Ґабріель Прашль-Біхлер

Про щоденну робочу програму цісаря

Робочий день цісаря Франца Йозефа минав із точністю військових навчань. Особистий камердинер повинен був о четвертій ранку увійти до "найяснішої" спальні і привітати цісаря висловом "Припадаю до ніг Вашої Цісарської Величности!", а потім допомогти йому одягатися. Після ранкового туалету монарх йшов до свого кабінету, до столу. Він годинами розбирав кореспонденцію, яка була каліграфічно досконала і без жодних поправок. Подання, які були надруковані на друкарській машинці, він, як правило, відразу відкидав. Це можна пояснити зневагою цісаря до усіх технічних новинок. Хоча, друкарська машинка у ХІХ столітті вже не була новинкою, бо над системою друкування літер працювали від XVII ст., а у 1872 р. на ринку був уже винахід Томаса Едісона - електрична друкарка.

Повернімося до цісаря, якому особистий камердинер о п'ятій годині ранку подавав перший сніданок, який складався із кави, масла, булочок і - за винятком п'ятниць і инших днів посту - шинки. Особиста обслуга цісаря завжди складалася із трьох осіб: придворний камердинер для особистих потреб і для гардеробу (особливо для піклування про п'ятдесят різних мундирів із відповідними додатками); порт'єр, який повинен був дбати про порядок на робочому столі монарха; і і слуга, який відповідав за обігрів і різні дрібні домашні роботи. У Шьонбрунні усе, що було необхідне для туалету цісаря упродовж років готувала покоївка Фрідль.

Після сніданку цісар Франц Йозеф, одягнутий у легкий сіроблакитний військовий плащ, так званий "бонжурль", приймав очільника військової канцелярії. Після нього заходили голова кабінету, другий генерал-ад'ютант, і врешті перший генерал-ад'ютант. Цю посаду багато років обіймав генерал кавалерії граф Едвард Паар.

Щоранку, о сьомій особистий лікар цісаря - спершу це був доктор Відергофер, потім радник двору доктор Керцль - у фраку і з білим краватом перевіряв стан здоров'я монарха. Керцля поєднував із найяснішим пацієнтом особливий сердечний зв'язок і його навіть запрошували на партії картярської гри тарок.

У дні аудієнцій цісар приймав до ста прохачів. На столику лежав спеціально підготований перелік, який містив ім'я прохача і суть його справи. Якщо аудієнція відбулася, то ім'я закреслювали червоною рискою.

Перед полуднем до кабінету заносили невеличкий столик, за яким цісар з'їдав другий сніданок. Проста їжа складалася зазвичай із зупи, невеликого шматочка яловичини, біфштексу чи птиці із овочами і кухля баварського пива Шпатен. Якщо часу було обмаль, то цісар їв просто за робочим столом і тарелі ставили поміж паперами: ліворуч були ще не переглянуті документи, праворуч - уже готові. "Канцелярія кабінету, безжалісна зазвичай до цісаря, нерідко саме у цей час запускала міністрів із "терміновими" повідомленнями. Тоді монарх відразу відкладав виделку, а я змушений був негайно винести тацю, хоча часто страви були навіть не спробувані" (Кеттерль, "Спогади камердинера...")

Пунктуально о дванадцятій відбувалася зміна варти, і нова команда під військову музику під назвою "Бурґмуррер" маршем крокувала на замкове подвір'я, яке тоді називалося Франценпляц, бо на ньому стояв пам'ятник цісарю. Часто цісар виходив на балкон у крилі імперської канцелярії, аби перевірити регламент зміни варти.

Обід подавали або у Шьонбрунні, або у замку, найчастіше він проходив у вузькому родинному колі або ж у самоті між п'ятою і шостою годинами вечора і обід був як скромна міщанська вечеря. Якщо ж бодай якимось маленьким делікатесом він відрізнявся ж від решти обідів, то це одразу ставала приводом до дискусії на тему причини такої зміни: "Того дня я обідав сам із цісаревою і Валері, і був дуже здивований, коли на столі побачив келихи для шампанського, адже зазвичай не дозволялося собі такого люксусового вина. Цісарева пояснила мені, що замовила шампанське, щоб ми могли випити за здоров'я (певно здоров'я Катеріни Шратт, яка цього дня у Відні святкувала іменини, а цісарська родина була у Гьодьоло. Прим. перекладача), і ми це зробили із великою сердечністю. То була вдала і дуже мила несподіванка" (лист цісаря Франца Йозефа до Катеріни Шратт, 19.11.1887)

До 1904 року у літні місяць цісар щовечора їздив із замку до Шьонбрунна і час цієї поїздки завжди залежав від погоди. "Тут, у моїх покоях (у Гофбурзі) дуже спекотно удень, так що я переїду до Шьобрунна увечері 14 квітня" (лист цісаря Франца Йозефа до дружини, 6.04.1894 ).Від 1904 року цісар мешкав уже тільки у Шьонбрунні, хоча инколи працював також і у замку. Гофбурґ зачиняли о восьмій вечора з усіх боків; якщо ж там ночував цісар, то спиняли також механізм бою в астрономічному годиннику у крилі Амалії до часу "lever" (підйому) о четвертій ранку.

Будучи дуже сімейною людиною, цісар любив оточувати себе родинними портретами і світлинами дружини, батьків, сестер і братів, дітей і онуків. У замку, навпроти столика цісаря, висіла його улюблена картина, портрет цісаревої Елізабет з розпущеним волоссям і у ранковому одязі. Його автором був цісарсько-королівський художник Франц Ксавер Вінтергальтен, який працював також над двома портретами цісарської пари у повний зріст. Маляр, який на час замовлення був уже на вершині кар'єри, мав непросту вдачу, про що свідчить лист цісаря Франца Йозефа до матері:

"[...] Згодом сеанси у Вінтергальтена були довшими, ніж мій вільний час, але вони були дуже успішні, бо портрет вийшов винятковим. Також ті два портрети Сісі, які він зробив, вийшли дуже вдячними, і це її перші портрети, на яких вона схожа сама на себе. [...] невдовзі (Вінтергальтен) їде до Штутгарта, аби там малювати Найясніше Панство, тому і Ви, дорога мамо, повинні якнайшвидше приїхати (з курорту у Шварцвальді), якщо ще хочете, щоб він і Вас намалював. Це насправді дивний чоловік, на якого не можна покластися і який робить тільки те, що хоче. Він би не чекав тут, якби був без роботи, тим паче, що його очікують у Штутгарті" (Шьонбрунн, 1.11.1864)

На усіх столиках цісаря - у замку, у Шьонбрунні, у Будапешті, у Гьодьоло і Бад Ішлі - були письмові приладдя, пісок, а за календарем - маленька щіточка і червона мітелка із курячого пір'ячка, аби можна було змітати зі столу пісок і попіл. Цісар мав виняткове почуття порядку і потребу у чистоті, які змушували його не раз упродовж дня прибирати на столі.

Портрети і фотографії членів родини оздоблювали і стіни цісарської спальні, де панувало спартанське залізне ліжко (залізне тому, що якось в угорському місті Зірч під цісарем поламалося ліжко дерев'яне). Біля ліжка стояв невеликий образ Христа, біля якого можна було помолитися навколішки. У спальні цісар турботливо зберігав різні дріб'язки, які свідчили про любов його доньок і онуків: власноруч вишиті ними подушки, серветки і рамки із засушеними квітами. Ручки кожного фотелю оздоблювали мереживні серветки, виплетені його коханими. Біля туалетного столика у замку лежала темна, плеската оксамитова подушка під ноги, теж покрита вишивкою.

У пізні роки свого життя дідусь-цісар дозволяв численним дітям доньки Марії Валерії бавитися у своєму кабінеті. "Перед моїм від'їздом звідти (палац Шьонбрунн) були у мене Франц і Валері із п'ятьма дітьми. Теодор (онук) приніс мені гарні, жовті, власноруч зірвані примули із звіринця. Він був дуже веселим і втішеним, що міг якнайдокладніше вивчити мої покої. Звичайно, діти знову бавилися своїми улюбленими забавками - електричною запальничкою до сигар і старою щіткою" (Лист цісаря Франца Йозефа до Катаріни Шратт, Угорщина, 5. 2.1903). Нерідко траплялося, що цісар давав онукам папір або конверти зі свого письмового столу, на яких вони малювали свої дитячі "кольорові анотації". Якось конверт, який був скерований до цісаря із військової канцелярії, була оздоблений малюнками онуків, але це не змінило "урядової" процедури обробки кореспонденції Францом Йозефом.

Щоранку цісарю подавали газету із новинами, яка щодня друкувалася у Відні, але тільки у трьох екземплярах. Єдиним абонентом був цісар. Газета містила витяги із найбільш важливих статей усіх австрійських і закордонних щоденних газет. Вибір і переклад статей належав до обов'язків спеціальної придворної канцелярії, що мала колектив фахівців, яким можна було довіряти. Газету друкували у ц.к. Придворно-Державній друкарні. Два инших екземпляри йшли до генерал-ад'ютантів на службі і до цісарського архіву.

Переклала Ірина Магдиш