Андріс Вішняускас

Всесвіт Лєца

pro-contra

Воланд вкотре виявився правим. Рукописи дійсно не горять. Через тридцять років після смерті львів’янина-варшав’янина, чудового польського поета й всесвітньо відомого афориста Станіслава Єжи Лєца (1909-1966) у швейцарському видавництві Noir sur Blanc (у Польщі з ним співпрацює варшавське видавництво Allegro ma non troppo) з’явилася книга “Непричесані думки, прочитані у записниках і на серветках через тридцять років”.

Упорядник збірки Лідія Коська пише: “У одному з афоризмів цього тому Станіслав Єжи Лєц признається в тому, що він вірить у воскресіння слів. Ми – свідки власне такої події. Через тридцять років після смерті автора з’являється чергова збірка “Непричесаних думок”. Ці афоризми ніколи раніше не публікувалися книгою. Частину з них поет щедрою рукою розкидав по тижневиках і місячниках, сторінки яких з року в рік дедалі більше жовтіють на полицях бібліотек; частина залишилася на зубчатих кав’ярняних серветках, тонких, як біблійний папір”. Окрім того залишилися близько сімдесяти записників, у яких поет десятиліттями занотовував усе, що спадало йому на думку під час щоденних прогулянок столицею та подорожей по країні і за кордон.

За життя Лєца було опубліковано три збірки афоризмів, пізніше вони доповнювалися за журнальними публікаціями; найповніше видання Allegro ma non troppo за 1991 рік містить близько 2200 творів цього найлапідарнішого жанру.

Поет, який і так писав на межі стерпности цензури, не мав надії опублікувати більшість своїх творів, які розходилися у анекдотах, ставали міським фольклором (як знаменита фраза: “У Радянському Союзі пролетаріат п’є шампанське устами керівників Комуністичної партії”), знаходили вічну пристань у містичній шухляді.

У некролозі тридцятирічної давности Лєшек Колаковський писав: “Лєц був філософом, хоча йому не надто залежало на тій, чи будь-якій іншій, назві. У ньому жило прагнення, властиве самій суті філософування: розкрити у слові усі його загадкові поклади, досягнути радикалізму безжальности до всього того, що у своїй невинній банальності є незауваженими для ока отрутою, боягузтвом, втечею від реального конфлікту, мисленним чи моральним лінивством. Усе, що зосталося від його доброти й мудрости, міститься у залишених ним текстах. Як завше, перед лицем довічної відсутности людини, виникає почуття певної крихкости такого вціління – єдино можливого у цьому світі. Блиск таланту, назавжди відокремленого від особистости й збереженого лише в книгах, в очах усіх тих, котрі мали змогу зустрічатися з носієм цього таланту, неминуче видаватиметься незмірно біднішим”.

Тридцять років тому я ходив під стіл пішки. Тому щастя знайомства з Лєцом прийшло до мене тільки тим другим, не таким блискучим, шляхом – через книжки. Мені видається, що я розумію його, як галичанин галичанина, як львів’янин львів’янина. Тому я пробую тлумачити Лєца. Пропоную читачам “Ї” добірку афоризмів із нової книги.


ч
и
с
л
о

11

1997