Генрик Ельзенберґ

Мої тривалі пошуки у потемках нарешті почали перетворюватися в міркування про природу сенсу – перейшли в свою аналітичну фазу; дозрівають до того, щоб бути вартими запису, виокремлення, і навіть того, щоб бути запрезентованими більш компетентній публіці. Отож:

1.

Є різне розуміння поняття сенсу:

А) Логічний сенс – синонім виразу «значення»; «червона квітка» має сенс, «червоному квіткою» не має (див. реферат Балея (Степан-Максим Балей, 1885-1952 – український і польський психолог та філософ – пер.)). Його можна назвати також і «семантичним» сенсом. Можливо представленням речення, «значенням» виразів.

В) Телеологічний сенс (я вибираю саме цей термін, оскільки він видається мені кращим). Сенсовним, тим, що має сенс, є те, що має внутрішню чи зовнішню мету. (Приклади сенсовних і позбавлених сенсу актів і укладів.) (При чисто телеологічному сенсі ми абстрагуємося від цінності самої мети!) Тоді постає запитання: чи сенсовність тут є тим самим, що і цілеспрямованість, чи, навпаки, уклад чи акт є сенсовним, тому, що є спрямованим до якоїсь мети? На разі, схиляючись до другої альтернативи, залишу це запитання без відповіді; подібна проблема, якщо не помиляюся, появиться при аналізі аксіологічного сенсу.

Образ є сенсорним укладом, якщо він є в будь який спосіб розумно скомпонованим (навіть виходячи з принципу чистого наслідування). Але чи слід говорити про пізнавання цілеспрямованості, чи досить самої наявності мети?

С) Аксіологічний сенс – він тісно пов’язаний з цінністю; ну наприклад, коли ми говоримо про сенсовність світу, сенс життя. ( Одне і друге є у назві не надто доброї книжки Ойкена (Rudolf Christoph Eucken, 1846-1926 – німецький письменник і філософ – пер.)). Це те поняття, яке інспірує мене вже декілька років; поняття, яке ставить над прецизійними доцьогочасними висновками аксіології щось на кшталт знаку запитання, і тим самим ховає їх у певний туман.

(треба більше прикладів, і прикладів докладніше проаналізованих).

[…]

11.

Сенс, здається, не є в строгому сенсі слова якою рисою, так як не є рисою і цінність.

Тут стільки тимчасового матеріалу – в рамках цих «властивостей» поняття.

Тепер я змушений вже хаотично наводити різні аргументи, виписувати їх з різних карток. Спроби впорядкування відкладаю на потім.

12.

«Сенс» і «сенсовність». Я використовую ці слова не спонтанно;  в одних виразах більш пасує «сенс», в інших «сенсовність». Чи є між ними якась різниця? Може: це щось подібне до різниці між «червоність» і «червінь». Червінь це елемент предмету; червоність це факт посідання того елементу у своєму складі. Так само «сенсовність» була б фактом посідання сенсу; натомість сенс (хоча важко назвати його елементом) але принаймні не був би фактом, а чимось иншим.

13.

І фундаментальний висновок: про що мені йдеться?

Звідки взялося моє зацікавлення сенсом? Між іншим, здається, з тієї потреби відчувати сенс життя (і сенсовність світу?), про яку так багато говориться і яка має стати основою нашої системи цінностей.

І тут ми маємо стосунок між цінністю і сенсом (це фундаментальна засада). Цінність творить сенс, надає сенсу; сенс витікає з ціності.

Якщо Шлік (Friedrich Albert Moritz Schlick, 1882-1936 – німецький філософ і фізик – пер.)  (у «Fragen der Ethik») запитує, що нас обходить цінність речі, якщо вона є чисто об’єктивною, то варто відповісти: якщо цінність є об’єктивною, і власне тільки об’єктивною, то дає нам те безцінне благо: сенс життя – ми відчуваємо, що ми живемо в уділеному сенсом світі. І у цьому сенсі об’єктивна цінність нас рятує.

Отож: сенс є тим, чого ми шукаємо, плодом, що падає для нас з дерева, коли починаємо переконуватися, що об’єктивні цінності існують. Потреба сенсу є двигуном аксіології. Сенс є тим благом, яке дає нам аксіологія.

Проблема того «нашого блага» залишається відкритою. Тут я запитаю біль мягко: запитаю – а які це аксіологічні стани справ надають сенсу чи то світу, чи нашому існуванню? [В останній інстанції те, чого ми хочемо, це, звичайно, сенс нашого існування. Але цей сенс може огорнути на нас опосередковано – через сенсовність світу.]

А) Найбільше задоволення, з точки зору сенсу, може нам дати досвід того, що світ як ціле є цінним. Як у стоїків, у Марка Аврелія (Marcus Aurelius Antoninus Augustus, 212-180 – імператор Риму і філософ-стоїк), і у тих всіх, хто вірить у досконале правління доброго Бога. Почуття сенсовності нашого особистого існування може породити переконання в тому, що ми з певною метою включені у це ціле. Але це не необхідне: нам досить бути суб’єктом, якого такий світ усвідомлює.

В) Однак певний сумнів в мені цієї миті викликає твердження, що сенсу нашому життю може надати тільки усвідомлення нашої особистої цінності (у світі, який поза нами весь міг би не мати жодної цінності). Якийсь мінімум сенсу це може й дає, але менше, ніж тоді, коли ми наполягаємо на наявності сенсу, який є поза нами. Те, що є тільки в мені, (що є моїм станом, моєю рисою, моїм переживанням), те ми відчуваємо як якесь ялове, як чисте співпадіння і кінець (так як з задоволенням), - хочемо, щоб щось виводило нас назовні, за наші межі, і там ми хочемо знайти цінність. (Це думки, що появилися в іншому контексті, але вони надзвичайно важливі, як для всієї аксіології, так і тут).

С) Досить, щоб світ, окрім поганих та нейтральних прервнів мав в собі і первні цінні. Тоді ми можемо полюбити ці ціності, можемо боротися за них. І це з новою силою надає сенсу нашому життю. (Ось таким була моя, grosso modo, позиція в цій справі).

 D) Зрештою, не виключено, що сенс життю може надати простий факт, що ми маємо поняття цінності і що ми застосовуємо його до предметів, оцінюючи їх, навіть якщо ця наша оцінка цих речей ніколи не була б позитивною (а завжди нейтральною чи навіть негативною)  чи ніколи не була б певною або ж обґрунтованою, чи об’єктивною. Чи: сенс життя не полишав би його навіть у зовсім позбавленому цінності і навіть злому світі, ба більше – у світі, який повністю випадає з-під нашої об’єктивної оцінки – оскільки тільки у нас є поняття цінності і оскільки тільки ми його застосовуємо - сенс життя не полишав би його навіть якби ми засудили його чи переконалися в тому, що наша оцінка світу непевна (скептицизм) чи суб’єктивна.

Переклав Тарас Возняк

ч
и
с
л
о

76

2015