|
Збіґнєв ГербертЗимовий сад
Опадали повіки як
листя ламалася поглядів чулість ще під землею тремтіли
джерел здушені горла нарешті замовк голос
птаха остання у скелі щілина і серед рослин
найнижчих як ящірка вмер неспокій дерев сторчові лінії
на терезах горизонтів навскісний промінь
упав на затриману землю Вікно закрите Сад
зупинився зимовий Очі вільготні й мала
біля рота хмаринка – що за пастух
повиводив дерева Хто грав так щоб погодити все
руку і гілку і небо форму певну ніби
рамена померлої північний Орфей
приносить ангельських тупіт над
головою ніг лускою крил спадає
сніг тиша то лінія
довершена яка зрівняє землю із
сузір’ям Терезів садам зимовим поглядів
брості – нехай любов нас вже не калічить жорстокій долі волосся
жменю – нехай згорає в повітрі чистім Переклад
Віктора Дмитрука |
ч
|
 |
 |