зміст

Українські германісти чи літературознавці, що займаються німецько-українськими літературними зв'язками, досі не звернули уваги на видатну постать німецької літератури другої половини XIX століття, у творчості якої українська тематика займає досить значне місце. Що більше, сам цей письменник себе зачислював до української нації, а німецька тодішня критика його називала “малоросійським Турґенєвим”. Ідеться про Leopolda-а Ritter-а Sacher-Masoch-а, що походив з мішаної німецько-української родини. Він народився 1836 р. у Львові і помер 1895 р. у Німеччині в містечку Ліндгайм. Мати письменника була українка з Винник, дочка професора. На жаль. літературні довідки, які нам були доступні, не подають дівоче прізвище матері, але не виключено, що в родині були священики, бо письменникові почасти відомі реалії священичого побуту та роль українського духівництва в національному відродженні Галичини. Мабуть під впливом русофільства галицьких “русинів”, але можливо, що і під впливом лектури Карамзіна, Гоголя, Турґенєва та спільности назви “руський”, автор вживає для галичан окреслення “Kleinrussen”, “Russen”, а не “Ruthener”, як звучала офіційна назва галицьких українців під час панування Австро-Угорщини. Однак при цитатах ми перекладатимемо його вирази, коли йдеться про українську людність, як “українець”, “український”.

Захер-Мазох – син високого австрійського урядника. Його батько був у першій половині XIX ст, президентом поліції у Львові і мав, як це довідуємося з його мемуарів, що їх видав син-письменник [1], також до справи з опришками та вербував серед них охоронну службу, що діяла в інтересах поліції. Молодий Захер-Мазох прожив у Львові до 1848 р., поки його не послали до празької німецької гімназії. У Празі та Граці він студіює, здає тут докторат, габілітується і працює до 1860-их років як “приват-доцент”. Відкривши в собі письменницьку жилку, Захер-Мазох кидає наукову кар'єру і стає письменником. Він багато подорожує, в 60-х роках перебуває довший час в Галичині, де, мабуть, і зібрав багатющий матеріал, що послужив йому для цілого ряду прозових творів з життя українців (селян і шляхти), євреїв та поляків (переважно шляхти та революціонерів).

Творчий шлях Захера-Мазоха починається в кінці 50-х років, коли він зацікавився політичними подіями в Галичині. Переживши дитиною заворушення 1846-48 рр., він повертається раз у раз до соціальних причин, що їх викликали, протиставить польській шляхті українське та польське селянство, якому належать його симпатії. Під цим оглядом Захер-Мазох вплинув на К.Е. Францоза (1848-1904), відомого австрійського письменника єврейського походження, родом з Чорткова, що присвятив цій тематиці кілька творів. Захер-Мазох змальовує в своїх творах життя галичан, революційні події і звертає увагу на соціальні та національні взаємини в Галичині. Він пише: “Eine galizische Geschichte” (1858), “Graf Donski” (1864), “Der Emissaer” (1863) та цілий ряд популярно-історичних творів з австро-угорської історії.

Від 70-х років Захер-Мазоха починає щораз більше захоплювати патологічний вид кохання, що сьогодні відомий під назвою “мазохізм”. Це на підставі його пізніших новел австрійський психолог Крафт-Ебінґ у своїм творі “Psychopathia sexualis” назвав цю душевну хворобу мазохізмом. Перверсія психічного сексуального життя, що її подає Захер-Мазох, полягає в тому, що деякі люди почувають себе тоді щасливими, коли жорстокий і психічно сильніший партнер їх мальтретує й упокорює. Автор створив цілу ґалерею жорстоких красунь, що знущаються над своїми коханцями, які себе почувають прещасливими у ролях останніх рабів. Німецька критика, що в 70-х роках так щиро вітала Захер-Мазоха, називаючи його то українським, то німецьким Турґенєвим, починає дистансуватися від нього, закидати йому натуралізм і поверховість. Однак авторові усміхаються дальші успіхи в Франції та в Америці.

Тло цих оповідань та новел залишається у великій частині українським або польським чи єврейським, тому, незважаючи на різні варіанти улюбленої теми – більш чи менш жорстока красуня ущасливлює свого раба, поставивши йому сап'янець на потилицю чи застосовуючи інші упокорювання – в цих творах знаходимо цікаві етнологічні чи соціальні аспекти тодішнього галицького життя.

Саме за такий показ народного життя критики порівнювали Захер-Мазоха з російським письменником Турґенєвим, бо він, мовляв, не тільки перебрав його техніку, але також погляд на життя і літературу. “Прив'язаність його людей до рідної землі, що керується інстинктом, сильне підкреслення соціальних та кліматичних впливів, відсунення фабули на дальший план на користь опису характерів – там він цього навчився, це все риси, що відповідали його талантові” [2].

Під впливом А.Шопенгауера, що був улюбленим філософом і російського письменника, Захер-Мазох показує жінку як знаряддя демонічної сили для упокорення і мук чоловічого роду.

Комплекс української тематики в творчості письменника не можна вичерпати в одній статті. Вона виступає в нього в різних аспектах, і ми застановимося тільки над загальною характеристикою цієї тематики. Українська тематика не увійшла б, може, так широко у коло зацікавлень письменника, який вирішальні роки свого духовного розвитку провів уже в німецькому оточенні, якщо не вплинула б під цим оглядом на нього українська нянька, що його вибавила і казками, піснями та оповіданнями про народне життя, збудила його творчу фантазію. Цей момент підкреслює в багатьох творах сам автор, його ж повторюють і критики та біографи [2].

Цій галицькій Ганнусі завдячує він своєю “слов'янською душею”, як це часто згадується, а її чіткий образ, що перейшов згодом в уяві в “русявого ангела”, Захер-Мазох проніс через ціле життя.

Ще молодим хлопцем Захер роз'їжджає верхи по селах довкола Винників, товаришує з українськими фірманами та дітьми єврейських корчмарів [3].

Може під впливом цього оточення і також домашнього, де, напевно, панувала певна настороженість щодо польської шляхти, що була ворожа до австро-угорської держави, постав і її образ, близький до того, що був поширений серед народу: польська шляхта жорстока, з погордою до нижчих, негосподарна, живе понад свої спроможності й залежна від єврейських орендарів. Куди кращий вийшов у письменника образ української шляхти, яку він явно ідеалізує та представляє, як жертву поляків, що її змайоризували (“Малий Адам”, “Саша і Сашка”, “Василь Гимен”, “Сераф”, “Рай над Дністром” та ін.) [4].

З 1869 р. Захер-Мазох розпочав цикл новел про людські пристрасті та мету людського існування. Вони наробили багато шуму серед німецьких критиків, і сам автор зібрав зауваження своїх критиків та вклав свої думки до задуманого циклу в окремій папці [5].

Ми не будемо входити в деталі окремих новел, але згадаємо, що перший цикл під заголовком “Заповіт Каїна” [6] містить три новели з українського народного життя. Перша новела “Дон Жуан з Коломиї” була одноголосне настільки позитивно сприйнята німецькою критикою, що відомий німецький новеліст і теоретик новели Пауль Гайзе (1830-1914) передрукував її із вступним словом в 24 томі свого відомого збірника “Der Deusche Novellenschatz”. У цій новелі, якої дія відбувається в середовищі галицької шляхти, автор розвинув тему любові в тому напрямку, що подружжя, побудоване тільки на почуттях, веде до закріпачення і згодом до відчуження та ворожости партнерів. Коломийський Дон Жуан розказує авторові свою любовну і подружню історію в придорожній корчмі, куди обох “панів” в підозрінні, що вони польські “інсургенти”, замкнули українські дядьки, що стерегли дороги під час зворушень в Галичині.

Друга новела цього першого циклу містить трагічну любов українського хлопця, якого польський пан віддає на 12-річну службу до війська, щоб забрати йому дівчину. Дівчина зраджує свого хлопця заради кращого життя: “Капітулянт” Барабаш має нагоду помститися за обох, але він цього не робить, бо переконався, що жіноче поріддя невірне і користується тільки корисливими моментами в житті. Третя новела “Місячна ніч” [7] ще витримана в спокійних зрезиґнованих тонах, а її дія відбувається в сільському оточенні. Майстерно змальовані в цих творах природа і людські характери. Читач відчуває тепло, з яким автор ставився до простого народу. На жаль, в дальших новелах цього циклу він покидає цю спокійну атмосферу, змальовує патологічні любовні взаємини: “Плято”, “Венера у хутрі”, “Мадонна у хутрі” [8].

Тому, що ми не будемо детальніше розглядати його тип жінки, який є надуманим і має свою літературну традицію (варто хіба згадати, що його увагу привернули такі історичні постаті жінок, як султанша Роксолана, цариця Катерина II, Єлизавета Розумовська та інші), звернемо увагу на ті моменти, що нас найбільше цікавлять: наскільки правдивий образ українського життя в його творах з українською тематикою.

У прозі Захера-Мазоха виступають раз у раз елементи українського побуту, історії, фольклору та суспільного життя. Його мова переткана українізмами та українськими фразеологізмами. Він сам себе називає місцями українцем, почуває себе приналежним до великої слов'янської спільноти, висловлює критичні думки на адресу німців, яких називає філістерами, а слов'янам проповідує велике майбутнє [9].

Як історик він цікавився і минулим народу, до якого належали його предки по матері, і ми знаходимо в багатьох творах згадки про українські історичні постаті та події. Однак у плутанині, що полягала в спільності назви “руський, русин і т.д.” з росіянами, він не міг розібратися, хоч місцями називає росіян “великоросами”, а українців “малоросами”, але послідовности в нього знайти не можна.

Українську шляхту він виводить звичайно зі старого галицького боярства [10], а незадоволення селян перед скасуванням панщини 1848 пригадують йому подібні події з української історії, створення козацтва, повстання Хмельницького, гайдамацький рух [11],

Герої автора – селяни чи шляхтичі або й жиди – часто роздумують над соціальними стосунками в Галичині, й автор вплітає звичайно в такі розмови свої знання про історичні, соціальні й політичні бунти на українських землях. Так, в оповіданні “Рай над Дністром”, в якому молодий шляхтич Зенон Миролавський реалізує на колишніх родинних маєтках соціальну утопію із самоуправою селян, є згадка про уманську розправу українських селян “над своїми польськими тиранами”. Про знущання пана Каньовського над українськими селянами автор знає з уст народу, а також з новели якогось польського поета Магнушевського, що була перекладена на німецьку мову Гансом Максом. Автор вважає що цей твір слід перекласти ще й на французьку та англійську мови [12].

Захер-Мазох згадує також хрести-пам'ятники, що їх поставили наші селяни після 5 травня 1848 на згадку про скасування кріпаччини [13].

Він знає, що вони сходяться щороку коло них і беруть участь у церковних відправах. В цьому ж творі з життя польської шляхти автор критикує її за лиху господарку устами українського службовця польського графа: “Шляхті жилося так довго добре, доки працювали на неї українські кріпаки. Вона проживає звичайно у Львові, Відні та Парижі й продає урожай на пні” [14].

Той же самий кастелян розказує авторові: “Мій батько був старий повстанець, один з тих серйозних і незадоволених українських селян, з яких творилися козаки над Дністром, а пізніше – гайдамаки” [15].

“Гайдамак” – це окремий твір Захера-Мазоха з 1882 р., в якому він використав усі свої знання про Гуцульщи-ну, опришківський рух та історію Олекси Довбуша з його коханням до Дзвінки і її зраду. Тому, що ми маємо намір згодом розглянути окремо деякі твори письменника, обмежимося загальною характеристикою. Захера-Мазоха захоплювали гуцули, їх побут та звичаї. Він мав бути в Гуцульщині як мисливець, однак його знання про неї опираються не так на власному досвіді, а на дуже поверхових загальних уявленнях, що були поширені в XIX ст. серед освічених українських та польських кіл. Захер-Мазох зробив з гуцулів дивних екзотів. За його теорією вони зайшли в Карпати під час мандрівки народів з Кавказу, бо, мовляв, вони тужать за якоюсь східною гірською батьківщиною над морем, а їх проклін “бісі осіні” нагадує якесь дике кавказьке плем'я. З другого боку, знаючи про вирази латинського походження в їх говорі (це запозичення з румунської мови), автор робить з них майже потомків римських колоністів з часів Траяна. Так він зводить фальшиво “леґінь” з латинським Іедіопагіи5 і твердить, що пси у гуцулів за давньою традицією називаються Mars, Pluto, а Коломия - це староримська Colonia і навіть Овідій мав тут, у Карпатах, провести роки свого вигнання [16].

Цікаво відзначити, що цю теорію про кавказьке походження гуцулів перейняв від автора К.Е.Францоз, а від нього вона помандрувала аж у наші дні до сучасного німецького автора, що писав про Буковину, Еріха Бека [17].

Як арґументи Захер-Мазох наводить гордий характер цього племені вершників, самолюбство (чим і обґрунтовує виникнення опришківського руху) та таємничу демонологію. У висновках автора багато фантазії та перекручень. Зі всього випливає, що він не студіював докладніше ні говірки, ні фольклору, ні демонології гуцулів, а знав тільки те, що було тоді в Галичині доступне через твір Ю.Коженьовського “Karpaccy gorale” та із записів батька, шефа львівської поліції, що перед 1848 роком розправлявся з опришківським рухом. Як ми вже згадували, 1873 р. Захер-Мазох видав мемуари батька. Між цими спогадами, що він їх літературно опрацював у стилі своїх нарисів, переважають неукраїнські поліційні справи (йдеться про кримінальні й політичні злочини переважно польської шляхти). Про опришків є один нарис [18], в якому переказана історія Довбуша, його кохання до Дзвінки та її зрада й справа протиопришківської служби завербованих колишніх опришків. Автор бачив у опришківськім русі тільки спротив проти кріпаччини й вважає його ліквідованим з її скасуванням 1848 р. Що між опришками були дезертири австрійського війська і до них втікали від довголітньої військової служби, у Захера-Мазоха немає згадки. Воно і не підходило до його образу соціальних бунтарів і борців за свободу, який він собі створив, вбачаючи в опришках продовжувачів козацтва. Матеріал нарису “Карпатські опришки” автор використав у своїй повісті “Гайдамак”. Герой його повісти “гайдамак” Михайло Оброк, бувалий опришок, що перейшов на поліційну службу, веде автора та його польське товариство в гори і при полонинській ватрі розказує свою та довбушеву долю. Увівши в повість і деякий фольклорний матеріал, автор переспівує досить вдало пісню про Довбуша у коломийковому розмірі.

Описуючи народне життя Галичини, автор часто вплітає в текст українські вирази (часто в польській вимові) і подає в примітках свої пояснення. Так він знайомить німецького читача з вечорницями, коломийкою. Йорданськими звичаями, Великодним свяченим, із звичаями після закінчення жнив тощо. Літаючі ввечері сови – це страчені дитячі душі, що просять хрещення (“Гайдамак”). Таку страчену душу гуцул називає “страдце”, пояснює автор. Тут і на інших подібних прикладах бачимо, що деякі дані про гуцульські повір'я Захер-Мазох черпав з польських джерел.

У пошуках за екзотикою і тлом для жорстоких жінок він переносить в Галичину сектантські практики, яких тут не було. У повісті “Мати Божа” маємо до справи з так званими “духоборцями”, типовою російською сектою, яку він приписує росіянам та галицьким і буковинським українцям. Він згадує також про старовірів липованів, яких також поселяє, крім Буковини (де вони дійсно були), в Галичині. Про духоборців він пише, що ця секта має багато спільного з адамітами. Героїня твору “Мати Божа”, молода жорстока селянка, стає в селі духоборців біля Коломиї заступницею Матері Божої. Люди моляться до неї, приносять дари й коряться її волі. Коли її коханець з сусіднього села хоче звільнитися від її тиранії (до речі типово мазохістичної), вона його засуджує перед громадою на смерть і її вірні розпинають хлопця на хресті [19].

Мабуть з лектури російської літератури перейняв автор цілий ряд імен та прізвищ, що виступають разом з українськими. Звичайно і передавання українських прізвищ не завжди відповідає українській вимові. Зустрічаємо поряд з Барабашем, Костецьким, Соболем, Стрілецьким такі прізвища, як Булґарін, Осіпович, Вадаш, Канула; жіночі імена – Ніколая, Аннушка, Азарія, Мардона; чоловічі – Егорій, Себаділ, Туріб, Нілко, Сукалон та інші поряд таких українських, як Анастазія, Софія, Марфа, Любов. Юр, Зенон, Василь (Базіль). Так само і місцеві назви мають польську вимову або взагалі неукраїнську форму: Торговіца полна, Гороніец. Віслонка поряд Городенка, Жаб'є, Зарваниця (причому це тернопільське передмістя він переносить до Львова). Адміністративний вираз “вуйт” також польського звучання. Автор мусив знати Покуття чи якусь частину Буковини, бо він часто наводить реалії та прізвища, що тільки тут відомі: бальмаш мамалиґа, бриндзя, канчук, чубук (у нього – в піврумунській формі – чубік), музикант називається “челібашул” (Celibasul) навіть з румунською орфографією. Хоч він перераховує різні назви гуцульського та польського одягу, як кептар, сердак, сіерак, сукмана, то переносить і так” типово східньоукраїнські назви, як чемерка та башлик на галицький грунт. Особливо він закоханий в жіночу “кацабайку”. Цей жіночий жакет з підшивкою з шовку чи хутра виступає майже чи не в кожному оповіданні, де якась шляхтянка чи сільська красуня має заволодіти чоловічим серцем. Кацабайка в Захера-Мазоха пов'язана з певною ідеологією. Жінка в кацабайці неодмінно перетворить мужчину в раба. Як автор дуже кохався в описах народних строїв, хай проілюструє наведена цитата [20].

Також і в авторських оповіданнях з жидівського оточення [21] виступають єврейські вирази українського походження: кілішл (килішок), бутка (закрита полотном фіра). кучма та інші. Від українців євреї мали перейняти звичай давати людям дотепні прізвиська [22].

Коли йдеться про співжиття українського, польського і єврейського народів, то автор не може віддалитися від ідеалізації та певних шаблонів, які він собі витворив, хоч загально знає про ворожнечу між українцями й поляками. Особливо він любить додати польському шляхтичеві вірну українську душу. Старий польський шляхтич і його український слуга – це ідеальна пара. Якщо цей слуга має вплив на свого пана, то не доходить до загострення соціальних конфліктів [23].

Такий собі вірний Василь пов'язаний поколіннями з якимось графським родом, вміє навіть збудити симпатію пана до українського простолюддя та його народної творчости [24].

Польська шляхта п'є і гуляє на кошти українського шляхтича, руйнує його, хоче обезчестити його жінку і доводить героя до матеріальної руїни, внаслідок якої (після романтичної робінзонади в Карпатах) гинуть дружина і син. Провчений життям шляхтич стає мандруючим просвітителем і безплатним адвокатом селян, що процесуються за свої права [25].

Шляхтич Миролавський у повісті “Рай над Дністром” має вірного єврейського фактора Мардохая Пархеля. їхні роди пов'язані вже понад 500 років. Після прилучення Галичини до Польщі шляхтичі Миролавські прийняли єврейських утікачів з Німеччини на свої маєтки, а ця шляхетність не забувалася в роді Пархелів: Мардохай, великий страхопуд, готовий віддати своє власне життя, коли є під загрозою життя молодого Зенона.

Що Захер-Мазох був добре ознайомлений з проблемою галицького національного відродження, особливо свідчить повість “Саша і Сашка” (і тут маємо справу з нетиповими для Галичини формами імен, як це часто в автора зустрічаємо). Саша, син священика Гомотоска, студіює у Львові богословію, закладає з товаришами товариство для плекання руської мови й культури”, і вони спільно видають рукописну газету “Зоря”, до якої він дописує. Мрія Саші стати єпископом, щоб підняти авторитетне слово за свій гноблений народ, що позбавлений права на освіту і трактований німцями з погордою, а поляками з презирством. Дух цього народу зберігся ще тільки в глиняній халупі та хаті священика. На селі він силами молоді дає народні вистави, жениться згодом з освіченою, позитивістськи орієнтованою дочкою сусіднього священика, і вони обоє вибираються служити народові. Син Саші – Сашка також є студентом у Львові і належить до таємного товариства, що має завдання плекати народну мову. Він і його товариші записують народні пісні, казки. В таємничої львівської бабусі він позичає книжки з Києва: Шевченка, Квітку, Гоголя. Але на жаль, Захер-Мазох не міг не повести Сашку в польський графський сальон, де він закохується в шляхтянку Марту. Тема дальшої інтриги – польський рід погорджує нащадками галицьких бояр, але любов перемагає всі перепони і Марта старається вивчати “руську мову”.

Захер-Мазох, живучи в Галичині й будучи посвояченим через маму з галицькими шляхтичами, які ще були вірні свому народові, мусив, безперечно, чути про “Руську трійцю” та перших будителів національного відродження. Однак сальонна інтрига давала йому кращі можливості виявити комедійний талант, в нього не було сили розгорнути ширше епічне полотно. В багатьох повістях і оповіданнях автор підкреслює зовнішню красу та шляхетність характеру українців:

“Народ в Карпатах і на Підгір'ї відрізняється гордою будовою тіла і класичними рисами лиця” (“Саша і Сашка”). “Одна з тих гарних селянок, що їх можна зустріти тільки в нас, в Галичині, та ще в римській Кампонії, велика і горда будова тіла, дивна краса в шляхетному рафаелівському обличчі та в великих синіх очах...” “Українські селяни з їхніми серйозними немов з бронзи вилитими обличчями.” “Він помер так, як і жив – тихо і відважно, до останньої хвилини справжній

селянин, справжній українець...” Подібні речення вказують на те, що Захер був великим симпатиком українських низів. Він зачислює себе до них, коли пише у повісті “Мати Божа”: “Бо на нас, українців, діють музика та спів немов магія, з наших народних пісень ми чуємо голоси наших предків, що лежать поховані в високих могилах, до нас говорять з них духи лісу, води, повітря...”

Без сумніву, що до цього романтичного захоплення українською людністю, її побутом, минулим та фольклором спричинилася лектура Гоголя, Шевченка (раз у раз він порівнює галицькі селянські постаті з запорожцями), але не виключене, що тут відбилися ще й інші впливи: козакофільство і пізніша хлопоманія польської подільської шляхти, яку автор змалював у кількох яскравих натуралістичних творах [26].

Вкінці кілька слів про Захерову мову. Ми вже згадували, що лексика переткана українськими, польськими та єврейськими виразами. Аналогічна ситуація з його фразеологією. В нього виступають мовні кальки, звороти, взяті із слов'янських мов: Nehmen Sie z.B. – візьміть, наприклад, (в сенсі зрозумійте); Kamen ihren so gute Freundchen von allen Seiten – прийшли вам з усіх сторін добрі приятелі; Er wurde ihnen ganz rot – він стане вам зовсім червоним; Sie muessen kommen und uns ausbitten – ви мусите прийти і нас випросити; Fuerchten Sie Gott! – бійтесь Бога!

Він вплітає дуже радо також приказки, що їх перекладає і в примітці пояснює: Auf wessen Wagen du fuehrst, dessen Lied sollst du singen – на чиєму возі сидиш, того пісню співай; громада – великий чоловік – die Gemeinde ist ein grosser Mensch та інші.

Ми окреслили контури української тематики в творчості Захера-Мазоха. В ній, як ми бачимо, багато правдивих даних, але й багато перекручень, викликаних то поверховим знанням галицького народного життя, то тенденцією автора надавати своїм творам екзотичного забарвлення. Він-бо вступив у літературу саме в добу, коли німецький читач відкривав слов'янський світ, що здавався йому незбагненним і таємничим. Враховуючи сподівання своїх читачів, Захер-Мазох старався надавати своїм героям небуденних рис й ставити їх у виняткові ситуації. Творчість Захера-Мазоха ще майже недосліджена. Окрім поверхових рецензій після появи поодиноких творів, маємо кілька праць, що розглядають його творчість, як об'єкт психо-патологічних студій. В його творах є певні нашарування, і для нас особливо цікаво вирізнити ці шари та пізнати, що в них спирається на правдивому фактажі, зібраному власним досвідом і лектурою, що позичене, а що виплило з його творчої фантазії.

Постараємося повернутися згодом до цього автора і проаналізувати окремі твори з українською тематикою.

---

1. L. v. Sacher-Masoch: Soziale Schattenbilder. Aus den Memoiren eines oesterr. Polizeibeamten. Halle. 1873.

2. R M. Mayer: Leopold Ritter von Sacher-Masoch, Allgemeine deutsche Biographie, Nachtrag, Bd. 53, Leipzig, 1907.

3. S. M. Judengeschichten. 1-4, Leipzig, 1878, 27-49

4 S. M. Der kleine Adam; Sascha und Saschka, Berlin. 1877; Basyl Hymen. Paradies am Dniestr, Leipzig. 1882.

5. S. M. Ueber den Werth der Kritik, Erfahrungen und Bemerkungen, Leipzig, 1872.

6. S. M. Das Vermaechtnis Kains. 2 Teile, Stuttgart. 1870, 1879 l (Don Juean aus Kolomea. Der Kapitulant. Die Mondnacht).

7. Die Mondnacht.

8. II (Plato, Venus im Pelz, Madonna im Pelz), Stuttgart, 1878.

9. S. M. Ueber den Werth der Kritik. Kap IV S 36-37: “Diese ersten pessimistischen Mahnungen, welche aus der schwermtuehigen slavischen Weit in das gemuethliche Stilleben des deutschen Philisters herueber toenten und seine Ruhe stoerten Im Herzen des professoren-gesegneten Deutschlands hatten zwar die beiden groessten Geister desselben, Goethe und Schopenhauer, ahnliche Anschauunger ausgesprochen und gelehrt, aber das waren eben Einzelne, Jetzt war es auf einmal ein ganzes Volk. das groesste der Erde, ein Volk. das eine Welt fuer sich allein ausmacht, das so dachte und fuehlte wie der Weise am Main. und ein Volk, dem die naechste Zukunft ebenso unleugbar gehoert wie der germanischen Race die Gegenwart.”

10. “Immerhin sind wir alten Bojarenadel aus der Zeit des Fuersten Roman von Halitsch”. а в примітці дає пояснення: “Das Koenigneich Galizien wurde aus den ehemaligen kleinrussischen Fuerstentuemern Halitsch und Wlodimir gegruendet” (Sascha und Sashka. стор. 60).

11. “Der kleinrussische Michael Kohlhaas (герой новели Кляйста, з якою він порівнює Богдана Хмельницького), der, als ihm der Starost von Tschechen sein Gut und sein Weib geraubt uid er bei den Gerichten vergebenssein Recht gesucht hatte, an der Spitze der Kosaken Polen mit Krieg ueberzog und an den Rand des Verderbens brachte” (Basyl Hymen, стор. 23). “...auch das hat mir mein Grossvater erzaehlt, dass wir frueher unsere eigenen Fuersten hatten in Kiew, Wladimir und Halicz und dann unter die polnische Krone kamen. Damals wurde unser Volk von der polnischen Schlachta geknechtet und bedrueckt, der Edelmann liess den Bauer in den Pflug spannen.. die Muthlosen unterwarfen sich... die Steppe... man nannte sie Kosaken... und im Lande selbst Haidamaken". (Der Haidamak. Leipzig. 1882, стор. 52).

12. S M. Das Paradies am Dniestr, стор. 52.

13. “Robotkreuze wurden am 5. Mai 1848 von polnischen und kleinrussischen Bauern aufgestellt, es findet alljaehrlich eine Art religioeser Feier bei denselben statt” (Der alte Kastellan, 1882, стор. 112)

14. Там же, стор. 9.

15. Там же, стор 10.

16. S. M., Der Haidamak, стор. 10.

17. Erich Beck. Bukowina, Land zwischen Orient und Okzident, 1962.

18. S. M. Soziale Schattenbilder. Die Karpathenraeuber, стор. 212-222.

19. Die Gottesmutter, Berlin. 1883

20. Er sah zum ersten Mal die kriegerische, an den Orient erinnernde Tracht der kleinrussischen Karpathenbewohner in ihrer vollen Pracht. Die Maenner in engen Beinkleidern und Bundschuhen, den metallbeschlagenen Lederguertel mit Waffen geschmueckt, ueber den weissen Hemd die offene kurze Jacke und um die Schulter den Serdak (eine Art Dolnam), alles kraftigen schoenen Farben.” (Seraph).

21. Judengeschichten, Leipzig 1878, Juedische Ghettogeschichten, 1886.

22. “Diese gute Gewohnheit jedem Menschen ih Form eines kleinen Namens gleichsam mit einem einzigen kecken Strich einen lebendigen Pass, eine Personenbeschreibung und Charakterzeichnung beizugeben, haben unsere Juden von den Russen in Galizien. “Ghettogeschichten, Hasara Raba, стор. 5.

23. Basyl der Schatzgraeber.

24. Basyl der Schatzgraeber.

25. Basyl Hymen.

26. S. M., Bluthochzeit zu Kiew, 1882: Das schwarze Kabinet. 1882.