Вальтер Моссманн

Розмова про кордон

Надійшов час цієї розмови. Після перелому 1989 року це стало можливим. Спочатку вона буксувала, затиналася. Переобтяжена з обох сторін недовір’ям та непорозуміннями. Але як би там не було, ми не дозволили цій нитці перерватися, ми не залишили розмов, на вітряних мостах Драйзаму, на підземних берегах Полтви, в неоднакових і все-таки дивовижним чином споріднених містах-побратимах Фрайбурзі та Львові.

Друзі з двох европейських прикордонних реґіонів, що ще не знають один одного.

Я веду мову про Драйсклянд та Галичину, які були колись провінціями імперії Габсбургів, а після війни належали до двох світів – Сходу та Заходу – що протистояли один одному. Їх розділила Залізна Стіна, їх розкраяли національні та державні кордони (Німеччини та Франції або України та Польщі). Але тепер, з огляду на европейську інтеграцію, хоча і з часовим зсувом у півстоліття і за абсолютно відмінних умов, вони намагаються розвивати співпрацю, яка долає ці кордони.

Це число Журналу “Ї” об’єднує тексти доповідей, які обговорювалися на 1-й частині конференції “Розмови про кордони” (Фрайбург,10-12 жовтня 1997). Деякі тексти, опубліковані в інших виданнях, тут відсутні, наприклад стаття Томаса Гельда: Від погрому до масового винищення, надрукована у: LEMBERG -LWOW-LVIV, Boehlau Verlag 1995.

Той, хто знайомий з табу, що стоять на перешкоді історичного дискурсу не лише в Німеччині, але і в Польщі чи на Україні, бачить, де і як наші українські та польські автори наштовхуються на звичний у них вдома конвенціонізм. А взагалі читачі нехай згадають собі старе правило: книги говорять про те, про що мовчить, той хто їх пише.

Мовчання, може, і золото, але ми надаємо перевагу розмові, наприклад, про кордони.