РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА

У початковій фазі другої світової війни західньоукраїнські землі були несповна два роки під владою СССР: 17 вересня 1939-го року червона армія, на основі пакту совєтського уряду з націонал-соціялістичною Німеччиною, перейшла через Збруч, в кінці червня 1941-го року вона покинула Львів і згодом усі новоздобуті території.

Власне до цього періоду відноситься наша публікація, яка змальовує часи першої большевицької окупації Західньої України крізь призму переживань і досвідів львівських громадян. Період це короткий, проте знаменний і вартий уваги. Тоді ж бо вперше Західня Україна опинилася в межах Совєтського Союзу і вперше світ європейської цивілізації зустрівся з большевицьким світом, який до того часу був герметично ізольований від Европи визначеними Ризьким договором кордонами.

Матеріяли до цієї книжки підписана зібрала у Львові в короткий час після того, як він перейшов з большевицьких рук у німецькі. Повернувшися з еміграції до рідного міста у вересні 1941-го року з заміром зібрати відомості про те, що пережив народ під большевиками, я провадила балачки з людьми різних професій і робила з цих розмов записки, або замовляла статті. Пам’ять про большевицьке панування була тоді між місцевим населенням ще дуже свіжа, незатерта новими враженнями. Люди радо ділилися спогадами й міркуваннями про пережиті часи, не лінувалися теж закріпити, на мою просьбу, свої спостереження на письмі. Від багатьох громадян я дістала статті в зовсім викінченій формі, інші передали мені більш чи менш оформлені записки, ще з іншими я зробила інтерв’ю, або записувала їхні розповіді під диктантом, при чому старалася передати якнайвірніше не тільки думки розповідачів, але також форму їх вислову. Моїми співрозмовцями були здебільшого громадяни, які і в підпольській добі грали видатну ролю в українській суспільності, і під совєтським режимом мали змогу ознайомитися докладно з якоюсь ділянкою життя та приглянутись до нових порядків. Так постав восени 1941-го року цей збірник, постав на швидку руку у воєнний, нервовий час.

Зі сказаного ясно, що Читач не знайде в цій книжці систематичного опису першої большевицької окупації Західньої України, зате знайде в ній інформації «з перших рук». Статті мають характер свідчень очевидців, до того ж свідчень людей абсолютно гідних довір’я і компетентних у справі, про яку говорять. Професор університету розказує про відносини у високих навчальних закладах, директор театру — про театральну справу, директор бібліотеки — про долю бібліотек, теолог — про церковну політику, науковець-юрист — про правосуддя, сторож кам’яниці і хатня господарка — про уклад життя большевицьких квартирантів і т. ін. На канві особистих спогадів співробітники збірника з’ясовують часто й деякі основні проблеми совєтської системи.

Зрозуміла річ, що такий різнохарактерний матеріял годі було перетопити в однорідну цілість. Є у збірнику серйозні статті, але є й веселі фейлетони, є спогади та інтерв’ю, протокольні записи й легкі репортажі, точний інформаційний матеріял і літературно схоплені картини. Нерівність статтей — це найслабіше місце збірника. Нерівні вони як щодо своєї вартости, так і щодо фактури писання. Ніхто не є краще свідомий недоліків цієї публікації, як підписана.

Другим поважним недоліком є повторення, що їх так важко обминути у збірній праці з тематикою, обмеженою до короткої доби. Спостереження і зауваження, які повторюються в різних статтях, підкреслюють, звичайно, ті властивості большевицької дійсности, що найсильніше кидались у вічі та найглибше врізались у пам’ять жителів Львова.

Хочу сказати кілька слів про перипетії в зв’язку з виданням друком цієї праці. З початку 1942-го року я передала її видавництву Юрія Тищенка в Празі. Два роки з гаком машинописи пролежали в німецькій цензурі і тільки під кінець 1944-го року видавець дістав дозвіл їх друкувати. Коли ж друкарський склад був уже готовий, видавець не міг дістати паперу, на що в окупованих німцями країнах у воєнний час потрібний був дозвіл влади. Вкінці, на весні 1945-го року, безпосередньо перед розвалом Німеччини, книжка була надрукована, але ввесь наклад в кількості 5.000 примірників залишився в Празі, бо Юрій Тищенко, виїжджаючи на Захід, не міг його вивезти. В мене залишився коректурний відбиток книжки.

Передаючи тепер, з незначними тільки змінами, збірник у руки Читачів, прошу їх пам’ятати, що від виготовлення цієї книжки минає сімнадцять років. В тому часі зайшли епохальні зміни в світі, зокрема змінилася ґрунтовно пропорція сил між Сходом і Заходом. Совєтський Союз з відсталої в мілітарному й економічному значенні країни став світовою потугою. Пам’ятати треба й про те, що наслідком другої світової війни зросло безмірно ознайомлення вільного світу з Совєтським Союзом і проблемами большевизму. Зродилась, навіть, нова дисципліна, совєтознавство: тисячі науковців вивчають історію СССР і сучасні події на Сході Европи, кожного року появляють друком сотні публікацій з совєтською тематикою. Природна річ, що під впливом названих факторів змінилась і перспектива, в якій бачимо й оцінюємо події 1939/41 років.

Коротко кажучи, статті збірника треба читати в світлі тодішньої політичної, мілітарної і психологічної ситуації, а не сьогоднішньої. Твердження про большевизм, які були правильні й актуальні тому сімнадцять років, не мусять бути такими в 1958-ому році. Проте, я вважала за відповідне не актуалізувати книжки, бо річ не в тому, що ми сьогодні знаємо про большевизм, а в тому, як він запрезентувався нашим землякам на західноукраїнських землях в 1939/41 роках, що вони тоді про нього думали, як його сприймали, як оцінювали події і, головне, що пережили, що витерпіли.

Не мала я досі змоги подякувати прилюдно співробітникам збірника і тим громадянам, що в усній формі передали мені свої інформації. Роблю це тепер, дарма що з великим запізненням. З особливою вдячністю згадую тих громадян, що допомогли мені, під час моєї присутности у Львові восени 1941-го року, зібрати матеріяли до цієї книжки. На жаль, я не можу назвати їх тут на ім’я, і з тих самих причин промовчую прізвища авторів статтей і моїх інформаторів. Подаю прізвища тільки тих осіб, що відійшли навіки, або тих, з якими я могла порозумітися щодо їх згоди.

При підготові цього видання дуже помічні були мені цінні поради й ласкава доброзичливість трьох громадян: покійного д-ра Івана Німчука, д-ра Григора Лужницького й д-ра Юрія Фединського. Першому я вже не можу сплатити подякою боргу вдячности. Двом другим — щире спасибі, що спричинилися до появи книжки в її сучасному вигляді.

Нью Йорк, вересень 1958