (до азбучної заверюхи 1859 р.). – Прага, 1933; В.Мойсеєнко. Про одну спробу латинізації українського письма // Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – Ч. 9. – Львів, 1997. – C. 140-147). Tym biľše, ščo fonetyky bulo dostatńo, ščob vidmežuvaty ukrajinciv vid rosijan v umovax Avstro-Uhorśkoji monarxiji, ale zovsim nedostatńo v umovax Raďanśkoho Sojuzu ł naviť nezaležnoji Ukrajiny.

Perspektyva

Ščo vsi ci dumky majuť racionaľne zerno, svidčyť neščodavne vprovadženńa latynky v Tatarstani, Kazaxstani j Azerbajdžani (nota bene, v Azerbajdžani latynka, jak i v seredńoazijśkyx respublikax Raďanśkoho Sojuzu, funkcionuvala šče v 1920-i roky; 1929 r. jiji uspišno vprovadženo v Tureččyni).

Bezperečno, startovi možlyvosti pryxyľnykiv latynky minimaľni. Utim, bahato zaležatyme vid jix samyx, peredovsim – pid jakym sousom vony podavatymuť ću ideju. Jakščo pid sousom “nezaležnoji Halyčyny” i neobxidnosti tvorenńa okremoji “halyćkoji” naciji, to cej proekt matyme lyše marginaľnyj status.

Natomisť optymaľnyj variant – zaščeplenńa idealu latynizaciji vsij patriotyčnij inteligenciji. Paradoksaľno, ale realizaciji ćoho namiru spryjatyme očevydna vada sučasnoho ukrajinśkoho suspiľstva, a same joho nesxyľnisť do hromaďanśkoho oporu. Utim, šče 1859 r. hraf A.Gołuchowski, nevdovolenyj straxom videnśkyx uŕadnykiv pered “pravopysnymy” zavorušenniamy, stverdžuvav oś ščo: “Narod uvažaje vse, ščo jde vid uŕadu, za dobre; z toho boku nemaje čoho straxatyśa jakohoś oporu” (Â.Сімович. Йосеф Їречек. C. 11.). Cynično, zate dijevo. Tobto problema može buty vyrišena skoriše administraryvnym šľaxom. Na korysť takoji dumky, do reči, svidčyť i scenarij skasuvanńa Prezydentom Ukrajiny u 2001 r. najsučasnišoji redakciji našoho pravopysu. Tomu, možlyvo, proekt ne takyj vže j skladnyj dla realizaciji. Potribno prosto zaščepyty čynnomu Prezydentovi sympatiji do latynky, zislavšyś pry ćomu... nu skažimo, na joho druha Prezydenta Azerbajdžanu Alijeva, kotryj, miž inšym, na predmet latynky z pidlehlymy ceremonytyśa ne zbyrajeťśa.

Zvyčajno, latynka – ne panaceja. Krim toho, nakazaty kožnomu redaktorovi drukuvaty svoju hazetu latynkoju – bezhluzďa. Prote dostatńo bude prosto vprovadyty novu abetku u školy. I jak vyxovani na fonetyci molodi pokolinńa zukrajinizuvaly zmoskovlenu Halyčynu, tak samo molodi pokolinńa ukrajinciv zevropejizujť Ukrajinu. V uśakomu razi, ja maju taku nadiju.