Ґабріель Прашль-Біхлер

Великий четвер у Гофбурзі

Обов’язковою церемонією, до якої цісар ставився дуже поважно, була церемонія омиванні ніг у Великий Четвер, яка розпочиналася шикуванням війська у парадних мундирах  між восьмою і дев’ятою годинами ранку  на Щвейцарському дідинці палацу. Опісля відбувався виїзд таємних радників, підкоморних, сенешалів (один із найвищих придворних рангів), штабних генералів, штабних офіцерів і вищих офіцерів. Усі вони разом із цісарем і архикнязями брали участь у Службі Божій у парафіяльному придворному костьолі (Замкова каплиця), після чого у мармуровій церемоніальній залі відбувався обряд омивання ніг.

Щороку у Віденських домах старців і немічних вишукували дванадцять найстарших і найдостойніших, а також найбідніших людей, які у Великий Четвер о десятій годині ранку повинні були бути при дворі із поданням.  Якщо подання приймалося, для них шили новий одяг і черевики. Традиційно це був старонімецький стрій.  У тих костюмах на церемонії вони представляли апостолів.

У вівторок, перед Великим Четвергом, особистий лікар цісаря або лікар двору омивав цим людям ноги і перевіряв їхній стан здоров’я, аби уберегти монарха від зараження.  Наступного дня обрані йшли до сповіді, аби у Великий Четвер під час Служби Божої  прийняти причастя. Після сповіді старців годували сніданком, а опісля, у супроводі рідних, їх відводили на їхні місця у церемоніальній залі.

Розпочинався банкет, під час якого цісар, при допомозі архикнязів і архикнязівень символічно подавав чотири страви. Тобто страви справді подавали, але їх ніхто не їв. Для більшості старців ціла церемонія була надзвичайним емоційним апогеєм усього життя і вони просто не спроможні були їсти у присутності  такої публіки. Тому перед церемонією їм дозволяли спокійно поїсти у своєму товаристві, а подальший банкет компенсували стравами, які вони забирали із собою додому.

Після банкету відбувалося власне омивання ніг. Офіцери дому (ті, що

 накривали на стіл) і особи, що супроводжували старійшин, знімали дванадцятьом старим чоловікам і жінкам взуття і праву панчоху. Потім на їхніх колінах розкладали довгий, білий лляний рушник. Капелан двору починав читати Євангеліє. Коли він доходив до місця «... et coepit lavare pedes discipulorum, цісар клякав. Клякали також два прелати, один із них поливав водою із дзбанка ноги старців, а другий тримав миску.

Монарх пересувався навколішки від старця до старця, омивав їхні ноги, витирав і цілував.  Після обряду омивання він вішав на шиї кожного старця білий шкіряний мішечок на чорно-жовтому шнурку, у якому були тридцять срібних корон.  Після завершення церемонії старійшин розвозили каретами по домівках. Семидесятилітній монарх так описав одну із церемоній: «Учора було, як завжди, омивання ніг. Пересування на колінах не зашкодило моїм легеням, і прелат Маршал, який поливав водою, засапався менше, ніж звичайно» ( з листа цісаря Франца Йозефа до Катаріни Шратт, 13.04 1900 р.)

Якщо цісарева була у Великий Четвер у Відні, вона виконувала таку ж церемонію стосовно дванадцяти старших жінок. Стаття у «Illustriertes Wiener Extrablatt» за неділю, 9 квітня 1882 року, описує Великочетвергове омивання ніг монаршою парою.

«Возвишенний біблійний акт, який щорічно, у Великий Четвер  здійснює цісарська пара для дванадцяти старців і для стількох же старих жінок, завжди викликає у родинах, звідки походить старійшина, велике піднесення. [...]Придворна карета привозить стареньку до палацу, потім відвозить її додому, а за нею несуть справжній ріг достатку, який висипається на усю її  родину.

Сама ж матрона повертається у святкових шатах, які їй подарували на церемонії. На її шиї висить мішечок із тридцятьма срібними монетами. Придворні лакеї несуть за нею величезний пакунок із солодощами, кожне із яких має позлітку із зображенням цісаря, цісаревої чи пари спадкоємців двору. Ще несуть кошик із пісними стравами і дзбан вина.  Дзбан той має свою історію.  Щороку тридцять таких керамічних дзбанів замовляють для учасників церемонії Омивання ніг на фабриці над Райном. Їх прикрашає цісарьский орел на золотому тлі. На шийці дзбана – біла смужка із літерами F.J.A.E.I.O.U. [...]».

Від 1909 року ритуал омивання ніг уже не відбувався, але традиція обдаровувати дванадцять старців і старих жінок залишилася. У 1915 році найстарший «апостол», Август Малий, мав 91 рік, а сукупний вік старців становив тисячу  сімдесят чотири роки; найстарша жінка, Агата Брабак, мала дев’яносто п’ять років, наймолодша – вісімдесят дев’ять, а їх спільний вік становив тисяча вісімдесят три роки.