Тереза Смєховськa

Танок Життя і Смерті у роботах Генрика Бека.
Творча зустріч мистецтва і медицини

Твір – чи то книга, картина, чи малюнок або скульптура – після створення митцем починає жити власним життям.

Творення як таке також часто є дуже цікавим творчим процесом, про який ми зазвичай дізнаємося зі записів самого автора у листах, щоденниках чи творах, а також з розповідей і спогадів инших осіб.

Генрик Бек умів поєднувати любов до багатьох видів мистецтва. Він від самого початку був літописцем власного життя, малював і писав картини. В його житті був також момент, коли він не міг вирішити, що вивчати – мистецтво чи медицину. Зрештою, Бек обрав медицину, пішовши шляхом батька, видатного вченого-фізіолога, доктора медичних наук. У лютому 1927 року Генрик Бек захистив докторську дисертацію та отримав звання доцента кафедри акушерства і гінекології Варшавського університету. Професійне життя він поєднував з хобі. У понад тисячі восьмистах залишених після себе невеликих малюнках і акварелях він день за днем, часто у гумористичний спосіб, відобразив події свого життя, вагома частка яких стосувалася медицини. Багато малюнків пов’язано зі Львовом – особливим і важливим для Бека містом хоча б тому, що тут він народився, провів дитинство, юність, отримав освіту. Ці малюнки є своєрідним мемуарним описом особистих, сімейних і професійних переживань. Твори, які народжувалися протягом багатьох років, не лише зображують часи Загибелі, але є передусім літописом довоєнної буденності.

Серед багатої і складної хроніки життя Генрика Бека, відображеної у його картинах, я би хотіла виокремити цикл із 46 малюнків тушшю. В 1964 році, через вісім років після смерті художника, рідна сестра Генрика, Ядвіга Закшевська, передала їх Єврейському історичному інституту (ЄІІ). Згідно з її рішенням, багата колекція робіт Бека була поділена між двома установами: більша частина творчої спадщини потрапила у Варшавську медичну бібліотеку, а роботи, створені за апокаліптичних обставин кінця Другої світової війни, були передані на зберігання в ЄІІ.

За місцем і часом появи цикл з 46 малюнків названо «Бункер 44». Картинки для більшості листівок створювалися у тяжких воєнних умовах, під руїнами міста, у підземному бункері, де Генрик з дружиною Ядвігою і ще тридцятьма чотирма людьми переховувався протягом трьох з половиною місяців. Щодня вони потерпали від темноти, клаустрофобії, браку повітря, задухи, спеки, спраги. Голод, фізична і моральна слабкість, нашестя комах і шкідників, нервове виснаження, постійна напруга через відчуття загрози та очікування звільнення. Шалений стрес, неспокій, балансування на межі життя і смерті, напади паніки і страху, відчуття загрози та муки, яким немає кінця. Додаткове психічне навантаження під час переховування у бункері створювало постійне перебування у середовищі інших людей, відсутність приватного життя, часті спалахи конфліктів. І постійний страх викриття… Страх смерті… Відчуття, які неможливо собі уявити і які повністю паралізують людину в очікуванні смерті, що вже стоїть на порозі.

У «бункері» – у пивницях вщент зруйнованих варшавських будинків, в умовах, які, здавалося б, абсолютно виключають будь-яку творчу роботу, Генрик Бек постійно малював. На усіх можливих клаптиках паперу тушшю й аквареллю він замальовував сценки та враження від щоденного підземного життя. Історія, представлена у символічних сценах, стосується переважно найбільш екзистенціальних справ – смерті, кохання, харчування. Життя загалом. Долі людини у нелюдських обставинах.

Ми не знаємо, в якій послідовності створювалися ці ілюстрації, але не виключено, що першим був малюнок під назвою «Кав’ярня «Бункер Варшава»», який, окрім напису над головою двох негренят, містить також додаткове пояснення: «Не втрачаймо гумору, адже ми сидимо у кав’ярні «Бункер»». Такий гумористично-іронічний підхід до ситуації, відображений у малюнках, допоміг автору не переступити межу розпачу і страху. Збережені твори свідчать про те, що Беку вдалося створити навколо себе певний театральний світ, який дозволяв дистанціюватися від поточних обставин. Граючи роль спостерігача чи глядача, зберігаючи відстань між своїм життям і страшною воєнною дійсністю, Бек разом з коханою жінкою зумів прожити ці жахливі 110 днів.

Інші малюнки ілюструють як уявні моменти і сцени, так і поточні події. У семи найцікавіших, на мою думку, творах з’являються череп або кістяк – очевидні символи смерті.

Unsere Zeichen – Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei

Наші знаки – націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини

А над землею чатує смерть

Ну і нехай наш гумор – це танок кістяків

Тут, під землею, час на боці смерті і щурів

А смерть дивиться на нас спокусливим поглядом

А смерть чекає.

Для мене ці малюнки є водночас «грою зі смертю», «підкупом смерті» і «прирученням смерті». Це враження людини двадцятого століття, яка, можливо несвідомо, звертається до уявлень і культури Середньовіччя, до так званих «танців Смерті» як вираження рівності всіх перед смертю. Це прояв розчарування і марності світу, скарги на швидкоплинність, а у випадку «Бункера 44» – також символ постійної реальної небезпеки, почуття безнадії.
Ще одна група малюнків, яку неможливо оминути увагою і яка була створена для того, щоб «відволіктися від розпачливих думок», об’єднана Беком у цикл «Вакханалії». На цих малюнках ми бачимо оголених жінок у товаристві сатирів. На одному з них з’являються символи юдаїзму – зірка Давида та семисвічник. У цих двох циклах, в яких Танатос протиставляється Еросу, Беку вдалося чудово зобразити два основні прагнення, які визначають мотивацію людини, – прагнення життя і прагнення смерті. У випадку Бека перемогло Життя, яке водночас стало доказом того, що мистецтво може існувати незважаючи ні на що, а творчість допомагає пережити випробування, які, здається, неможливо витримати.

Одночасно з виставкою близько двох десятків малюнків Генрика Бека, яка відбувалася у Варшаві, в ЄІІ, під назвою «Польське мистецтво і Голокост» (2013), у Львівському музеї етнографії та художнього промислу була відкрита виставка, присвячена 150-річчю з дня народження Адольфа Бека, на якій було виставлено більше десяти акварелей, написаних його сином Генриком. Експозиція під назвою «Світ Адольфа Бека очами Генрика Бека: цілком неофіційно», ініціатором якої стала професор Оксана Заячківська, була першим масштабним показом творів незвичайного лікаря-художника. Слід підкреслити, що виставка стала можливою завдяки великій цілеспрямованості пані професорки. Хіба це не присуд долі – вшанувати ювілей батька виставкою робіт сина? Подія супроводжувалася виданням чудово ілюстрованої книги з особливо цінним календарем життя і наукової роботи Адольфа Бека.

У 2016 році, з нагоди 120-річчя з дня народження та 70-річчя з дня смерті Генрика Бека, Головна медична бібліотека у Варшаві видала багато ілюстрований альбом «Генрик Бек: світ очами лікаря» (своєрідне повторення назви львівської виставки), в якому зібрано майже 1800 малюнків та акварелей. Це перше світове видання усіх збережених робіт митця. Річниці минають, а книжки, які зберігають пам’ять про видатного львівського професора та його сина – лікаря-гінеколога і водночас художника, залишаються та надихають. Захопливі біографії батька і сина обов’язково зацікавлять студентів і дослідників та, можливо, спонукатимуть до подальших, більш детальних пошуків і відкриттів на межі медичних наук та художньої творчості, у царині мистецтва, представленій Адольфом і Гериком Беками.

У другому пункті присяги Гіппократа сказано: «Той, хто хоче оволодіти лікарським мистецтвом, повинен мати вроджену схильність, набуте вміння, належне місце для навчання, відповідне виховання, старанність і тривале терпіння. На першому місці стоїть вроджена схильність, адже якщо сама природа буде проти, все буде намарно; але коли природа показує істинний шлях, опанування мистецтва дає найкращі результати; навчання слід проходити з розумом, завчасно прибуваючи на місце, яке найкраще підходить для науки. Також необхідна велика старанність протягом довгого часу, щоб знання глибоко запустило своє коріння та дало добрі і багаті плоди». Ці слова можуть стосуватися усіх людей, відданих своїй роботі, зокрема, лікарській чи мистецькій. Адольфу та Генрику Бекам вдалося зберегти вірність цій присязі і в медицині, і в мистецтві.

ч
и
с
л
о

85

2016