Владімір Каґанскій

Спектр сценаріїв для Російської Федерації

Я збираюся тезисно вказати на кілька можливих, на мою думку, сценаріїв; на загал вони відповідають на запитання: чи Російська Федерація (РФ) – це СССР сьогодні? Мені видаються не цілком законними економічні, соціологічні, етнічні та инші розмірковування, якщо у них не зазначено те, що в точних науках називають “граничними умовами". Припускаються якісь тренди, але не обговорюється, чи буде рамка – межі Російської держави – незмінною чи вона буде змінюватися. Очевидно, це варто враховувати.

Якою є нинішня ситуація Російської Федерації у геополітичному аспекті? (Підкреслюю, Російської Федерації, а не Росії, тому що остання надто переобтяжена конотаціями й її просторові кордони не зовсім зрозумілі.) В одних, доволі строгих визначеннях, Росія є набагато ширшою від Совєтського Союзу, а в инших – вона набагато менша від Російської Федерації.

Перше. Політичний і/або геополітичний простір багаторівневий, у ньому діють фрагменти Совєтського Союзу, влада Російської Федерації і одночасно реґіони багатьох рівнів. Іноземні держави змушені це враховувати, налагоджуючи, скажімо, контакти щодо спірних з Японією островів з Москвою, Владивостоком, Сахаліном, з самими островами. Це багаторівневий, полісуб’єктний простір. У цьому просторі все більше домінують горизонтальні відносини, зокрема відносини центр-реґіони. Це не відносини примусу, це відносини домовленостей, угоди, торгу, передовсім адміністративного і т.д. Яких би форм не набувала реґіоналізація, вона продовжується і поглиблюється. Досвід цьогорічних польових поїздок свідчить, що вона набагато глибше проникла у повсякденне і рутинне життя, але це ніяк не визнається і не вербалізується. Тут утворюється доволі небезпечна розбіжність між картиною, що уявляється з Москви і картиною, що є унизу.

Друге. Приватизація проходить не тільки і не стільки в економічній сфері, скільки має тотальний характер. Приватизуються найбільш владні інститути на місцях. Можна говорити про приватизацію всього адміністративно-територіального поділу. Йдеться як про територіальні поступки між областями, стосовно яких є економічні інтереси (що обговорюються в багатьох випадках), і до перетворення цілих міст як адміністративних одиниць у фактичні корпорації. Яскравий приклад – місто Кісловодськ (яке, до речі, було так ідеально впорядковане, що спочатку я сприйняв його як декорацію для зйомок якогось фільму про західне курортне життя). Все це свідчить, що стандартна модель держави, до якої ми підсвідомо звикли, не спрацьовує.

Наступне і останнє, що стосується опису ситуації. З історії добре відомо, що була надзвичайно довга боротьба за іспанський спадок. Хоч сам спадок був доволі простим, його дуже легко описати: там були території, були певні, якщо не помиляюся, торгові преференції і питання успадкування престолу. Ось, власне кажучи і все. Країн-учасниць було мало, однак війна тривала довго. Я спершу публіцистично, а потім академічно запровадив поняття “совєтського спадку”. Точиться боротьба за совєтський спадок. Численні конфлікти є неминучими – це боротьба за совєтський спадок.

Тепер перерахую певний спектр сценаріїв. Слід обумовити, що я повинен висловити твердження, яке не можу раціонально-емпірично обґрунтувати – це певне професійне видіння. Воно співпадає з баченнями моїх колег, котрі займаються цією ж проблемою, але мають иншу професійну орієнтацію. Є загальновідомі уявлення про точки буферизації. На рівні інтуїції здається, що зараз колишній Совєтський Союз (чи Російська Федерація, це не важливо) проходить чергову зону буферизації. Поки триває проходження цієї зони, можуть поєднуватися найбільш непоєднувані тенденції, але коли ця область вичерпається, тоді ті тенденції, що сьогодні доповнюють одна одну, стануть альтернативними. Виникає спектр сценаріїв. Йдеться про прогнозування в типологічному розумінні, тобто про визначення цілісного генералізованого спектру, що покривав би поле можливих подій, а ніяк не про передбачення єдиної (найвірогіднішої) траєкторії. Кожен з нижче описаних узагальнених сценаріїв сьогодні фрагментарно реалізується у практичних діях Центру РФ (і навіть локалізуючись у конкретних владних структурах і “підпираючих” їх силах) і частково є програмно маніфестованим. Однак, свідомий вибір конкретного сценарію як основної стратегії якоїсь певної політичної сили (тим більше Центру РФ), очевидно, не відбувається. Нижче коротко описуються сценарії, а також феномени, що їх створюють і проявляють. Сценарії упорядковані так, що “невиконання” попереднього збільшує можливість реалізації всіх наступних. Наступний сценарій має за дієву основу реалізацію наслідків невдач-неможливостей попереднього.

1) Реванш (СССР), боротьба РФ за "совєтський спадок". Реставрація, відновлення управлінської вертикалі, ремілітаризація, спроби військового контролю основної частини СССР, перманентні конфлікти; силові акції проти реґіонів РФ. Значна частина населення, особливо та, що проживає поза своїми етнореґіонами, ВПК і збройні сили – база сценарію; імперський шовінізм – його поверхневе вираження. Є можливим на короткий термін і в гострій формі, не створюючи навіть квазістабільности, що опісля актуалізує инші сценарії. Виражається у ряді військових операцій поза РФ, підтримці (окупації) де-факто спірних територій, таких як Придністров’я, Абхазія.

2) Світ реґіонів і центр-посередник. РФ асоціюється з Москвою, що виступає в ролі посередника між реґіонами РФ, членами СНД, всім світом, збройними силами як суверенним де-факто компонентом (можливо, з власними територіями). Формальна єдність території РФ зберігається при поступовій суверенізації периферійних реґіонів (можливо, за Чеченською моделлю). Реґіони незалежно від декларацій мають пріоритет на своїй території у більшості сфер. Функції Центру – валютно-фінансова, судово-посередницька, Формально-правова, воєнно-“миротворча” і т.д. Основа сценарію – об’єктивно притаманна неосовєтському російському простору висока централізація (особливо, комунікацій), що зберігає доповнюваність економік окремих частин, неможливість швидкої добудови всіма реґіонами структури до функціонально повної; надзвичайно значуща ніша функцій посередництва і узгодження дій реґіонів за умов їх реального суверенітету.

Процеси і акції, котрі називають економічними реформами, тут є двозначними у буквальному розумінні слова: деетатизація/приватизація розмиває реґіони як цілісні клубки, але з иншого боку, саме “реформи” ведуть до все глибшого просочення повноважень і власности донизу. Мої польові спостереження показують, що навіть об’єктивно зацікавлені у централізованій єдності РФ реґіони вже внутрішньо реґіоналізуються; існуючий адміністративно-територіальний поділ усе більше розмивається. Непоборна ірреалістичність влади Центру навряд чи дозволить їм зайняти вакуумну рольову нішу стабілізатора процесу реґіональної фрагментаризації. (Чи знайдеться владна (впливова) структура, що змогла б виконувати функцію забезпечення плавности у “розпаді” РФ?) На користь такого сценарію, який здається алярмістським, працюють часові і швидко вичерпні у своїй дії фактори: незавершеність реґіоналізації СССР (РФ великою мірою єдина саме тому), слабка (поки що) активність центрів економіко-політичного тяжіння, швидко подолана інформаційно-технологічна залежність реґіонів, крах економік більшости сусідніх республік і т.д. Проти цього сценарію працює процес диференціації реґіонів. Очевидно, такий хід подій є найбільш вигідним для головних іноземних держав, великого бізнесу РФ (однак частина його, що замінила державно-розподільчі органи, є доволі імперіалістично орієнтованою).

3) РФ – трухлява надбудова над самостійними – різною мірою – реґіонами (частинами держави), що зберігає контроль над стратегічними збройними силами. Реалізація сценарію як етапу в середньотерміновій перспективі (5-10 років), здається досить таки можливою, перш за все завдяки початому процесу диверсифікації реґіонів і швидкому (хоч малопомітному) його проходженні, наростанню контрастів в умовах життя і економіки в них. Практика проходження служби новобранців у своїх реґіонах поступово стає нормою, спричинює реґіоналізацію великої частини силових структур; а фактична легалізація приватних збройних угрупувань може призвести до більшої рівности між Центром і реґіонами. Для опису ситуації сценарію немає відповідних понятійних засобів; уявлення про закон, державу та її територію, суверенітет і т.д. не спрацьовують, але замінити їх, схоже, нема чим. У такій ситуації конфлікти стають перманентними, при чому значна частина їх не контролюється центром. Можливо, що частина реґіональної еліти орієнтується сьогодні саме на таку ситуацію, явно не погоджується з першим сценарієм і вже не надіється на другий. Важливим “мотором” тут буде майбутня реґіоналізація великих республік СССР, частина яких – потенційні учасники коаліції з реґіонами РФ (зшивання шматків Союзу без єдности і Центру).

4) Мінімальна Росія. Збереження РФ як держави на невеликій частині колишньої території при повній самостійності решти. Суто попередньо і приблизно: територія на загал замкнута лініями “західний кордон РФ – Воронєж – Вятка – Норільск – Північний Льодовитий океан”, включаючи декілька стратегічних анклавів. Власне і у таких рамках держава є достатньо великою, щоб бути забезпеченою ресурсами і потенціалом внутрішніх відмінностей і напружень. Контури “нової РФ” визначаються дислокацією стратегічних сил, ресурснопромисловою базою, “розпадом” певних реґіонів і/або зміною їх меж, конфліктами. У названих уже сценаріях формальне збереження меж держави поєднується зі зміною її характеру; тут же складається протилежна ситуація. РФ як державний організм, що лише формується, може існувати тільки ціною втрати значної кількости території і збереження ресурсів, які сьогодні використовуються на реалізацію ідеологеми “великая держава”. Важливо те, що виникає майже моноетнічна держава; однак, зі значними внутрішніми культурними (субетнічними) відмінностями, велетенською роллю столиці, котра створює напружені відносини, і навіть тут провокує сепаратизм окраїн. ( У свою чергу, внутрішня динаміка, включаючи політику, може відтворити всі спектри сценаріїв.) На відміну від инших (перший сценарій був заснований на владних структурах, а другий і третій – на потужній спонтанності реґіоналізації), умови реалізації цього сценарію є надзвичайно особливими; він вимагає реалістичної консолідованости волі влади центру РФ, їхнього різкого “протверезіння”.

На решті території РФ події відбуваються наступним чином. Можливо, звуження сфери політичного домінування центру РФ (домену Москви) активізує консолідацію територій навколо декількох ядер (центрів і/або реґіонів), поки що більш орієнтованих на протистояння центру, ніж на поліреґіональну інтеграцію. Тоді можливим буде виникнення на сьогоднішній території декількох порівняно великих “держав”. Можливим є те, що цілісність багатьох реґіонів поза межами нової мінімальної РФ стане проблематичною, що відповідає реальності й инших сценаріїв (спуск реґіоналізації на нижчий щабель).

5) Реґіони – кожен за себе. Виникає велика кількість практично самостійних, рівноправних держав-реґіонів (їх коаліцій), частково асоційованих з суміжними країнами; центру немає; стратегічні сили суверенізуються і реґіоналізуються. Москва з резиденції центру стає окремим реґіоном, містом-державою, витримуючи найбільш радикальні зміни. У просторі узгоджено і динамічно поєднуються союзи, коаліції і конфлікти, процеси глибокої дезінтеграції і реінтеграції. “Зріз” вищих щаблів адміністративної ієрархії десовєтизує простір і його структури, дозволяючи відновитися культурному підґрунтю. Однак, враховуючи приватизацію АТП, можливими є варіанти реґіонально-монопольного капіталізму з жорстокою конкуренцією реґіонів-“монополій”. Цей сценарій можна інтерпретувати як максимально повну реалізацію спонтанного компоненту подій геополітичного характеру. Такий сценарій є неминучим, якщо послідовність подій пройде повз можливості инших сценаріїв.

Сьогодні поєднуються, реалізуючись як тенденції (частково елементи політики центру РФ), фрагменти всіх сценаріїв, але ситуація нестабільна; очевидно, близькою є точка біфуркації, після якої такі (такого роду) сценарії стануть альтернативними. У певному сенсі лінійний ланцюг потенційно замикається: нова інтеграція видається реальною лише як постцентралізована ситуація тоді, коли будуть використані владно-силові центропрагнучі та центробіжні тенденції та політики, тобто відбудеться самовизначення територій у найширшому розумінні.

Переклала Марта Возняк