Збіґнєв Герберт

Віра в те, що поети мають пророчі видіння і влучніше, ніж инші люди, оцінюють майбутнє, почесна для поетів. Незалежно від того, чи це правда, добре усвідомлений фаховий інтерес спонукає підтримувати цю думку. Роль письменника в сучасному світі досить розпливчаста, і зрозумілими здаються всі спроби цю роль наголосити, підкреслити, перебільшити.

Радіо Гессена звернулося до мене з пропозицією занотувати власні коментарі про моє бачення Европи. Я міг би приточити цілий список аргументів і причин, чому вважаю виконання цього завдання неможливим. Я ніколи не займався публіцистикою, маю замало інформації, щоб змогти влучно оцінити соціально-політичну дійсність і виснувати з неї бодай якісь значимі висновки. Історичний момент, у якому ми перебуваємо, особливо делікатний, розв’язання і вирішення, які будуть прийняті найближчим часом, можуть перекреслити чимало спекуляцій. До того ж – і це, мабуть, найголовніше, – у мене відсутнє цілісне бачення Европи, я маю принаймні дві її візії, і то цілком суперечливі навзаєм, – катастрофічну й ідилічну. Це аж ніяк не поетична метафора, проте ситуація далека від внутрішнього комфорту.

В моїй країні мешкає письменник, зачарований Европою, її історією та культурою. У певні періоди таке захоплення було просто небезпечним. Він написав багато творів, присвячених юдео-греко-християнській традиції. Ті ж праці, опубліковані в Пуатьє або Тюбінґені, кваліфікували би його як особу спокійну, яка споглядає життя здалеку, неохоче ангажуючись у палкі сучасні суперечки. І йому справді важко було би пояснити своїм західним колегам, що пишучи про напад афінян на братній острів Самос, про суд над тамплієрами чи альбігойцями, він мав на увазі сучасні події. Він тому приводив у рух ці важкі історичні махини, тому послуговувався алегорією та вдягав маску, що не міг говорити по-иншому, ба навіть не хотів по-иншому говорити. Боротьба проти будь-якого президента чи секретаря спроваджує літературу в пекло публіцистики.

Коли його рукописи мандрували на Захід, їх оцінювали загалом прихильно, як праці, що свідчать про велику ерудицію автора, його культуру та фахові принади. Ці компліменти були для нього жалюгідними. Це так, наче вся пристрасть і бунт раптом випарувалися завдяки простому фактові перетину кордону.

Я ужив слово «кордон». Це означає, що я говоритиму про дві Европи. Але перш ніж я спробую накреслити розділові лінії, постараюся визначити певну істотну для мене точку на мапі.

Однак наперед хочу застерегти: те, що я скажу, буде непристойно суб’єктивним. Я відверто говоритиму про себе і власний досвід. Не обіцяю нічого иншого, крім реєстру сумнівів і тривог, адже мені чужа зарозуміла впевненість догматичних політиків і похмуре бачення футурологів.

МІСЦЕ. Я народився в місті, розташованому на великому вододілі, на півдорозі між Балтійським і Чорним морями. Це особливе місце на землі. Я провів там щасливе дитинство і ранню юність. Я покинув його майже чверть століття тому, щоб ніколи туди не повернутися. То був радше ексод, ніж духовний виїзд, і хоча я змирився з історичною необхідністю, але добре пам’ятаю моє рідне місто, а передусім урок, який воно мені дало. Я запам’ятав його на все життя. Він сформував моє перше бачення Европи.

Оте місто мого дитинства лежало на великому перехресті шляхів із заходу на схід і з півдня на північ. Середньовічні оборонні мури, готичний кафедральний собор, чудові кам’яниці доби Відродження на ринку, барокові храми творили дивовижно гармонійне ціле, яке вражало кожного прибульця. А прибульців тут було багато, і вони часто залишилася тут назавжди. Так упродовж багатьох століть постала мозаїка багатьох культур і націй.

Коли через багато років я подорожував Західною Европою, я інстинктивно шукав подібні міста й країни, де можна було б простежити присутність багатьох навзаєм суперечливих – здавалося б – культурних шарів. Мене вабила Сицилія зі слідами греків, арабів і норманів, адже я відчував, що важливе не лише в мистецтві, але і в житті виникає в мирному зіткненні ідей і думок. Тому мені завжди були чужі штучні й часто підпорядковані брудним політичним цілям пошуки того, що ми називаємо національним характером, всі оті божевільні спроби визначити те, що є «суто романським», «родимо германським», чи «правдиво слов’янським».

Спогади, звичайно, забарвлюють реальність і, можливо, моє рідне місто було насправді не таким красивим, ніж мені здається. Там не виник жоден новий стиль, там не працювали ні Рембрандт, ні Леонардо, але дослідників дивував своєрідний відтінок, акцент, який ніде більше не зустрінеш. На думку істориків мистецтва, він полягав у вдалому поєднанні, симбіозі локальних, західноевропейських, візантійських і орієнтальних елементів. Століттями в моєму місті працювали італійські, нідерландські, німецькі, вірменські, польські та руські митці.

То, мабуть, не була щаслива випадковість. Це вимагало створення суспільно-політичних і духовних умов та великої толерантності, гостинності до чужинців, відсутності релігійних і расових упереджень і забобонів. Отож, моя перша Европа – а я відданий їй і досі – була величезним базаром мов, звичаїв і культур.

Один із непомічених наслідків Другої світової війни – це факт, який вимагає осмислення, а полягає у створенні етнічно чистих держав. Політичні кордони, як мабуть ще ніколи раніше в історії, збігаються з національними межами. Можна, щоправда, сказати, що розвиток обміну матеріальними й духовними благами, масовий туризм протидіють цьому, але мені усе ж здається, що ті, кому близька ідея об’єднання Европи, мали би над цим застановитися. З політичної точки зору етнічно чиста держава, мабуть, ідеальна, але я сумніваюся, чи ідеальна вона в світі культури.

LIMES. Боюся, що поняття «Mitteleuropa» відгонить мишами, а для молоді цілком безглузде. Нині воно належить до назв, які не породжують конкретних асоціацій чи прискореного серцебиття, як назви Трої або Паннонії.

Поняття Европи завжди було хитким і неточним з тієї простої причини, що воно не є назвою континенту, оточеного морем, щільно замкнутого в своїх кордонах. Натомість, воно породжує окреслені асоціації та – смію припустити, – прискорене серцебиття.

1. Назва оригіналу: Wizja Europy. Перекладен6о за виданням: Herbert Z. Mistrz z Delft. – Warszawa: Zeszyty Literackie, 200. – S. 126–129. Цей виступ на Hessischer Rundfunk у Франкфурті-на-Майні З. Герберт підготував у 1973 році.

[1973]

Переклав Андрій Павлишин

ч
и
с
л
о

76

2015