Мілена Рудницька (*15 липня 1892, Зборів—†29 березня 1976, Мюнхен) — журналістка, письменниця, громадсько-політична діячка, учителька середніх шкіл. Викладач на Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—28), одна з ідеологів українського жіночого руху на Західній Україні та його провідних діячок у 1920 — 30-х pp. Голова центральної управи Союзу Українок у Львові (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок, політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редактор двотижневика «Жінка» (1935 — 39); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з’їздах. Активна діячка УНДО, посол до польського сейму (1928—35, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).Як делегатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду на Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з’їздах. У 1936—39 член президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—50 була директором Українського Допомогового Комітету), Нью-Йорк і Мюнхен. З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністичні й виховні теми. Окремі книжки: «Українська дійсність і завдання жінки» (1934), «Західна Україна під більшовиками» (1958), «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963), «Невидимі стигмати» (1970).
Кость Левицький (*18 листопада 1859 — †12 листопада 1941) — найвизначніший політичний діяч Галичини кінця 19 століття — першої половини 20 століття. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р.- голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. В липні 1941 р. був засновником і головою Національної Ради у Львові. Кость Левицький народився 18 листопада 1859 р. у містечку Тисмениця (тепер районний центр Івано-Франківської області) в сім’ї священика шляхтича гербу «Роґаля». Після закінчення 1878 р. Станіславівської гімназії навчався на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів. 1884 року склав докторат, а 1890-го відкрив адвокатську канцелярію у Львові. К. Левицький був співзасновником і секретарем «Народної Ради», членом президії та президент Народного комітету Української національно-демократичної партії, депутатом Палати Послів австрійського парламенту (1907—1918) та Галицького сейму (1908—1914), президентом «Руського клубу» в Галицькому сеймі (1910—1914), президентом українського клубу в австрійському парламенті (1910—1916). Коли на початку I світової війни українські партії створили свій координаційний орган — Головну Українську Раду, згодом Загальну Українську Раду — їх очолив К. Левицький. В умовах розпаду Австро-Угорської імперії парламентарії сформували Українську Національну Раду та взяли курс на створення незалежної держави. 31 жовтня 1918 р. львівська делегація Ради під проводом К. Левицького ухвалила рішення про збройне повстання. Очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920), Женеві (1921) та був членом делегації ЗУНР на Генуезькій конференції (1922). Водночас очолював Комітет політичної еміграції. У міжвоєнний період К. Левицький входив до Центрального комітету Українського національно-демократичного об’єд-нання. «Великий зрив» (1931) тощо. «Золотий вересень» 1939 року знову втягнув Костя Левицького у вир політики. Саме Левицькому однопартійці доручили налагодити контакти з червоними завойовниками. 22 вересня 1939 р. він представився новій владі, проте його вивезли до Москви. 80-річний сеньйор галицької політики просидів на Луб’янці півтора року. Внаслідок наполягань Кирила Студинського й інших галичан, на думку яких зважала радянська влада, навесні 1941 р. К. Левицького якимось дивом звільнили. Коли 30 червня 1941 року проголосили Українську державу, К. Левицький очолив Раду Сеньйорів (передпарламент, із 30 липня 1941 р. — УНРада). Неодноразово провадив нелегкі переговори з нацистами, намагався відіграти роль представника єдиної легітимної влади в Галичині.
незалежний
культурологічний часопис «Ї»