Олександр Старовойт

Превалювання негативної інформації та домінанта «жовтої» преси в українському медіапросторі

Для початку декілька вступних зауваг. Ми не претендуємо на всеохопність аналізу, оскільки наша позиція базується радше на відчуттях динаміки процесу із середини, а не на точних статистичних дослідженнях. Звичайно, значно краще було би паралельно провести серйозне соціологічне дослідження з рейтингу, впливовості ЗМІ та довірі до них. А також отримати офіційні дані про реальні тиражі газет, які дійшли до читача (тобто – з вирахуванням повернень), частку в етері телевізійних та радіо каналів, відвідуваність інформаційних сайтів.

Порівняння цих трьох складових – офіційних даних, результатів соціологічного дослідження та незалежна експертна оцінка – могли би сформувати реальну картину медіапростору. Але на сьогодні ми можемо представити лише певний ерзац – експертну оцінку, базовану на часткових дослідженнях та деяких реальних даних про тиражі, відвідуваність та симпатії телеглядачів/радіослухачів.

Також зауважимо, що справдився наш прогноз, висловлений влітку 2004 р. на одному з медіасемінарів у «Львівській газеті» – після президентської виборчої кампанії 2004 р., незалежного від її результатів, в українському медіапросторі відбудуться суттєві зміни: ЗМІ більше не будуть поділені на «провладні» та «опозиційні», запанують зовсім нові якісні та кількісні характеристики для оцінки місця того, чи иншого ЗМІ на медіаринку.

Так і сталося. Починаючи із 2005 року усі, без винятку, українські ЗМІ опинилися в однакових умовах – відсутність цензури при досить мінімальному втручанні засновників у редакційну політику. Звичайно, ситуація не є 100% ідеальною, досить згадати зникнення тільки на Львівщині кількох газет – «Молодої Галичини», «За вільну Україну!», «України і час», звільнення журналістів із «Львівської газети», зникнення «Радіо МАН», конфлікт Львівського міського голови та газети «Ратуша» тощо.

Тим не менше, «свобода слова» стала звичним синонімом журналістської праці в Україні, і це один із незаперечних наслідків Помаранчевої революції. І можна були би тільки тішитись з цього, але... У цивілізованому суспільстві свобода (і не тільки слова) балансується відповідальністю. Чим більше свободи, тим більше відповідальности, якщо хочете... В Україні ж свобода висловлювань та публікацій, зведена до абсолюту, вона не отримала жодного дієвого компенсаторного механізму – ні законодавчого, ні морального.

За свої слова (вислови, оцінки) не відповідає ніхто – ні політики, ні експерти, ні медіа. Прикро, але сьогодні журналіст, переважно – людина розумна і далекоглядна, не усвідомлює відповідальности за оприлюднення чи поширення інформації. Це стало загальним правилом: до нас потрапила інформація і ми повинні її оприлюднити, не думаючи про те, що вона може нашкодити – людині, оточенню людини, суспільству і навіть національній безпеці.

У результаті інформаційної конкуренції, гонитви за сенсацією дуже часто публікується неперевірена, або відомо неправдива інформація, дуже часто маємо справу з однобокістю викладеного матеріалу, особливо – у замовних публікаціях.

Дуже часто ЗМІ наввипередки друкують фото з місця катастрофи, абсолютно не враховуючи, що їх можуть побачити діти, чи особи з вразливою психікою (не кажучи вже про родичів жертв). Так було зокрема з фотографіями убитого екс-губернатора Львівщини Степана Сенчука.

Замовні публікації – це окрема тема, фраза одного з шанованих головних редакторів впливових газет – «Я розумію, що ця публікація в моїй газеті – суміш неправди і бруду, але ж за неї платять шалені гроші!» (йшлося про статтю «Рунвістка Кет» у якій Катерину Ющенко-Тимошенко звинуватили в патологічній ненависті до християнства, в зраді Української держави і в співпраці з ЦРУ) – стала уже місцевим фольклором.

До речі брехня тепер стає правдою дуже просто. І допомагає цьому Інтернет, напевно найвагоміший після колеса та електрики винахід людства. З одного боку –світова павутина – загальний банк інформації, з иншого – сховище та розсадник будь-якої неправди. Відкривається (чи використовується існуючий) сайт, туди «заливається інфа», і будь-ласка – далі вона публікується будь-де і будь-ким з посиланням... на джерело. 

Коли говорити про неправду в друкованих ЗМІ, на жаль, дуже часто вона розпочинається із редакційного повідомлення про тираж газети. Реальні тиражі, м’яко кажучи, відрізняються від декларованих у рази (в сторону зменшення звісно). Водночас рекламні (особливо політичні) видання при вказаному тиражі у 1000 примірників умудряються потрапити в кожну поштову скриньку, стосами роздаватися у наметах і електричках, та ще й потім тоннами здаватися в макулатуру як невикористані залишки.

Не можу оминути і питання так званої «джинси», тобто замовних публікацій, які не мають спеціальних позначок «обережно, реклама!». Нею грішать майже усі ЗМІ, більше того, ціна за такі публікації постійно зростає, нею не гребують уже серйозні комерційні фірми та авторитетні політичні сили. Нівелюючи таким чином ту невелику довіру до ЗМІ, яка ще залишилася у населення.

Є ще одне загальноприйняте (хоч і неписане) у цивілізованому світі правло, яке цілковито ігнорується вітчизняними ЗМІ. Це «дозування» негативної інформації (не більше 30% і при цьому подання позитивної інформації не в меншій кількості). Про вплив негативу на психічне здоров’я суспільства написано дуже багато. І досліджень проведено немало. Дослідники з Університету Міссурі, зокрема, довели, що особливо гостро сприймається реципієнтами негативна інформація у місцевих новинах – близькість до події викликає помітні зміни у фізіології (зокрема різко зростає кров’яний тиск і електрична активність мозку), які спостерігаються упродовж кількох годин після «споживання» новини.

Законодавства цивілізованих країн також суворо обмежують рекламу продуктів та послуг, які можуть зашкодити здоров’ю, або вплинути на розвиток (фізичний та психічний) дітей та юнацтва. Закон про обмеження щодо реклами, яка стосується неповнолітніх, прийнято нещодавно і у Литві.

На жаль, українське законодавство тут і близько не дотягує. Прийняті у нас обмеження щодо реклами алкоголю чи тютюну легко обходять за допомогою реклами «бренду», та і наше законодавство про засоби масової інформації та про рекламу давно час навіть не оновити, а буквально переписати заново.

Говорячи про засоби масової інформації звичайно не можемо оминути і економічних умов їхнього існування.

Ставши незалежними щодо подачі інформації, ЗМІ у своїй більшості не стали економічно незалежними. Загалом в економічній площині вони діляться на два типи: прибуткові і дотаційні.

Прибуткові – центральні телевізійні канали, радіомережі, глянцеві журнали, багатотиражні газети. Основний прибуток: реклама + продаж тиражу (етеру).

Їх частка (тиражів й етеру, але не суб’єктів!) в Україні уже перевищила 60%. Економічна криза вплинула на дохідну частину, але майже не призвела до банкрутств і закриття, правда деякі, особливо регіональні, ЗМІ перейшли в розряд дотаційних.

Загалом для дотаційних ЗМІ перспектива виглядає дуже сумною. Залежність від дофінансування – це питання виживання як для ЗМІ, так і для їх працівників. А мотивів для власників утримувати дотаційні ЗМІ залишається все менше.

Водночас спостерігаємо цікавий парадокс. Українські газети – чи не найдешевші у світі, вони продаються в роздрібній мережі мало не за вартістю паперу, на яких надруковані. Чомусь українці не готові платити за них реальну, адекватну ціну. І мало яке видання може ризикнути сьогодні, у час економічного спаду, привести ціну видання до реальних затрат.

У той же час економічна криза призвела до надзагострення конкуренції на рекламному ринку, на якому просто стало тісно, особливо для регіональних ЗМІ.

Суттєво зменшився і читацький інтерес. Тиражні продажі суттєво впали за останній рік як в загальнонаціональних, так і в місцевих газет, хіба за рідкісним винятком.

Втрата інтересу до газет сьогодні пояснюється не лише зниженням купівельної спроможности, а ще й тим, що паперовий носій перестав бути головним джерелом новин. Новини пересічний громадянин дізнається сьогодні з Інтернету, радіо, вечірніх випусків загальнонаціональних і місцевих телевізійних новин. Завтрашня ранкова газета повинна уже подати цю новину більш об’ємно – з бек-граундом, представленням різних точок зору та коментарями, з аналізом наслідків та можливим розвитком події. На жаль, до нових інформаційних реалій пристосувалося дуже мало видань.

Очевидно кількість ЗМІ незабаром почне скорочуватись, і, передусім, постраждають малотиражні газети та регіональні приватні електронні ЗМІ. Їх потенційним рекламним клієнтом можуть стати політичні сили на місцевих виборах, у цьому ж ракурсі вони можуть ще бути цікавими нинішнім власникам, але це буде очевидно для них остання суттєва дотація.

І все ж повернемось до головного, для чого нам потрібні медіа – до контенту.

Насмілимось стверджувати, що він став менш цікавим, ніж був кілька років тому. Навіть центральні телевізійні канали (які отримують, у порівнянні з иншими медіа, мегаприбутки) стали просто нецікавими – дивитись нічого. Етер заполонили дешеві серіали, позавчорашні фільми (коли останній раз демонстрували вартісний, та ще й новий фільм?), ерзац-копії американських або російських поп-шоу і... політичні «великі прання» імені Шустера.

Не набагато краща картина і в газетах – суттєво зменшилась кількість якісних аналітичних матеріалів, невідь куди зникають відомі та популярні автори, а їх місце залишається порожнім. Усі видання грішать передруками з Інтернету, часто одними і тими ж, і часто навіть без посилання на джерело.

Дуже часто ми чуємо нарікання – журналіст сьогодні професійно не захищений, і це правда, але в той же час чи стала українська журналістика більш професійною останнім часом?

Просимо не сприймати наш аналіз як звинувачення журналістів чи то засобів масової інформації. Це лише констатація сумної ситуації, у якій радше ЗМІ та журналісти є заручниками.

Замість висновку, наважимось знову зробити прогноз. У наступному, 2010, році медійний ринок України не зазнає суттєвих змін. Це буде рік суцільних виборів, і політичні замовлення та запотребуваність ЗМІ дадуть їм змогу пережити його майже без змін. Однак, у наступні два-три роки медіа ринок України зазнає суттєвих здвигів – кількість ЗМІ скоротиться, передусім, за рахунок малотиражних та регіональних медій. Водночас зростатиме якість і професійність і медій, і журналістів, при відповідному зростанні їхньої ціни.

За матеріалами семінару Журналу Ї