Умберто Еко

З приводу західної вищости

Всі релігійні війни, які закривавлювали світ протягом століть, були породжені пристрастями та прислужували спрощеним протиставленням: Ми і Решта, Добрі і Злі, Білі і Чорні. Так, західна культура була багатою (не лише сьогоднішні Просвітники, але набагато раніше, в епоху коли францискан Роджер Бекон закликав плекати мови, бо, мовляв, так само як “невірні”, ми маємо до вивчення ті ж самі речі) і тому, що вона намагалася піддати світлу пошуків та критичному розумові “розірваність” згубних спрощеностей.

Звичайно, так було не завжди: як Гітлер, що палив книжки, ув’язнював “деґенероване” мистецтво, нищив “нижчі” раси, чи фашизм, – вони примушували мене в школі співати “Боже, прокляни англійців”, тому, що вони є “народом, який їсть п’ять разів в день”, тобто є неповноцінними ненажерами порівняно до поміркованих спартанських італійців, але це все факти приналежні західній культурі.

Але для нашого обговорення з молоддю це найкращі аспекти західної культури, в усякому разі, якщо ми не бажаємо нових веж, що обвалюються: це стане зрозумілішим в ті часи, що прийдуть після нас.

Елемент незручности: часто не мала успіху спроба схопити різницю, яка існує в ідентифікації та в її чистих підставових коренях; розуміння того, що існують інші коріння, й інші міркування про те, що є добрим і злим. Стосовно моїх коренів, коли мене запитують: де я би радше вирішив провести мої пенсійні роки – в селищі Монтеферато, в чарівних околицях Абруццо чи на м’яких пагорбах, що оточують Сієну, я оберу Монтеферато. Але тоді це все одно не буде справедливим щодо інших реґіонів нижньої Італії чи П’ємонту.

І щодо прикладу про “вищість” західної цивілізації, коли президент італійської Ради Сильвіо Берлусконі каже, що він краще житиме в Аркорі, аніж в Кабулі, і що краще буде лікуватись в міланській лікарні, аніж в лікарні Багдаду, я повністю готовий підписатись під своєю заявою (Аркор беремо окремо). Але коли хтось мені скаже, що Багдад має краще обладнаний шпиталь, ніж Мілан, я зупиню вибір на найкращому для мене, там, де краще обумовлені шанси на одужання. Коріння можуть бути міцнішими та ширшими за прості реґіональні чи національні коріння. Я, наприклад, краще житиму в Ліможі, ніж в Москві. Але чому? Хіба Москва погане місто? Не виключено, що навпаки, але в Ліможі я розумію мову.

Отже, кожен із нас самоідентифікується з культурою, в якій він виріс; і випадки радикальної пересадки, якщо і трапляються, то є рідкістю. Ловренс Аравійський хоча й одягався як араб, але в кінцевому рахунку повернувся до нас.

Сучасне порівняння цивілізацій, якраз те, що йде мова. Захід часто з приводу питань економічної експансії, цікавився іншими цивілізаціями. Але він їх переважно зневажливо відкидав. Греки називали варварами, по суті заїками, тих, хто не розмовляв їхньою мовою – це для них означало не розмовляти взагалі. Але серед греків траплялись освіченіші, такі як стоїки (можливо тому, що були частково фінікійського походження), які помітили, що хоча варвари і вживають відмінні від грецької слова, але так само висловлюють ними думки.

З приходом другої половини XIX століття культурна антропологія розвивалась як спроба видужання Заходу, відчуваючи докори сумління при порозумінні з Іншими, з тими Іншими, що були спочатку визначені “дикунами”, “суспільствами без історії”, “примітивними народами”. Метою культурної антропології було показати, що існують логіки, відмінні від західних логік, і які будуть розглядатись серйозно та без зневаги й придушення.

Справжній урок, що надала культурна антропологія: для того, аби говорити про вищість культури порівняно до інших, необхідно визначитись з критеріями. Одне, коли йде мова про культуру, і зовсім інше, коли визначають підстави тих критеріїв, за якими ми це вирішуємо. Культура може описуватись у відносно об’єктивний спосіб: це індивіди, що поводять себе певним чином, вони вірять в духів чи одне божество, яке є розлитим в усій природі, вони поєднані в батьківських кланах, як це визначено життям за традицією, вони вважають, що добре мати проколотий ніс (це те, що може існувати і в описах молодіжної західної культури), вважають, що м’ясо свині нечисте, вони практикують обрізання, вони вирощують псів, щоби зробити святкову страву, чи, як ще кажуть американці про французів, вони їдять жаб.

Звичайно, антропологи розуміють, що об’єктивність завжди обмежена багатьма факторами. В минулому я, перебуваючи в країні догонів, запитав хлопчика чи він мусульманин. Він мені відповів французькою: “Ні, я аніміст”. Отже, повірте мені, аніміст не визначає себе анімістом, хіба би він принаймні мав диплом Школи високих наук Парижу, і все ж таки, ця дитина казала про свою чисту культуру в термінах, використовуваних антропологами. Африканські антропологи мені пояснили: через те, що европейська антропологія прибула до них, догони відтепер досконало оповідають, що про них пишуть; багато років Марсель Гріуль (про якого відомо, це принаймні підтверджене моїми африканськими друзями – місцевими інформаторами), коли йому розповідали речі доволі незв’язні, він потім їх збирав в чаруючу систему, але сумнівну щодо автентичности. Проте, задля уникнення можливих непорозумінь при розгляді іншої культури, можна послуговуватись відносно “нейтральним” описом.

Критерії оцінювання – зовсім інша справа, вони залежать від наших коренів, наших вподобань, наших звичок, наших пристрастей, від системи оцінок, якою ми користуємось. Приклад: чи ми вважаємо, що продовження середньої тривалости життя з сорока до вісімдесяти років має цінність? Особисто я в це вірю, проте, багато містиків можуть мені сказати, що при порівнянні життя розпусника, який прожив 80 років і життя святого Луі де Ґонзаґа, який дожив до 23, стає зрозумілим, що життя останнього було повнішим. Але визнаємо, що тривалість життя має цінність: таким чином, медицина та західна наука є без сумніву вищими від більшости інших практик та медичних знань.

Чи віримо ми, що технологічний розвиток, комерційна експансія, збільшення швидкости транспорту мають цінність? Дуже багато є тих, хто так думає; і вони праві, коли йде мова про вищість нашої технологічної вищости. Але, і в самому серці західного світу, знаходяться ті, хто вважає: життя в гармонії з непошкодженим навколишнім середовищем є найвищою цінністю; і вони готові відмовитись від літаків, авт, холодильників задля плетення корзин та ходіння пішки з одного села до іншого, заради збереження озонового шару. Отже, щоби казати: одне краще від іншого, щоби обґрунтувати, що одна культура є кращою від іншої, недостатньо простого опису (як це робить антропологія); це виникає, коли є домовленість, що існує одна система цінностей, якої ми ніби не можемо зректися. Лише за цих умов ми можемо казати, що наша культура, для нас, є кращою.

Ці останні дні дали можливість висловитись різним позиціям захисту відмінних культур, які базуються на дискусійних критеріях. Є, звичайно, своєрідні, я читав листа, відправленого з великої щоденної газети, в якому саркастично питали, на яких підставах Нобелівські премії постійно йдуть на Захід і ніколи на Схід. В частині випадків мова йде про іґнорування фактів, коли не знають, скільки Нобелівських премій з літератури йде особам з чорною шкірою та великим ісламським письменникам, і що Нобелівська премія з фізики в 1979 році пішла пакистанцю з іменем Абду Салам, і було б очевидним відкриттям твердження, що наукові винагороди звичайно доходять до тих, хто працює в науковому західному середовищі, тому, що ніхто не ставив під сумнів те, що західні наука та технологія зараз знаходяться в аванґарді.

Аванґарді чого? Науки і технології. Невже порівняно з іншими, критерій технологічного розвитку постає абсолютним? Пакистан має атомну бомбу, а Італія її не має. Отже, ми маємо нижчу цивілізацію? Де краще жити – в Ісламабаді чи в Аркорі? Учасники діалогу нас запитують про повагу до ісламського світу і цікавляться, як бути з людьми, подібними до Авіценни (який народився в Бухарі, недалеко від Афґаністана) та Аверроеса – прикро, що ніколи не цитують нікого, окрім цих двох, хоча вони існували серед інших, і шкода, що не йде мова про Аль-Кінді, Авенпасе, Авіцеброна, Ібн-Туфейля, чи про великого історика XIV століття Ібн Хальдуна, що відомий на Заході як батько суспільних наук. Треба нагадати, що іспанські араби виплекали географію, астрономію, математику та медицину, в той час як західний світ залишався в цьому позаду.

Все це дуже вірно, але це не арґументи, бо таким чином наші рефлексії повертаються до того, що Вінчі, шляхетна тосканська спільнота, є вищою від Нью-Йорка, тому що Леонардо народився у Вінчі, тоді коли в Мангатані троє індіанців, сидячи на своїй землі більше, ніж 150 років, очікували, поки не прийдуть голяндці і придбають цілий півострів за 24 доляри. І все ж таки, без бажання кого-небудь образити, сьогодні центром світу є Нью-Йорк, а не Вінчі.

Дивні речі. Нема потреби нагадувати, що іспанські араби були дуже толерантними щодо християн та жидів в епоху, коли ми влаштовували ґето. Чи Саладдін, коли завоював Єрусалим був милосерднішим, аніж християни до сарацинів, коли завоювали Єрусалим? Це все дуже вірно, але зараз в ісламському світі існують фундаменталістські та теократичні режими, які не толерують християн, і бін Ладін не був надто милосердним з Нью-Йорком. Бактрія була перехрестям великих цивілізацій, але зараз таліби обстрілюють статуї Будд. В свою чергу, французи влаштували масакру Святого Бартоломея, але зараз ніхто не скаже, що вони варвари.

Не треба домагатись від історії арґументації, бо вона – двосічний меч. Турки садили на палю (і це зле), але ортодоксальні візантійці виколювали очі своїм кревним, а католики спалили Джордана Бруна. Сарацинські пірати останніх не пасли, але корсари її британської величности, помічені її літерами, піддавали крові та вогню іспанські колонії на Карибах. Бін Ладін та Саддам Гусайн є жорстокими ворогами західної цивілізації, але в і ній ми маємо панів, що називаються Гітлер та Сталін (Сталін не був позбавлений східного колориту, але вчився в семінарії та читав Маркса).

Ні, проблема критеріїв формулюється не в історичних термінах, а в сучасних. Один з найдостойніших аспектів західних культур (вільних і плюралістичних, і ці цінності ми визнаємо за найважливіші) є те, що вже дуже давно припускається можливість різних, нехай і взаємосуперечливих, критеріїв оцінки різних проблем. Наприклад, можуть вважати позитивним продовження життя і визнавати поганим забруднення навколишнього середовища, хоча зазвичай великі лабораторії, де вивчають навколишнє середовище, мають, в свою чергу, такі системи сполучення та постачання, що активно забруднюють.

Західна культура навчилась розробляти об’ємний вільний погляд на суперечності. Можливо вони ще не вирішені, але принаймні вони нам добре відомі та усвідомлені. В результаті, всі дебати щодо ґлобалізації чи її відсутности, підвладні збуренню тими, хто хоче все зобразити чорним. Як висловити стерпну квоту для позитивної ґлобалізації, щоб уникнути ризиків та несправедливостей ґлобалізації розбещеної? Що треба зробити аби збільшити тривалість життя мільйонів африканців, вмираючих від СНІДу (та відвести спрямований на нас удар), без погодження зі світовою економікою, що породжує тих, хто вмирає від голоду, хвороб та СНІДу, й що робити з нашими зусиллями у продукуванні забруднених харчів?

Але ця справедлива критика наших критеріїв твориться сміливістю Заходу, що прагне зрозуміти, який саме момент питання про критерії є найделікатнішим. Невже є справедливим та прийнятним для суспільства зберігати банківську таємницю? Багато хто думає, що так. А якщо цей секрет дозволяє терористам тримати свої рахунки в таємниці в лондонському Ситі? Чи в цьому разі захист “privacy” є цінністю позитивною, чи радше сумнівною?

Ми постійно піддаємо наші критерії дискусії. Західний світ дійшов до того, що дозволяє своїм громадянам нехтувати всіма позитивними цінностями з погляду критеріїв технологічного поступу та ставати буддистами чи жити в комунах, де не використовують жодного шинного транспорту, а лише фіри з кіньми. Школа має вивчати, аналізувати та обговорювати критерії, які творять наші пристрасні ствердження.

Захід присвячує гроші та енергію на вивчення побуту і звичаїв Інших, але ще ніхто не надав реальної можливости іншим вивчати побут та звичаї Заходу, під цим розуміємо не те, що вивчають в заморських школах про Білих, чи коли найбагатші Інші їдуть на навчання до Оксфорду чи Парижу – і погляньте в подальшому на тих, хто повернувся: після того, як вони закінчили свої студії на Заході, вони повертаються, щоби організувати фундаменталістські рухи, тому що вони відчувають почуття солідарності зі своїми співвітчизниками, які не мають можливости набути таку освіту. Проте це давня історія: колись інтелектуали, що виборювали незалежність Індії, брали уроки в англійців.

Уявіть, що ісламські фундаменталісти запрошують колег до обговорення проблем християнського фундаменталізму (який не завжди збігається з католиками, але частіше з американськими протестантами, які фанатичніші за послідовників аятоли, вони шукають можливості викорінити в школі будь-яку згадку про Дарвіна). Я вірю, що антропологічне вивчення чужого фундаменталізму дозволить краще зрозуміти природу свого. Вони вивчають нашу концепцію священної війни (я можу порадити багато цікавих текстів, деякі досить свіжі) і вони можливо мають критичніший погляд на ідею священної війни, яка існує в них.

Ми є плюралістичною цивілізацією, оскільки дозволяємо будувати в себе мечеті. І ми не заборонятимемо їх лише через те, що християнські місіонери запроторені до в’язниці в Кабулі. Якщо би ми зробили це, то майже би не відрізнялись від талібів. Критерій толерантности до відмінностей є безумовно найсильнішим та найменш суперечливим критерієм при оцінці культур. Ми вважаємо свою культуру зрілою тому, що вона терпляче ставиться до культурних відмінностей. Але якщо людина, що вважає західну культуру своєю, не поділяє її толерантности, то вона не може вважатись цивілізованою. Ми сподіваємось: коли ми даємо дозвіл на будівництво мечетей в нашій країні, ми доб’ємось, що в інших країнах будуть коли-небудь збудовані християнські церкви. Чи принаймні того, що там не будуть розстрілювати статуї Будд із гармат. І якщо ми віримо в справедливість власних критеріїв, то так воно і буде.

Переклав Антон Борковський