|
Збіґнєв ГербертНіколи про тебе
Ніколи про тебе не насмілююсь
говорити величезне небо мого кварталу ані про вас дахи що
стримують водоспади повітря гарні пухнасті дахи волосся наших
будинків мовчу і про вас комини лабораторії
смутку покинуті місяцем витягаєте шиї і про вас вікна відкриті-закриті що тріскаєте
напоперек коли ми вмираємо за
морем Не опишу навіть дому який знає про всі втечі
і про мої вертання хоч малий і не зникає з-під
опущеної повіки не віддасть нічого портьєри зеленої запах ані рипіння сходів якими вносять
запалену лампу ані над брамою листя Я власне б
хотів написати про клямку дверей
того дому про її шорсткий потиск і приязне рипіння і хоч знаю її так
добре повторюю лиш безжально буденну молитву слів Стільки чуттів міститься між двома
ударами серця стільки предметів
можна обхопити двома руками Не дивуйтеся
що не вміємо
описувати світу лиш називаємо
ніжно речі по іменах Переклад Віктора Дмитрука |
ч
|
 |
 |