Адам Заґаєвскі

Спочатку лиш вишні й смішний політ

кажанів, яблуко місяця й сонна сова,

смак крижаної води в перших мандрах.

Вежі того міста, як освідчення у коханні.

Пізніше, значно пізніше, золотий пил Провансу

смоківниці у виноградниках, лекція білої Греції,

провінційні музеї, П’єро і його вагітна Мадонна

– а посередині дві окупації, два нелюдських війська,

Незграбні машини смерті на вулицях твого міста.

Довгі дні, коли ти тлумачив Георга Тракля,

«Спів спійманого дрозда», Парижа першого радість

по роках совіцької біди й бридоти;

фіґлярський твій усміх, жарти хлоп’ячі, гумор

і повага, з якою ти оглядав малий собор у Мо

(Босюе дивився на нас якось суворо),

вечори в Берліні: гер Приват-доцент, гер Доктор,

рис, що ти сипав мов конфетті на весіллі друзів

– але також тиша й гіркота злих тижнів.

Я любив уявляти собі, як ти гуляєш

в Умбрії чи в Лігурії: вишукані полювання,

пошуки того місця, де тане

льодовик минулого і відслоняє форми.

Я любив уявляти собі твої мандри

в горах поезії, пошуки того місця,

де мовчання раптом мовою вибухає.

Але зустрічав тебе завжди в тісних квартирах

тих старих молохів, що звуться великим містом.

Ти нагадував мені іноді, що життя трагічне.

Про тебе життя пам’ятало майже щоденно.

Думаю про твоїх ровесників, яких знищила доля,

про те, як ти захворів в Мадриді, в Амстердамі

(готель «Ambassade») і навіть у святому Єрусалимі,

Про госпіталь Сен-Луї, де ти лежав улітку,

коли спека розтоплює стіни домів і державні кордони,

про останні тижні твої  Варшаві.

Я захоплений королівською гідністю твоїх віршів.

Переклад Віктора Дмитрука

© К.Герберт, 2002

ч
и
с
л
о

76

2015