|
Оксана ЗаячківськаРецепт життя від Генрика Бека
Цього року
(2016) ми відзначаємо 120-ту річницю з дня народження Генрика
Бека (1896-1946). Водночас згадуємо, що 70 років тому він відійшов у вічність.
Доктор Генрик Бек мав широке коло інтересів
(література, музика, живопис), хоча за професією він лікар акушер-гінекологом.
Як мужня і чесна людина, значну частину свого життя він присвятив боротьбі з
політичною дискримінацією, нацизмом і антисемітизмом. Саме завдяки величезній
творчій енергії Генрику Беку вдалося подолати чимало
перешкод і негараздів. Життя Генрика Бека є яскравим прикладом успішного поєднання двох
покликань – медицини і мистецтва з метою беззастережного служіння людям. Велика
сила духу, благородство і здатність співчувати завжди допомагали доктору Беку
бачити прекрасне в кожній миті життя. Його відданість істині як у медицині, так
і в мистецтві неможливо виміряти в межах тільки польської, єврейської, чи
української ідентичності, бо за своєю
суттю – це явище міжнаціональне, загальнолюдське. Генрик Бек був випускником
медичного факультету (1920) університету у Львові, раніше відомому також як Lemberg (1772-1919) або Lwów (1340-1772 і 1920-1939). Львів розташований
на заході України і спадкоємцем медичного факультету університету у сучасному
Львові є Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Доктор Бек
обіймав посаду доцента акушерства і гінекології медичного факультету
Варшавського (1921-1939) і професора Вроцлавського (1946) університетів. Він
був не просто вченим, який розробляє нові методи діагностики й оперативних втручань в акушерстві та гінекології, а лікарем новатором з
зацікавленнями онкологією та радіологією. Удосконалюючись протягом усього життя
у медичній професії, він не переставав зростати як художник, поповнюючи свої
пластичні засоби й урізнономанітнюючи палітру. Генрик Бек народився 8 лютого
1896 року в сім’ї Адольфа Бека і Регіни Мандельбаум. Предки Бека переїхали до Кракова у XVIII ст. з
Амстердама, а 1895 року Адольф і Регіна Беки з
однорічною донечкою Софією перебралися до Львова. У Львові Генрик
провів більшу половину свого життя і саме тут його сім’ї довелося пережити
чимало потрясінь Першої і Другої світових воєн. Щоб краще
зрозуміти особистість Генрика Бека, потрібно
відслонити формальності, за якими криється його внутрішній світ, і зазирнути в
його приватне життя, з’ясувати як жила його сім’я, як виховувалися діти в ній,
атмосферу дому, в якій він ріс і формувався. Його батько Адольф Бек (1863-1942) – однин із
найвизначніших першопрохідців у галузі
електрофізіології – визнаний світовою науковою спільнотою як засновник електроенцефалографії (ЕЕГ). Життєві інтереси Адольфа Бека
не обмежувалися медициною і біологією, його цікавив Світ загалом і можливості
його удосконалення. У час, коли
у світі розпадалися імперії, в Європі продовжували домінувати військові і
тоталітарні режими. На наукове і особисте життя обох Беків – батька, і сина,
також не могли не вплинути зміни, які відбулися під впливом історичного поділу
Галичини, унікальному, поліетнічному краї, який
сьогодні розташований на території двох країн – України та Польщі. Після Другої
світової війни життєві дороги привели Генрика у
польське місто Вроцлав (у складі Німеччини до 1945 року Бреслау).
У 1895 році 32-річний доктор Адольф Бек очолив
кафедру фізіології і був призначений професором нещодавно відновленого
медичного факультету в університеті Франца І у Львові, в Галичині, яка на той
час входила до складу Австро-Угорської імперії. З величезним запалом і
ентузіазмом Адольф Бек зорганізував діяльність кафедри фізіології, спираючись
на досвід Alma Mater – Ягеллонського університету у Кракові. Його внесок
у нейрофізіологію полягав насамперед у точному визначені локалізації сенсорних модальностей у корі головного мозку завдяки використанню
електричної і сенсорної стимуляції під час запису електричної активності.
Дослідження Адольфа Бека є невід’ємною складовою вивчення мозкової активності.
Він також вбачив зв’язок між елементарними нейронними механізмами і вищою
психічною діяльністю, що визначають людську культуру і мислення. Марцін Собєщанський (2013)
трактує дослідження Адольфа Бека як величезний концептуальний стрибок у науковому поступі початку XX ст.
Лише перед Другою світовою війною учені почали визнавати нервову систему
організму як нероздільну біологічну одиницю, що взаємодіє з навколишнім середовищем,
спираючись на механізми біологічного зворотного зв’язку. Цей концептуальний
прорив у науці став можливим завдяки тому, що Адольф Бек свого часу обґрунтував
значущість комплексу двосторонніх зв’язків між
зовнішнім і внутрішнім середовищами людини. І тут ми бачимо паралельну аналогію
значення творчого життя для Генрика Бека. Різниця між
цими двома Беками була очевидною. Отже, як ми бачимо батько займався вищою
науковою творчістю, тоді як син –
поринав у мистецтво. Не
обмежуючись науковою, викладацькою і педагогічною роботою, Адольф Бек заснував
в Інституті фізіології університету Львівське фізіологічне товариство. У важкі
роки Першої світової війни професор Адольфа Бека був призначений ректором
університету у Львові. Саме тоді,
за непростих умовах військового часу, він проявив неабиякі дипломатичні
здібності, проводячи перемовини з представниками окупаційної влади щодо
задоволення потреб університету. Разом з колегами, які залишилися в місті,
Адольф Бек доклав чимало зусиль, щоб
зберегти університетське майно. Попри все 1915 року він був
заарештований російською владою і відправлений у в’язницю, а вже за кілька
місяців Бек був звільнений. Про випробовування, які довелося пережити під час
Першої світової війни, у 1935 році він написав спогади, які з часом стали
основним джерелом інформації про діяльність університету того періоду. Адольф
Бек мав феноменальну пам’ять, яка зберегла найдрібніші деталі з життя міста та
його мешканців у роки війни, що ожили в
його мемуарах. Заповзятливість
і працездатність були іншими невід’ємними рисами особистості Бека – свої
дослідження він не поривав ні в час війни, ні у повоєнні дні. Адольф Бек став
провидцем у розвитку суспільних відносин. Палкий критик сіоністів, він заснував
і очолив організацію «Єдність», метою якої було утвердження рівності між людьми
різних національностей, віросповідань і поглядів. В наш час такі прагнення
покладені в основу гуманітарної політики Євросоюзу. У мемуарах
Адольфа Бека немає детальних описів його відносин з сином, тому нам лише залишається
здогадуватись, яким був його особистий вплив на Генрика.
Зі спогадів Генрикової сестри Ядвіги Бек-Закшевської відомо, що у просторому домі родини Беків на
вул. Асника (тепер – Богомольця), одній з
найкрасивіших сецесійних вулиць Львова, панувала
особлива творча атмосфера, яку плекали усі члени сім’ї. Адольф разом з дружиною
і дітьми, вправлялися у грі на музичних інструментах, а з часом спільне щоденне
виконання музичних творів стало
традицією, як і обговорення книг чи новин. Усе це створювало унікальну теплу
атмосферу, що мала визначальне значення у вихованні дітей. За словами Генрика, авторитет його батька відіграв вирішальну роль у
формуванні його характеру: «... Він виліпив мене». Завдяки своїм батькам Генрик отримав хорошу освіту і навчився з повагою ставитися
до людей. У молоді роки Генрик Бек був дуже активним.
Крім мистецтва, він займався різними видами спорту, грав у футбол у львівській
команді «Pogoni», також був прихильником таких
високотехнічних видів спорту, як автомобільний, авіаційний спорт, альпінізм. Це
розвивало його внутрішню свободу, що проглядається в характері Генрика і його взаємодії зі світом. Він брав активну участь
у гімнастичних змаганнях, пропагував рухливий спосіб життя. Згодом, ще перед
Другою світовою війною, у Генрика з’явилась нова
пристрасть - автомобільні перегони. Свою любов
до життя Бек відобразив у мистецтві. Його палітра багата дивовижними барвами і
розмаїття композиційних прийомів уможливлює відображення сенсу життя,
навколишньої природи чи настроїв. Твори Бека возвеличують талановито красу
природи Карпат і Татр, метушливих вулиць Львова, Варшави, Кракова, Гданська, а
також багатьох інших відомих у світі місцин. До тепер невідомо: малював він з
натури чи це витвір уяви художника? Його мистецтво наче повертає нас в минуле,
давши змогу відчути настрій тих часів, познайомитись з найближчим оточенням
автора, з членами його родини, яка допомагала тим, хто постраждав у військових
конфліктах чи протистояв етнічним репресіям окупаційної влади – українцям,
євреям і полякам Галичини. Ліричність, символізм, яскраві алегорії творів митця
є відображенням не лише умов, в яких він жив, а й емоційного та
інтелектуального стану його душі. Така естетика простежується також в його
поетичних і прозових творах. Та пропри все, його найбільшим захопленням
залишалася медицина, до якої привів його батько. Свої перші дослідження в
лабораторіях кафедри фізіології Генрик розпочав ще в
роки Першої світової війни. Оскільки в
окупованому Львові російськими військами бракувало працівників, Генрику доводилося багато допомагати своєму батькові у
дослідженнях. Пізніше він обрав в медицині для себе напрям акушерства і
гінекології. Це сталося, зокрема, під
впливом спілкування з давнім другом їхньої сім’ї – видатним акушером і
гінекологом професором Адамом Чизевичем (1877-1962).
Він був хрещеним батьком Генрика і допоміг йому
працевлаштуватися асистентом в акушерсько-гінекологічній клініці у Варшаві,
якою керував. Блискуча кар’єра і поєднання медичної практики з науковою
діяльністю (викладання для студентів, лекції для студентів і лікарів,
редагування журналів і членство в польському товаристві гінекологів) свідчили
про високий інтелектуальний потенціал Генрика Бека.
Одруження з колегою Ядвігою Трепкою наповнило його
життя коханням і щастям. Їхній союз був поєднанням любові, взаєморозуміння і взаємопідтримки, і саме ця тема прослідковується у його
картинах того часу. Як і його
батько, Генрик Бек мав чудове почуття гумору, яке
проявлялося не тільки в карикатурах на своїх колег і різні робочі ситуації, а й
у портретах членів його родини, автопортретах, міських пейзажах, вуличних
мініатюрах. Особливою темою митця була жіноча краса, їй присвячено чимало
робіт. Генрик Бек майстерно володів не лише
образотворчими засобами а й словом, він автор декількох поем та численних
епіграм, які присвятив своїм друзям і
колегам – професорам, медсестрам і студентам. Незважаючи на несподіване
і легковажну назву, декільком своїм колажам Генрик
дає назву «Re:» – добре відоме кожному лікарю
скорочення для виписування рецепту (від латинського recipiō
– отримати), де він вміло комбінує у алегорії «рецепту д-ра Бека» події,
настрій та бажання. Тоді як, у лікарській практиці він мав звичай виписувати
медичні рецепти у формі своєрідних віньєток, намагаючись поліпшити стан людини.
У роки
Другої світової війни Генрик Бек брав участь в
оборонних заходах у Варшаві, працював у військовому польовому госпіталі,
пережив відступ на схід, повернення до Львова і арешт новою владою. Чи усвідомлював Генрик,
повернувшись до батька наприкінці 1939 року зміни, які сталися в його місті?
Батько й син недовірливо ставитись до зміни влади, усвідомлюючи подібність
німецького і радянського режимів. Про це свідчать твори «радянського періоду»
художньої творчості Генрика Бека, в яких гостре око
митця зафіксувало непрості моменти «епохи ідеологічних змін». Попри ув’язнення
і нові обставини, завдяки зусиллям дружини Генрикові
вдалося уникнути депортації до Сибіру, повернутися на свободу і зайнятись
пошуком роботи. У цьому йому допомогли його високий професіоналізм, ерудиція і
харизма. Вже в липні 1940 року він очолив відділ гінекології 2-ї міської
лікарні (теперішня лікарня «ОХМАДИТ»). Пізніше
були нацистські погроми, облави, вбивства, перші відомості про Белжецький і Янівський табори,
самогубство батька. Хвороби, старість, бажання уникнути знущань гестапо у
підсумку призвели Адольфа Бека до суїциду. У листопаді 1942 року Генрик з дружиною повернулися до Варшави, яка була охоплена
полум’ям війни. Щоб уникнути переселення в гетто, він конспірувався під іменем Ремігіуш Францішек Ґрнончевський. Під час
повстання у варшавському гетто Генрик працював у
хірургічному госпіталі, а згодом очолив його. Проте після поразки повстання
впродовж 110 днів довелося переховуватися у Варшаві. Втомлений і виснажений він
продовжує свою медичну практику під псевдонімом д-р Борн, надає хірургічну
допомогу пораненим і підтримує моральний дух своїх товаришів. Попри ці події та
безліч інших трагічних моментів його життя він ніколи не полишав малювання. За
допомогою олівця, крейди чи простого вугілля Генрик
сміливо продовжував зображувати події, що відбувалися довкола. Ілюстрації з
циклу «Бункер 1944» зафіксували трагічну дійсність, абсурдність насильства,
біль очевидців. Своєю підставовою базою, емоційністю
і правдивістю картини Генрика Бека перекликаються з
книгою його батька про події Першої світової війни. Таким чином батько і син
переказали наступним поколінням правду про дві найбільші трагедії ХХ століття,
жорстокі реалії та наслідки військового
часу. У повоєнний
період, в лютому 1946 року, Генрик з дружиною
переїхали до Вроцлава, прийнявши пропозицію очолити акушерсько-гінекологічну
клініку. Проте свої обов’язки професора та очільника клініки акушерства і
гінекології Вроцлавського університету він виконував впродовж лише двох місяців.
Генрик Бек помер раптово від серцевого нападу.
Залишена нам спадщина слугує фоном для візуалізації світогляду людини – інтелегента, митця,
фахівця міжвоєнного періоду і років Другої світової війни. Своїм мистецтвом Генрик Бек вчить нас залишатися сильними за будь-яких
життєвих негараздів чи трагедій і завжди вірити у майбутнє своєї країни. Своєю
творчістю він стверджує, що людина повинна жити і працювати навіть за
скрутніших обставин. Однак
багато питань все ж залишаються без відповідей. Ми не знаємо, чи відчував Генрик страх в рідному зруйнованому місті 1915 року, коли
його батько, ректор університету Адольф Бек був ув’язнений і депортований на
заслання у Росію? Як сприйняв він у 1920 році, під час польсько-радянської
війни, своє перше призначення після закінчення медичного факультету в
університеті Яна Казимира лікаря польового госпіталю? Якими були його думки і
почуття у 1939 році, коли на початку Другої світової війни 7 вересня він став
хірургом-капітаном, керівником хірургічного відділу у Варшаві, а потім – у Бресті над Бугом? Чи коли повернувшись до
рідного міста, застав там радянську владу, чи 1942 року, коли у Львові був
створений Янівський концтабір? Що було в його серці,
коли давав своєму батькові смертельну отруту, щоб той уникнув нацистського
арешту? Ми не знаємо відповідей на ці питання, але, як кажуть, у самому питанні
вже закладено відповідь. Безсилими і
приреченими на невдачу були та будуть спроби деяких критиків пов’язати постать Генрика Бека з якоюсь із до певних ідеологій і зручними чи
незручними політичними гаслами. Бо, попри усі лиха і біди професор Генрик Бек залишався сміливим, мужньо творив добро і з
гідністю стрічав нещастя, які випали на його долю, зберігаючи світло у душі.
Завдяки провидницькому таланту, його сестра Ядвіга Бек-Закшевська зібрала і зберегла його архів: малюнки, медичні
матеріали, поетичні та прозові твори, листування з батьками і колегами.
Більшість з цих матеріалів можна віднайти у Центральній медичній бібліотеці
Варшави. Відвертий у мистецтві і професії, доктор Генрик
Бек залишив нам своє послання, свій «рецепт життя»: краса, мир, гуманізм і
патріотизм є головними цінностями в житті. Сьогодні,
коли Світ намагається знайти і наново утвердити основні гуманні цінності,
життєва історія Генрика Бека та його дорога між
медициною і мистецтвом є прекрасним прикладом шляхетності та мужності, що
заслуговує пам’яті прийдешних поколінь. Beck Zakrzewska,
J.: A daughter’s memories of Adolf Beck.
In: Acta Neurobiologiae Experimentalis (Ed. M.A.B. Brazier), Suppl. 3: 57-59, 1973. Brazier, M.A.B: The historical development of neurophysiology. In: Handbook of Physiology
Vol. 1, Section 1: Neurophysiology (Eds. J. Field, H.W. Magoun, V.E. Hall), American Physiological Society, Washington D.C., pp. 47-58, 1959. Brazier, M.A.B. (Ed.): ‘Beck, A.: The determination of localizations in the brain
and spinal cord with the
aid of electrical
phenomena’. Acta Neurobiol. Exp. Suppl. 3: 1-55, 1973. Coenen, A., Zayachkivska, O., Bilski, R.: In the footsteps
of Beck: the desynchronization of the electroencephalogram.
Electroencephalography and Clinical Neurophysiology 106: 330-
335, 1998. Coenen, A., Zayachkivska, O., Konturek, S., Pawlik, W.: Adolf Beck, co-founder of the EEG: an
essay in honour of his
150th birthday. - Kraków
(Poland), Lviv (Ukraine), Nijmegen (The Netherlands) - Digitalis/Biblioscope (Utrecht), 2013. Jaworska, J.: Henryka Becka ‘Bunkier 1944 roku’. Żydowski Institut Historyczny, Ossolineum, Wrocław, 1982 [In Polish]. Kwapisz-Kulińska A. Jak żyć, pracować i kochać można. 2012-06-01
http://studioopinii.pl/alina-kwapisz-kulinska-jak-zyc-pracowac-i-kochac-mozna/
[In Polish] Lviv Interactiv.
Vul. Bohomoltsia, 04 – residential building
http://www.lvivcenter.org/en/lia/objects/bohomoltsia-4/. Marianowski L. I Klinika Położnictwa
i Ginekologii WUM. Towarzystwo
Lekarskie Warszawskie
http://www.tlw.waw.pl/index.php?id=24&newsy_id=166 [In
Polish] Pawlik, W.W., Konturek, S.J., Bilski, R.: Napoleon Cybulski – Polish pioneer in developing of
the device for measuring blood
flow velocity. Journal of Physiology
and Pharmacology 57 Suppl. 1: 107-118, 2006. Serwis informacyjny Biblioteki UMW. Gazeta Uczelniana N 2(217), Luty, 2016
http://www.umed.wroc.pl/gazeta_uczelniana/2016/217.pdf [In
Polish]. Sobieszczanki, M.: A
Word About the Creativity of Adolf
and Henry Beck (in press),
2016. Stanisław Kopf : «Sto dni
Warszawy» wyd, Książka i wiedza Warszawa 1977 na podstawie: Adam Stomczyński, W podziemiach zburzonej Warszawy, «Stolica» nr 6 z 1970. oraz Halina Jędrzejewska
Lekarze Powstania Warszawskiego 1VII – 2 X 1944 wyd.
TLW oraz Muzeum Powstania Warszawskiego [In Polish]. Światowe wydanie akwarel Henryka Becka / Gazeta Lekarska, LUTY 11, 2016
http://www.gazetalekarska.pl/?p=21566 [In Polish]. Zayachkivska, O., Gzegotsky, M., Coenen, A.: Impact on electroencephalography
of Adolf Beck, a prominent Polish scientist and founder of
the Lviv School of Physiology.
International Journal of Psychophysiology 85: 3-6,
2012. Zayachkivska, O.: Remembering the 150th anniversary of the birth of
Adolf Beck (1863-1942). Physiology News, Apr: 12-13, 2014. Zayachkivska, O.: The world of
Adolf Beck by eyes of
Henryk Beck: total unofficial, BaK, Lviv, 2013. |
ч
|
 |
|