Жак Лакан

Телебачення

Часто ми чуємо такий наспів: мовляв, причиною того, що з насолодою маємо проблеми, є статеві утиски, котрі в свою чергу ґрунтуються насамперед на родині, а також на суспільстві та частково на капіталізмі. Так стоїть питання.

Звичайно, це є питанням, дозволю собі це зазначити, бо я обговорюю Ваше питання, в якому можна почути Ваше власне бажання знати, як на нього, при оказії, могли б відповісти Ви самі. Нехай, оскільки його було поставлено голосом, а не конкретною особою, голосом, що неможливо сприймати поза його виникненням з телевізора, голосом який існує поза, який нічого не говорить, проте голосом, в ім’я якого я творю існування цієї відповіді, що є інтерпретацією.

Сказати відверто, Ви знаєте, що я можу відповісти на все, використовуючи це, Ви мені пропонуєте питання: Ви використовуєте приказку, що позичають лише багатому. Маєте слушність.

Хто не знає, що своїм успіхам я зобов’язаний аналітичному дискурсу, в якому я є self-made-man? Таке траплялось раніше, але не в наші дні.

Фройд не казав, що витіснення походить з придушування; що ніби (для прикладу), кастрація, породжена Батьком, який своєму малому, що теребить прутенька, погрожує: “Його тобі відріжуть, якщо ти далі це робитимеш”.

Проте зовсім природно, що при розумінні свого досвіду Фройд виходив з чистого досвіду – тобто з того, що є визначенням в аналітичному дискурсі. Але зауважимо, що при подальших вимірюваннях він все більше схилявся до думки, що первинним було саме витіснення? Це в цілому і є переключенням другої топіки. Гурманство, яким він означує супер-еґо, є структурним, не є наслідком цивілізації, але “нездужанням (симптомом) всередині цивілізації”.

Є підстави повернутись до досліду, виходячи з того, що ці витіснення продуковані утисками. Хіба родина, суспільство самі не збудовані на витісненні. Нема сумнівів, але це можливо лише тому, що поза-існування (Поза-буття – А.Б.) безсвідомого мотивоване структурою, тобто мовою. Фройд майже не виключає такого вирішення, і щоби зупинитись саме на ньому, розлючено нападає на справу людини-між-вовками, якій (людині) це лише шкодить. Також видається, що ця невдача, невдача даного трафунку, в результаті обернулась вагомішою удачею: встановленням реальности фактів.

Якщо вона, ця реальність, залишається таємничою, чи треба тоді в аналітичному дискурсі залишати її соціальним утворенням?

Засобом є проект науки, для якої сексуальність є метою: сексологія тоді була не більше, ніж проект. Проект, до якого Фройд, як він сам наполягав, відчував довіру. Довіру, яку він безкорисливо визнавав, що свідчить про етичність його поглядів.

Отже, аналітичний дискурс, зі свого боку, факт, що обіцяє ввести щось новеньке. Це нове, річ архіважлива в тій галузі, звідки походить безсвідоме, оскільки глухі кути його, нехай не всі, але виявляють себе переважно в коханні.

Це не означає, що всьому світові це буде новиною, але це нікого не пробуджує, через те, що нове є трансцендентним, слово обіймає певний знак, який себе конституює в теорії чисел чи математичній теорії.

Тому не випадковим є те, що носієм цього імені є пере-нос (транс-фер – А.Б.).

Щоби пробудити мій світ, я артикулюю цей перенос як “суб’єкт, що ніби володіє знанням”. Тут присутнє певного роду пояснення, розгортання того, куди це слово лише навпомацки доходить. А саме: що суб’єкт, шляхом переносу, припустимий в тому знанні, де він постає як суб’єкт безсвідомого; і що якраз те знання переноситься на аналітика, що не думаючи, не розраховуючи, не розмірковуючи отримує як наслідок роботи. Маємо те, що маємо, але не варто перебільшувати, бо виглядає це ніби я грав на сопілці,... чи що гірше, ніби через мене вони відчувають страх.

Свята срамота: вони бздять. Вони бздять рухатись далі за визначеним напрямком.

Чи не я сам себе роздираю! Я надаю перевагу наступному: “аналітик не уповноважує нікого, окрім нього самого”. Я встановлюю “перехід” в моїй Школі, сенс якого у вивченні того, що саме впливає на реципієнта аналізу і спонукає до схвалення позиції аналітика, при тому, що все без примусу. Результати не надто втішні, проте в моїй Школі цим займаються, а існує вона не надто давно.

Не те, щоби я аж надто сподівався, нібито інші дослідники припинять вертати перенос до його відправителя. Це винятково є атрибутом пацієнта, його одиничність, доторкання до якої передбачає надзвичайну обережність, навіть більшу, ніж при роботі з нею – насамперед в її оцінці. Тут до цього ми якось призвичаїлись, але куди можуть потрапити вони?

Я знаю точно те, що аналітичний дискурс не може втриматись на комусь одному. Я щасливий, що мене наслідують. Тобто, дискурс має шанс.

Жодне збурення – яке він же і влаштовує – не було в стані заперечити його власного ставлення до прокляття, що лежить на сексі, і яке Фройд згадує в “Нездужанні” (Malaise).

Щодо нудьги, навіть похмурости, я вже в зв’язку з “божественною” версією любови говорив про них. Як же не визнати, що ці дві пристрасті видають себе – в словах і навіть в діях – серед юнацтва, що має контакти без утиску, – що найважливіше, ті аналітики, які спонукають молодих людей до бесіди, вислуховують їх зі стиснутими ротами.

Навіть якщо би спогади про сімейні утиски були неправдиві, то варто було би їх створити, чого, щоправда, і так не уникнути. Міт цим і є – спробою надати епічної форми тому, що вже до того тяжіє завдяки своїй структурі.

Глухий кут сексуальности виділяє (як залоза) фікції, що раціоналізують неможливе, яке його (цей тупик – А.Б.) і створило. Я не кажу, що вони уявні, я читаю в них, подібно до Фройда, запрошення до реального, яке за них і відповідає.

Родинний устрій народжує факт, що Батько не лише продукує біологічно, і що Мати залишається “тою, що забруднює” жінку для людиська; решта з цього випливає.

Це не означає, що я надаю великого значення присутньому в цього людиська смаку до ладу, до того, що він, наприклад, каже: “особисто я (sic) ненавиджу анархію”. Властивість порядку – там, де він наявний, в тому, що він не потребує оцінки, він просто присутній.

Це вже частково відбулося у свій час, й якраз зараз треба показати, що навіть з початками свободи справи якнайгірші. Це наново впорядкований капіталізм. Якраз своєчасно для сексу, бо дія капіталізму, насправді, починається з відправки сексу на смітник.

Ви маєте ухил до лівацтва, але, наскільки я знаю, не до секс-лівацтва. Бо воно повністю спирається на аналітичний дискурс в тому вигляді, як він зараз поза-існує. А поза-існує він зле, лише погіршуючи стан вже анатемізованої сексуальности. В цьому і проявляє він свої побоювання етики, яку я розташовую серед красномовства.

Це все неможливо звести до твердження, що нема чого чекати від психоаналізу у вивченні галузі кохання? Звідки стало відомо, що надії можна покласти на сексологію?

Навпаки, як я зараз дав можливість зрозуміти, це радше від сексології нема чого очікувати. Неможливо крізь обсервації того, що підпадає під дію наших чуттів, тобто крізь перверсії, нічого нового сконструювати в коханні.

Бог, навпаки, так добре почувався в поза-існуванні, що поганство заселило світ, і так, що ніхто в цій справі нічого не второпав. Ось до чого ми повертаємося.

Богу дякувати! Як кажуть, інші традиції нас запевняють, що колись зустрічались свідоміші люди, для прикладу в Дао. Шкода лише, що те, що їм видавалось мудрим, для нас є позбавленим сенсу та лишає прохолодною нашу втіху.

Але не треба хвилюватись, якщо Шлях, як я вже казав, проходить крізь Знак. Бо якщо пояснюються кілька не вирішуваних місць, – я добре сказав: “переконують своєю зрозумілістю”, – це наш шанс, що ми доторкнемось до реальности, чистої та простої, – як це не дозволяє нам про це висловити повну правду.

Неможливо обожнювати кохання без цих рефлексій, без цього комплексу міркувань не можна не наробити викрутасів.

Ви не говорите про молодь, як Ви кажете, зі стуленим писком. Це точно, тому ви й кинули їй у Венсені фразу: “Як революціонери, ви потребуєте вчителя. І ви матимете його”. Таким чином, Ви позбавляєте молодь сміливости.

Вони ж мене також на свій манер під’юджували. Треба ж мені було відповідати. Удар був таким точним, що вони зараз валять на мій семінар. Віддаючи перевагу здебільшого прянику перед нагаєм.

Чому ви з такою впевненістю пророкуєте новий підйом расизму? І на чорта про це казати?

Тому, що це для мене не є смішним, і до того ж це правда.

За умов наявної помилковости нашої насолоди, ніхто окрім Іншого її не виведе, але це відбувається лише тому, що ми від нього відділені. Звідси і фантазми, нечувані до того, як відбулося змішання.

Надамо цьому Іншому його спосіб насолоди, це можливо за умови, що ми не будемо йому нав’язувати нашого, не будемо до нього ставитись як до нерозвинутого.

Додаючи до цього хиткість нашого способу втіхи, що збудований на надлишковій насолоді, який себе і не висловлює ніяк, окрім як через інакшість, – як тут сподіватись, що ця наступна командна “гуманітарність” не буде прикрашати нашу нав’язливість?

Коли Господь знову набравшись сили, завершить себе через поза-буття, – це не провіщатиме нам нічого ліпшого, крім повернення згубного минулого.

Переклав Антон Борковський