Патрік Дж. Бюкенен

“Катастройка”

Жодна з европейських держав не перебуває у такій катастрофічній ситуації, як Росія. Кількість населення у цій країні прогнозовано повинна зменшитися до 2050 року зі 147-ми до 114-ти мільйонів. Росіяни вимирають, а населення Китаю, незважаючи на жорстку державну політику “не більше однієї дитини на сім’ю”, зросте на 250 мільйонів осіб. Уже сьогодні у Китаї кількість чоловіків переважає кількість жінок шлюбного віку на 40 мільйонів осіб. Росії є чим непокоїтися, оскільки територія Росії все ще, навіть після розпаду СССР, удвічі більша, ніж територія Китаю.

Три чверті велетенських російських просторів лежать на схід від Уралу, хоча лише вісім мільйонів росіян заселяють безкраї простори Далекого Сходу, а це менше, ніж населення Чехії. На південь від них проживають 1,25 мільярда китайців, число яких скоро збільшиться ще на 250 мільйонів осіб. Жменька росіян займає північну частину найбільшого континенту Землі, що містить великі поклади корисних копалин, нафти, золота, до того ж площа якої є більшою від площі Сполучених Штатів Америки.

“Росія у мирний час зменшує кількість населення темпами, недопустимими для розвиненої індустріальної держави”, – пише англійський журналіст Джон О’Махоні. Взимку 2001 року він вирушив на російський Далекий Схід і на Камчатку, звідки повернувся з сумною повістю про відчай і смерть. З моменту розпаду комуністичної імперії столиця Камчатки втратила одну чверть свого населення. У сусідніх районах віртуальна смерть цивілізованого суспільства здається неминучою: “Проблема браку населення найгостріше проявляється на окраїнах Росії; саме там це найпомітніше. Мабуть, найжахливіший приклад – це Чукотка, площа якої дорівнює трьом площам Великої Британії. Кількість населення Чукотки зменшилася від 180 000 станом на 1990 рік до 65 000 станом на сьогоднішні. Згідно з оцінками експертів через наступні п’ять років ця цифра зменшиться ще на 20 000 осіб, внаслідок чого інфраструктуру регіону вже буде неможливо підтримувати у відповідному стані”.

Китай з давніх часів розглядав Сибір, як свою “втрачену територію”, відрізану від Піднебесної у дев’ятнадцятому столітті, коли слабкий, роздертий революціями Китай грабували західні імперіалісти. Під час повстання тайпінів (Тайпіни – учасники політично-релігійного руху в Китаї, що призвів до великого народного повстання проти панування Маньчжурської династії. – Ред.), яке забрало двадцять п’ять мільйонів людських життів, царські агенти позбавили Китай території, площею 350 тис. квадратних миль на північ від Амуру, між річкою Уссурі і морем. Це територія теперішнього Приморського краю, що за розмірами є удвічі більшою від штату Каліфорнія, і, наче долоня, огортає Маньчжурію. Владивосток, головний порт Росії в Японському морі, база Тихоокеанського флоту, був заснований у 1860 році на землі, що до цього належала Китаю. Після розпаду СССР Росія повернула казахам, киргизам, узбекам, таджикам і туркменам колись захоплені території; Китай посилається на це повернення, як на прецедент і обов’язково і собі буде вимагати “відшкодування втрат”.

У перші місяці правління президента Ніксона у 1969 році росіяни і китайці воювали між собою на межі Амуру й Уссурі. Незважаючи на сьогоднішні дружні відносини між Москвою і Пекіном, китайці нічого не забули. Ще до кінця першої половини цього століття вони, напевно, спробують повернути собі втрачені території; вже сьогодні китайські поселенці перебираються до Росії, як колись це робили американці, що заселяли північ мексиканського штату Техас, який згодом перейшов до США.

“Ставлення росіян на Далекому Сході до китайців все більше нагадує параною, – повідомляє газета “Financial Times”. – Результати голосування, що відбулося у 2001 році у Примор’ї – області навколо Владивостока, на південь від Хабаровська – показують, що 74 відсотки населення очікують від Китаю швидкого приєднання цих територій до своїх володінь”.

Джерелом инших загроз для Росії є колишні совєтські республіки на півдні – Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія, Туркменістан. До цього переліку слід внести і Афганістан, де ісламські екстремісти нанесли нищівного удару совєтській імперії. Москва намагається відновити свої впливи в цьому регіоні, який називають “ближнім закордоном”, але ж росіяни історично – европейці і православні християни, натомість азіатські народи Центральної Азії сповідують іслам і з ненавистю згадують періоди колонізації і примусової “комунізації”. Цілком очевидно, не Росія знову рушить на південь, приєднуючи до себе колишні совєтські республіки, а ісламські іммігранти прямуватимуть на північ, не без підтримки ісламських воїнів, вириваючи з середини Росії шматки, як наприклад, Чечня. Союзником Росії на Кавказі є християнська Вірменія, яка вже давно приєдналася до “клубу вимираючих націй”, членами якого є Росія, Латвія, Болгарія і Іспанія – країни з найнижчим рівнем народжуваности.

До 2025 року кількість населення Ірану буде дорівнювати кількості населення Росії. Іранці вже втручаються у справи колишньої совєтської республіки Азербайджан. Відступ Москви з Азії здається настільки неминучим, як проникнення китайців й ісламських народів на території, що були колись завойовані російськими царями і комісарами. Коли були опубліковані прогнози щодо кількости населення країни на найближчий час, Російська Академія Наук запропонувала новий науковий термін – “катастройка”. Учені розуміють: демографія – це доля країни. Пропорційно зменшенню кількости населення в Росії збільшується кількість населення у країнах Центральної Азії.

Сьогодні кількість населення цих країн становить половину кількости населення Росії, а через двадцять п’ять років співвідношення буде майже рівним, водночас росіяни будуть старіючим народом, а ісламські нації – молодими і живими.

У дев’ятнадцятому столітті велика, могутня і густонаселена Росія рушила на Отаманську імперію – її ще називали “европейський хворий” – і повалила її. Згідно з сучасними прогнозами кількість населення Росії і Туреччини до 2050 року стануть приблизно рівними. А до 2100 року росіян залишиться всього вісімдесят мільйонів. Хто тоді стане “европейським хворим”, хто опиниться на місці хижака, а хто – жертви?

Хоча, як стверджує Анатолій Антонов, декан факультету соціології МГУ , криза вибухне задовго до цього: “ Типова дилема постане перед усіма европейськими народами. Чому ми є щасливими, не маючи дітей?” Антонов вимагає від уряду вжити заходів через засоби масової інформації для підвищення цінности сім’ї. Якщо російські чоловіки і жінки не поспішать змінити ситуацію, що склалася, то цілком можливим, на думку Антонова, є те, що якісь екстремісти спробують захопити владу в ім’я виживання російського народу. “Якщо не зупинити вимирання населення, – попереджає Антонов, – ми отримаємо фашистську державу”.

 Якщо Росія забуде про поразку у холодній війні і змириться з втратою статусу наддержави, Москва почне сприймати Америку як свого природного союзника у збереженні державної цілісности і незалежности. Американці, у свою чергу, повинні зрозуміти, що у будь-якому “зіткненні цивілізацій” росіяни опиняться на передовій лінії оборони Заходу.

Що ж стосується України, другої за кількістю населення з поміж колишніх совєтських республік, прогноз ООН обіцяє їй зменшення кількости населення на 40 відсотків, тобто від теперішніх п’ятдесяти мільйонів до тридцяти станом на 2050 рік. Це ще доволі оптимістичний прогноз, який базується на припущенні, що відбудеться суттєвий приріст народжуваности дітей – від 1,26 до 1,70 дитини на сім’ю.

Переклала Марта Возняк